• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 7. Злочинність неповнолітніх

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх. § 2. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх. § 3. Запобігання злочинам неповнолітніх.

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, що зумовлюєть­ся соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві. Тому і кримінальне законодавство України містить окремі норми, що передбачають відповідальність і покаран­ня осіб у віці від 14 до 18 років.

Поряд із поняттям "злочинність неповнолітніх" у науковій літе­ратурі зустрічається термін "підліткова злочинність". Але це не ви­правдано, оскільки підліток — це дівчинка чи хлопчик у віці від 12 до 16 років². За підлітковим віком настає юність, проте поняття "юнацька злочинність" теж буде неточним, оскільки юнацький вік не закінчується у 18 років. Іноді застосовують термін "дитяча зло­чинність". Однак таким поняттям можна умовно позначити діяння осіб у віці до 15-16 років, бо злочини, які вчиняють особи у 17—18 років, аж ніяк не назвеш дитячими.

Порівнюючи кількісні показники злочинності неповнолітніх із дорослою, слід виходити з того, що перша охоплює усього чотири­річний період людського життя, а друга — десятиліття, починаючи від 18 років. Відрізняються вони і якісно. Скажімо, неповнолітні не вчиняють посадові злочини у сфері економіки тощо.

Для злочинності неповнолітніх властива підвищена латентність, оскільки багато їх діянь сприймаються як пустощі, викликані недос­татньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальному закладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють до органів внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні —

Глава підготовлена за участю канд. юрид. наук Н.В. Яницької. ² Див.: Ожегов С. И. Словарь русского язмка. — М., 1982. — С. 479.

убивства, тяжкі тілесні ушкодження, звалтування, злісне хуліган­ство, грабежі та розбійні напади.

Особи, які вчиняють протиправні дії у ранньому віці, пізніше важче піддаються виправленню і в результаті складають основний резерв для рецидивної злочинності. І, навпаки, як найраніше вжиття профілактичних заходів до підлітків, які вчиняють дрібні правопору­шення, значною мірою дозволяє не допустити формування у них кримінальної спрямованості.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею усіх суб'єктів профілактики злочинів. Тому у схожих за багатьма показниками регіонах можуть бути значні роз­біжності у рівні такої злочинності. У злочинності різних груп непов­нолітніх теж є певні відмінності. Так, злочини осіб у віці 14—15 ро­ків відрізняються від 16—17-річних.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (45 %), крадіжки державного і колективного май­на (26 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), злісне хуліганство (6 %). Чимало також убивств, тілесних ушкоджень і звалтувань. Майже 10 % злочинів пов'язані з незаконним вживанням нарко­тиків.

Частка злочинів неповнолітніх у загальній злочинності стано­вить 10 %. Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чо­ловічою у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої ві­кової групи (14—15 років) до старшої (16—17 років) — 1:3. Гру­пові злочини серед неповнолітніх становлять 60—70 %; 15 % усіх злочинів вчиняється у стані алкогольного чи наркотичного сп'янін­ня. 80 % злочинів неповнолітні вчинюють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.

Зазначимо, що частка осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців перевищує її питому вагу серед населення цієї вікової гру­пи. Частка дівчат-злочинців, навпаки, значно менша. Суттєвим є і те, що питома вага осіб жіночої статі в злочинності неповнолітніх у З—4 рази менша порівняно з аналогічними показниками дорослої жіночої злочинності.

Вкажемо на негативні тенденції у сучасній злочинності неповно­літніх:

1) її кількісні показники зростали в середині 90-х років минулого
століття, потім намітилася стабілізація;

2) спостерігається все більша орієнтація на корисливі та ко­
рисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі
напади);

3) збільшення кількості злочинів, що потребують кримінальної
"кваліфікації" (квартирні крадіжки, викрадання автомототранспор-
ту, рекет та ін.;

4) подальше "омолодження" злочинності. Так, '/б злочинів вчи­
няються підлітками, які не досягли 14-річного віку, тобто не є
суб'єктами злочину;

5) зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участі у
тяжких злочинах (розбійницьких нападах, звалтуваннях і, навіть,
убивствах);

6) вчинення тяжких злочинів з незначних приводів, а то й вза­
галі без приводу, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

7) поява "нетрадиційних" для неповнолітніх злочинів (ритуаль­
них убивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

8) збільшення так званих "фонових" проявів (вживання нарко­
тиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися
суспільно корисною працею, поширення венеричних хвороб та
СНІДу);

9) зростання кількості осіб, що мають психічні відхилення від
норми, перебувають у пограничному з неосудністю стані;

10) часті випадки злиття неповнолітніх злочинців з дорослими,
які виступають у ролі організаторів злочинів;

11) посилення групового характеру злочинності неповнолітніх,
яка набуває дедалі більшої організованості.

На останньому пункті зупинимося докладніше. Злочинні групи створюються, як правило, не одразу. Спочатку вони мають перед-кримінальний характер, культивуючи аморалізм та його прояви. В цьому разі йдеться про групи кримінального ризику, члени яких балансують на грані злочинів. На відміну від попередніх років, такі групи мають в основному корисливу спрямованість. Члени цих груп усю свою поведінку підкоряють інтересам, де і як дістати гроші, вживають наркотики, спиртне, займаються груповим сексом, циніч­но ставляться до людей, у тому числі своїх близьких. Вони намага­ються будь-якою ціною довести свою зверхність над іншими, найчас­тіше шляхом приниження людської гідності та фізичної розправи.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх зло­чинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психо­логічні особливості. До них належать: відсутність життєвого досві­ду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на нефор­мальну групу, прагнення у ній самоутвердитися; демонстрування своєї незалежності; підкреслено зневажливе ставлення до мораль­них і правових норм; злочинна "романтика", готовність "взяти на

себе" чужу провину; плазування перед авторитетом рецидивістів; втрата почуття відповідальності за свої вчинки; орієнтування на хвилинну втіху.

У кримінологічній літературі виокремлюють такі основні типи неповнолітніх злочинців:

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють
злочини через легковажність, непідготовленість до правильного ви­
ходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характе­
ризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня уста­
лення, і з передкримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною
спрямованістю і мають кримінальний досвід.

§ 2. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, що обумовлюють злочинність дорослих. Це ті ж самі кризові явища та процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.

Типову соціальну ситуацію розвитку дитини розкрив ще Л. С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періо­ду створюються своєрідні для цього віку, виняткові, єдині й непов­торні відносини між дитиною і оточуючою дійсністю.

Тому суттєвим у визначенні детермінанти правопорушень вва­жають динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності та соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його при­стосування до умов середовища.

У цьому разі йдеться про соціальну дезадаптацію підлітків, тобто таку їх соціалізацію, за якої вони набувають негативного досвіду, що спричинює їх подальші протиправні вчинки. Зазначимо, що девіант-на поведінка спостерігається у неповнолітніх частіше, ніж в інших вікових групах.

Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна несфор-мованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові від­чуття, допитливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне — в яке русло будуть спрямовані їх ба­жання та інтереси. Слід вміти дати їм вихід у позитивному напрям-

ку, а ті, що носять яскраво виражений негативний характер, — бло­кувати. Це означає, що треба здійснювати послідовний процес вихо­вання підлітка у сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього, антисуспільна поведінка може спочатку набувати характеру дрібно­го хуліганства, дрібних крадіжок тощо. Однак у процесі подальшої десоціалізації "втрачаються" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Залишаючись часто-густо безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід. Тут вже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя.

Останнім часом набув поширення термін "саморуйнуюча пове­дінка". Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода люди­на не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проб­лемою позитивної реалізації свого потенціалу, конфліктує із суспіль­ством, кидає йому виклик.

В японській політології є теорія трьох поколінь, які послідовно змінюють одне одного: перше — активно розбудовує, друге — ра­ціонально використовує зроблене, третє — промотує надбане. У країнах СНД, як твердять прихильники цієї теорії, зараз час третьо­го покоління, але за ним обов'язково прийде перше.

Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традицій­но вважаються:

/). Негативний вплив у сім'ї. Дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагопо-лучний вплив. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків до ді­тей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцт­во. Неблагополучною може бути сім'я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість.

Нині щодня 32 дитини (на рік 12 тис.) є сиротами за живих батьків. Загалом, в Україні родинної опіки не мають 2,5 мільйона дітей.

40 % неповнолітніх злочинців — з неповних сімей, 5 % — вза­галі не мали батьків. Між тим, кількість сімей, що розпадаються, по­стійно зростає. Це призводить до того, що діти почувають себе у своїй сім'ї непотрібними, чужими, починають шукати контактів поза родиною і на противагу їй, переносять негативний досвід і накопи­чену озлобленість на оточуючих.

2). Недоліки у шкільному вихованні. За умов глибокої соціаль­но-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища дале-

кі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки, не користується авторите­том серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл — ліцеїв, гімназій тощо. Відсутня нова концепція освіти і виховання учнів. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес. Ку­мирами у підлітковому середовищі стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною, і валютні повії.

У вкрай скрутному становищі опинилася система профтехосві-ти. Значна кількість профтехучилищ ліквідована чи злита з іншими закладами, не забезпечена належним фінансуванням. Але саме в них перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, які потребують підвищеної уваги. Дозвілля та спорт все більше втрача­ють для них виховне значення, оскільки комерціалізуються.

3). Незайнятість суспільнокорисною працею. Щорічно бага­тьом випускникам середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватися. Нині підприємства відмовляються брати їх на роботу. Не можуть знайти постійної роботи і "відсіяні" зі шкіл. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчили­ся й не працювали. А щодо працюючих неповнолітніх, то говорити про виховний вплив на них з боку трудових колективів сьогодні не доводиться. Для підприємств, що перебувають у скрутному еконо­мічному становищі, головне завдання — вижити будь-якими засоба­ми. На жаль, неповнолітні робітники виштовхуються у першу чергу. І це незважаючи на те, що в п. 2 розділу III Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" записано: "Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинен­ня навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-ви­ховних і вищих навчальних закладах".

4). Негативний вплив мікросередовища. Підліткам властиве підвищене прагнення до спілкування, що полегшує їх соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не може критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що пропонує йому така група, сприймаються як еталон поведінки. Авторитетами нерідко є особи з солідним кримінальним досвідом. І тут роль дорослих у втягненні підлітків до злочинної діяльності прослідковується досить чітко.

Колишні "тусовки" підлітків із своїми знаками розрізнення — черепами, металевими бляхами тощо — втрачають сенс. Тепер створюються мобільні "бригади" по 10—20 осіб, які "працюють" під керівництвом дорослих, хоча у багатьох випадках виявляють і влас-

ну ініціативу: охорона "авторитетів", обкладання "податками", зни­щення на замовлення торговельних точок, наркобізнес і т. п. Части­на угруповань має гастролерський характер (викрадення автомобі­лів, крадіжки у сільській місцевості тощо).

5). Вади у діяльності правоохоронних органів щодо профі­лактики злочинів неповнолітніх. Зокрема, слабо працюють під­розділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, орієнтуючись головним чином на розкриття вже вчинених злочинів. Має місце не­бажання співробітників проявляти активність у виявленні підлітків, яких слід ставити на облік і проводити з ними індивідуальну профі­лактичну роботу. Відсутня взаємодія з громадськістю. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то вона сьогодні не в змозі дієво займатися профілактикою злочинів: бракує кадрів та фінансування. До мінімуму зведено правове виховання підростаючого покоління. Все це призводить до того, що неповнолітні правопорушники ствер­джуються у своїй безкарності, що, своєю чергою, сприяє їх подаль­шій криміналізації.

§ 3. Запобігання злочинам неповнолітніх

Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю усіх правоохоройних органів, їх спеціалізованих служб, а та­кож закладів освіти і представників громадськості.

За нинішніх складних умов держава вживає відповідних заходів, аби пом'якшити становище загальносоціальними засобами. Прийня­та низка законів; які захищають інтереси неповнолітніх та молоді. Це, зокрема, закони "Про освіту", "Основи законодавства України про охорону здоров'я", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Ук­раїні", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх". Україною ратифікована Конвенція ООН 1989 року "Про права дитини".

Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвит­ку молоді здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціальної адаптації молоді, державних і благодій­них фондів. Створені соціальні служби для молоді, що надають мо­лодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медич­ну й інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, прости­туції тощо).

Передбачається вжити комплекс заходів щодо забезпечення со­ціальної зайнятості неповнолітніх, надання їм соціальної підтримки, організації їх дозвілля. Розроблені науково обгрунтовані методики лікування від алкоголізму і наркоманії, створені в обласних центрах лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх.

Місцеві держадміністрації вживають заходів щодо захисту мере­жі позашкільних закладів від зазіхань комерційних структур, а саме — не допустити вилучення у них приміщень, необгрунтованої їх ліквідації чи реорганізації, а також об'єднати зусилля органів ос­віти, культури, туризму та спорту в створенні у кожному мікрорайо­ні центрів дозвілля молоді, забезпечити умови для її творчої само-реалізації і змістовного відпочинку.

Соціальний захист і профілактика правопорушень серед непов­нолітніх покладається на: Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України та служби у справах неповнолітніх на місцях, за­гальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я, притулки для неповнолітніх.

Головним підрозділом, який займається профілактикою злочинів неповнолітніх в системі органів внутрішніх справ, є кримінальна мі­ліція у справах неповнолітніх (КМСН). Вона проводить роботу, пов'язану із виявленням криміногенних факторів та їх усуненням; правовим вихованням неповнолітніх; веде профілактичний облік осіб, звільнених із місць позбавлення волі, засуджених з відстроч­кою виконання вироку, умовно чи до виправних робіт; обвинувачу­ваних у вчиненні злочину і не взятих під варту в період попередньо­го слідства; неповнолітніх, які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу, акту про амністію, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність; звільнених із спеціальних навчально-вихов­них закладів, яким лікувальними закладами встановлено діагноз "наркоманія".

КМСН також виявляє дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про непов­нолітніх, які повернулися із загальноосвітніх шкіл чи професійних училищ соціальної реабілітації; вчинили правопорушення, за яке вжиті заходи громадського впливу або адміністративні стягнення; вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання нар­котичних та одурманюючих засобів; у віці до 16 років систематично залишають сім'ю, спеціальні навчально-виховні заклади. Перелічені

особи беруться на облік для проведення з ними профілактичної роботи.

Керівники усіх підрозділів органів внутрішніх справ повинні включати питання профілактики правопорушень серед неповноліт­ніх окремим розділом у плани роботи на звітний період, забезпечу­вати контроль за діяльністю підлеглих у цьому напрямку і вживати заходів до підвищення їх професійної майстерності. Зокрема, слідчі підрозділи мають виявляти детермінанти злочинів, вживати заходів для їх усунення, всебічно з'ясовувати відомості про осіб правопо­рушників та інформувати про них кримінальну міліцію у справах не­повнолітніх, спільно з нею готувати і надсилати до відповідних ві­домств узагальнені подання з цих питань.

Профілактичну роботу органи внутрішніх справ повинні прово­дити у тісній взаємодії з іншими суб'єктами, що мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації тощо. Тісна співпраця проводиться з органами суду, прокуратури, виховно-трудовими установами. Недавно дістав поширення такий, запозичений у поліції США, захід, як організація відвідування неблагополучними підлітка­ми виховно-трудових колоній, де для них влаштовуються зустрічі із засудженими, які стали на шлях виправлення.

До вживання профілактичних заходів мусять залучатися пред­ставники громадськості, актив позаштатних співробітників. На жаль, останнім часом їх кількість значно скоротилася. Ось чому ке­рівництво МВС України вимагає від усіх підрозділів відновити на нових засадах тісний зв'язок з широкими верствами населення. Без цього профілактична робота з підлітками не дасть бажаних резуль­татів. Серед представників громадськості, у першу чергу, назвемо батьків, членів ДНД, позаштатних співробітників органів внутріш­ніх справ, студентів коледжів та вузів (особливо педагогічних і юри­дичних), осіб, які можуть бути наставниками правопорушників. У зоні їх особливої уваги мають бути особи, які втягують неповноліт­ніх у злочинну діяльність, вживання алкоголю чи наркотиків, їх ви­криття та притягнення до відповідальності.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються мето­ди переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об'єкта індивідуальну профілакти­ку можна поділити на:

а) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та за­побігання їх становленню на злочинний шлях;

б) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних
злочинів;

в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність за­ходів, що вживаються державними органами і громадськими органі­заціями для:

— оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випад­
ках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

— знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

— корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхи­
лення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до
вчинення злочинів¹.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усунен­ні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять: а) своєчасне припинення злочинної діяль­ності та створення неможливості її продовження; б) порушення кри­мінальної справи, вибір запобіжних заходів; в) забезпечення вихов­но-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами; г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповноліт­ніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов'язків з вихо­вання дітей; д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх зло­чинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) пе­ревиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання до­помоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування по­карання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побу­товому оточенні.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здій­снюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні континген­ти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загальновихов-них, профілактичних та каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припи-

¹ Див. докладніше: Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985.

няти розпочати кримінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жаліти коштів, адже йдеться про майбутнє України.

Питання для самоконтролю

1. Що особливого в структурі злочинів неповнолітніх?

2. Які регіональні особливості злочинів неповнолітніх?

3. Як впливає навколишнє мікросередовище на формування
мотивації протиправної поведінки неповнолітнього?

4. В чому сутність проблеми самореалізації неповнолітнього в су­
часних умовах розвитку соціально-економічних відносин суспільства?

5. Які недоліки сімейного виховання впливають на формування
мотивації протиправної поведінки неповнолітнього?

6. Назвіть особливості загальносоціальної та спеціальної кримі­
нологічної профілактики злочинів неповнолітніх?

Читайте також:

1. Віктимологічна детермінація злочинів, учинених стосовно неповнолітніх
2. Віктимологічна характеристика злочинів, учинених стосовно неповнолітніх
3. Глава 1
4. Глава 1
5. Глава 1
6. Глава 1
7. Глава 1
8. Глава 1
9. Глава 1
10. ГЛАВА 1 0. РАДІОЛОКАЦІЙНІ СИСТЕМИ
11. Глава 1 понятие права собственности и его значение в гражданском праве
12. ГЛАВА 1 – ПРОЦЕС ВИДОБУВАННЯ НАФТИ

Переглядів: 4254