• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини

Вивчення особи економічних злочинців дає можливість виявити певні закономірності їх поведінки. Для характеристики осіб, що вчи­нили економічні злочини, велике значення мають дані про структу­ру їх особи, яка включає в себе соціально-демографічні і криміналь­но-правові ознаки, соціальні ролі та позиції, моральні властивості, психологічні особливості.

Всі ці ознаки особи можна звести до трьох груп:

— по-перше, відношення до різноманітних соціальних цінностей,
трудових обов'язків, ставлення до власності в умовах формування
нових економічних відносин;

— по-друге, характер і соціальна значимість потреб особи, інте­
ресів, установок та засобів їх задоволення (легальні, неправомірні,
кримінальні);

— по-третє, самовиправдання того, що злочинна діяльність є ко­
рисною для інтересів бізнесу та суспільства.

Для більш узагальненої характеристики особи злочинця у сфері економіки слід скористатися кримінологічною класифікацією зло­чинців¹, що сприяє систематизації типових ознак окремих груп зло­чинців і виявленню механізму формування їх особи.

У кримінологічній класифікації особливого значення набуває ви­значення ступеня спільності класифікаційних груп. Найзагальнішою тут є вся сукупність осіб, які вчиняють саме економічні злочини. Далі можна виділити осіб, які вчиняють певні види економічних зло­чинів (проти власності, у сфері підприємництва тощо). Нарешті, можна провести групування суб'єктів, які підпадають під ознаки тих чи інших статей Кримінального кодексу, але відрізняються за галу­зевими, фаховими або іншими ознаками (наприклад, у посадових розкраданнях виокремлюються групи осіб, які вчиняють розкра­дання у певній галузі господарства, фінансовій системі, сфері послуг тощо).

Вітчизняними кримінологами проводилися деякі дослідження суб'єктів посадових розкрадань, вчинених на підприємствах харчо-

Див.: Личность преступника. — М., 1975. — С. 46—57.

вої, м'ясної та молочної галузей, промисловості, торгівлі та громад­ського харчування. Зокрема, було встановлено, що 37 % злочинів припадає на матеріально відповідальних осіб, 11 % — на посадових осіб. При цьому такі розкрадання здійснювалися за заздалегідь відпрацьованим планом.

Економічних злочинців можна класифікувати залежно від сфер, у яких вони скоюють злочини. Нариклад, у податковій; кредитно-фі­нансовій; осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюд­жетній сфері; у сфері торгівлі, побутових і комунальних послуг, під­приємницької діяльності тощо.

Окрему групу економічних злочинців становлять особи, які зай­маються: виготовленням або збутом підроблених грошей чи цінних паперів; виготовленням з метою збуту, збутом або використанням іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів; підробкою знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконним виготовлен­ням, підробкою, використанням або збутом підроблених марок ак­цизного збору. Особи, які вчиняють названі злочини, за своєю кри­мінологічною характеристикою відносяться до загальнокримінально-го типу шахрайської спрямованості.

При характеристиці осіб, причетних до зазіхань на об'єкти при­ватизації, слід мати на увазі, що в ході цього процесу з'являється можливість легалізації "тіньових" капіталів. Керівники приватних структур намагаються скупити державне майно, заволодіти конт­рольним пакетом акцій приватизованих підприємств. З метою зани­ження продажної ціни об'єктів, що виставляються на аукціон, зло­чинці використовують корумповані зв'язки й нейтралізують конку­рентів шляхом примушування до відмови від участі в торгах. Така ситуація призводить до створення кримінально орієнтованих струк­тур, формування особливого типу їх керівників, які деструктивно впливають на нормальний розвиток ринку товарів і послуг. У ре­зультаті нечесної конкуренції з'являється тип осіб, що примушують до штучного підвищення або підтримки високих цін; застосовують насильство для штучної зміни або фіксування цін; протидіють закон­ній підприємницькій діяльності; примушують до виконання або не­виконання цивільно-правових зобов'язань; застосовують інші види насильства, що кваліфікуються як злочини проти життя, здоров'я, свободи, честі і гідності особи.

Типовим економічним злочином в сільському господарстві є роз­крадання врожаю. Понад 60 % таких розкрадань припадає на пра­цівників сільського господарства й осіб, зайнятих збиранням, пере­везенням та складуванням врожаю. Серед них становлять: водії ав-

томобілів — 25 %, посадові особи — 10 %, трактористи — 8,7 %, комбайнери — 5,8 %, робітники токів — 4,5 %.

Якщо ж характеризувати особу розкрадачів загалом, то не мож­на не відзначити приблизно рівне співвідношення чоловіків та жі­нок — відповідно 60 : 40 %, тоді як їх пропорція у злочинності в ці­лому становить в середньому 8 : 2. Це пояснюється тим, що жінки частіше чоловіків обіймають посади, пов'язані з виконанням обліко­вих функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у сфері торгівлі та надання побутових послуг. Проте серед керівних працівників, які в організованих розкраданнях досягають і/З всіх засуджених, навпаки, домінують особи чоловічої статі. Ще вищий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (70 %).

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох за­суджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, вчинене з використанням посадового ста­новища, є груповим. Останнім часом простежується стійка тенден­ція до зростання організованої економічної злочинності, що являє собою новий якісний рівень групової професійної злочинності. Орга­нізовані злочинні угруповання в сфері економіки характеризуються високим ступенем згуртованості кримінальних осіб у межах регіону, країни з розподілом на ієрархічні рівні, з виділенням лідерів, які не беруть участі у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції, тісно пов'язані з корупцією. Вони втягують у економічну злочинність державних чиновників, у тому числі працівників правоохоронних органів, для прикриття їх злочин­ної діяльності та усунення конкурентів по бізнесу. Відбувається зрощування економічних злочинців із представниками загально-кримінальної злочинності, з одного боку, тіньової економіки — з другого.

Спонукальними мотивами заняття злочинною діяльністю у сфері економіки виступають користь, жадоба до непомірного збагачення, володіння престижними речами, недоступними для пересічних гро­мадян, зайняття високого становища у владних та інших структу­рах. В організованих злочинних угрупованнях значна частина неза­конно здобутих коштів перерозподіляється у вигляді хабарів "по­трібним людям".

§ 4. Детермінанти економічної злочинності

Аналізуючи це явище, слід приділити увагу не тільки коротко­строковим (поточним) чинникам, але й довгостроковим і середньо-строковим, що визначають тенденції розвитку економічної злочин-

ності. Короткострокові чинники діють, як правило, протягом пере­хідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. Так, це фактори, що з'явилися та діють в Україні, пов'язані з початковим нагромадженням капіталу, перерозподілом власності тощо. З 1997 року на цей процес наклалися негативні фактори глобальної фінансової кризи, і, зокрема в Росії. Середньо-строкові чинники діють протягом певного етапу трансформації сус­пільства. Такі етапи мають тривалість близько 40 років. За цей пе­ріод відбуваються суттєві зміни у функціонуванні економіки. Довго­строкові чинники існування економічної злочинності коріняться у соціально-економічних суперечностях розвитку суспільства, у змі­нах форм власності, проблемах інтеграції країни у світовий ринок, традиціях економічного життя, правовій та інформаційній забезпе­ченості підприємницької діяльності тощо.

Так, величезний сектор тіньової економіки в Україні пов'язаний з невирішеною проблемою інтеграції приватної власності в еконо­мічну систему, її офіційним виштовхуванням з неї і водночас досить широким нелегальним використанням інституту приватної власнос­ті у реальному господарюванні. Додамо сюди відсутність традицій іс­нування приватної власності, громадянського суспільства, демокра­тії, розвинутої системи громадського контролю за органами влади, відносну економічну ізольованість України тощо.

На економічну злочинність впливають не лише економічні, але й інші види суспільних відносин — політичні, правові, культурні, пси­хологічні. Скажімо, протистояння між гілками влади в Україні не лише знищує саму можливість єдиної державної політики щодо ре­формування економіки, але й створює певний вакуум влади, розпо­діл економіко-політичного простору на окремі шматки, якими нама­гаються скористатися олігархічні кланові угруповання всупереч за­гальнодержавним інтересам. Феноменом української дійсності є ан-тиринкова психологія населення, його ментальність, не сприйняття ним ділового успіху особи, бажання бачити за цим лише криміналь­не підґрунтя.

Виходячи зі сказаного, окреслимо основні детермінанти еконо­мічної злочинності в Україні на сучасному етапі з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників.

Довгострокові фактори:

— недосконалість господарського механізму щодо використання
різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі
офіційної системи господарювання;

— відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної
конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих
тощо);

— інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних
процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням;

— відсутність в народі демократичних традицій (як економічних,
так і політичних), низька правова культура, що призводить до неви­
конання своїх обов'язків перед державою у вигляді повноти сплати
податків;

— протиріччя між командно-адміністративною системою госпо­
дарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до
якої вона ще не дійшла.

Середньострокові фактори:

— надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими
республіками колишнього СРСР), наявність могутнього, але анти-
ринкового військово-промислового комплексу;

— сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує
відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Ук­
раїною демпінгової політики на світовому ринку;

— надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження
ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі
витрати на утримання управлінського апарату, надання численних
пільг окремим юридичним і фізичним особам;

— високий рівень корупції в системі органів державної влади і
управління та тінізації економіки.

Короткострокові фактори:

— відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узго­
дженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та
економічної систем;

— надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання,
який заганяє їх у тінь;

— відставання правового забезпечення протидії економічній зло­
чинності від швидкості її зростання та необхідності посилення бо­
ротьби з нею;

— нерозвиненість ринкової інфраструктури української економі­
ки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів,
товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій
сфері;

— низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація
широких верств населення, що ставить їх за межу бідності;

— правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловжи­
вань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на
всіх його рівнях.

Прискоренню процесу криміналізації економіки в Україні сприяв недосконалий Закон "Про підприємництво", на підставі якого був

розроблений надто спрощений порядок реєстрації суб'єктів підпри­ємницької діяльності. Завдяки цьому більшість зареєстрованих у 1991—1996 роках фірм використовувалася для легалізації незакон­них доходів й маскування різних протиправних дій у сфері економі­ки. Виробництвом товарів займалася порівняно незначна кількість підприємницьких структур, а більшість з них існувала задля при­криття діяльності організованих злочинних угруповань.

Через прийняття недосконалих законодавчих актів розкручува­лися витки інфляції. Це дало можливість суб'єктам підприємництва отримати великі кредити під символічні відсотки за рахунок ресур­сів Ощадного та інших банків. Використовуючи ці кредити, зловмис­ники, своєчасно отримуючи відповідну інформацію, перед кожним підвищенням цін скуповували за безцінь через свої корумповані зв'язки товари, вироблені в державному секторі економіки. Потім вони реалізовувалися за цінами, що в сотні разів перевищували вар­тість скупленого. За рахунок цього нагромаджувався тіньовий капі­тал, який конвертувався і вивозився за кордон.

Починаючи з 1996 року, як свідчить статистика, намітилася тен­денція до зменшення рівня економічної злочинності. Кількість заре­єстрованих злочинів зменшилася на 3,8 % і склала 617,3 тис, у

1997 році — 589,2 тис. або на 4,5 % менше ніж у 1996 році¹, а у

1998 році — 575,9 тис, що на 2,2 % менше проти 1997 року². Зни­
зився порівняно з 1996 роком і коефіцієнт злочинності у розрахунку
на 100 тис. населення України, що складав, відповідно, 1208 та
1137. Проте кримінологічний аналіз факторів, що впливають на еко­
номічну злочинність, та стану боротьби з нею, а також результати
наукових досліджень дають підстави стверджувати, що рівень заре­
єстрованої злочинності не повною мірою відповідає реальній кримі­
ногенній ситуації, що склалась у суспільстві. За результатами екс­
пертного опитування, в країнах СНД поза реєстрацією залишається
понад 40 % загальнокримінальних і до 95 % економічних та поса­
дових злочинів.

Важливим чинником економічної злочинності стало масове без­робіття. За даними Держкомстату України, у пошуках роботи до державної служби зайнятості протягом 1998 року звернулося понад 1,4 млн. громадян, що на 27,8 % більше, ніж за відповідний період попереднього року. Найвищий рівень безробіття відмічається в Іва­но-Франківській (7,2 %), Чернігівській (6,5 %), Львівській (6,1 %), Волинській (6,0 %) і Житомирській (5,8 %) областях. Особливо не-

¹ Довідка про стан злочинності на території України за 1997 рік. — К., 1998.

² Довідка про стан злочинності на території України за 1998 рік. — К., 1999.

гативним є те, що найвищий рівень безробіття спостерігається се­ред жінок (66,4 %), і молоді (31,5 %)'.

Аналіз статистичних даних, інших матеріалів правоохоронних і контролюючих органів свідчить, що інтенсивне зростання економіч­ної злочинності відбувається на фоні "прихватизації" державного майна, криміналізації банківської й кредитно-фінансової систем, зов­нішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу і сфери транспортних перевезень.

Зокрема, в системі Мінтрансу масового характеру набули роз­крадання вантажів, посадові зловживання, корупція. Це стосується й деяких інших галузей господарства, що неодноразово було пред­метом розгляду на засіданнях Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Стимулюючим фактором економічної злочинності є невизначе­ність у політиці ціноутворення. Одночасне існування різних цін на одні й ті самі товари (особливо першої необхідності) створює пере­думови для маніпулювання ними з метою одержання незаконного прибутку. За цих умов поширюється зона корупції, нормальні дого­вірні відносини підміняються бартерними операціями для задоволен­ня потреб вузького кола посадових осіб, а також спекуляції у ма­сових масштабах. Цей криміногенний фактор доповнюється ще й безгосподарністю, що дозволяє приховувати наслідки будь-яких розкрадань.

Стратегічним напрямом України є формування змішаної еконо­міки на основі конкуруючих між собою різних форм власності. Про­те прогалини у законодавстві й відсутність кваліфікованих кадрів відкрили шлях для відмивання "брудних" грошей в процесі привати­зації державного майна. Значного поширення набули факти зани­ження оціночної вартості об'єктів, безпідставного списання фондів, завищення кредиторської заборгованості, підробки аудиторських до­кументів тощо. Як наслідок, велика частка коштів від приватизації не надходить до державного бюджету, майно привласнюється керів­никами приватизованих підприємств, діяльність яких практично не контролюється.

Звичайно, ми розглянули далеко не всі детермінанти сучасної економічної злочинності в Україні (та це й неможливо в межах од­нієї лекції), але навіть те, що було висвітлено, дає змогу намітити пріоритетні напрямки боротьби з одним видом злочинності.

¹ Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 23.

§ 5. Попередження злочинів у сфері економіки

Результати економічного розвитку України кінця 2000 року свід­чать, що наша економіка нарощує темпи. Приріст валового внутріш­нього продукту склав 5 %. Найбільший він у промисловості — 12 %. Зростають обсяг будівельно-монтажних робіт та вантажообіг залізничного транспорту. Вперше за перехідний період одержане невелике, на 1,3 %, зростання виробництва у сільському господар­стві. Позитивні зміни намітилися і в структурі економіки. Випере­джаючими темпами зростають галузі, що працюють на споживчий ринок — легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова, де приріст становить 27—39 %'. Все це сприяє загальносоціальній профілактиці економічних злочинів, яка має своїм завданням усу­нення чи нейтралізацію негативних явищ, що їх детермінують.

Проблемам попередження економічних злочинів приділялась значна увага у вітчизняній кримінологічній літературі². Зокрема, відмічалося, що ефективність протидії економічній злочинності пов'язана насамперед з удосконаленням податкового законодавства, наскільки воно буде виконувати стимулюючу функцію і не душити­ме виробника. Це ліквідує підґрунтя економічної злочинності — ті­ньову економіку. Це завдання має виконати законодавча і виконав­ча влада, щоб уникнути генеруючих імпульсів суспільної напруже­ності. Крім того, у правотворчій діяльності слід запровадити кримі­нологічну експертизу законопроектів. Без неї Верховна Рада продовжуватиме приймати закони не на користь громадянам і суб'­єктам приватного бізнесу.

Не менш значущим у запобіганні економічним злочинам має ста­ти поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі. Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи:

1) виявлення й усунення (нейтралізація) криміногенних факто­
рів, що обумовлюють ці злочини (загальна профілактика);

2) виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готуєть­
ся (спеціальна профілактика);

3) встановлення осіб, від яких з високим ступенем вірогідності

¹ Кучма Л. Д. Податкова служба — одна з ключових систем державного управ­
ління. // Урядовий кур'єр — 2000 — 1 листопада.

² Див.: Закалюк А. П. Громадський вплив і попередження правопорушень: Курс лек­
цій. — Одеса, 1997; Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997;
Стрелщов Е. Л. Зкономическая преступность в Украине: Курс лекций. — Одесса, 1997.

можна очікувати вчинення злочинів, та вжиття до них заходів виховного характеру (індивідуальна профілактика).

У зв'язку з тим, що процес боротьби з економічною злочинністю досить складний, необхідно залучати до цієї справи науковий потен­ціал держави з метою внесення конкретних пропозицій щодо удос­коналення діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів та їх ско­ординованої взаємодії. Розробку організаційно-практичних заходів доцільно віднести до компетенції підрозділів, покликаних запобігати злочинам у сфері економіки.

В системі правоохоронних органів такими підрозділами є Дер­жавна служба боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) і Дер­жавна податкова служба (ДПС). Діяльність зазначених служб, при сумлінності, чесності, й непідкупності їх працівників, має відповіда­ти міжнародним стандартам, бути максимально прозорою і зрозумі­лою як громадськості, так і підприємцям з тим, щоб ефективно ви­конувати наступні завдання:

своєчасно запобігати, розкривати і розслідувати злочини в сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структу­рах, фінансово-кредитній та банківській системах, добиватися пов­ного відшкодування нанесених збитків, забезпечувати захист грома­дян від злочинних посягань;

активно використовувати засоби масової інформації для висвіт­лення стану економічної злочинності в країні та регіонах і напрямів боротьби з нею.

Неабиякий профілактичний ефект можуть принести заходи що­до вдосконалювання діяльності контролюючих органів, наділених правами органів дізнання. Поєднання поглибленої перевірки госпо­дарської діяльності з вживанням відповідних оперативних заходів позитивно зарекомендувало себе в багатьох країнах¹.

Розкриті останнім часом резонансні злочини у зовнішньоеконо­мічній сфері свідчать про необхідність створення принципово нового механізму валютно-митного контролю, який би був заснований на організаційній взаємодії фінансових, банківських і митних органів. Через недосконалість такого контролю наша держава щорічно втра­чає мільярдні валютні кошти, що осідають на банківських рахунках зарубіжних країн.

Стримуючим фактором економічної злочинності є вживання місцевими державними адміністраціями заходів організаційно-госпо­дарського характеру, передусім, розширення можливостей системи

¹ Фипонов В. П. Состояние, причини преступности в Украине и ее предупрежде-ние. — Донецк, 1999. — с. 468.

матеріально-технічного постачання, упорядкування правил оренди нежилих приміщень; проведення спеціалізованих ярмарків з матері­ально-технічного постачання бізнесових структур тощо.

Не менш важливою перешкодою економічній злочинності є захо­ди, спрямовані на ліквідацію кризи неплатежів і нецільового вико­ристання бюджетних коштів, зокрема:

— проведення із залученням практичних працівників відповід­
них міністерств і відомств комплексних перевірок законності здій­
снення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької
діяльності, що створені при державних підприємствах, виявлення
фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу
різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і послуги;

— погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чо­
го запровадити механізм матеріальної відповідальності підпри­
ємств—боржників перед своїми працівниками;

— забезпечення жорсткого контролю за проходженням бюджет­
них коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямованих на
адресну державну підтримку, а також погашення заборгованості по
заробітній платі.

На нинішньому етапі першочерговим завданням в боротьбі з еко­номічною злочинністю є вихід з тотальної кризи, що охопила Украї­ну в 90-х роках минулого століття, а стратегічним — перехід до со­ціально орієнтованої ринкової економіки, її демонополізація, ство­рення умов для добросовісної конкуренції.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості структури злочинів у сфері економіки.

2. Які характерні особливості економічної злочинності періоду
становлення та розвитку ринкової економіки?

3. Як співвідносяться категорії "економічна злочинність" та
"тіньова економіка"?

4. Які обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру сприяють
процесу тінізації економіки?

5. Як впливає рівень корупції в суспільстві на рівень злочинів у
сфері економіки?

6. Назвіть заходи загал ьносоціальної профілактики злочинів у
сфері економіки.

7. Яка роль органів внутрішніх справ з попередження злочинів у
сфері економіки.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Злочини проти життя та здоров'я особи
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. V. Економічні цикли.
6. V. Економічні цикли.
7. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
8. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
9. Автокореляційна характеристика системи
10. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
11. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
12. Акціонерна власність в економічній системі

Переглядів: 2560