• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 8. Жіноча злочинність

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

§ 2. Детермінанти жіночої злочинності.

§ 3. Кримінологічні проблеми проституції.

§ 4. Профілактика злочинів, скоюваних жінками, і проституції.

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Стан жіночої злочинності значною мірою є показником мораль­ного здоров'я суспільства, індикатором його духовності, ставлення до основних людських цінностей. Злочинність жінок тісно пов'язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх. Разом з тим, во­на має певні особливості, що визначаються соціально-психологічни­ми й біологічними характеристиками жінок. Жіноча злочинність має свої кількісні показники, особливості структури і видів злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

За останні роки в Україні спостерігається збільшення кількості злочинів, вчинених жінками — з 1990 року вони зросли удвічі. Зросла і їх частка у загальній злочинності. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині становить 1 : 5 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17 % у США до 25 % у ФРН і Нідер­ландах).

Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої деякими якісни­ми показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають до злочину негативні обстави­ни сімейно-шлюбних, родинних і сусідських стосунків. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як вбивст­во, у тому числі своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень і хуліганство. По-друге, це сфера, де жінка виконує про­фесійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це, насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промисловість. Тут жінки най­частіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання посадовим ста-

новищем, обман покупців, а також хабарництво. Зростає і число крадіжок особистого майна та шахрайств.

Щодо корисливо-насильницьких злочинів (убивства з корисли­вих мотивів, грабежі, розбійні напади), то вони не характерні у чис­то жіночому "виконанні", але й їх кількість останнім часом збільшу­ється. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокіс­тю. У зв'язку зі значним поширенням проституції та загальним падінням моралі зросла кількість таких злочинів, як зараження іншої особи венеричною хворобою і убивство своєї новонародженої дитини.

Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах (при­близно 3/4). У сільській місцевості ними найчастіше вчиняються крадіжки. Жінки, що входять у змішані злочинні групи, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов'я­зані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочи­ну, предметів, здобутих злочинним шляхом, можуть бути навідниця­ми чи відвертальницями уваги потерпілих. Останніми роками число жінок у змішаних групах має тенденцію до зростання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди і вирішальною (скажімо, жінка-ор-ганізатор звалтування або розбійного нападу).

Показник жіночого рецидиву не менш значний, ніж чоловічого, крім того, ресоціалізація жінок-рецидивісток проходить важче. Чо­ловіки удвічі частіше покидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж жінки чоловіків. Причому таке явище спостерігається й тоді, коли чоловіки користувалися злочинною здобиччю жінок. Чи­мало жінок-повій є водночас і злодійками, розповсюджувачками наркотиків, такими, що заманюють чоловіків у місця, де їх грабують спільники. Варто зазначити, що слідчі працівники при вирішенні до­лі жінок-крадійок, ставляться до них м'якше, ніж до чоловіків, тому більшість таких справ не доходить до суду. Особливо це стосується вагітних жінок і тих, що мають малолітніх дітей.

Таким чином, до особливостей жіночої злочинності можна від­нести:

— значно меншу питому вагу у загальній злочинності, порів­
няно з чоловічою;

— вужчу "ділянку роботи", порівняно із злочинцями чоловіками;

¹ — загалом меншу суспільну небезпеку жіночих злочинів. Але ця ознака останнім часом змінюється в гірший бік, оскільки зростає число тяжких злочинів, вчинюваних жінками, та їх роль у змішаній злочинності;

— помолодшання злочинності жінок за рахунок збільшення від­
сотку злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статі, які, до речі,
нерідко мають характер тяжких.

§ 2. Детермінанти жіночої злочинності

Особливості зовнішнього прояву жіночої злочинності викликали зізного роду її теоретичні обгрунтування. В історичному плані ці теорії можна розподілити на: моралістичні, антропологічні (біологіч-і\) і соціологічні. Дві перші були поширені у минулі століття, а нині домінує остання.

Моралістична теоріявиходить з того, що жінка з часів Єви здатна на будь-які злочини. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інсти-торіс писали у "Молоті відьом" (XV ст.), що через брак розуму жін­ки швидше за чоловіків відступають від віри. Тому немає нічого див­ного у тому, що серед жінок так багато відьом.

Антропологічна (біологічна) теоріяпричину неповноціннос­ті жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ломброзо у своєму творі "Жінка злодійка і повія" (кінець XIX ст.) писав, що "у жінки, при порівнянні з чоловіком, помічається відповідний дитині недороз­виток". Звідси він робив висновок, що жінка більше схильна до зло­чинів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він відносив і проституцію).

Соціологічна теорія визнаєпримат соціальних факторів у де­термінації злочинності. Це повною мірою стосується і жіночої зло­чинності, хоча певні біологічні чинники, властиві жінкам, не можна відкидати при розгляді цього питання. Саме соціальні фактори, у першу чергу, визначають відмінності між жіночою і чоловічою/зло-чинністю. І справа тут не у переважаючій буцімто духовності жінок. Йдеться щодо різниці, яка історично склалася у соціальних ролях жінок і чоловіків, що звичайно ж відбивається на особливостях їх поведінки, в тому числі кримінальної. Характерний для XX століття процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативний бік. Жінки все більше оволодівають чоловічими професіями (армія, поліція, політика, спорт тощо), у зв'язку з чим не можуть (або й не хочуть) займатися тільки домашнім господарством та вихованням дітей.

Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої пси­хології, що й штовхає певну їх частину до "чоловічих" злочинів (убивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежів, розбоїв тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах. Поява су­то чоловічих рис у характері жінок спричинює їх потяг до безладно­го статевого життя, паління, надмірного вживання алкоголю. Кожна десята злочинниця залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психологічній деградації їх особи; як наслідок, становлення на шлях злочинності

та проституції. Так, майже 40 % злочинів вчиняється жінками у нетверезому стані, 3 % жінок були при цьому організаторами зґвал­тувань неповнолітніх.

Водночас вольові якості пересічної жінки значно м'якші, вона швидше піддається навіюванню, що нерідко дозволяє чоловікам-зло-чинцям з її оточення втягувати жінку до злочинної діяльності, особ­ливо якщо це стосується інтересів подружжя, коханця. При вчинен­ні посягань на власність жінки здебільшого виправдовуються тим, що "всі так роблять", і "жити хочеться не гірше, ніж інші". Для жі­нок, які вчиняють крадіжки й шахрайство, характерне небажання чесно працювати, у них неорганізований побут, вони ведуть безлад­не статеве життя. Останнє, як і проституція, тісно пов'язане з жіно­чою злочинністю взагалі.

Криміногенним фактором є також конфлікти у родині. їх зрос­танню сприяє зайнятість жінки у суспільному виробництві. З одного боку, це прояв емансипаційної хвилі, а з іншого, — необхідності під­тримання життєздатності сім'ї, яку не може забезпечити матеріаль­но чоловік, не кажучи вже про випадки, коли він взагалі відсутній. Це відбувається на фоні саморуйнуючої поведінки (алкоголь, нарко­тики тощо) одного чи обох подружжя, а нерідко й дітей. У сімейних конфліктах спостерігається підвищення активності саме жінок, їх поведінка часто-густо набуває провокуючого характеру або вони ви­ступають як "рівноправні" учасники конфлікту з непередбаченими наслідками щодо того, хто в кінцевому підсумку стане злочинцем, а хто — жертвою. Кожне сьоме вбивство на сімейно-побутовому грунті вчиняється жінкою безпосередньо чи на її замовлення. По­частішали непорозуміння між матерями і дітьми, які доходять до по­боїв і мордувань, відмов у годуванні, вигнання з дому, а то й вбивст­ва. Так, жителька м. Макіївки втопила у озері трьох своїх дітей за­ради того, щоб залишитися з коханцем.

Зазначимо, що подібні негативні явища спостерігаються на фоні подальшого зростання конфліктності та агресивності у суспільстві в цілому, бездуховності та небаченого раніше матеріального розшару­вання людей. Все це призводить до збільшення кількості жінок, які мають так званий психологічний тип "контініо", коли особа постій­но заряджена на конфлікт, негативно ставиться до інших, не має до них ані жалю, ні поваги. На жаль, такими людьми для жінки є, як правило, її чоловік, співжитель, батьки, діти. Так, 16-річна Ш. нена­виділа свою матір, яка постійно дорікала їй у зв'язку з розпусною поведінкою. Засвоївши погляди хижацької моралі, Ш. підмовила двох 15-річних хлопчиків убити матір, аби потім продати квартиру і поділити гроші, що ті й зробили.

Розглянемо також деякі біологічні чинники, які можуть нега­тивно впливати на психіку жінки, що призводить до протиправної юведінки. В їх числі назвемо: 1) фази менструального циклу; 2) пе-зіод вагітності й післяпологовий період; 3) період клімаксу. Очевид­но, що ніякі соціальні фактори не можуть усунути передменструаль-не напруження, коли загострюється емоційний стан жінки; хвороб­ливого стану психіки (реактивний стан, галюцинації) у період вагіт-іості і після пологів (адже недаремно законодавець розглядає їчинєння злочину жінкою у стані вагітності як пом'якшуючу відпо­відальність обставину) або клімактеріологічних змін у психіці жінки (скажімо, маячіння, ревнощі). Все це треба враховувати, аналізую-ш злочинну поведінку жінок.

У світовій художній та науковій літературі набула, як нам зда-=ться, зайвого розповсюдження думка про особливу мстивість жі-«ж, які кохали чоловіка і були ним зраджені. Певні історичні при-тади цьому є, і все ж не можна сказати, що такі факти мають скіль-си-небудь загальний характер. Йдеться про так званий комплекс Іедеї, назва якого пішла від п'єси стародавнього грецького драма­турга Еврипіда "Медея" (431 р. до н. є.). Дочка Колхідського царя Медея, закохалась у ватажка грецького загону Ясона, який прибув за золотим руном. Заради Ясона вона зраджує батька, через смерть свого брата здобуває руно і тікає з коханим. Але Ясон через деякий час кидає її, щоб одружитися з дочкою царя Коринфу. Медея пом-стилася — вбила царя і його доньку, а згодом — і своїх двох синів від Ясона. Останній залишився жебраком до кінця своїх днів.

Деякі акцентуйовані жінки з істеричними реакціями іноді вважа­ють своїх чоловіків (чи коханців) своєю власністю. Зрада тягне їх до помсти злочинними способами. І все ж більшість таких жінок вихо­ваність та страх відповідальності відвертають від злочину. Водночас, навіть одиничні "медеївські" прояви дістають широкого розголосу, чого не можна сказати про аналогічні злочини, вчинені чоловіками.

В індивідуальній профілактичній роботі слід пам'ятати, що пси­хіка чоловіків більш раціональна і значно швидше може переключа­тися на інших осіб і події. Жінки ж частіше зосереджуються на хво­робливих станах, пов'язаних з особистими стосунками. Ось чому не можна від них відмахуватись, особливо коли жінка сама звертаєть­ся за допомогою.

Серед інших синдромів, які можуть мати вихід у злочин, можна назвати комплекс Леді Макбет (героїня одноіменної шекспірівської трагедії). Це "фатальна жінка", яка вміє підкоряти собі чоловіків і для досягнення своєї мети (влади, заможності тощо) підбурює їх на тяжкі злочини. Щодо "синдрому Мюнхгаузена", який нерідко зуст-

річається і серед чоловіків, то це випадки, коли людина здатна на все задля того, аби на неї звернули увагу, щоб вона опинилась у епі­центрі подій, які вона сама може провокувати, переходячи межі за­кону.

Специфічним для жінок є й такий злочин як завідомо неправди­ва заява про її звалтування. Причиною цьому найчастіше бувають:

— звинувачення колишнього чоловіка (або коханця) з метою йо­
го засудження, як акт помсти, ревнощі;

Я— отримання грошей за рахунок шантажу ("заплатиш — заберу заяву");

— примусити взяти шлюб;

— виправдання вагітності чи покривання "гріха".

§ 3. Кримінологічні проблеми проституції

Термін "проституція" походить від латинського слова "ргозіаіи-еге", що можна перекласти як "виставлення на продаж". З давніх часів проституція поділялась на жіночу і чоловічу. Ми зупинимося на жіночій проституції, що значно поширеніша і небезпечніша для суспільства.

Під проституцією розуміють систематичне надання свого тіла для задоволення сексуальних потреб інших осіб для отримання ма­теріальної вигоди. Громадська думка сходиться на тому, що прости­туція є аморальною поведінкою. Що ж до її оцінки як правопору­шення, існують різні погляди: від визнання злочином (частина мусульманських країн) до легалізації при визначених правилах за­няття проституцією. В Україні проституція вважається адміністра­тивним правопорушенням (ст. 181^і Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення України), а за систематичне заняття прости­туцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання дохо­ду — кримінально-караним діянням (ст. 303 Кримінального кодексу України).

Проституція і злочинність тісно пов'язані між собою та значною мірою обумовлюють одне одного. По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють цілу мере­жу сексбізнесу — зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами, водіями, охоронцями тощо. По-друге, повій використо­вують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї. По-третє, повії самі вчиняють чимало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість платити по-

віям та їх господарям вчиняються інші корисливі злочини. По-п'я­те, повії є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб та СНІДу, а також наркотиків.

Одним із головних факторів зростання проституції В Україні є зубожіння народу і на цій основі падіння суспільної моралі. Кіль­кість повій і попит на них зростають, а боротьба з цим негативним явищем належним чином не здійснюється.

За результатами кримінологічних досліджень можна провести своєрідну класифікацію повій. Так, за місцем "роботи" і "ціною" вони поділяються на:

/). Валютних повій, які "працюють" у готелях, ресторанах, ба­рах, театрах, мають стосунки з іноземцями, але за валюту не гребу­ють і доморощеними клієнтами. Багато з них мають вищу освіту, во­лодіють іноземною мовою, мають модний зовнішній вигляд і зазви­чай "охоплені" сутенерами та рекетирами.

2). Повій, які "працюють" за кордоном. Частина з них виїж­джає сама, а декого вивозять постачальники "живого товару", в то­му числі обманним шляхом. Для виявлення бажаючих, злочинці ви­користовують різні рекламні оголошення. "Організовані" повії за кордоном діють під контролем своїх і тамтешніх сутенерів, "неорга­нізовані" — на свій ризик. Сьогодні за межами України знаходиться понад 100 тис. жінок, які займаються проституцією.

3). Повій "за викликом". Такі проститутки перебувають під контролем "секс бригади", яка поставляє їх у певне місце за замов­ленням, а потім "прикриває", тобто забезпечує збір платні, захист від знущання тощо.

Названі категорії належать до вищих верств світу повій. Нижчимиє повії вокзальні (місцеві і заїжджі); ті, що "промишля­ють" на автошляхах (так звані "плечові"), та в інших громадських місцях. На найнижчому щаблізнаходяться вуличні повії (зде­більшого алкоголічки чи наркоманки), які є безнадійними покидька­ми суспільства.

Певну частину жінок легковажний спосіб життя засмоктує, ро­бить психічно залежними не менше, ніж алкоголь чи наркотик. Сти­мулюють проституцію і багаті чоловіки, здатні витрачати на повій великі гроші, а також низька активність у цій справі правоохорон­них органів, через недосконалість законодавства про боротьбу з проституцією.

§ 4. Профілактика злочинів, вчинюваних жінками,

і проституції

Стаття 24 Конституції України передбачає рівність прав жінок і чоловіків, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, матеріальну і моральну підтримку материн­ства й дитинства. На жаль, ці положення не виконуються. Безсум­нівно, що профілактика правопорушень з боку жінок буде ефектив­ною лише тоді, коли жіноча доля стане однією з головних проблем держави і суспільства. Потрібні широкомасштабні програми допомо­ги сім'ї та материнству. Всі це розуміють, але скрутний економічний стан, соціальна напруженість не дають можливості реалізувати такі програми, хоча певні кроки у цьому напрямі вже робляться.

В основі боротьби із жіночою злочинністю лежать заходи загаль-носоціальної профілактики. Як показують дослідження, більшість працюючих жінок, не заперечуючи проти емансипації, погодилася б залишити роботу та присвятити себе сім'ї, якби мала для того від­повідні умови. Матерям, які хочуть працювати, має бути надана можливість працювати скорочений робочий день без зниження їх заробітної плати. Матерям-одиначкам та багатодітним сім'ям треба надавати значно більшу матеріальну допомогу.

Практика свідчить, що більшість працівників, яких звільняють за скороченням штатів, становлять жінки, які виховують дітей, мають немічних батьків на утриманні тощо. Такі особи потрапляють у важ­ке матеріальне становище з усіма негативними наслідками. Для та­ких категорій мають існувати громадські роботи.

Потребує розробки концепція виховання дітей у суспільстві, особливо дівчат. В її основі має лежати притаманна українському народу моральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з пропагандою вседозволеності, сексу та насильства, які панують за­раз у духовній сфері, не може бути й мови про нормальне вихован­ня підростаючого покоління. У вказаній концепції потрібний розум­ний/підхід у формах і методах виховання хлопчиків і дівчат. Власти­ві їм від природи особливості фізичної та психічної структури мають не нівелюватися, а сповна використовуватися для досягнення кінце­вої мети виховання. Те, що чимало школярок при анонімному опи­туванні кажуть, що хочуть стати валютними повіями, має сприйма­тися як тривожний сигнал. Розвінчування образу повії як привабли­вого — важливе завдання засобів масової інформації, всіх, хто зай­мається вихованням. Нині ж спостерігається не прихована ідеалізація "найстародавнішої професії".

Не можна погодитися і з пропозиціями легалізувати проститу­цію, завдяки чому держава буцімто отримуватиме баснословні по­даткові надходження. За будь-яких умов повія не має діставати ви­знання з боку держави. Навпаки, треба посилити адміністративно-правову боротьбу з проституцією, удосконаливши для цього чинне законодавство, а також роботу медичних закладів щодо профілакти­ки венеричних хвороб та СНІДу. Кримінальне законодавство, за прикладом багатьох країн світу, передбачає відповідальність усіх, хто прямо чи побічно паразитує на проституції. Для боротьби з кри­мінальним секс-бізнесом створена спеціальна служба в структурі територіальних органів внутрішніх справ.

Подальшого вдосконалення вимагають форми і методи індивіду­альної профілактики злочинів, вчинюваних жінками різного віку, та серед тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, судячи з їх антисуспільної поведінки. Важливого значення набуває виховна ро­бота з жінками в установах виконання покарань для зниження ре­цидиву. Тут варто запровадити комплексну систему психолого-педа-гогічного впливу на засуджених із застосуванням аутогенних трену­вань, індивідуальних програм самовиховання, заняттями у спорідне­них групах, проводити бесіди, дискусії, лекції з правових питань тощо. їх завданням є самопізнання засудженої, виробити уміння во­лодіти своїми емоціями, створити позитивні установки. Це сприяти­ме зниженню тривожності й агресивності, адаптації до умов установ відбування покарання, потягу до переосмислення своєї ролі і місця у подальшому житті. В основі всієї профілактичної роботи мають бути повага, чуйність і доброта.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості структури та динаміки злочинів жінок.

2. Які види злочинів найчастіше вчиняються жінками?

3. Що характерно для особи злочинця—жінки?

4. Як впливає жіноча емансипація на рівень злочинів серед них?

5. Чим можна пояснити той факт, що жінки все частіше стають
учасниками організованих злочинних угруповань корисливої насиль­
ницької спрямованості?

6. Назвіть особливості заходів профілактики злочинів жінок. Роль
ОВС у цій діяльності.

Глава 9. Екологічна злочинність

§ 1. Сучасний екологічний стан України.

§ 2. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності.

§ 3. Детермінанти екологічної злочинності.

§ 4. Профілактика злочинів проти довкілля.

§ 1. Сучасний екологічний стан України

Природне середовище й надалі зазнає великого антропогенного навантаження, незважаючи на те, що забруднення атмосферного повітря і загальна мінералізація атмосферних опадів в цілому по Ук­раїні порівняно з попередніми роками дещо зменшились.

Україна має найвищі в Європі показники розораності сільсько­господарських угідь, використання ресурсів прісних поверхневих вод і вирубок лісових масивів. Загрозливих масштабів набули за­бруднення та деградація навколишнього природного середовища, особливо водойм і грунтів, атмосферного повітря у великих і серед­ніх містах та промислових центрах. Частка екологічно чистих тери­торій нині становить всього 7% загальної земельної площі України. Малозабруднені території охоплюють 15 % її площі, 1,7 % є зонами екологічного лиха. Це насамперед зона відчуження, що утворилась після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі міс­цевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших областях. До речі, регіони з кризовою екологічною си­туацією мають і найвищу щільність населення¹.

Залишається високим забруднення поверхневих вод суші сполу­ками важких металів та азоту. Збільшення питомої ваги цих забруд­нюючих речовин останнім часом відмічено в річках басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Води Чорного й Азовського морів і надалі забруднюються скидами різних шкідливих речовин із суден, каналізаційних мереж міст і підприємств, де від­сутні ефективні очисні споруди.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році. /Міністерство екології та природних ресурсів України. — К., 2000. Далі всі статистичні дані у цьому параграфі наводяться за названною доповіддю.

Останніми роками спостерігалося деяке зменшення обсягу шкід­ливих викидів в атмосферу. Так, за період з 1995 до 1999 року ви­кидів речовин-забрудників у повітря зменшилося на 28%. Найбіль­ше скорочення цих викидів відбулося у Вінницькій, Миколаївській, Івано-Франківській, Полтавській, Черкаській і Чернігівській облас­тях. Найзабруднішене атмосферне повітря в Донецьку, Одесі, Дніп­ропетровську, Горлівці, Дзержинську, Маріуполі, Макіївці, Харкові, Запоріжжі, Луганську, Єнакієвому, Слов'янську.

Порівняно з минулими роками, підвищується рівень забрудне­ності грунтів. Як правило, забруднюючі речовини, що містяться у викидах в атмосферне повітря, осідають на грунтах у радіусі до 5 км від джерел забруднення. У великих містах основним джерелом за­бруднення грунтів є підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Як і в попередні роки, водні об'єкти України забруднені пере­важно сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. Се­ред них у більш-менш задовільному стані є річки Закарпаття та Кри­му. Всі інші басейни річок можна віднести до забруднених чи дуже забруднених. З 50 водних об'єктів України, де проводилися дослі­дження, не виявлено жодного, який відповідав би вимогам фонового стану чи характеризувався як чистий. 29 водних об'єктів екосисте­ми перебувають у стані антропогенного екологічного напруження.

Як відомо, здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства і його довкілля. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою демо­графічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії негативних факторів навколишнього сере­довища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини. Прогнозовані до 2010 року зміни довкілля в низці регіонів спричи­нять несприятливі тенденції у стані здоров'я людей — хронізації па-тологій, зростанні онкологічних захворювань тощо.

Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-де-мографічні показники: смертність з 1991 року почала превалювати над народжуваністю, а в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась у порівнянні з 1990 роком май­же на 30 %, а смертність зросла на 25,6 %.

Узагальнення лише наведених даних дає підстави зробити вис­новок про наявність складності екологічної обстановки. Значною мі­рою вона спричинюється масштабною екологічною злочинністю в Україні.

§ 2. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності

Охорона навколишнього природного середовища — не самоціль. Вона покликана захистити людину, її здоров'я, життя теперішнього та прийдешніх поколінь. Природоохоронна діяльність грунтується на правових засадах. Так, ст. 50 Конституції України проголошує: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкіл­ля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

Згідно із Законом України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" порушені права громадян у галузі охорони навко­лишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколиш­нє природне середовище, а також на достовірну інформацію про на­явні й можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Проблеми охорони довкілля дістали своє відображення також в Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Законі "Про охорону ат­мосферного повітря" та інших законодавчих актах України.

У природоохоронній діяльності велике значення мають заходи кримінально-правового впливу. Кримінальний кодекс України міс­тить окрему главу, норми якої встановлюють відповідальність за злочини, що посягають на об'єкти навколишнього природного сере­довища.

Екологічні злочини — це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води то­що). До екологічних злочинів належать: незаконне заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом; порушення ветери­нарних правил; незаконне полювання; незаконне видобування ко­рисних копалин; порушення законодавства про континентальний шельф; забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами; умисне знищен­ня, зруйнування чи пошкодження територій та об'єктів природно-за­повідного фонду; незаконна порубка лісу та ін.

Екологічні злочини є одними з найбільш суспільно небезпечних та розповсюджених діянь. У сукупності з іншими правопорушення­ми у цій сфері та за тяжкістю своїх наслідків вони створюють реаль­ну загрозу національній безпеці. Передусім це проявляється у:

— катастрофічному погіршенні якості середовища існування, що
веде до зниження середнього віку життя, зростання захворюваності,
смертності та погіршення генофонду нації;

— виникненні зон екологічного лиха;

— деградації природних ресурсів, що мають поновлюватися (ро­
дючість грунтів, рибних і лісових ресурсів);

— у виснаженні ресурсів, що не відновлюються (мінеральної си­
ровини, енергоносіїв);

— у підвищенні ризику техногенних катастроф;

— у погіршенні якості поверхневих та підземних вод, прибереж­
них вод морів;

— у розповсюдженні радіоактивного забруднення;

— у забрудненні повітря й небезпечній зміні клімату;

— забрудненні продуктів харчування.

Кримінологічне значення має також диференціація відповідаль­ності за екологічні правопорушення. Залежно від ступеня їх суспіль­ної небезпеки відповідальність може бути як кримінальною, так і ад­міністративною. У Кодексі України про адміністративні правопору­шення є спеціальний розділ, де передбачені правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища. Зокрема, це: безгосподарне ви­користання земель; псування сільськогосподарських та інших зе­мель; порушення правил охорони водних ресурсів; незаконна поруб­ка й пошкодження дерев і зелених насаджень; знищення чи пошко­дження лісових культур і молодняку; порушення вимог пожежної безпеки в лісах; порушення правил полювання тощо. А от, скажімо, повторне протягом року порушення правил полювання вже тягне кримінальну відповідальність.

Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю. Рівень латентності цих злочинів доходить до 95 %. Це пояснюється недоліками в діяльності приро­доохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконален­ня практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 ро­ку "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за по­рушення законодавства про охорону природи".

Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберіга­ється значний розрив між кількістю кримінально-караних діянь і ре­альним застосуванням відповідних правових норм. Це викликано не-

достатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРСР, — організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли при-родокористувачі самі себе перевіряють.

Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного по­лювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 35—45 % від загальної кількості цих випад­ків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1—3 %, а адміністративної — в 75—80 % випадків¹. У структурі екологічних злочинів велику частку склада­ють порушення правил риболовства (35—45 %), незаконне полю­вання (25—35 %), забруднення водойм і повітря (10—20 %) та лі-сопорушення (8—10 %).

Екологічні злочини можуть класифікуватися на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки їх можна розподі­лити на:

— злочини незначної тяжкості. До них належать незаконне
видобування корисних копалин, порушення законодавства про кон­
тинентальний шельф України та інші;

— злочини середньої тяжкості. Це — умисне знищення, зруй­
нування чи пошкодження територій та об'єктів природно-заповідно­
го фонду;

— тяжкі злочини. До них відносяться забруднення водойм та
атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими
для здоров'я людей чи для живих ресурсів моря, чи іншими відхода­
ми і матеріалами;

— особливо тяжким злочином є екоцид.

З урахуванням видів суб'єктів, мотивів та мети вчинення можна виділити:

а) корисливі злочини, що вчиняють з метою отримання матері­
альної вигоди. Це: незаконні полювання, заняття рибним, звіриним
або іншим водним добувним промислом, порубка лісу. У цій групі
злочинів виділяється підгрупа, яку можна розглядати як професійну
злочинність. Ці злочини дають можливість одержувати значні при­
бутки, але потребують певної організації та навичок.

б) злочини, які скоюються посадовими особами. Це — за­
бруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речо­
винами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря,
чи іншими відходами і матеріалами; порушення законодавства про
континентальний шельф України. Частина цих злочинів характери-

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

зується значною тривалістю їх здійснення, коли притягненню до кримінальної відповідальності передують численні порушення при­родоохоронного законодавства. А є злочини, які характеризуються разовим ігноруванням встановлених нормативів, скажімо, "залпо­вий" викид відходів.

в) злочини, які не мають корисливого спрямування. Це — не­обережне пошкодження лісу, забруднення водних об'єктів чи атмос­ферного повітря. Шкода від таких злочинів, як правило, велика (ма­сова загибель риби, лісів тощо). Викликані вони нехтуванням еле-лентарних правил техніки безпеки.

Наведена класифікація, звичайно, не є вичерпною, але, на наш югляд, вона може бути використана у профілактичній роботі.

Виходячи з вищесказаного, екологічну злочинністьможна ви­значити як сукупність злочинів, що посягають на екологічну безпеку, а також: опосередковано на життя і здоров'я людей.

Серед численних специфічних рис екологічної злочинності наз-земо найхарактерніші. Насамперед зазначимо, що цей вид злочин-■юсті обумовлений факторами, які своїм підґрунтям мають супереч-іості процесу природокористування та недооцінку людьми значення ірироди у житті суспільства. Далі, екологічна злочинність тісно юв'язана з рівнем науково-технічного прогресу. Чим вищий цей рі­вень, тим більше небезпечних технологій, матеріалів, агрегатів. Так, після створення атомної енергетики над людством нависла загроза ядерних катастроф.

Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона деякою мі­рою є побічним наслідком "нормального" природокористування. Ад­же суспільство, так чи інакше експлуатуючи природні ресурси, не­гативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає ли­ше тоді, коли здійснюється небезпечними способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Характерний для неї також і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронного законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання становить 2,4 %, незаконне за­няття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом — 0,8 %, незаконну порубку лісу — 0,2 %, забруднення моря — 0,002 %, забруднення водних об'єктів — 0,2 % від числа всіх зло­чинів у 1999 році¹. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби направлялися в органи внутрішніх справ і прокуратури для притяг­нення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 ра­зів менше¹. Ще більший розрив між кількістю кримінально караних діянь, пов'язаних із забрудненням водних об'єктів, атмосферного повітря, моря, і реальним застосуванням кримінального закону. Практично відсутня судимість за проведення вибухових робіт з по­рушенням правил охорони рибних запасів. Водночас застосування інших норм, які встановлюють відповідальність за порушення еколо­гічного законодавства, зростає. Так, у 1999 році, порівняно з попе­реднім, число засуджених за незаконні полювання та порубку лісу зросло більш як у півтора рази.

Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють екологічні злочини, неоднакова. Вона суттєво різниться залежно від видів по­сягання. Але за результатами проведених досліджень можна склас­ти соціально-демографічний портрет цих злочинців. Це в основному особи чоловічої статі, середнього або старшого працездатного віку, які перебувають у шлюбі, мають, як правило, середню або вищу ос­віту й стабільні прибутки. Питома вага рецидивістів серед них не­значна.

Екологічні злочинці за своїми морально-психологічними ознака­ми — соціально інтегровані особи. У більшості з них відсутні явно виражені дефекти правової свідомості. Але вони недооцінюють важ­ливості охорони природного середовища, ця проблема їм уявляється не головною. При вчиненні цих злочинів посадові особи здебільшого керуються принципом — досягнути успіху в господарській діяльнос­ті будь-якою ціною.

Серед засуджених за екологічні злочини були особи: 11,5 % — віком від 18 до 24 років; 18,2 % — від 25 до 29 років; 42,4 % — від 29 до 50 років; 27,6 % — старші 50 років. Робітниками було вчине­но 40,3 % злочинів; службовцями — 5,5 %; працівниками сільсько­господарських підприємств — 5,9 %; працівниками приватних під­приємств — 2,7 %; особами, які навчаються, — 26,3 %, іншими — 19 %. Освіту, не нижче середньої, мали 71,5 % засуджених. 58,2 % злочинів вчинені групою осіб. 10,7 % мали непогашену і не зняту судимість. Вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння 3,3 % засуджених².

Особи, які вчиняють злочини із хуліганських спонукань, відріз­няються низкою характерних рис. Більшість з них — чоловіки мо­лодого і середнього віку, які орієнтовані в своїй поведінці на агре-

¹ Див.: Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі Украинн. Проб­
леми теории и развитие законодательства. — Харьков, 1994.

² Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік.

ивність. Вони мають середній рівень освіти і, найчастіше, постійно іде не працюють. Злочинцям властиві негативні звички, в тому чис-і зловживання алкоголем. У морально-психологічному плані зазна-ені особи відрізняються відвертим егоїзмом, цинізмом, спотворе-ою еколого-правовою свідомістю, готовністю до антисуспільних чинків. Найтиповіші діяння для них — знищення або пошкоджен­ня природних комплексів, що перебувають під охороною держави; знищення лісів шляхом підпалу; порушення режиму природно-запо­відних об'єктів, жорстоке поводження з тваринами.

Наслідки екологічних злочинів залишаються здебільшого непе­редбаченими. Такий стан обумовлений обмеженими можливостями сучасної науки повною мірою виявити причинно-наслідкові зв'язки у природних та біологічних системах. Так, ще недостатньо прогно­зовані результати впливу на живий організм радіації, електромагніт­них полів, різних хімічних речовин та інших негативних факторів.

Значну небезпеку становлять контрабанда радіоактивних речо-ин для утилізації та захоронення, незаконне вивезення із країни ізних видів флори і фауни, що перебувають під охороною держави, кажемо й на можливість технологічного тероризму, під яким треба розуміти несанкціоноване використання ядерної, хімічної, бактеріо­логічної зброї або її компонентів чи виведення з ладу вибухових об'­єктів, що таять у собі підвищену загрозу для систем життєзабезпе­чення населення.

§ 3. Детермінанти екологічної злочинності

Якщо виходити з того, що злочинність виникає з існуючих у будь-якому суспільстві суперечностей, то витоки екологічної зло­чинності знаходяться насамперед у протиріччях багатоаспектного процесу природокористування. Він охоплює усі сторони взаємодії людини з довкіллям. Суперечності найбільш загального характеру полягають у тому, що люди, будучи частиною біосфери, виділились із неї у суспільство, яке в цілому протистоїть екосистемі, що їх по-зодила.

Отже, загальні детермінанти екологічної злочинності беруть свій іочаток з протиріч, що виникають при взаємодії людини і природи¹. Гакі суперечності існують між людиною як частиною природи і при-іодою як цілим; між можливостями суспільства, держави, регіону

¹ Див.: Дубовик О. Л., ЖалинскийА. 9. Причини зкологаческой преступности. — М., 1988. - С. 93-94.

щодо використання природних ресурсів і суспільними потребами; між станом довкілля і наявними засобами його освоєння; між інте­ресами суспільства, соціальних груп і окремих індивідів як відносно самостійних суб'єктів природокористування. Вказані фактори в умо­вах екстенсивного, нераціонального економічного розвитку створю­ють стійкі передумови для неправомірної, в тому числі злочинної, екологічної поведінки.

В контексті загальних детермінант екологічних правопорушень доречно звернути увагу на усталену систему поглядів, яка несе в со­бі яскраво виражені деформації суспільної свідомості. До них, у пер­шу чергу, можна віднести: явну переоцінку можливостей людини оптимально впливати на навколишнє середовище, своєчасно пізна­вати його закони; хибну думку про невичерпність природних ресур­сів і їх здатність повної регенерації; орієнтацію на сумнівні пріори­тети в сфері взаємодії людини і природи; байдуже ставлення до дов­кілля і природоохоронного законодавства.

Збільшення екологічної злочинності стимулює також недоскона­лість чинного законодавства (велика кількість відсилочних норм, не­відповідність між різними правовими актами та нормами, відсут­ність механізму їх реалізації тощо). Державні органи, ухвалюючи ті чи інші рішення, рідко узгоджують їх з природоохоронними органа­ми. Прийняття таких рішень без попередньої екологічної експертизи вже саме по собі є порушенням чинного законодавства. Як наслідок, розгортається хаотичне будівництво підприємств, приватних будин­ків, котеджів, руйнується природно-заповідний фонд. І взагалі, зако­нодавче регулювання суспільних відносин у нас орієнтоване зде­більшого на усунення негативних наслідків господарської діяльнос­ті, а не на їх запобігання, що невиправдано ні з екологічної, ні з еко­номічної точок зору.

Встановленню специфічних чинників екологічних злочинів бага­то в чому може сприяти їх якісний аналіз. Так, екологічні злочини, що скоюються посадовими особами, відрізняються підвищеною сус­пільною небезпекою, заподіюючи величезну шкоду довкіллю. Пов'я­зано це із неналежним виконанням організаційно-управлінських або адміністративно-господарчих обов'язків. Саме в цій сфері здійсню­ються функції планування, розподілу, створення структур контро­лю, техніко-технологічного і ресурсного забезпечення взаємодії су­спільства і навколишнього середовища.

До чинників цієї злочинності треба також віднести:

— недосконалість системи державних органів управління у сфе­рі охорони навколишнього середовища та природокористування, їх малоефективну діяльність;

— непослідовність у реалізації законодавчо закріпленого прин­
ципу розмежування контрольно-наглядових і господарсько-розпо­
рядчих функцій у названій сфері;

— недостатнє матеріально-фінансове забезпечення контрольно-
інспекційних служб природоохоронних органів;

— відсутність ефективного механізму участі громадськості у
профілактиці екологічних злочинів та інших правопорушень.

Злочини проти довкілля можуть скоюватися як умисно, так і з необережності. Для осіб, які їх вчиняють умисно, характерні: егоїзм, зневажливе ставлення до суспільних інтересів, ігнорування екологічного законодавства, незадовільна фахова підготовка, невип­равдана жорстокість, самодурство тощо. Вказані властивості особи часто-густо мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість (у минулому — план за будь-яку ціну, сьогодні — прибуток і, як ре­зультат, незаслужені премії та просування по службі). Екологічні злочини з необережності вчиняються здебільшого особами, яким притаманні легковажність, зневажливе ставлення до правових норм, що регламентують природоохоронну діяльність, низька фахо­ва підготовленість, почуття безкарності та безконтрольності.

Незаконні рибальство, полювання, морський промисел, лісозаго­тівля детермінуються факторами, до яких, зокрема, відносяться: серйозні недоліки в плануванні та здійсненні різноманітних промис­лів; відсутність достатньо розвинених правомірних способів задово­лення цих потреб; висока прибутковість указаної категорії злочинів; малоефективна протидія цій злочинній діяльності з боку органів контролю; висока латентність, а значить і безкарність зазначених діянь. Чинники названих злочинів тісно пов'язані з еколого-геогра-фічними умовами, за яких здійснюється протиправна діяльність. Це території, де ще збереглася можливість масового добування фауни і флори.

Останнім часом набули поширення такі види злочинів, як неза­конна розробка надр, заготівля деревини, збір ягід, лікарських рос­лин, передноворічна вирубка ялинок тощо. Ця діяльність носить хи­жацький характер і обумовлена існуванням "чорного ринку", спро­можного забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрським способом. Наприклад, понад 70 % злісних браконьєрів, що займаються ловом осетра і білуги в акваторії Азов­ського моря, мають постійних перекупщиків ікри, які реалізують цю продукцію за добре відпрацьованою схемою.

Проте тут варто зазначити, що збитки від техногенного впливу на водойми (технологічні порушення при експлуатації електростан­цій, залпові чи систематичні скидання забруднюючих речовин тощо)

5 1—379

значно перевищують розмір шкоди, яка завдається рибним запасам браконьєрством.

Аналіз детермінації екологічного вандалізму свідчить, що наразі взаємодіють: відчуття вседозволеності; сприятлива ситуація для за­доволення спонтанних бажань, пов'язаних із противоправною еко­логічною діяльністю, а також безкультур'я, егоїзм, правовий нігі­лізм, цинічне ставлення до природних цінностей.

Не кращим чином на стані екологічної злочинності позначають­ся недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема, не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за еко­логічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і пособники. Непоодинокі факти призначення м'яких мір покарання злісним по­рушникам, неправильної кваліфікації їх дій. Не в усіх необхідних ви­падках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються запо­діяні збитки.

§ 4. Профілактика злочинів проти довкілля

Вживання загальних заходів запобігання зазначених злочинів тісно пов'язане з характером взаємодії суспільства і природи. Саме на макрорівні закладаються антикриміногенні фактори, що сприяють правомірній екологічній поведінці.

Провідне значення в загальносоціальному запобіганні злочинам проти довкілля мають заходи, пов'язані з: удосконаленням техноло­гій промислового виробництва і насамперед металургійної і видобув­ної, галузей, які шкідливо впливають на навколишнє природне се­редовище; підвищенням культури землеробства; модернізацією транспортних засобів; запровадженням безвідходних технологій; підвищенням правової та екологічної культури громадян. Антикри-міногенний вплив зазначених факторів має бути поєднаний із нау­ково обгрунтованим ставленням до земельних і водних ресурсів, тваринного й рослинного світу. При цьому обов'язковому урахуван­ню підлягають географічні, кліматичні й інші природні чинники, що впливають на поведінку людини, її звички, екологічну самосвідо­мість, самооцінку тощо.

Свій вклад у боротьбу з екологічною злочинністю вносять різні об'єднання громадян, партія "зелених", вітчизняні та міжнародні неурядові екологічні організації, засоби масової інформації. Вони взаємодіють з державними структурами з питань профілактики еко-

логічних правопорушень, надають допомогу в цій справі природоохо­ронним і правоохоронним органам, а також самі безпосередньо ви­являють та усувають подібні правопорушення.

Однією з важливих умов підвищення ефективності попереджен­ня цих злочинів є удосконалення правової бази природоохоронної ді­яльності. В цьому плані проводиться велика законотворча робота, вживаються заходи, спрямовані на консолідацію зусиль законодав­чої та виконавчої влади, громадських об'єднань республіканського й регіонального рівнів, вчених і практиків для розробки й прийняття нових законодавчих актів у цій сфері.

Неабияке значення має постійне підвищення еколого-правової свідомості як на суспільному, так і індивідуальному рівні. У вирі­шенні цього завдання закладений основний потенціал усієї еколого-попереджувальної діяльності. Саме тут виникає реальна можливість подолання таких деформацій свідомості як інертність і стереотип­ність мислення, некомпетентність, безвідповідальність, протекціо­нізм, кар'єризм тощо.

Попередження екологічних злочинів передбачає застосування заходів як загального, так і спеціального характеру. До останніх, зокрема, належать: удосконалення контролю за екологічно значи­мою поведінкою, включаючи дотримання кримінально-правових за­борон; інформування відповідних інстанцій (адресатів) про виявлені факти екологічних правопорушень та обставини, що їм сприяють; встановлення спеціальних режимів природокористування; норма­тивна заборона здійснення певних екологічно шкідливих дій тощо.

Об'єктами спеціальної профілактики виступають окремі природ­ні комплекси, території, водойми, атмосферне повітря, тваринний світ, лісові масиви та ін. Крім того, контроль потрібно здійснювати за поведінкою окремих громадян, наприклад, браконьєрів.

Суб'єктами профілактики є: правоохоронні органи, природоохо­ронні інспекції; громадські організації, відомчі органи контролю то­що. Методи контролю охоплюють: безпосередній практичний нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, патрулювання, про­ведення рейдів, перевірок; охорона об'єктів від несанкціонованого доступу до них; встановлення пропускного режиму; вилучення зна­рядь вчинення екологічних правопорушень; припинення протиправ­них дій. Особлива роль у цьому належить державному контролю за дотриманням правових норм, що регламентують екологічні правовід­носини. Це — прокурорський нагляд за виконанням природоохорон­ного законодавства, діяльність дозвільної системи (правила обігу зброї і вибухових речовин), адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, та ін.

Заслуговують на увагу недавно розроблені основні напрями дер­жавної політики щодо екологічної безпеки України¹.

Перший напрямок передбачає попередження і мінімізацію на­слідків надзвичайних ситуацій за існуючих (чи повільно змінюва­них) технологій виробництва і технічній базі з урахуванням ризику виникнення таких ситуацій. Цей напрямок розрахований на 10 ро­ків. В цей період необхідно досягти зменшення кількості надзвичай­них ситуацій та мінімізувати їх наслідки, а також стабілізувати і по­кращити стан навколишнього середовища. Не менша увага має бути надана розгортанню науково-технічних досліджень, які дозволили б корінним чином змінити базис економіки, аби сам розвиток госпо­дарства забезпечував різке зменшення надзвичайних ситуацій, а у разі виникнення природних катастроф мінімізував їх наслідки.

Другий напрямок це перехід на нові технології, джерела енергії і сировини, які суттєво змінюють вплив господарської діяльності на навколишнє середовище, різко знижують ймовірність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій. Тривалість дії цього напрямку оцінюється в 20—ЗО років, а його пріоритетами мають стати:

— істотне вдосконалення технологій промислового виробництва
за умови їх розвитку в бік поступового зменшення енерго- і ресур-
соємності та відходів, що піддаються природній асиміляції чи мо­
жуть являти собою сировину для наступного використання. Всі від­
ходи такого виробництва мають бути екологічно безпечними;

— поступовий перехід від "хімічного" до "біологічного" еколого-
безпечного землеробства, за якого ніяких отрутохімікатів не засто­
совується;

— наукові дослідження в галузі використання малоконцентрова-
них джерел енергії, біомаси для виготовлення ліків, пластмас, інших
продуктів хімічного виробництва.

Третій напрямок передбачає розв'язання таких стратегічних проблем як: перехід економіки на відновлювані джерела енергії; ви­користання біомаси для переважної більшості продуктів хімічного виробництва; повна біологізація і екологізація сільськогосподарсько­го виробництва; відмова від виробництв, які забруднюють природне середовище або є екологічно небезпечними. Виконання цих завдань розраховане на 30—40 років і передбачає кардинальну зміну основ господарювання.

Зрозуміло, що реалізація вказаних загальносоціальних заходів підірве саме коріння, головні детермінанти екологічної злочинності, а значить, сприятиме мінімізації кримінальних проявів у сфері нав­колишнього природного середовища.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості екологічної ситуації в Україні та за рубежем?

2. Які особливості структури злочинів у сфері екології?

3. Що характерного в поведінці особи, яка вчиняє злочин проти
довкілля?

4. Чим зумовлена висока латентність злочинів проти довкілля?

5. Які обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру віді­
грають вирішальну роль у детермінації екологічної злочинності?

6. Роль загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів
профілактики в запобіганні злочинам проти довкілля.

Див.: Основні напрями державної політики по забезпеченню техногенно-екологіч­ної безпеки України. — К., 2001.

Глава 10. Необережна злочинність

§ 1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності. § 2. Детермінанти необережної злочинності. § 3. Характеристика осіб, що вчиняють необережні злочини. § 4. Основні напрямки запобігання необережним злочинам.

§ 1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності

Згідно з Кримінальним законодавством України злочин визна­чається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його скоїла, не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій або бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість), або передбачала можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самона-діяність).

Протягом тривалого часу проблеми необережної злочинності вважались у кримінології другорядними, оскільки побутувала думка про незначну суспільну небезпечність злочинів цього виду. Така точка зору була хибною тоді і є ще більш невірною тепер. За розмі­ром та характером заподіюваної шкоди злочини, вчинені з необе­режності, значно переважають умисні злочини, що звичайно знахо­дяться в центрі уваги кримінологів. Тільки одна аварія на Чорно­бильській АЕС, що сталася внаслідок некомпетентності та безвідпо­відальності обслуговуючого персоналу, спричинила непоправну шкоду населенню багатьох країн.

Актуальність проблеми необережних злочинів обумовлюється інтенсивною технізацією усіх сфер людського життя, зростанням кількості джерел підвищеної небезпеки, зокрема, транспортних за­собів та посиленням вимог до осіб, які працюють з ними, поширен­ням використання у виробництві та побуті значної кількості склад­них механізмів і пристроїв, порушення відповідних правил пово­дження з ними можуть спричинити дуже велику шкоду. Це аварії на промислових об'єктах, різного роду техногенні забруднення довкіл­ля, дорожньо-транспортні пригоди, пожежі тощо. Таким чином, проблема боротьби з необережною злочинністю переростає, по суті, в завдання забезпечення національної безпеки, вирішення яких по-

требує вжиття цілого комплексу економічних, культурно-виховних, організаційно-технічних, правових та інших заходів на загальнодер­жавному рівні. Тому не дивно, що в останні роки проводяться широ­кі кримінологічні дослідження стосовно злочинної необережності.

Необережні злочини є складовою частиною загальної злочиннос­ті. У зв'язку з цим ознаки, що характеризують злочинність, певною мірою властиві і їм. Зміст поняття "необережна злочинність" зале­жить від чинного кримінального законодавства, переліку передбаче­них у ньому необережних ознак, що її характеризують. Сьогодні приблизно 25 % усіх норм Особливої частини Кримінального кодек­су України встановлюють відповідальність за злочини, вчинені з необережності.

Під необережною злочинністю розуміють сукупність усіх необе­режних злочинів, вчинених на певній території за певний період ча­су. Злочини, вчинені з необережності, становлять в середньому 15 % від загальної кількості зареєстрованих кримінально-караних діянь.

Необережна злочинність відрізняється від інших її видів за:

1) формою вини, а отже, психологічними детермінантами;

2) механізмом злочинної поведінки і характеристикою особи зло­
чинця;

3) сферою діяльності, в якій вчиняються ці злочини;

4) характером наслідків цих злочинів.

Необережні злочини відрізняються від умисних, передусім, за формою вини, тобто психологічним механізмом. Суб'єкт необереж­ного злочину не усвідомлює суспільно небезпечного характеру своїх дій. Він не лише не хоче (чи не припускає) заподіяння шкоди сус­пільству, а взагалі не передбачає можливості шкідливих наслідків або переконаний у тому, що вони не настануть. Психологічними чинниками необережних злочинів є насамперед неуважність, безвід­повідальне ставлення до діючих у суспільстві правил поведінки. То­му такі особи характеризуються меншим рівнем моральної зіпсова­ності, ніж умисні злочинці.

Необережні злочини можуть вчинятись у самих різних сферах діяльності — на виробництві, транспорті, в управлінні, медичній практиці, побуті, за використання природних ресурсів тощо. Зазна­чимо також, що суспільна небезпека необережних злочинів прямо залежить від того, в якій сфері вони вчиняються, які знаряддя і за­соби приведені в дію. Типовими сферами вчинення злочинів з необе­режності є:

— експлуатація машин та механізмів на виробництві;

— використання транспортних засобів;

— будівельні, вибухові, гірничі роботи;

— зберігання та використання енергоносіїв;

— виробнича діяльність у природному середовищі, яка несе не­
безпеку його забруднення;

— виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна
допомога;

— посадова чи інша професійна діяльність, пов'язана з прийнят­
тям рішень, які в разі помилки можуть мати шкідливі наслідки;

— використання технічних засобів та інших джерел підвищеної
небезпеки у побуті.

Очевидно, найбільшу суспільну небезпеку становить професійна необережність, необережність на небезпечних виробництвах та у сфері управління.

За злочинної необережності характер завданого збитку визна­чається не стільки рівнем моральної зіпсованості особи, скільки сфе­рою діяльності суб'єкта, способом використання ним знарядь і засо­бів, ситуацій, за яких вчиняється злочин, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб'єкта. Тому в не­обережних злочинах спостерігається розрив, певне протиріччя між особою злочинця (його соціально-психологічною характеристикою) і значимістю наслідків, що настають. Практика свідчить, що необе­режні злочини завдають дуже великої шкоди суспільству, що може вийти за національні кордони.

У науковій літературі наводяться різні варіанти класифікацій не­обережних злочинів. Так, А. Ф. Зелінський виокремлює чотири гру­пи необережних злочинів: 1) транспортні; 2) порушення правил без­пеки за конструювання та експлуатації технічних систем і приладів, а також правил охорони праці; 3) халатність при виконанні службо­вих обов'язків посадовими особами; 4) побутова необережність (не­обережне поводження зі зброєю, газом, електроприладами тощо)¹.

За сукупністю спільних кримінологічних ознак ми пропонуємо розрізняти чотири види необережних злочинів:

1). Побутові необережні злочини, вчинені поза сферою дії тех­нічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки. Це необе­режне вбивство, необережне тяжке або менш тяжке тілесне ушко­дження, необережне знищення чи пошкодження державного або ко­лективного майна. Кількість цих злочинів є незначною.

2). Необережні злочини, вчинені під час використання техніч­них засобів. Це найчисленніша частка необережних діянь, які най­частіше вчиняються у процесі професійної діяльності, але можуть

¹ Див.: ЗелинскийА. Ф. Криминальная психология. — К., 1999. — С. 132.

мати місце і в побуті. Загальною ознакою цієї групи злочинів є те, що вони відбуваються у сфері взаємодії "людина — техніка" і пов'я­зані з виходом технічних засобів з-під контролю оператора.

3). Необережні злочини у сфері професійної діяльності, не пов'я­заної з використанням техніки (несумлінне ставлення до охорони державного і громадського майна, порушення ветеринарних правил та правил боротьби із захворюваннями і шкідниками рослин, недот­римання правил охорони ліній зв'язку, неналежне надання медичної допомоги хворому).

4). Необережні злочини, вчинені під час виконання управлін­ських функцій (випуск недоброякісної, нестандартної або не уком­плектованої продукції, халатність, безгосподарність тощо).

Особливий різновид необережності, що виходить за межі необе­режної злочинності, становлять умисні злочини, ускладнені необе­режним спричиненням тяжких наслідків для здоров'я потерпілого. Наприклад, умисні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смер­ті потерпілого; незаконний аборт, що спричинив смерть потерпілої та інші.

Який же стан із необережною злочинністю в Україні? В загаль­ній її структурі переважають транспортні злочини, що становлять в середньому 70—75 %. Приблизно 10—15 % припадає на злочинні порушення правил охорони майна та халатність, 5—7 % — на по­рушення правил охорони праці й техніки безпеки, 2—4 % — на необережні злочини проти особи.

У 1995—1999 роках в Україні сталося 192,1 тис. дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 30,9 тис, а отримали пора­нення різного ступеня тяжкості — 211,5 тис. осіб. Як свідчить ана­ліз статистичних даних, в останні роки в країні спостерігається тен­денція до зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод. Якщо у 1995 році їх було зареєстровано 43,2 тис, то у 1999 — 34,6 тис. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху ста­новлять приблизно 7 % від загального рівня злочинності в Україні. Питома вага діянь, що містять ознаки автотранспортних злочинів, від усіх дорожньо-транспортних пригод становить 43,5 %, а пору­шень правил безпеки дорожнього руху, що визнані судами злочи­нами —

Читайте також:

1. Глава 1
2. Глава 1
3. Глава 1
4. Глава 1
5. Глава 1
6. Глава 1
7. Глава 1
8. ГЛАВА 1 0. РАДІОЛОКАЦІЙНІ СИСТЕМИ
9. Глава 1 понятие права собственности и его значение в гражданском праве
10. ГЛАВА 1 – ПРОЦЕС ВИДОБУВАННЯ НАФТИ
11. Глава 1. Організована злочинність
12. Глава 1. ОСНОВНІ ТИПИ СИСТЕМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Переглядів: 2759