• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.

Нормативно-правові акти, акти застосування права та інтерпретаційні акти: співвідношення.

Інтерпретаційні акти: юридична природа, поняття, види.

Тема. Тлумачення юридичних норм як складова правозастосування.

1. Поняття, необхідність тлумачення. З’ясування та роз’яснення змісту норм.

2. Способи тлумачення права (роздруківка).

3. Суб’єкти тлумачення прав (роздруківка).

4. Обсяг тлумачення норм права (роздруківка).

1.Поняття, необхідність тлумачення. З’ясування та роз’яснення змісту норм.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена особливостями його предмета, а саме:

1-Нормативністю права, що має загальний абстрактний характер і реалізація якого потребує поширення норми на певний випадок, що є неможливим без з’ясування змісту норми.

2-Формальною визначеністю правових норм, що обумовлює їх виклад в юридичному документі, що і обумовлює необхідність тлумачення:

· вживання термінів, які є вужчі чи ширші за правове поняття, які вони виражають; вживання слів синонімів, які позначають одне поняття (зобов’язаний, повинен, слід, необхідно, належить);

· наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів (юридична особа, іпотека) та оціночних категорій (тяжкі наслідки, моральна шкода);

· вживання висловів, що потребують з’ясування можливих варіантів поведінки, які ними передбачаються (тощо, та інше, у інших випадках);

· недосконалість юридичної техніки, що обумовлює двозначність та розпливчатість формулювань.

1- Системністю норм права, що потребує врахування в процесі тлумачення взаємодії та взаємозв’язку правових норм (зв'язок із загальними та спеціальними нормами);

2- Необхідність забезпечення органічного зв’язку букви та духу закону.

Тлумачення норм як різновид юридичної діяльності складається з двох аспектів (елементів):

- уяснення змісту норми – є обов’язковим першим елементом тлумачення, який полягає у з’ясування суб’єктом тлумачення змісту правових норм для себе. Це внутрішній творчий процес, що відбувається у свідомості суб’єкта тлумачення та не містить зовнішніх форм виразу. Уяснення є необхідною умовою реалізації норми у всіх її формах. Вона вимагає від суб’єкта знаходження максимальної повноти, адекватності, та юридичної точності розуміння змісту норми. Тлумачення може складатися лише з уяснення у випадку дотримання чи використання правової норми.

- роз’яснення забезпечує визначення правової норми, що має обов’язків характер. Здійснюється уповноваженими суб’єктами для інших учасників суспільних відносин і його змістом є відображення в усній чи письмовій формі розуміння дійсного значення правової норми суб’єктом інтерпретації. Як правило, відображається у відповідних юридичних актах, науково-практичних коментарях та рекомендаціях. Роз’яснення здійснюється суб’єктами, що мають відповідні повноваження саме у сфері тлумачення. І саме тому цей вид діяльності вважають самостійною формою правової діяльності держави поряд з правотворчістю, правозастосуванням, та правоохоронною діяльністю.

2.Тлумачення норм права як складова процесу право реалізації.

Тлумачення права – діяльність суб’єкта, направлена на отримання достовірних знань про правову норму.

Існування такого процесу, як тлумачення права, пояснюється вченими з приведенням ряду причин, серед яких вказується, наприклад, складність та нечіткість існуючих юридичних формулювань, недоліки законодавчої техніки, неспівпадіння норм і статей нормативних правових актів, застосування специфічних юридичних термінів, вплив системи права на його окремі норми тощо.

Під тлумаченням норм права слід розуміти діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямована на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. Розробка нових юридичних приписів неможлива без тлумачення, оскільки в розвинутій системі законодавства більшість норм, що видаються так чи інакше пов’язана з уже існуючими законодавчими положеннями. Великого значення набуває тлумачення і для створення зводів законів, зібрань і довідників з законодавства, для обліку нормативних актів. Процес тлумачення є необхідним при реалізації правових норм органами суду, прокуратури,господарськими судами, іншими державними органами, при укладені угод і договорів господарськими структурами, в діяльності партій, громадських об’єднань.

В процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акту, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, в яких відбувається тлумачення тощо. Для вивчення дійсного змісту волі, що виражена в нормативного акті, необхідно проаналізувати сам текс нормативного акту, преамбулу, офіційне і неофіційне його роз’яснення, інші близькі за змістом норми, матеріали періодичного друку, наукові роботи тощо. Проте головним об’єктом тлумачення, при строгому режимі законності повинен бути текст нормативного акту, оскільки в ньому, в першу чергу, знаходиться свій вираз волі законодавця.

Тлумачення має особливе значення для робітників правоохоронних органів, оскільки застосування права для них є одним з основних обов’язків, тією формою, в якій втілюється їх діяльність.

Проте тлумачення є необхідним і для громадян. Оскільки відомо, що незнання закону не звільняє від відповідальності.

Мета тлумачення - вірне і точне розуміння і застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Воно покликано протидіяти будь-яким спробам відійти від змісту правових норм, протиставити букву і дух закону, виявити зміст того, що сформулював законодавець. Основною ідеєю, що має втілювати вчення про тлумачення, є ідея охорони і всебічного зміцнення законності. Тлумачення не вносить і не повинно вносити зміни і доповнення в діючі норми. Воно покликане лише пояснювати те, що сформульоване в законі.

Зрозуміло, що тлумачення неможливе без врахування суспільно-політичної ситуації в країні, проте це не означає, що в процесі тлумачення під приводом зміни умов, потреб соціально-політичного і господарського розвитку можна відходити від точного змісту правових норм, змінювати зміст норми, що вкладений в неї законодавцем.

Закони змінюються і пристосовуються до нових умов не в процесі їх тлумачення і застосування, а у встановленому порядку самим законодавцем. В результаті тлумачення не створюється норма права, а лише виявляється, встановлюється виражена в законі державна воля. Воно не повинно заміняти правотворчість там, де є прогалини в правовому регулюванні, і де необхідне видання нових нормативних актів.

Законність забезпечує верховенство закону над всіма іншими нормативними актами, його вищу юридичну силу. Щодо тлумачення це верховенство знаходить прояв в тому, що зміст підзаконних актів розкривається у точній відповідності з законом.

Тлумачення норм права являє собою складне, комплексне явище. Його можна розглядати в двох аспектах. Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення особи, що вивчає правову норму, усвідомлення змісту норми і її пояснення. Це необхідний підготовчий етап, передумова для вірного вирішення конкретної справи, проведення кодифікаційних робіт, складення зібрань і картотек законодавства, обліку нормативних актів, видання актів – роз’яснення норми права тощо. По-друге, тлумачення передбачає роз’яснення змісту норми. Це діяльність певних органів і осіб, що має самостійне і спеціальне значення. Її мета – забезпечити відповідне застосування норми, що тлумачиться у всіх випадках, на які вона розрахована, запобігти можливим помилкам при застосуванні. Тлумачення – роз’яснення, яке обов’язково повинно бути зафіксованим або у формі офіційного акту державного органу, або іншого органу, наділеного владними повноваженнями, або у формі рекомендацій, що дають громадські організації чи окремі громадяни, і не мають формально юридичного обов’язкового характеру.

В першому випадку, мова йде про різні способи усвідомлення норм права – мовний, систематичний, історико-політичний тощо. Крім того, слід пам’ятати про ті результати, які здобуває інтерпретатор, використовуючи всі прийоми усвідомлення (буквальне, поширювальне, обмежувальне тлумачення). В другому випадку розглядаються такі види тлумачення, як офіційне, яке може бути нормативним, казуальним та неофіційним.

Вказані аспекти є найбільш рельєфними при застосуванні права: особа чи органи, що застосовують юридичні норми, повинні усвідомити їх зміст і ознайомитися з роз’ясненнями, що дають офіційні органи чи наука права. Усвідомлення норми має на меті встановити її зміст в повному обсязі, в той час роз’яснення має, як правило, більш конкретне призначення – розкрити зміст того, чи іншого терміну, пояснити на кого розповсюджує свою дію норма, що тлумачиться, яке її співвідношення з іншими, близькими за змістом нормами. Усвідомленню підлягають в принципі всі нормативні акти, роз’ясненню лише ті, з приводу яких виникають сумніви чи неузгодженості на практиці. За усвідомленням не обов’язково повинно відбуватися роз’яснення, в більшості випадків достатньо лише усвідомити зміст закону, щоб винести рішення по справі.

Усвідомлення змісту норми права (прийоми тлумачення)

За допомогою прийомів тлумачення досліджується норма права, інтерпретатор пізнає її зміст, одержує певне уявлення про норму. Знання таких прийомів здатне запобігти помилкам, поверхневому і однобічному усвідомленню змісту норми, допомагає виробити вірний підхід до їх аналізу.

Прийоми тлумачення доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише при їх використанні у сукупності.

Усвідомлюючи зміст і соціальне призначення правової норми, інтерпретатор досліджує:

1) саму норму;

2) її правові зв’язки – взаємовідносини з іншими юридичними приписами і правовими принципами;

3) її поза правові зв’язки з іншими суспільними явищами.

Це надає підстави для виділення трьох самостійних прийомів усвідомлення правової норми:

· мовне тлумачення:

Воно починається з осмислення тексту нормативного акту, тобто з мовного тлумачення. Необхідно встановити основне призначення окремих слів, їх змістовне навантаження в даному контексті, виявити граматичну форму (відмінок, число, рід і т.ін.). Якщо в нормативному акті відсутнє визначення терміну, йому надається загальновживане, літературне значення, яке він набув у рідній для законодавця мові.

Зміст слова, що досліджується, тлумачиться так, як розумів його законодавець на момент видання норми. Основна лексична база, що використовується в нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не врахувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання, що покладене на інтерпретатора – встановлення змісту і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх речень, що з’ясовують і конкретизують зміст і у сукупності складають норму права. Встановлення таких зв’язків особливо важливе у випадку, коли норма складається з декількох статей одного акту чи різних актів (внесення змін і доповнень у статтю, наступне її розповсюдження, скасування якої-небудь частини і т.ін.).

Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми виразу волі законодавця в нормі, що тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури норми, що розглядається, встановлення до якого виду норм права вона належить і т.ін.). Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості – необхідні умови ефективності такої роботи.

В законодавчому акті використовуються цілий ряд спеціальних термінів. Проте в законодавстві багато загальновживаних термінів, що запозичаються з побутової мови і використовуються в своєму загально-розповсюдженому значенні. Часто використовуються також такі загальновживані терміни, що мають в нормативному акті особливий зміст (наприклад, докази, підозрюваний, скарга). Вони більш точно визначають необхідне поняття. Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, дізнання) виробляються правознавством і створюється законодавцем. Знання судової і арбітражної практики – необхідна умова їх правильного розуміння.

Широко використовується в нормативних актах і так звані технологічні терміни, що запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва тощо. Без таких термінів право існувати не може, оскільки право стосується багатьох сторін суспільного життя. Ці терміни звичайно не визначаються в нормативних актах. Якщо при їх тлумаченні виникають непорозуміння, слід звернутися до відповідних довідників, словників, спеціалістів.

· систематичне тлумачення:

Будь-яка норма являє собою складову частину системи права і взаємодіє з багатьма іншими правовими нормами. Тому після аналізу її змісту необхідно прослідкувати і розкрити всі її юридичні зв’язки і опосередкування. Це систематичне тлумачення. Усвідомити суть норми можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї за змістом, що її розкривають та деталізують. Слід також проаналізувати, в якому за значенням акті (законі, постанові тощо) вона сформульована, яке місце в цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.

Встановлення систематичних зв’язків норми, що тлумачиться з іншими, близькими їй за змістом, в одних випадках дозволяє всебічно розглядати попередні в законодавстві норми, які хоча формально не відмінені, проте формально замінені іншими і фактично не діють. При необхідності застосування аналогії закону цей прийом тлумачення допомагає знайти найбільш близьку за змістом норму, що застосовується до конкретного випадку, що підлягає вирішенню.

При тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм з загальною частиною тієї ж галузі права. Співставлення статей особливої частини допомагають розкрити зміст норми, що тлумачиться, більш чітко визначити її загальну спрямованість, сферу дії.

· історико- політичне тлумачення:

Дослідження соціального значення норми, її мети, намірів законодавця, суспільно-політичної ситуації, що обумовило її видання, складає зміст історико-політичного тлумачення. Важливо використовувати документи і матеріали, що опубліковані в засобах масової інформації; літературу, яка відображає політику держави по питанню, що розглядається. Крім того, інтерпретатор вивчає преамбулу і вступ, що тлумачиться, їх офіційне і неофіційне тлумачення, матеріали обговорення і прийняття норми, що тлумачиться, а також враховує соціально-політичну ситуацію, яка склалася на момент самого процесу тлумачення. Природно, що це тлумачення повинно проводитися в рамках основного змісту акта, що досліджується, не повинно бути приводом, щоб відійти від його точного змісту.

Історико-політичне тлумачення дозволяє виявити норми, що формально не відмінені, але фактично втратили своє значення.

Іноді під історичним тлумаченням розуміють усвідомлення змісту норми шляхом порівняння закону, що тлумачиться з його попереднім проектом, з актами, що відмінені з того ж питання, ознайомлення з матеріалами обговорення і прийняття акта, що тлумачиться. Необхідність вивчення таких актів і матеріалів очевидна. Однак подібний аналіз не можна перетворити у самоціль. Він повинен підпорядковуватися вивченню економічних і політичних умов, що визначили видання норми, її мету і соціальне призначення.

· завершення процесу усвідомлення змісту норм права:

В окремих випадках, в результаті тлумачення норми виявляється, що вонає недостатньо ясною чи викликає сумніви. Це може пояснюватися недостатньою точністю того чи іншого терміну, чи виразу або їх неповнотою. Неясність може виникати також в результаті протиріч в рамках самої норми внаслідок недосконалості законодавчої техніки. В таких випадках дуже важливо використовувати все те, що об’єднується під умовною назвою «додаткові матеріали до правової норми»: спеціальні роз’яснення органу, що видає норму, яка тлумачиться органом Верховного Суду України, Вищого господарського суду та їх колегій, офіційні роз’яснення інших державних органів. Необхідно також використовувати підручники по правовим дисциплінам, коментарі законодавства, монографічну літературу. При виявленні дійсної неясності норми найбільш вірним є той варіант тлумачення, який:

- більш повно і вірно відображає загальні принципи права;

- найбільше відповідає вимозі охорони прав і законних інтересів громадян;

- оптимально, повно і всебічно відображає мету прийнятого акту, його тлумачення.

При цьому, висновки, які одержані за допомогою використання додаткових матеріалів, не повинні долати неясність норми за рахунок зміни чи відміни її положень.

Результати тлумачення (тлумачення норм права за обсягом)

На основі результатів текстуального аналізу в сукупності з іншими прийомами тлумачення інтерпретатор робить висновок: чи розуміти словесний вираз норми буквально, обмежувати або поширювати її зміст. В даному випадку мова йде про обсяг словесного формулювання норми, про можливість її розширення або звуження. Процес тлумачення за обсягом є логічним продовженням і завершенням усвідомлення змісту норми права, одним з результатів тлумачення в їх сукупності.

В процесі тлумачення зміст норми пояснюється як загальне правило, у точній з текстом нормативного акту (буквальне тлумачення). Це слугує необхідною умовою зміцнення законності, правопорядку в країні. Однак в окремих випадках може виникнути деяка невідповідність між дійсним змістом норми і її формулюванням, яка полягає в тому, що словесне формулювання буває вужчим чи ширшим, ніж думка, яку законодавець вклав в неї.

В таких випадках ми говоримо про розширене тлумачення, коли дійсний зміст норми слід розуміти дещо ширше, ніж її словесний вираз, або про обмежене тлумачення, коли зміст норми слід розуміти дещо вужче, ніж це прямо виражено в буквальному формуванні норми.

Перша і найбільш проста причина розширеного і обмеженого тлумачення – наявність інших норм близького змісту, які можуть дещо звузити чи, навпаки, розширити обсяг дії припису, що тлумачиться. Особливо це важливо для випадків, коли порівнюються норми, що видані раніше з новою, виданою пізніше, яка не відміняє повністю стару, але в певній мірі коректує її зміст.

Друга причина полягає в тому, що словесний вираз норми в силу тих чи інших дефектів оформлення недостатньо повного і чітко виражає ту думку, яку законодавець вклав у неї.

Чим досконаліші нормативні акти з технічної точки зору, тим менше в них неточних формулювань, прогалин, помилок. Проте можливість технічної недосконалості тексту актів не може виключатися зовсім. В таких випадках і може виникати невідповідність, деякий розрив між тим, що дійсно мав на увазі законодавець, і самим виразом, невідповідність тексту і дійсного змісту норми. Розширене і обмежене тлумачення в таких випадках приводить у відповідність зміст, ідею правової норми і її форму викладу, дозволяє ліквідувати недоліки оформлення і пояснити дійсний зміст норми.

Роз’яснення норм права.В залежності від юридичних наслідків, до яких призводить роз’яснення правових норм, можна виділити два основні його види: офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення проводиться уповноваженим на це органом, формулюється в спеціальному акті і формально обов’язкове для певного кола виконавців норми, що тлумачиться. Іншими словами, це офіційна директива як вірно розуміти конкретну норму.

Офіційне тлумачення, в свою чергу, поділяється на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення – це офіційне роз’яснення, яке обов’язкове для всіх осіб та органів підпорядкованих органу, що тлумачить, і розповсюджується на всі випадки, передбачені нормою, яка тлумачиться, що необхідно для вірного втілення в життя її приписів. Дія нормативного тлумачення залежить від повноважень органу, що видав таке роз’яснення, від юридичної сили актів, в яких воно втілюється.

Нормативне роз’яснення не містить самостійні правові норми. Воно лише встановлює дійсний зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, умови застосування, права і обов’язки суб’єктів. В нормативних роз’ясненнях також вказується як зміна умов, нова практика впливають на застосування норми (зрозуміло, в рамках закону), чи підпадають певні нові факти під дію цієї норми тощо.

Нормативне тлумачення розповсюджується на акти, які з точки зору компетентного органу потребують додаткового роз’яснення внаслідок певних виявлених ускладнень, протирічливої практики їх застосування або з інших причин.

Нормативне роз’яснення не має самостійного значення окремо від акту, що тлумачиться і повністю поділяє його долю: його скасування чи зміни повинні, як правило, призводити до скасування чи зміни відповідного нормативного роз’яснення.

В ряді випадків нормативний акт, що потребує роз’яснень, тлумачить сам орган, що видав цей акт (Раутентичне тлумачення). Такі роз’яснення можуть проводитися, наприклад, Верховною Радою України. Акт аутентичного тлумачення має таку ж юридичну силу і, як правило, аналогічну зовнішню форму, що і акт, який тлумачиться.

Офіційне нормативне тлумачення може даватися у формі інструкцій, роз’яснень певних органів внаслідок наданих їм спеціальних, постійних чи разових повноважень (легальне тлумачення). Воно повинно проводитися в рамках роз’яснень. Його обов’язкова сила розповсюджується на тих суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію органа, що дає тлумачення.

У відповідності з законом «Про Конституційний Суд України» він уповноважений давати офіційне роз‘яснення Конституції України.

Для судової діяльності особливо важливі роз’яснення Верховного Суду, Вищого господарського суду по питанням застосування законодавства при розгляді судових справ. Такі керівні роз’яснення (різновид легального тлумачення) надаються по питанням судової практики на підставі справ, що розглядаються судами, є результатом їх узагальнення. В них роз’яснюються ті питання, які викликають сумнів і є незрозумілими для судових органів, породжують хаотичність у відправленні правосуддя, помилки і невірні рішення.

Вказані роз’яснення звернені в першу чергу до судових органів і формально обов’язкові для них. В той же час вони обов’язкові для всіх інших осіб і органів, які в тій чи іншій формі безпосередньо прниймають участь в судовій діяльності.

Казуальним тлумаченням називається офіційне роз’яснення змісту норми, яке дається судовим чи іншим компетентним органам у зв’язку з вирішенням конкретної справи і формально обов’язкове лише для її розгляду. Казуальне тлумачення має місце там, де в процесі правозастосування виникає спеціальна мета роз’яснити норму(наприклад, роз’яснення вищестоящого суду з приводу і у зв’язку з справою, яка розглядається, якщо рішення нижчих судів по ній не є вірними, не відповідними закону).

Казуальне тлумачення здійснюється як в діяльності судів (судове тлумачення), такі іншим органами (адміністративне тлумачення). Формально судове тлумачення стосується лише тих судів, які приймали участь у розгляді справи, і здійснюється в межах конкретної справи. Проте воно дуже важливе для покращення роботи судів, для уніфікації судової практики. Велике значення у зв’язку з цим мають судові рішення, які публікуються в спеціальних засобах масової інформації.

Особливість адміністративного тлумачення полягає в тому, що воно не обмежується рамками конкретної справи, а містить вказівки відповідним органам. Наприклад, такі вказівки можуть знаходитися в акті про відміну вищестоящим органам незаконного акта, в рішенні контрольних органів, спеціальних інспекцій і ін.

Неофіційне тлумачення здійснюється громадянами, організаціями, науковими і у3чбовими установами, практичними робітниками і іншими особами у формі рекомендацій і порад. Цей вид тлумачення не має обов’язкового характеру, його рекомендації не тягнуть за собою формально-юридичних наслідків.

Серед видів неофіційного тлумачення можна виділити так зване буденне тлумачення, що дається громадянам в побутових умовах, повсякденному житті, а також професійне (компетентне), наприклад, роз’яснення закону адвокатом.

Один з різновидів неофіційного тлумачення, що має велике значення для вірного розуміння закону, складають матеріали обговорення і прийняття законопроектів (доповідна записка, доповіді, протоколи обговорення законопроектів, тощо). Необхідне також ознайомлення з різного роду коментарями до статей і розділів нормативних правових актів, що розміщуються в збірниках і довідниках до законодавства.

Досить важливим видом неофіційного тлумачення є так зване доктринальне тлумачення, що здійснюється наукою права (спеціальними науково-дослідними установами, вченими чи їх групами) в статтях, монографіях, коментарях тощо. Його сила не у формальній обов’язковості, а в авторитеті тих осіб і організацій, які здійснюють це тлумачення. Доктринальне тлумачення тісно зв’язане з практикою, воно покликане поліпшувати якість застосування законів, зміцнювати законність.

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
3. Аграрні закони України
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
8. Адміністрація Президента України
9. Адресація в системі ЕП НБУ.
10. Адреси бібліотек України
11. Акти Верховної Ради України
12. Акти Кабінету Міністрів України

Переглядів: 2250