Підприємства і принципи їх діяльності.

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки повинно отримувати дохід (прибуток) від своєї діяльності. Для цього воно має діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна заінтересованість, економічна відповідальні-сть, господарська самостійність у межах чинного законодавства в поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Найважливішими рисами господарського розрахунку є: 1) отримання прибутку за створені необхідні суспільству товари та послуги і підвищення ефективності виробництва; 2) економічна відповідальність за наслідки невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових), що можуть призвести до банкрутства. Тому західні науковці називають свою економіку системою прибутків і збитків. Про економічну відповідальність господарського розрахунку свідчить той факт, що у Великобританії впродовж першого року банкрутує кожна четверта фірма, в Японії — 7 із 10 впродовж 5 років.

За соціологічними опитуваннями, в Англії головною умовою виникнення понад 90% малих фірм є прагнення їх власників бути незалежними й отримувати задоволення від своєї діяльності.

Економічну відповідальність підприємства несуть перед іншими підприємствами за виконання своїх договірних зобов'язань, за виконання замовлень держави, перед споживачем, перед банками тощо. Договірні зобов'язання вони переважно виконують з точністю не лише до конкретної дати, а й до певної години. Тому у розвинутих країнах світу відпала необхідність у спорудженні великих складських приміщень, зберіганні значних запасів продукції на складах. Правилом для ділової людини є дотримання й усної обіцянки. Порушення цього правила неминуче призведе до відмови бізнесменів мати ділові стосунки з такими партнерами.

Діяльність підприємства будь-якого виду нерозривно пов'язана з підприємництвом.

Підприємництво — самостійне організаційно-господарське новаторст-во на основі використання різних можливостей для випуку нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з поняттям «бізнес». Друге — більш містке, до бізнесу зараховують будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту вигоду. Поняття «підприємництво» уперше запровадив у науковий обіг англійський учений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. Французький економіст Ж.-Б. Сей стверджував, що підприємець діє за власний рахунок і на власний ризик, щоб отримати вигоду, володіє при цьому знаннями й досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. А. Сміт розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), реалізовуючи який підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Тому підприємець сам планує і організовує виробництво, розподіляє отримані доходи тощо.

Ґрунтовнішу характеристику підприємництва знаходимо у працях американських економістів Й. Шумпете-ра, П. Дракера та англійського вченого Ф. Хаєка. На думку И. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у таких його функціях:

1) реформування й докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої необхідно поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами; 3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію тощо. Тому основними функціями підприємця Й. Шумпетер називає виготовлення нового блага або старого блага нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерела сировини або напівфабрикатів; запровадження нового методу виробництва; відповідну реорганізацію виробництва. Крім того, підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов'язково повинен бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже, від підприємництва) має місце в гігантських акціонерних компаніях.

П. Дракер доводить, що тип сучасного підприємця формує запровадження нових комбінаційних чинників, засвоєння організаційних і управлінських нововведень, використання нових джерел і форм фінансування тощо.

Ф. Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально використовувати свої здібності, знання, інформацію та доходи. Підприємець намагається насамперед оптимально поєднати ці компоненти із ситуацією на ринку (перспективні чи неперспективні вони щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівня цін тощо), знайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особиста. Новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських тощо), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг. Організаційна функція передбачає впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контролю за їх виконанням. Господарська функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів. Соціальна функція полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству, відпові-дно до головної мети, вимог дії основного економічного закону. Особистісна функція передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання задоволен-ня від своєї роботи. Так, опитування дрібних компаній у Великобританії засвідчи-ло, що переважна більшість їх (понад 80%) головними стимулами своєї підприєм-ницької діяльності вважають не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Звісно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умови успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

Виходячи з цих функцій підприємництва, підприємець повинен:

1) вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей; проводити політику формування багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику, формувати економічне мислення, вести пошук нових можливостей, бути ініціативним тощо;

2) вміти об'єднувати людей для досягнення спільної мети, надихати співробітників, приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям, домагатися, щоб цінності фірми стали помислами працюючих, вміти переконувати працівників;

3) бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності, орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування, прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик, впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці), надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління, органічно поєднувати автономію з жорстким централізмом тощо;

4) орієнтуватися на потреби споживачів, підвищувати якість продукції та послуг, що надаються згідно з чинним законодавством, сплачувати податки, не забруднювати довкілля відходами виробництва, оптимально поєднувати індивідуальні, колективні та суспільні інтереси, відповідати за свої дії;

5) діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею для отримання прибутку. Названі й основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

— вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

— самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

— вільне наймання працівників;

— залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою — зовнішньоекономічної діяльності;

— використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Головні умови підприємництва — реальний плюралізм форм власнос-ті, наукова правова база, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави щодо підприємництва, сприятлива суспільна думка тощо.

В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення роздержавлення і приватизації в оптимальних масштабах, формування реального плюралізму форм власності, активна підтримка державою інвестиційних процесів для різних суб'єктів підприємНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОЩО.

Підприємницька діяльність означає працю індивіда, засновану на розвиткові особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямовану на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту. Підприємництвом не вважається виконання будь-якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця не було хоча б одного особистісного фактора і права на свободу такої діяльності. Особистісні фактори підприємництва — це особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання й досвід, становище в суспільстві, права тощо.

Головними завданнями, що вирішуються на початку підприємницької діяльності, є:

1) вибір сфери та масштабів діяльності;

2) вибір місцерозташування підприємства, компанії;

3) вибір форми підприємницької діяльності та назви фірми;

4) фінансування й інвестування.

Підприємництво — один із важливих факторів соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, що повинно знаходити правову підтримку у таких основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства. При виборі форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності > підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та інші фактори.

Головними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

За формами власності та організацією розрізняють такі основні форми підприємництва:

1) індивідуальна — заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермери, ремісники, окремі винахідники);

2) сімейна — базується на приватній власності та праці членів сім'ї;

3) колективна — заснована на власності трудового колективу та праці його членів;

4) приватнокапіталістична — базується на власності й праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

5) колективна капіталістична — заснована на власності кількох (багатьох) власників капіталу та найманої ними робочої сили;

6) орендна — орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном; 7) інноваційна — створення та використання інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») тощо;

8) спільна, або змішана — заснована на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного капіталу;

9) державна — базується на державній власності. Твердження деяких економістів про те, що держава не повинна бути підприємцем, не узгоджуються з практикою функціонування державних підприємств майже впродовж семи тисячоліть, а за капіталізму відображають певною мірою реалії минулих століть (часи А. Сміта).

Усі великі та переважна більшість середніх і навіть частина малих підприємств існують у формі акціонерних підприємств (компаній). Малі підприємства використовують таку форму організації, як акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю. Тому необхідно з'ясувати сутність акціонерних компаній, розкрити їх позитивні та негативні аспекти, соціально-економічні наслідки їх діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суперечності акціонерних компаній.	\|	Акціонерна власність в економічній системі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.