• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 6. Насильницька злочинність

§ 1. Поняття і види насильницьких злочинів.

§ 2. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності.

§ 3. Детермінанти насильницької злочинності.

§ 4. Профілактика насильницьких злочинів.

§ 1. Поняття та види насильницьких злочинів

Насильство є таким же стародавнім, як і саме людство. Із роз­витком цивілізації його прояви не лише не зменшилися, а навпаки, набули катастрофічних розмірів. Війни, заколоти, революції, страти, терори стали ледве чи не нормою життя людей. Знищувалися пле­мена і народи як у часи біблійні, так і в освіченому XX столітті. Не випадково хтось із класиків образно назвав насильство "повитухою історії".

Типовими проявами насильства є:

позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, зазіхання на статеву недоторканність, захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна, катування і застосування незаконних ме­тодів впливу стосовно затриманих і підслідних;

перевищення влади, позбавлення різноманітних прав і свобод, жорстоке поводження з дітьми тощо.

Перелічені види насильства в юридичній літературі прийнято на­зивати "насильницькими злочинами". Але й до цього часу існує не­визначеність щодо кола актів стосовно цього виду злочинів. Так, ок­ремі автори до групи насильницьких злочинів відносять лише умис­ні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані "блок" насиль­ницьких злочинів¹. З цього приводу А. Є. Жалінський справедливо зазначає, що в цій зовнішньо тривіальній тезі досить багато дивного. Чому сюди б не включити менш тяжкі тілесні ушкодження, зґвалту­вання тощо².

¹ Курс советской криминологии. Предупреждение преступности. — М., 1986. —
С. 174.

² Жалинский А. 9. Насильственная преступность и уголовная политика // Советское
государство и право. — 1991. — №4.

Інші вчені до насильницьких злочинів відносять хуліганство, тілесні ушкодження, убивства та зґвалтування. Дехто доповнює цей перелік мордуванням або розуміє під насильницькими всі злочи­ни, пов'язані з насильством чи погрозою його застосування¹. Л. Д. Гаухман, розглядаючи цю проблему в кримінально-правовому аспекті, не обмежує її рамками лише фізичного насильства, а вва­жає, що насильницький спосіб учинення злочину містить у собі також і погрозу застосування насильства².

Тлумачний словник В. Даля "насильство" трактує як "примус, неволя, потреба, силування, сором'язлива дія, образливе, незаконне і свавільне"³. У кримінальному законодавстві поняття насильства незмінно пов'язане з реальним суспільно небезпечним протиправ­ним застосуванням фізичної сили до іншої людини проти її волі з ме­тою заподіяння їй фізичних страждань, тілесних ушкоджень або по­збавлення життя. Цим поняттям не охоплюється погроза застосу­вання насильства, оскільки вона безпосередньо не тягне за собою заподіяння фізичної шкоди іншій людині. Погрожуючи позбавлен­ням життя або заподіянням шкоди здоров'ю, злочинець не завжди має намір на реальне заподіяння фізичної шкоди. Тому кримінальне право і кримінологія розглядають фізичне насильство і погрозу його застосування як два самостійних способи вчинення злочину.

У юридичній літературі зазначається, що основними способами вчинення навмисних злочинів є фізичне насильство, психічне на­сильство, зловживання своїм посадовим або іншим становищем, під­робка документів або інший обман, підкуп (давання хабара), псуван­ня чи знищення майна⁴. На наш погляд, у широкому розумінні на­сильства як примусу і фізичне насильство, і погрозу його застосу­вання слід розглядати як два однорідних явища. Усвідомлення потерпілим реальної можливості приведення погрози до виконання змушує його виконати вимоги злочинця. Відмова потерпілого підко­ритися найчастіше завершується заподіянням шкоди здоров'ю або навіть позбавленням життя. В більшості випадків насильницькі дії поєднуються із погрозами заподіяння ще більшої шкоди здоров'ю

Див. напр.: Гаухман Л. Д. Проблеми уголовно-правовой борьбьі с насильственньї-ми преступлениями в СССР. — Саратов, 1981. — С. 11, 29; Побегайло 9. Ф. Насильствен-ная преступность: современньїе тенденции, перспективи борьбм // Советское государство и право. — 1988. — №9. — С. 73. ² Гаухман Л. Д. Вказ. робота. — С. 29.

Див.: Даль В. Толковьій словарь живого великорусекого язьїка. — М., 1981. — Т.2. — С.481.

Див.: Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология. — М., 1982. — С. 202.

потерпілого або позбавлення його життя у разі продовження опору чи невиконання вимог злочинця¹.

З позицій кримінології, поняття "насильницька злочинність" є теоретично обгрунтованим. В основі об'єднання зазначених діянь в окрему кримінологічно значиму групу лежать наступні критерії:

1) об'єкт посягання — суспільні відносини, що охороняються
кримінальним законом, які забезпечують недоторканість фізичного
статусу особи;

2) форма вини — прямий умисел;

3) спосіб дій злочинця — ф'^{зичне а}б° психічне насильство;

4) насильство відбувається проти волі потерпілого.

З урахуванням вказаних ознак, під насильницькими злочинами слід розуміти навмисні кримінально-карані діяння, що посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шля­хом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визна­чення, до насильницьких злочинів треба віднести: навмисні убив­ства; навмисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; згвалтування; побої і катування; доведення до самогубства; погрозу вчинити убивство.

Але зауважимо, що насильницька злочинність, по-перше, явище неоднорідне і, по-друге, таке, що не може протиставлятися корисли­во-насильницькій злочинності і виступати її альтернативою. Насиль­ницька і корисливо-насильницька злочинність частково "перекрива­ють" одна одну. Це стосується, наприклад, бандитизму, насильниць­кого грабежу і розбою з метою заволодіння майном. Ці діяння нале­жать до так званих "двохоб'єктних" злочинів, але значимішою цінністю при цьому є безпека особи. Вони мають багато спільних рис і ознак із традиційними насильницькими злочинами. В усіх цих випадках механізм злочинної поведінки пов'язаний з агресивно-зневажливим ставленням до особи, її життя, здоров'я і недотор­канності.

§ 2. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності

Для ефективної боротьби зі злочинністю потрібні точні та повні знання про її стан, рівень, структуру, динаміку, географію, а також осіб злочинців. Все це становить зміст кримінологічної характерис­тики як злочинності в цілому, так і окремих її видів.

¹ Кривощекова Н. В. О криминолошческом понятий "насильственная преступность" // Методологические вопросн криминологических иселедований. — М, 1983. — С. 90—91.

Зазначимо, що незважаючи на порівняно незначну частку на­сильницьких злочинів у загальній структурі злочинності (16— 17 %), вони відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, ос­кільки пов'язані з тяжкими наслідками для потерпілих. Сучасна на­сильницька злочинність переважно носить побутовий, ситуативний характер. Разом з тим, зростає кількість організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко характеризуються особливою жорстокістю, зухвалістю, витонченістю.

Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів за останні роки свідчить про несприятливі кількісні і, особ­ливо, їх якісні зміни. За даними МВС України, у 1999 році було за­реєстровано разом із замахами 4624 навмисних убивства. В це чис­ло не входять 7047 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. Не реєструються зазвичай і приховані убив­ства, замасковані під нещасні випадки або необережне позбавлення життя чи самогубство. Чимало людей зникли без вісти. Але в порів­нянні з іншими злочинами, латентність навмисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень відносно невелика.

Зауважимо, що протягом тривалого часу переважають убивства на побутовому грунті: у п'яних бійках, через сімейні конфлікти. Менше число припадає на убивства з метою приховання інших зло­чинів. Але тепер все частіше стикаємося з убивцями-маніяками та кілерами.

Як уже було сказано, у 1999 році зареєстровано 7047 тяжких ті­лесних ушкоджень —у півтора рази більше, ніж навмисних убивств і замахів на нього. Якщо в структурі злочинності навмисні убивства складають у середньому 0,8—1 %, то навмисні тяжкі тілесні ушко­дження — 1,2—1,5 %. Таким чином, у сумі ці два злочини станов­лять приблизно 2—2,5 %. Навмисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження, вчинені в стані сильного ду­шевного хвилювання, а також катування в структурі всієї злочин­ності становлять десь 3 %. Виходить, без урахування побоїв, легких тілесних ушкоджень, злісного хуліганства і зґвалтувань, кожний 20-й злочин призвів до смерті потерпілих і серйозних розладів здо­ров'я. Серед насильницьких злочинів хуліганство становить — 4,8 % (26872)¹.

Серед насильницьких злочинів особливе місце займають зґвал­тування та інші статеві злочини. Зрозуміти сексуальних злочинців і їхні вчинки можна лише проникнувши у внутрішній світ цих людей. Є всі підстави вважати, що нікчемність є головною рисою насильни-

¹ Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

ків. До насильства, як правило, схильні слабкі особи, які не можуть налагодити з жінкою нормальні стосунки, тому й ґвалтують їх.

Кримінально-правовою статистикою 1999 року в Україні зареєст­ровано 1288 звалтувань і замахів на них. Це 0,2 % усіх злочинів. Важко сказати, чому число зареєстрованих звалтувань у 1999 році скоротилося порівняно з попереднім роком на 4 %, а з 1995 ро­ком — на 35,5 %'. Але ясно одне — наведені цифри не відобража­ють реального масштабу цих злочинів. Багато потерпілих із зрозумі­лих причин не звертаються зі скаргами. Дослідження показали, що серед жінок жертвами звалтування найчастіше стають такі катего­рії: а) особи нейтральної поведінки; б) надто довірливої поведінки; в) віктимної поведінки (аморальної і легковажно-сексуальної)².

До групи нейтральної поведінки включені ті жінки, поведінка яких з огляду ситуації, що передувала вчиненню злочину, безпосе­редньо не пов'язана з виникненням у винного наміру зґвалтувати. У якихось взаєминах із злочинцем до цього потерпіла не була. В ос­новному це випадки несподіваного сексуального нападу. Нейтраль­на поведінка зафіксована в 64 % потерпілих.

До групи надто довірливої поведінки віднесені жінки, дії яких у ситуації, що передувала злочину, характеризувалися недостатньою завбачливістю щодо можливих наслідків своїх вчинків. Це, наприк­лад, спільне проведення дозвілля з малознайомими чоловіками, від­відання їх помешкання. Надто довірливою була поведінка в 14 % потерпілих.

І нарешті, віктимна поведінка створює ситуацію, за якої існує реальна загроза сексуального нападу. Така поведінка відмічена в 22 % потерпілих. Дуже часто провокуючим чинником є алкогольне сп'яніння жінки. Серед жертв звалтування переважають жінки у ві­ці до 25 років, 83,6 % — незаміжні. Більшість звалтувань відбува­ється вночі або ввечері (81,2 %) і лише 18,8 % у денний час.

Динаміка аналізованого злочину носить яскраво виражений се­зонний характер: у травні — вересні вчиняється понад 70 % зґвал­тувань. Найкримінальніша територія — квартири (близько 25 %); у подвір'ях і на вулицях відбувається кожне п'яте зґвалтування, інші — у парках, лісі, полі тощо. Сексуальні напади на жінок — типово молодіжний злочин. Особи у віці до 21 року становлять се­ред насильників дві третини. Найвища злочинна активність у непов­нолітніх віком 16—17 років. На осіб понад 32 роки і старше припа-

¹ Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

² Кальман А. Г. Вьіявление и оценка виктимологических факгоров по делам об изна-
силовании. — Харьков., 1986.

дає менше 10 % насильників. Зґвалтування нерідко супроводжу­ються іншими злочинами, зокрема, задоволенням статевої пристрас­ті у спотвореній формі, тяжкими тілесними ушкодженнями чи нав­мисними убивствами. Останнє властиве маніякам-садистам.

Інші статеві злочини такі як примушування жінки до статевого зв'язку, зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбе­щення неповнолітніх, мужолозтво займають незначну частку порів­няно із звалтуваннями.

Що стосується корисливо-насильницьких злочинів, то кримі­нальна статистика свідчить про те, що грабежі, вимагання і розбої склали 5 % від загальної злочинності 1999 року. А якщо до цього додати зареєстровані випадки здирства (3228) і бандитизму (96), то питома вага корисливого насильства в загальній злочинності набли­зиться до 6 %.

Латентність грабежів, вимагання і розбоїв порівняно з іншими корисливими злочинами невелика через тяжкість наслідків і за­інтересованість потерпілих. Інша справа з бандитизмом. Незважаю­чи на те, що в останні роки число зареєстрованих злочинів за стат­тею "Бандитизм" дещо зросло (якщо в 1995 році було розслідувано 34 справи, то в 1999 — уже 96), але далеко не відповідає дійсності. Як свідчить офіційна статистика МВС, кількість бандитських фор­мувань в Україні збільшується у геометричній прогресії. Сьогодні кожний четвертий злочин вчинюється членами організованих зло­чинних угруповань. Щомісяця органами внутрішніх справ знешко­джуються 10-15 банд¹.

В останні роки зростання таких тяжких злочинів, як здирства і розбої не лише призупинилося, але й значно зменшилося. У 1999 році їх було зареєстровано 28013, — на 4 % менше, ніж у 1998 р., і на 9,6 % менше, ніж у 1997 році. За даними деяких досліджень, вуличні здирства і розбої становлять 70 % від усіх епізодів².

Збільшилося число нападів бандитських угруповань на турис­тичні автобуси, вантажівки дальніх перевезень, на водіїв легкових автомобілів і таксистів. Ступінь небезпеки такого розбою дуже ви­сока, оскільки часто застосовується зброя в поєднанні з крадіжкою машин і вбивством водіїв.

Особливий різновид становлять напади з проникненням у примі­щення організацій чи квартир. Пограбування офісів комерційних

Семашко И. Грядет ли в Украине разгул бандитизме?// Зеркало недели. — 1997. —

11 окгября.

² Див.: Зелинскш А. Ф. Вказ. робота. — С. 188.

структур, магазинів і банків супроводжується застосуванням вогне­пальної зброї або її імітації. Не менш небезпечні розбійні напади на квартири. Побоюючись викриття й усуваючи свідків, бандити іноді вбивають усіх мешканців — навіть малих дітей. Жертвами таких на­падів, як правило, стають заможні люди із сумнівними прибутками. Розраховують на те, що потерпілі не будуть звертатися до правоохо­ронних органів.

Понад 50 % здирств і розбоїв вчиняються групами, у яких бе­руть участь від двох до шести осіб. Майже всі ці злочини, вчинені неповнолітніми, носять груповий характер. Вогнепальна зброя вико­ристовується у 12 % цих злочинів, холодна — майже в половині.

Розкриття корисливих насильств досить високе — 74—75 % розбоїв і 38 % грабежів. Цьому сприяє відкритий характер пося­гань, тяжкість наслідків і підвищена зацікавленість міліції в їх роз­критті.

Звертає на себе увагу молодий вік грабіжників і бандитів: непов­нолітні — 25,2 %, особи у віці 18—25 років — 32 %, 26—35 років — 34,8 %, старші 35 років — 8 %. Отже, понад 90 % здирників та розбійників — особи, не старше 35 років. За родом своїх занять це робітники (близько 28 %), учні (11,4 %), службовці (2,8 %). Май­же 40 % становлять не зайняті ні роботою, ні навчанням. Є підста­ви вважати, що остання категорія збільшуватиметься зі зростанням безробіття.

Значне місце в структурі насильницько-корисливих злочинів займає так званий "рекет" — найнебезпечніша форма вимагання. Рекет характеризується особливою агресивністю і жорстокістю. Для досягнення своїх цілей рекетири використовують залякування, захоплення заручників, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, ка­тування, убивства.

Незважаючи на те, що латентність здирства і так висока, офіцій­на статистика вказує на постійне його зростання. У 1999 році, за да­ними МВС України, зареєстровано 3228 здирств, що на 14,3 % біль­ше, ніж у 1997 році. Здирники діють, як правило, у складі організо­ваних груп і контролюють певну територію або вид бізнесу. Зазда­легідь обумовлені суми вимагачі одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повторного здирства з боку інших осіб. Це так зване "мирне" вимагання, з яким більшість бізнесменів погодилася. Але частішають випадки "агресивного" здирства, коли злочинці завозять жертву у безлюдне місце та знущаються, вима­гаючи віддати цінності.

Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні типи насильницьких злочинців.

До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресив­но-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров'я ін­ших людей. їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильниць­ких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров'я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної по­ведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки — результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентрич­ної орієнтації. У загальній кількості засуджених за насильницькі злочини ці особи становлять близько половини.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в ці­лому негативно, припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не ви­ражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння пев­ними цінностями, в ім'я яких приносяться в жертву блага іншої лю­дини. Цей тип насильницьких злочинців можна назвати "проміж­ним"; він становить 20 %.

До третього типу відносяться так звані ситуаційні або випадко­ві злочинці, тобто ті, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально, а саме посягання вчинили під впливом несприятли­вої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві пред­ставникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на ситуацію, що сприймається ними як гостро конфліктна. Серед насильницьких злочинців такі особи становлять близько 30 %.

Природно, що засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Щодо перших двох типів злочинців вони зводяться до усунення антисоціальної спрямо­ваності їх особи, а стосовно третього типу головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

§ 3. Детермінанти насильницької злочинності

Відомо, що детермінація вчинків зводиться, в кінцевому підсум­ку, до взаємодії особи і оточуючого середовища. Саме в цих двох площинах і треба вести пошук специфіки чинників насильницьких злочинів. Вивчаючи особливості особи насильницьких злочинців, ми встановлюємо ті риси (або комплекс ознак), що дозволяють зробити висновки про ті чи інші дефекти цієї особи, характер рушійних мо­тивів поведінки, зміну особистих якостей у силу негативного чи по-

зитивного впливу тощо. Узагальнюючи ці дані, ми дістаємо відповідь на питання про конкретні групи ознак особи, що лежать в основі суб'єктивних детермінант насильницьких злочинів.

Традиційно до чинників цих злочинів відносять:

1). Негативний вплив мікросередовища;

2). Пияцтво. Особи, які перебувають у стані сп'яніння, вчиня­ють 63 % вбивств і 65 % умисних тяжких тілесних ушкоджень.

3). Неприязні міжособистісні стосунки. До 70 % убивств вчиня­ється на побутовому грунті, 16 % — із хуліганських спонукань. В окремих регіонах побутові мотиви практично повністю визначають характер тяжких злочинів проти життя і здоров'я.

4). Конфліктні ситуації між злочинцем і потерпілим. В одних ви­падках вони виникають раптово, в інших є результатом розвитку тривалих неприязних стосунків. У будь-якому разі тут значну роль відіграє поведінка потерпілого, яка слугує віктимогенним фактором. Аналіз даних про особу потерпілих показує, що на момент убивства 65% з них були в нетверезому стані, причому 39 % розпивали спиртні напої разом із своїми кривдниками, а 4,5 % потерпілих були ініціаторами бійок чи образ. Проте умисел на вчинення тяжких зло­чинів проти життя і здоров'я виникає, як правило, в процесі розвит­ку самої конфліктної ситуації. Злочини у більшості випадків попе­редньо не готуються. Раптове виникнення умислу відмічається у 84 % убивств. Знаряддями цих злочинів часто стають предмети, що випадково потрапили під руку убивці (41 %), мисливські рушниці (11 — 13 %) і холодна зброя (12—13 %).

5). Криміналізацію особи, що виражається у:

— збільшенні кількості раніше судимих, а також непрацюючих і
осіб, які не навчаються;

— зростанні питомої ваги злочинців, що негативно характеризу­
ються за місцем проживання;

— зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;

— збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у
зв'язку зі вчиненням суспільно небезпечних діянь проти життя і
здоров'я громадян.

6). Недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі.

У структурі пенітенціарних злочинів посягання на життя і здо­ров'я особи посідають чільне місце. Більшість цих злочинів ско­юються на грунті неприязних стосунків, взаємних образ, чвар між групами засуджених, що формуються за ознаками земляцтва. Понад ЗО % убивств попередньо готувалися.

7). Недоліки у здійсненні профілактики насильницьких злочинів:

— в аналітичних працях відсутня чітко визначена спрямованість
на виявлення якісних процесів, що визначають детермінанти, стан і
тенденції розвитку тяжких насильницьких злочинів. Не вивчаються
соціальні, медичні й психологічні аспекти проблеми. Недостатньо
використовуються можливості науково-дослідних установ і навчаль­
них закладів системи МВС України;

— у ряді органів внутрішніх справ не забезпечується комплекс­
ний підхід до розробки і вживання заходів попередження насиль­
ницьких злочинів;

— у процесі планування діяльності органів внутрішніх справ що­
до профілактики цих злочинів не враховуються належною мірою
можливості всіх служб, не забезпечується концентрація їх зусиль
на вирішенні головних завдань.

— система реагування на заяви і повідомлення про побутові
конфлікти не забезпечує вчасного запобігання злочинів;

— нерідко відсутній чіткий зв'язок між черговими частинами і
дільничними інспекторами міліції, гнучкість і маневреність у керу­
ванні наявними силами і засобами за потреби негайного реагування
на сигнали про скандали, бійки, бешкетування; заяви і повідомлен­
ня про побутові конфлікти в багатьох органах внутрішніх справ роз­
глядаються поверхово. Дії співробітників, як правило, зводяться до
видачі направлення на судово-медичний огляд;

— незважаючи на об'єктивну можливість одержання інформації
про виникнення конфліктної ситуації, робота щодо виявлення осіб,
які допускають правопорушення в побуті, ведеться незадовільно;

— у виявленні таких осіб і ситуацій слабо використовуються
можливості громадськості. Рідко аналізуються скарги і заяви грома­
дян щодо порушення кримінальних справ, матеріали судово-медич­
них експертиз, справи приватного звинувачення, про розірвання
шлюбу. Погано використовуються можливості негласного апарату,
обліки медичних витверезників, а також обліки осіб, притягнутих до
адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;

— в індивідуально-профілактичній роботі не враховується потре­
ба першочергового вжиття заходів, спрямованих на усунення при­
чин, що викликають виникнення конфліктної ситуації;

— вплив на осіб, що перебувають на обліку, здійснюється шаб­
лонно, зводиться лише до епізодичного відвідування квартир діль­
ничними інспекторами міліції;

— слабо використовуються норми кримінального законодавства
про відповідальність за мордування, погрози убивством і нанесення
тяжких тілесних ушкоджень;

— низька ефективність адміністративно-правових форм впливу
на правопорушників, привід і винесення офіційного попередження
здійснюються формально, адміністративний нагляд нерідко не дає
бажаних результатів;

— послаблена боротьба з хуліганством по адміністративно-пра­
вовій і профілактичній лініях;

— відсутній належний контроль за придбанням, зберіганням і
використанням вогнепальної зброї, вилученням її в осіб, які систе­
матично допускають правопорушення.

8). Недоліки в сфері розкриття насильницьких злочинів:

— своєчасно не виявляються потерпілі серед осіб, які перебува­
ють у розшуку як такі, що пропали безвісти;

— в процесі розслідування поверхово вивчається поведінка по­
терпілого до вчинення злочину;

— не завжди проводяться огляди місця події за повідомленнями
про нанесення тяжких тілесних ушкоджень;

— слабко організований розшук злочинців за прикметами. Не­
повно використовуються свідчення потерпілих, очевидців злочину,
інших свідків;

— у ланці міськрайлінорганів не відпрацьована спеціалізація з
розкриття злочинів проти особи;

— недостатньо ефективна система одержання інформації про
процеси, що відбуваються в середовищі засуджених та осіб, що пе­
ребувають під вартою, їхні настрої і наміри;

— не завжди направляється інформація в територіальні органи
щодо осіб, які намагаються вчинити розправу над свідками, родича­
ми, знайомими, сусідами.

Як бачимо, детермінанти насильницької злочинності мають свою специфіку, проте вони діють не самі по собі, а в контексті з соціаль-но-економічними, політичними, культурологічними та іншими кримі­ногенними факторами.

§ 4. Профілактика насильницьких злочинів

Попередження насильницьких, як і інших злочинів, базується на позитивних загальносоціальних зрушеннях економічного, культур­но-виховного, правового, організаційного характеру, що дає можли­вість протистояти криміногенним чинникам. Найперспективнішими в цьому плані є заходи, пов'язані з:

— усуненням, ослабленням або нейтралізацією факторів, що обумовлюють зниження життєвого рівня громадян, кризові явища в

суспільстві. Йдеться, зокрема, про соціальний захист найуразливі-ших прошарків населення, оскільки відчуття цими особами свого відторгнення від суспільства штовхає на добування засобів для за­доволення своїх потреб на шлях вчинення злочинів;

— організаційно-управлінськими заходами, спрямованими на
усунення прорахунків в управлінні економікою, політикою, соціаль­
ною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці недо­
ліки є криміногенними чинниками. Сюди включаються заходи щодо
оптимізації регулювання процесів урбанізації і міграції, працевлаш­
тування, соціальної адаптації; у правоохоронній сфері це стимулю­
вання повноти виявлення й розкриття злочинів, подоланням "но­
жиць" між тенденціями злочинності і практикою обрання запобіж­
них заходів і застосування покарань;

— усуненням або обмеженням дії криміногенних факторів шля­
хом формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтова­
ної на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у гро­
мадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень,
підвищення загальної, побутової, правової культури людей. Особли­
вої уваги потребує молодь, яка в силу недостатньої сформованості
світогляду і навичок життєдіяльності, різкої зміни ідеологічних цін­
ностей у суспільстві дуже схильна до негативних впливів, імітації
протиправним варіантам поведінки;

— установленням контролю за діяльністю засобів масової інфор­
мації, зокрема, телебаченням, яке фактично пропагує, всупереч між­
народно-правовим зобов'язанням України, злочинний спосіб життя.
Нагадаємо, що в 1935 році в колишньому СРСР була введена забо­
рона на випуск книг і фільмів, що пропагують "подвиги" злочинців.
Ніякі демократичні принципи, що ми так ретельно обстоюємо, не
можуть виправдати невтручання держави до здійснюваного засоба­
ми масової інформації отупіння й розбещення молоді.

Наведені вище заходи мають більш масштабні цілі, ніж боротьба з насильницькою злочинністю. Однак вони мають і важливий кримі­нологічний аспект, будучи основою спеціальної профілактики злочи­нів, оскільки їхня спрямованість на вирішення завдань соціального розвитку протидіє усім криміногенним чинникам.

До спеціально-кримінологічних засобів попередження насиль­ницьких злочинів належать:

1). Застосування кримінально-правових норм так званої "подвій­ної превенції" для своєчасного реагування на погрози убивством, тяжкими тілесними ушкодженнями, на готування до вчинення зло­чинів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.

2). Послідовна й наступальна боротьба з пияцтвом та наркома­нією. Відомо, що пияцтво і наркоманія сьогодні — масова форма де-віантної поведінки, що завдає великої шкоди сім'ї, виробництву і суспільству в цілому. Ці негативні явища є своєрідним каталізато­ром насильницьких злочинів, посилюють їхню жорстокість і безвмо-тивованість. Пияцтво й наркоманія тісно пов'язані з груповою зло­чинністю, поза як вони об'єднують нестійких осіб у групи з антисо­ціальною спрямованістю. Нарешті, людина в стані сп'яніння частіше стає жертвою злочинів.

У цій справі не можна ігнорувати й правові заходи боротьби з цими негативними явищами, які дістали своє відображення у нор­мах кримінального законодавства. Зокрема, це норми, які:

а) передбачають обставини, що обтяжують відповідальність при
призначенні покарання, а також застосування примусового лікування;

б) спрямовані на боротьбу зі втягненням неповнолітніх у пияцт­
во і доведення їх до стану сп'яніння, залучення до немедичного вжи­
вання лікарських та інших засобів, що спричинюють одурманення;

в) спрямовані на боротьбу з незаконним виготовленням, при­
дбанням, зберіганням, перевезенням і збутом наркотичних засобів,
а також з їхнім розкраданням, з організацією або утриманням при­
тулків для вживання наркотичних і психотропних речовин.

3). Своєчасне реагування на правопорушення, що чиняться на грунті сімейних та інших побутових конфліктів. Відповідно до ста­тистики, сьогодні в Україні понад 60 % злочинів проти особи вчиня­ються у побуті. Це обумовлюється насамперед негативними змінами в житті багатьох сімей, протиріччям між збільшенням вільного часу громадян і невмінням його правильно використати. Найбільш кримі­ногенним є побут, для якого типові систематичні конфлікти в сім'ї, пияцтво, паразитичний спосіб життя.

4). Запобігання криміногенним впливам рецидивістів і професій­них злочинців. Це пов'язано з: обмеженням поширення злодійських традицій та звичаїв, особливо в середовищі неповнолітніх і молоді; руйнацією впливу злочинних "авторитетів" у кримінальному та за-гальнопобутовому оточенні; використанням кримінально-правових норм з "подвійною превенцією"; забезпеченням запобіжного впливу через суворе покарання професійних злочинців.

5). Поліпшення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі. Слід зазначити, що прошарок маргиналів, тобто людей, які втратили свої національні корені, звичаї, традиції, є криміноген­ним чинником, своєрідним каталізатором насильницької злочинно­сті, особливо серед неповнолітніх та молоді.

4 1-379

6). Підвищення ефективності діагностики психічних аномалій і акцентуацій у осіб з девіантною поведінкою й тих, хто перебуває на профілактичному обліку органів внутрішніх справ. Важливо активі­зувати роботу центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, на які покладається обов'язок лікування правопорушників від алко­голізму, наркоманії й інших психічних аномалій.

7). Посилення боротьби з організованою злочинністю. Несприят­ливі тенденції цього виду злочинності тісно корелюють із такими процесами в суспільстві, як безробіття, втрата гарантій працевлаш­тування випускників навчальних закладів, деформація моральності, тобто йдеться про те ж коло чинників, що детермінує зростання зло­чинності в цілому. Водночас організована злочинність має специфіч­ні детермінанти, що пов'язані з різким майновим розшаруванням се­ред населення, виділенням 5—10 % осіб із дуже високими дохода­ми. Механізм взаємозв'язку насильницької і організованої злочин­ності має принаймні три аспекти: а) створення десятків і сотень тисяч "адрес" для корисливо-насильницьких злочинів, що вчи­нюються організованими групами; б) встановлення взаємовигідних кримінальних зв'язків для усунення конкурентів, використання од­них кримінальних структур для захисту від інших тощо; в) розши­рення нелегального обігу зброї та вибухових речовин.

8). Забезпечення належної охорони громадського порядку. У цій справі правоохоронним органам основну увагу треба зосередити на таких моментах:

— систематично узагальнювати й аналізувати дані про криміно­
логічну обстановку в громадських місцях;

— встановити і брати під контроль найкриміногенніші об'єкти,
використовувати при цьому можливості громадськості, вивчати
склад осіб, що збираються на таких об'єктах, наявність серед них
раніше засуджених або тривалий час не працюючих та осіб, які зло­
вживають спиртними напоями;

— підвищити якість роботи патрульно-постової служби міліції.
Для цього слід систематично, з урахуванням оперативної обстанов­
ки, аналізувати розстановку сил і засобів патрульно-постової служ­
би, поліпшити її взаємодію з іншими підрозділами органів внутріш­
ніх справ, а також з громадськістю.

9). Своєчасність профілактичного впливу на осіб із підвищеним ступенем віктимності. Врахування ролі потерпілого у механізмі на­сильницьких злочинів — важлива ланка в усуненні факторів, що сприяють їх вчиненню. Віктимологічна профілактика цих злочинів повинна мати диференційований підхід, тобто враховувати особли-

вості різних контингентів осіб, які володіють високим ризиком стати жертвою насильницьких посягань. Це підвищить конкретність і діє­вість попередження названих злочинів.

Питання для самоконтролю

1. Що таке насильницький злочин? Назвіть види насилля.

2. Які особливості структури насильницької злочинності?

3. Як співвідносяться категорії "насильство" та "агресія"?

4. Які характерні особливості особи насильницького злочинця?

5. Які обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру лежать в
основі насильницької поведінки злочинця?

6. Як співвідноситься соціальне і біологічне в особі насильницько­
го злочинця?

7. Роль ОВС в профілактиці насильницьких злочинів.

Читайте також:

1. Глава 1
2. Глава 1
3. Глава 1
4. Глава 1
5. Глава 1
6. Глава 1
7. Глава 1
8. ГЛАВА 1 0. РАДІОЛОКАЦІЙНІ СИСТЕМИ
9. Глава 1 понятие права собственности и его значение в гражданском праве
10. ГЛАВА 1 – ПРОЦЕС ВИДОБУВАННЯ НАФТИ
11. Глава 1. Організована злочинність
12. Глава 1. ОСНОВНІ ТИПИ СИСТЕМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Переглядів: 5453