Акціонерна власність в економічній системі

2.1.Сутність і структура акцій та акціонерного капіталу.

Акціонерна компанія — основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств.

Акціонерна компанія — компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.

Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії, про що йшлося у попередніх темах. Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інші колективні акціонери-власники.

Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єкти, наймають робочу силу, закуповують сировину тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють два аспекти, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. У другому — як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу — керівництву компаній, дивідендів — власникам акцій, фіксованих доходів — власникам облігацій, податків — державі тощо.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений.

Власний капітал засобів формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.

Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон'юнктури.

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються, залежить від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного. По-четверте, власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дробитися не може.

Позичений капітал утворюється з банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогутніших 500 американських корпорацій кошти, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%. Наприкінці 90-х років шляхом емісії цінних паперів формується основна частка фінансових ресурсів для новостворених компаній, передусім пов'язаних з інформаційними технологіями.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк — у 1694 р. в Англії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Перша економічна криза 1825 p., процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків, він стає економічно неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти неспроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х років їх налічувалося до 460, а на початку XX ст. — понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років було приблизно 2,5 тис. таких компаній.

Нині у розвинутих країнах світу кожна крупна і навіть середня компанія, а також частина малих існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи, акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах світу.

Після жовтневої революції в Росії акціонерні компанії були ліквідовані, їх відродження почалося в часи НЕПу. У 1922 р. налічувалося 20 акціонерних компаній, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні у 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основні типи: 1) відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі. У деяких країнах (наприклад США) такі компанії називають публічними; 2) закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США — до 60 тис, а в наймогутніших публічних акціонерних компаніях — понад 4 млн осіб. У закритих акціонерних компаніях — до 300 осіб. Кількість акціонерів у розвинутих країнах Заходу постійно зростає (крім періодів економічних криз). Так, у США наприкінці 90-х років майже 55% населення були учасниками фондового ринку безпосередньо або опосередковано (через інвестиційні фонди), а вартість акцій в населення країни перевершила 13 трлн дол. Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в ощадний банк. Але під час економічної кризи дрібні акціонери можуть втратити всі свої заощадження.

Акція — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, — це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) — курс акцій, що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (зокрема про власника і час придбання акцій), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції переважно випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вносять лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачуються на привілейовані акції, а в разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням прибутків власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки. Але власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. Прості акції набули поширення серед населення розвинутих країн. Так, у Швеції тримачем акцій є кожен другий, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% усіх відкритих акціонерних товариств.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рішень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього слід мати таку кількість акцій у власній компанії, дивіденди на які становили б не менше 7—10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Так, з понад 3 млн акціонерів американської корпорації АТТ половина володіє менш як 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються як практично неіснуючі.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури чи банкрутства компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе.

В Україні власниками приватизаційних сертифікатів стали майже 40 млн осіб, але кількість акціонерів становить майже 15 млн. Проте переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було зосередити в одних руках 51% загальної кількості акцій, тобто контрольний пакет акцій. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерним компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів — комерційних банків, страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями, або «система участі». Наприклад, «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній, які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом панування фінансової олігархії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підприємства і принципи їх діяльності.	\|	Суперечності акціонерних компаній.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.139 сек.