• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 1 сторінка

§ 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові на­
слідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність,
що діяв на час учинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК)¹. Чинним визна­
ється закон, який уже набрав сили. У зв'язку з цим принципового зна­
чення набувають питання про час прийняття, оприлюднення, набрання
законом чинності та про час припинення його чинності. Встановлення
цих меж є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при
зіткненні (колізії) законів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного
суспільно небезпечного діяння, коли, наприклад, під час учинення
такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під
час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

2. Після прийняття Верховною Радою України кримінального за­
кону (дата прийняття обов'язково супроводжує його офіційний текст)
він підписується Головою Верховної Ради України і направляється
Президентові України для підпису і оприлюднення. Згідно зі ст. 94
Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів
після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офі­
ційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими
і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для по­
вторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встанов­
леного строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вва­
жається схваленим Президентом України і має бути підписаний та
офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде

¹ У редакції Закону України від 15 квітня 2008 р. № -270-VI // Відом. Верхов. Ради України. - 2008. - № 24. - Ст. 236.

Розділ IV

знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома трети­нами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України та опу­бліковується за його підписом.

3. Оприлюднення закону — самостійна стадія процесу набрання
законом чинності. Воно має велике юридичне значення і полягає у до­
веденні до відома громадян і державних органів від імені Президента
України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом
його опублікування в офіційному друкованому виданні. Згідно з Указом
Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного
оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»¹
такими виданнями є «Офіційний вісник України», «Відомості Верхов­
ної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети
«Голос України» та «Урядовий кур'єр». Відповідно до цього Указу
Президента в окремих випадках закон може бути оприлюднено через
телебачення або радіо. Такі шляхи офіційного оприлюднення мають
бути передбачені в самому законі.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, що не віднесені зазначеним Указом до офіційних друкованих видань. Пу­блікація закону в таких виданнях має інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.

4. Питання про час набрання законом чинності врегульовано в ч. 1
ст. 4 КК: «Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності
через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше
не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».
Це положення включене в КК відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції
України. Відомі такі обставини набрання новим законом чинності:

1) після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо за­
коном не визначено строк набрання ним чинності, але не раніше дня
його опублікування. Для обчислення десяти днів за підставу береться
час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа
десяти днів не входить. Тому, якщо закон було опубліковано, наприклад,
1 вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;

2) з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання
«закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зу-

¹ Із змінами від 4 грудня 1997 р., 10 листопада 1998 р., 8 квітня 2004 р., 28 травня 2004 р., 19 травня 2005 р., 12 лютого 2007 р. та 12 березня 2007 р.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

стрічається у текстах законів про кримінальну відповідальність. На­приклад, таке формулювання міститься у Законі України від 7 березня 2002 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве по­відомлення про загрозу безпеці громадян». Закон було опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» 4 квітня 2002 р. З нуля годин 5 квітня 2002 р. він набрав чинності;

3) з того строку, який у ньому зазначено. Законодавець може ви­
значити конкретний день, коли закон набирає чинності. Так, КК 2001 р.
був прийнятий 5 квітня і відповідно до п. 1 розділу І Прикінцевих та
перехідних положень набрав чинності з 1 вересня 2001 р. з нуля годин
цієї доби. В інших випадках законодавець визначає строк, який має
сплинути від дня опублікування закону до дня набрання ним чинності.
Так, Закон України від 17 січня 2002 р. «Про особливості державного
регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з ви­
робництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчиту­
вання», яким КК доповнено ст. 203 ^і, був опублікований у газеті «Уря­
довий кур'єр» 20 лютого 2002 р. Згідно зі спеціальною вказівкою щодо
строку, який мав сплинути, цей закон набрав чинності через шістдесят
днів з дня його опублікування, тобто з нуля годин 22 квітня 2002 р.;

4) з дня набрання чинності іншим законом. Наприклад, у ст. 2 За­
кону України від 31 липня 2006 р. «Про ратифікацію Конвенції Ради
Європи про запобігання тероризму» передбачено, що він «набирає
чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін
до Кримінального кодексу України у зв'язку з ратифікацією Конвенції
Ради Європи про запобігання тероризму»¹.

5. У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність:

1) якщо він був скасований або змінений іншим законом про кримі­
нальну відповідальність. У тексті нового закону в цьому разі містить­
ся пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на
скасування окремих приписів закону, що в цілому продовжує діяти,
або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Так, у п. 2 розділу І
Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. перелічено норма­
тивно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності цим
КК. Серед них — КК Української РСР від 28 грудня 1960 р.;

2) якщо він замінений повністю чи частково іншим законом без
Удь-якого зазначення про те в новому законі. Наприклад, Законом

' ^уряд. кур'єр. - 2006. - 1 вер.

Розділ IV

України від 7 березня 2002 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і за-відомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» ви­кладено нову редакцію абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК «Хуліганство»;

3)узв 'язку із закінченням строку дії, на який був прийнятий закон. Строкові закони про кримінальну відповідальність в Україні ще не при­ймалися.

6. Для правильного застосування закону про кримінальну відпо­відальність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчинен­ня злочину. Це багато в чому залежить від характеру учиненого зло­чину, його специфіки. Наприклад, залежно від особливостей вчинення злочинних дій та їх тривалості у часі розрізняють продовжувані та триваючі злочини¹. Часом учинення триваючого злочину вважається час учинення дії або бездіяльності, з яких починається так званий «зло­чинний стан» особи (залишення в небезпеці, втеча з місця позбавлен­ня волі, незаконне зберігання зброї тощо). Часом учинення продовжу­ваного злочину вважається час учинення останньої дії з числа декіль­кох тотожних діянь, які об'єднані єдиним наміром і лише у сукупнос­ті складають єдину «дію» (наприклад, крадіжка останньої деталі комп'ютера, який викрадається по частинах). Часом учинення злочину у співучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем.

Учинення багатьох злочинів пов'язане не тільки з виконанням суб'єктом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й із настанням певних суспільно небезпечних наслідків, установлювати які вимагає закон². У теорії кримінального права немає єдності у вирішенні питання про час учинення таких злочинів. Одні дослідники визначають час учинення злочину настанням зазначених у законі наслідків, інші вважають, що часом учинення злочину треба визнавати час учинення дії (бездіяльності) незалежно від часу настання суспільно небезпечних на­слідків. Останній погляд виявився найбільш обґрунтованим і був закрі­плений у ч. З ст. 4 КК, де встановлено: «Часом учинення злочину визна­ється час учинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності». Настання зазначених у законі наслідків свідчить про закінчення злочину.

¹ Докладніше про це див. розділ XIII даного підручника.

² Ідеться про так звані злочини із «матеріальним» складом. Докладніше про це
див. розділ VIII даного підручника.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-правові на­слідки визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час учинення цього діяння. Однак часто трапляються випадки, коли на час учинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства або розгляду справи в суді — уже інший. У таких випадках постає питання: який закон застосовувати до злочину? Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового за­кону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його вре­гульовано у ст. 5 КК 2001 р., згідно з ч. 1 якої закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння, 2) пом'якшує кримінальну відповідальність або 3) іншим чином поліпшує становище особи. Разом з тим закон про кримінальну відпо­відальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння, пом'якшується покарання або іншим чином поліпшується становище особи, є виразом гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння за новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні та правові підстави для по­карання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку про те, що за злочини, які будуть учинені після прийняття нового закону, достатньо менш суво­рого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання за особами, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності. З тих самих підстав можуть бути, наприклад, зменшені строки перебування непов­нолітніх, звільнених від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру, в спеціальних навчально-виховних устано­вах для дітей і підлітків.

Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння, пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліп­шують становище особи, як і ті, що встановлюють злочинність діяння, посилюють кримінальну відповідальність або іншим чином погіршу­ють становище особи, можуть належати як до Загальної, так і до Осо­бливої частини КК. Наприклад, у ст. 22 Загальної частини наведено

Розділ IV

перелік злочинів, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років. У ньому на відміну від КК 1960 р. немає вказівки на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа віком до шістнадцяти років не може нести відповідальність за необережне вбивство, у тому числі за вбивство, вчинене до 1 вересня 2001 р., — строку набрання новим КК чинності.

Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналіза-цію злочину, тобто переведення законодавцем діяння із розряду зло­чинних до незлочинних (до правомірних діянь або до правопорушень іншого виду, наприклад до адміністративних проступків)¹. Наприклад, Законом України від 18 травня 2004 р. із КК була виключена ст. 331, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне перети­нання державного кордону.

Пом 'якшення кримінальної відповідальності полягає у законодав­чому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом'якшення кримі­нальної відповідальності має місце у випадках пом 'якшення каранос­ті діяння та пом 'якшення інших кримінально-правових наслідків учи­нення злочину².

8. Встановлення того, пом'якшує чи, навпаки, посилює караність діяння новий закон або ж поліпшує чи, навпаки, погіршує інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину, нерідко є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінальних законів, визначити, який з них є більш м'яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дають змогу при порівнянні законів дійти висновку про пом'якшення кара­ності діяння. Зокрема, воно має місце тоді, коли:

1) закон встановлює більш м'який вид покарання порівняно із за­
коном про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;

2) мінімальна межа покарання у новому законі нижча, ніж мінімум
такого самого покарання у законі, що діяв раніше;

3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому криміналь­
ному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш
низькою, ніж максимум покарання у законі, що діяв раніше;

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні
його максимуму таким, що пом'якшує караність діяння, вважається
закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положення ви­
пливає із ч. З ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за
конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі
закону, що діяв раніше;

5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в ко­
лишньому законі;

6) у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в
колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно,
тоді як у колишньому законі воно було обов'язковим;

7) санкція в новому законі передбачає альтернативно декілька
основних покарань, а у законі, що діяв раніше, було тільки одне таке
покарання¹.

Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет пом'якшення караності діяння чи, навпаки, її посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак зло­чину, умов настання кримінальної відповідальності тощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набув чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, у статтях 168-170 цього КК таку обста­вину, що обтяжує відповідальність, як неоднократність, було замінено на повторність². Оскільки поняття неоднократності ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки давання хабара одно­часно декількома особами), то в цій частині відбулося пом'якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі декількома особами стало охоплюватися в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфіку­валися за ч. 2 цієї статті і тягли за собою більш тяжке покарання. Фор­мулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець передбачив повторність у ч. 2 ст. 368 КК та ч. 2 ст. 369 КК як обставину, Що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтри­мавши у цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне бан­крутство. Проте на відміну від ст. 156³ КК 1960 р. законодавець у дис-

¹ Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. [Текст] / за зал ред. В. В. Ста-
шиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., допов. - X., 2008. - С. 17.

² Там само. -С. 18.

Бажанов, М. И. Уголовное право Украиньї. Общая часть [Текст] / М. И. Бажанов. - Днепропетровск, 1992. - С. 17-18.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 29. - Ст. 216.

Розділ IV

позицію ст. 218 увів вказівку на наслідки — завдання великої матері­альної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відпо­відальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цього діяння порівняно з редакцією ст. 156³ КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину настає не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а тільки за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.

Пом 'якшення інших кримінально-правових наслідків учинення зло­чину, зокрема, має місце у випадках:

1) уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідаль­
ності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р.
у ч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної від­
повідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лі­
карських засобів);

2) розширення переліку обставин, що пом'якшують покарання;

3) спрощення умов призначення більш м'якого покарання, ніж
передбачено законом;

4) розширення кола підстав звільнення від покарання;

5) скорочення строків судимості¹.

Під законами, що іншим чином поліпшують становище особи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов'язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які:

1) скасовують можливість застосування або звужують обсяг так
званої «спеціальної конфіскації майна»;

2) скасовують, скорочують строки чи іншим чином змінюють на
користь особи примусові заходи виховного характеру;

3) змінюють на користь особи положення про примусові заходи
медичного характеру чи примусове лікування.

9. Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї самої
статті. Відповідно до її приписів закон про кримінальну відповідаль­
ність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну від­
повідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має
зворотної дії в часі.

10. У зв'язку з прийняттям КК 2001 р. на особливу увагу заслуговує
питання про дію в часі так званого «проміжного закону». На практиці

¹ Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. [Текст] / за заг. ред. В. В. Ста-шиса, В. Я. Тація. - С. 19.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

трапляються випадки, коли на час вчинення діяння (дії або бездіяль­ності) був чинним один закон, у процесі досудового розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин. Законодавець, доповнивши Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-УІ ст. 5 КК частиною четвертою, вирішив це питання таким чином: «Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Ко­дексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність ді­яння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином по­ліпшує становище особи»¹. Що стосується законів, які пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують станови­ще особи, то до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований або «проміжний закон», або закон часу винесення постанови (вироку) по справі, що залежить від того, який з них відносно закону часу вчи­нення діяння (дії або бездіяльності) найбільше пом'якшує криміналь­ну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Це правило стосується також випадків, коли лише один із зазначених законів пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж «проміжним законом» скасову­валася злочинність діяння, то до особи, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), що визнавалося злочином на час його вчинення та знов визнається таким на час винесення постанови (вироку) по справі, за­стосовується «проміжний закон», і така особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності.

§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) гро­
мадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші
Два принципи вважають основними.

2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито
^в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на тери-

' Відом. Верхов. Ради України. - 2008. - № 24. - Ст. 236.

Розділ IV

торії України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Ко­дексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визна­ється вчиненим на території України, якщо його було почато, продов­жено, закінчено або припинено на території України. Це положення охоплює випадки як учинення всього діяння, що являє собою злочин, на території України, так і вчинення частини такого діяння на терито­рії України, а іншої частини — на території іншої держави (держав). Тому злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а продовжено, припинено чи за­кінчено на території України або, навпаки, почато в Україні, а продов­жено, припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготов­лений за її межами, а дії, що його утворюють, початі чи вчинені на її території або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчи­нено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні на­слідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні за­кони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК передбачає також випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин слід вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на терито­рії України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший спів­учасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке «територія України». Це поняття визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»¹. У ст. 1 цього Закону зазначено: «Державний кордон України є лінія і верти­кальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі тери­торії України — суші, вод, надр, повітряного простору».

Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 2. - Ст. 5.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах
кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним про­
стором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального
моря України належать прибережні морські води завширшки 12 мор­
ських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відливу як на материку,
так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній,
які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок за­
тверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів
України. В окремих випадках інша ширина територіального моря
України може встановлюватися міжнародними договорами України,
а за відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принци­
пів і норм міжнародного права';

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що
перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіаль­
ному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що
перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному
морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону «Про державний
кордон України» прикордонні війська України мають право знімати
з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають
кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати
цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено між­
народними договорами України;

д) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її
території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у від­
критому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродро­
мі іншої держави;

є) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому пові­тряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та зако­нодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна під­водних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України

Стаття 5 Закону України «Про державний кордон України».

Розділ IV

і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних із розвідкою континен­тального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, про­вадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використан­ням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, про­кладанням й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється між­народним правом;

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Адміністративна відповідальність
3. Адміністративна відповідальність
4. Адміністративна відповідальність
5. Адміністративна відповідальність
6. Адміністративна відповідальність
7. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
8. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
9. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності

Переглядів: 1186