МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||
Сучасний стан професійної злочинності та заходи боротьби з неюНинішня професійна злочинність має різноплановий характер. Наприкінці XX століття за офіційними даними налічувалося понад 100 кримінальних спеціальностей. Це вдвічі більше, ніж на початку століття1. 1 Див.: Криминология / Под ред. В. М. Бурлакова, В. П. Сальникова. — СПб, 1998.
До професійних злочинців відносять: злочинців з політичної еліти; професійних злодіїв, шахраїв, фальшивомонетників, грабіжників, вимагателів, найманих убивць. Найбільшу занепокоєність сьогодні викликають наймані вбивці, їх можна класифікувати на шість груп: /). Безробітні — люди соціального "дна" — готові виконати замовлення за мізерну плату. 2). Бійці — члени кримінальних угруповань, які знищують потенційні жертви за наказом "авторитетів". їх гонорар не перевищує 1—2 тис. доларів. 3). Колишні спортсмени (охоронці) — проходять курс спеціальної підготовки для вчинення вбивств на замовлення. їх гонорар від 2 до 5 тис. доларів. 4). "Профі" — бувші спецназівці, десантники, морські піхотинці — найманці, які працюють за викликом. їх гонорар від 10 тис. доларів. 5). "Суперпрофі" — еліта найманців з колишніх офіцерів силових структур і розвідувальних органів. їх гонорар від 50 тис. доларів. Працюють, як правило, в одиночку. 6). Злочинна комісія — угруповання, що складається з організатора, кілерів, торговців зброєю. Окремо варто зупинитися на кишенькових крадіях, які належать до висококваліфікованих спеціалістів злочинного світу. Ця кримінальна група викликає підвищений інтерес, оскільки відзначається багаточисельністю вузьких спеціалізацій, стійкістю кримінальної поведінки і яскраво вираженою субкультурою (жаргон, традиції). Кишенькові крадії поділяються за місцем вчинення злочинів на 7 основних спеціальностей: "риночники" — ті, що "працюють" на ринках; "кроти" — в метрополітені; "майданщики" — на залізничному транспорті; "маршрутники" — на всіх видах міського транспорту; "магазинники" — в магазинах; "театральники" — в театрах; "вуличники" — на вулицях і майданах. За способом вчинення крадіжок виділяють теж 7 спеціалізацій: 1) "технарі" — вчиняють крадіжку за допомогою спеціальних 2) "ширмачі" — викрадають, прикриваючи свої руки різними 3) "риболови" — здійснюють крадіжку за допомогою спеціаль 4) "хірурги" — орудують пацієнтами; 5) "щипачі" — крадуть із сумок за допомогою їх розрізання; 6) "трясуни" — виштовхують предмет крадіжки різким рухом; 7) "сумочники" — дістають із сумок, не використовуючи будь-який інструмент1. Крім вказаних кишенькових крадіїв, існують ще спеціалісти, які полегшують роботу основного виконавця. Це, зокрема, "пропольщи-ки" — особи, які приймають крадене одразу ж після вчинення злочину, і "тирщики" — ті, що відволікають увагу жертви. Чим вища кваліфікація злодія, тим більша його кримінальна активність. У середньому кишеньковий крадій скоює 25—ЗО крадіжок за місяць. В наш час кишенькові крадіжки мають тенденцію до зростання. Ця зумовлено наступними факторами: 1) значне безробіття, що штовхає людей на шлях протиправного здобування засобів до існування; 2) велика латентність цього виду злочинів; 3) проблеми з документуванням злочину таким чином, щоб справа мала перспективу закінчитися обвинувальним вироком суду. Сьогодні великих масштабів набула також професійна проституція, що стала досить прибутковим бізнесом. Тут, крім безпосередніх учасників (клієнта і повії), діють інші зацікавлені особи: утриманці притонів, постачальники "живого товару", водії, охоронці тощо. До того ж, "секс-індустрія" тісно пов'язана з незаконним обігом наркотиків, поширенням венеричних хвороб і СНІДу, шахрайством, корупцією та іншими злочинами. Новий вид кримінального професіоналізму в Україні уособлюють комп'ютерні злочинці. Для несанкціонованого проникнення до інформаційно-телекомунікаційних систем вони залучають висококваліфікованих спеціалістів, які згодом стають злочинцями-професіона-лами. Найчастіше правоохоронні органи мають справу з комп'ютерними шахрайствами. Введення, заміна, виправлення чи знищення даних або програм, інше втручання в процес обробки інформації приносять хакерам чималі доходи й завдають комерційним і державним структурам непоправної шкоди. До електронного злому відносяться також псування систем безпеки комп'ютера, стирання і фальсифікація інформації. Крім того, комп'ютерні технології широко використовують у "тіньових" конвертаційних центрах, що дозволяє клієнтам ухилятися від сплати податків на мільйонні суми.
Наведемо кілька прикладів, що ілюструють діяльність комп'ютерних злочинців-професіоналів. Так, бухгалтер Сімферопольського відділення АПБ "Україна" увійшла до комп'ютерної мережі свого банку і оформила платіжку, за якою переказала 45 тис. гривень на рахунок Севастопольської фірми "Орбі". її спільники пере- Див.: ГуровА. И. Криминологическая характеристика профессиональной преступ- ности. — 1994. — С. 319. вели цю суму для конвертації у місцевий "Новіко-банк", у якому "віртуальна злодійка" за підробленими документами отримала 10 861 доларів США і розділила їх між спільниками. А в пам'яті комп'ютера банку фіктивну операцію замінила на реально існуючу. У 1999 році система захисту "Укрексімбанку" заблокувала спроби несанкціонованого проникнення до своєї мережі. Атаки типу Васк ОШсе здійснювалися через Інтернет. Спеціалістами СБУ було вжито низку заходів, які дали змогу з'ясувати, що такі спроби йшли від фірми "Інфоком". Невдовзі встановили особу хакера, який пояснив, що хотів отримати доступ до Інтернету, а ІР-адреси, за якими можна було безкоштовно користуватися глобальною мережею, йому передав партнер по Інтернету. З'ясувалося, що наївного любителя вирішив "підставити" професійний злочинець. Боротьба з кримінальним професіоналізмом передбачає вжиття комплексу заходів економічного, соціального і правового характеру, активній участі громадськості. Вся профілактична діяльність мала б грунтуватися на сучасному правовому забезпеченні. Передусім, це стосується вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства. Для цього необхідно дійти одностайного висновку щодо доцільності таких новел: а) у Загальній частині кримінального кодексу визначити поняття б) для осіб, визнаних такими, остаточну міру покарання вста А. І. Гуров пропонує створити умови, за яких вчинення злочину було б економічно невигідним. На жаль, це завдання практично недосяжне, але можна зробити так, щоб розплата за злочин була вигідною для держави та потерпілих. Зрозуміло, що це вимагає суттєвого реформування всієї пенітенціарної системи. Не менш важливо удосконалити роботу правоохоронних органів у сфері боротьби з професійною злочинністю. Спеціалізація й інтеграція злочинців—професіоналів потребує адекватних дій з боку правоохоронців. Серед таких заходів, безумовно, можна вважати подальшу спеціалізацію відповідних підрозділів МВС України. Так, останнім часом виникли два нових головних управління — з боротьби з організованою злочинністю та зі злочинами у сфері економіки. Створено також Національне бюро Інтерполу, що дозволяє ефективніше протидіяти міжнародній професійній злочинності. Поліпшується координації дій та обміну оперативною інформацією між різними силовими структурами, причетними до боротьби з професійною злочинністю.
Окремо на порядку денному стоїть проблема протидії злочинному використанню комп'ютерної техніки. В Україні немає достатньої кількості фахівців, з одного боку, в галузі слідчої та оперативно-роз-шукової діяльності, а з другого, — обізнаних в комп'ютерних технологіях на рівні системного програміста. Назріла необхідність готувати таких спеціалістів у ВУЗах МВС України, а також вивчати світовий досвід у цій справі. Так, у Сполучених Штатах Америки відпрацьована модель ресоціалізації колишніх хакерів. Особливу занепокоєність викликає високий рівень недовіри населення до правоохоронних органів. Практика свідчить про мало-ефективність боротьби зі злочинністю виключно силами цих органів. Тому потрібно цілеспрямовано налагоджувати тісні зв'язки з громадськістю. Фахівці, які досліджують професійну злочинність, зазначають, що кримінальні традиції виступають передумовою відтворення злочинного професіоналізму. Отже, слід налагодити дієву контрпропаганду, спрямовану на руйнування ореолу романтики, що склався довкола "авторитетів". Треба розвінчувати кримінальну субкультуру та її носіїв1. Це сприятиме зменшенню числа неповнолітніх, які заради романтики йдуть на злочин, а відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі, проходять школу професійного злочинця. § 4. Попередження професійної злочинності Досліджуючи проблему попередження професійної злочинності, слід виділити насамперед заходи боротьби з кримінальним професіоналізмом. У цьому розділі розглянемо діяльність правоохоронних органів по запобіганню професійної злочинності на трьох основних рівнях: 1) управлінському; 2) організаційному; 3) організаційно-тактичному. Управлінські заходи насамперед включають економіко-правові, метою яких є нейтралізація протиправного збагачення професійних злочинців, оскільки основою їхнього існування є відповідна матеріальна база, яка, з одного боку включає значні кошти самих кримінальних елементів, а з іншого боку — можливості її постійного поповнення. На сучасному етапі дуже важливо створити надійний еко-номіко-правовий захист, що виключає чи усуває будь-які спроби зазіхання на державну чи приватну власність. Складність завдання 1 Див.: Разанкин В. С. Ворн в законе и преступнне клани. — М., 1995. — С. 25. полягає у запобіганні злочинів, вчинених з використанням ЕОМ і комп'ютерної техніки. Звідси очевидно, що заходи економіко-право-вого характеру потребують дослідження багатьох сфер економіки з урахуванням умов їхньої перебудови і наукового прогнозування можливих причин і умов вчинення злочинів у сфері економіки, нейтралізація яких є першим і, мабуть, основним фактором запобігання професійної злочинності. На наш погляд, до економіко-правових заходів запобігання професійної злочинності варто також віднести централізовану діяльність правоохоронних і фінансових органів по виявленню і вилученню накопичених злочинцями великих коштів, що становлять загальні злодійські та часткові каси. Ідеологічний напрямок у профілактиці професійної злочинності включає роботу з розвінчання кримінальних традицій, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, а також формування у громадян певного відношення до антигромадської субкультури з метою ослаблення механізму її впливу на неповнолітніх. Важливе значення при цьому надається планомірному використанню засобів масової інформації. Якщо говорити про заходи організаційно-управлінського характеру, то з ними пов'язане безпосереднє удосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі з професійною злочинністю. Підвищення результативності цієї роботи залежить від низки факторів: 1) діяльність правоохоронних органів має грунтуватися на об'єк 2) підвищення самостійності низових ланок правоохоронної сис 3) необхідною умовою удосконалення роботи є створення кадро Слід переглянути і матеріальне стимулювання праці окремих категорій працівників правоохоронних органів. Для показовості можна привести такий приклад. Співробітники карного розшуку працюють у середньому 13—14 годин на добу. їхня робота пов'язана з оперативним ризиком, психологічними та фізичними навантаженнями, але оцінюється вона так само, як будь-якого співробітника органів внутрішніх справ. Організаційні заходи припускають розробку і прийняття конкретних рішень з удосконалення боротьби з кримінальним професіоналізмом і тому грунтуються на розглянутих положеннях управлінського характеру. Організаційні заходи мають бути комплексними, а це значить, що вони рівною мірою стосуються всіх ланок право- охоронних органів країни. Необхідно подивитися на процес боротьби зі злочинністю не з позицій вимоги швидкого зниження остан-ньої, а з ясування и усунення причин вчинення тих чи інших злочинів. Потрібно пам'ятати й інше — стан злочинності визначається не лише кількісними, але й якісними показниками, які відноситься до поширеності професійної злочинності. Слід зупинитися на організаційно-тактичних заходах щодо запобігання професійної злочинності, оскільки про це менше згадують в юридичній літературі. Можливо цьому сприяло те, що протягом тривалого часу профілактика злочинів, вчинених професійними злочинцями, частіше ототожнювалася з кримінальним покаранням. Дехто і досі дивиться на лаву підсудних як на ефективний засіб стримування девіантної поведінки. Звичайно, випадки добровільного відмовлення професійних злочинців від звичного їм заняття не часті. Це не може свідчити про неприйнятність профілактичних заходів, а швидше навпаки — про вкрай низьку якість їхнього застосування. Звідси випливає, що суспільство, яке прагне до правової держави, гуманізації кримінальної політики, має направити свої зусилля на реальну профілактику злочинності, створивши для цього надійну правову базу. На наш погляд, профілактика не тільки гуманніше покарання, але й дешевше економічно. Організації профілактичної роботи має передувати оцінка стану професійної злочинності та особливості переростання її в організовані форми. На це можуть вказувати наступні обставини: а) збільшення розбійних нападів, грабежів і крадіжок, вчинених б) використання злочинцями при вчиненні злочинів міліцейсько в) наявність даних про те, що потерпілими є особи, які живуть г) виявлення фактів зрощування кримінально-злодійських еле д) дані про проведення на території сходок кримінальних еле є) інформація з виправно-трудових установ про надходження в установу з "волі" через нелегальні канали продуктів харчування,
наркотичних речовин, грошей зі злодійських фондів для "підігріву" лідерів, які знаходяться в місцях позбавлення волі1. Якщо говорити про технічні заходи запобігання, то при аналізі, наприклад, поширеності кишенькових крадіжок можна встановити, що вони тісно пов'язані з незадовільною роботою транспорту на певних маршрутах руху, скупченістю громадян у магазинах, відсутністю оперативних груп міліції в найбільш криміногенних місцях. Діяльність професійних квартирних злодіїв значно полегшується не лише слабкою укріпленістю дверей, примітивними конструкціями замків і невеликою поширеністю кодових замикаючих пристроїв у під'їздах, але й віктимологічними умовами (четверта частина таких крадіжок відбувається з використанням умов, які створюються самими мешканцями). Причому в різних містах ці обставини мають свої особливості. їхнє усунення — перша ступінь до запобігання діяльності професійних злочинців. Органи внутрішніх справ мають проводити рейди спецоперацій. Власне кажучи це цільові заходи щодо виявлення і вилучення з громадських місць певних категорій осіб, які вчиняють злочини. Як правило, в результаті блокування районів області чи міста затримується значна кількість бродяг, "гастролерів", осіб, що вчиняють крадіжки й шахрайство, збувальників наркотиків тощо. Заходи індивідуальної профілактики,на відміну від загальної, спрямовані безпосередньо на особу професійних злочинців й обставини, що формують їх антигромадську позицію. Індивідуально-виховний вплив на особу правопорушника пов'язаний з запобіганням протиправної поведінки осіб, які ще не мають міцної антигромадської установки. І це цілком зрозуміло. Інша справа — злочинець—професіонал, який вже пройшов іспит кримінальним покаранням. Однак і тут заперечувати можливість вживання педагогічних заходів, мабуть, не можна. Говорячи про запобігання злочинів з боку професіоналів, варто враховувати неминучість примусових заходів, тому що багато осіб не піддаються вихованню і, власне кажучи, не виправні. Вони навіть самі цього не заперечують. Ось чому так важливо поряд з індивідуальною профілактикою вживати комплексні заходи для припинення злочинної діяльності на стадіях підготовки чи замаху на злочини. Усе сказане вище дозволить знизити рівень професійної злочинності й створити умови, за яких особи, які вперше вчинили злочин, Див.: Басецкий И. И., Безлюдов 0. А., Легененко Н. А. Организованная преступность. (Опит теоретико-правового осмислення и поиски адекватних средств противодей-ствия). — Минск, 1997. — С. 53. не перетворюватимуться на злочинців—професіоналів. Проте, звичайно, вирішальна роль тут належить масштабним загальносоціаль-ним заходам профілактики, які, до речі, стосуються не тільки професійної, а й тісно пов'язаних з нею економічної, корупційної, організованої та рецидивної злочинності. По суті, всі ці види злочинності обумовлюються майже одними й тими ж самими криміногенними факторами1. Питання для самоконтролю 1. Які основні ознаки професійної злочинності? 2. Назвіть основні види професійної злочинної діяльності?
3. Що є обставинами, які сприяють формуванню злочинного 4. Які характеристики особи професійного злочинця є визна 5. Що є схожим і що відрізняє особу професійного злочинця, 6. Розкрийте особливості загальної та індивідуальної профілактики Див.: Глави 1,3,4,5 цього підручника.
З 1—379 Глава 5. Економічна злочинність § 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності. § 2. Класифікація економічних злочинів. § 3. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини. § 4. Детермінанти економічної злочинності. § 5. Попередження злочинів у сфері економіки. § 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність становить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи величезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз економічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвитку самої економіки та процесів управління нею. Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює і постійно розширює основу для збагачення суспільства. Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об'єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгалтерського обліку. Нині віктимологічно скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було суттєво для 20-х років XX століття, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих витрат, але сьогодні останні не перевищують 8—12 %. Основними ж є витрати на інформаційні процеси, що контролюють стан виробництва і шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об'єктом бухгалтерського обліку, а отже, знаходяться поза контролем. Це істотний чинник, який зумовив виникнення економічної злочинності. Вона є, по суті, управлінською злочинністю, що "паразитує" на недоліках усіх ланок управлінської вертикалі. Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наявність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин. Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетворень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, характеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і кри-міналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правовими ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного державного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єктів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не сплачувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого правопорядку, вимушена переходити на адміністративні методи управління економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилювати кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об'єкт економічної злочинності та закономірності її розвитку. Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником виробництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна злочинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття — це посягання на порядок управління економікою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру виробництва. У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період "застою" (70-80 роки), хоч офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов'язаний з кризовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці та споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінально організований процес перерозподілу національного багатства. Різного роду "цеховики" вкладали гроші в підпільне виробництво, боролися між собою за ринки збуту. У період "застою" формувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя "п'ятої влади". Після розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, податковий, митний) почали з'являтися в Україні лише у 1995 році1. 1 Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 7.
Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної злочинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Ман-нхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Г. Кайзер (1980), Тидеман (1984), М. Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії економічної злочинності — американський кримінолог Е. Сатерленд — у 1939 році ввів поняття "білокомірцева" злочинність, що мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів. У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економічну злочинність було поставлене на початку 70-х років. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "економічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той період не проводилося. Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлєв зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, приписки тощо) — це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це злочини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов'язані з цими позиціями. Поняття економічної злочинності є не лише кримінальноправовим, але й кримінологічним. Підставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретними особливостями економічного та господарського механізму1. В. М. Єсіпов цю злочинність визначає як діяння, спрямовані на досягнення економічного результату протиправним шляхом суб'єктами господарської діяльності2. Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спрямовані на пошуки суб'єкта і об'єкта економічних посягань. Якщо Е. Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльності, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності характерним є те, що в них відсутній суб'єкт. Це пояснюється тим, що у 70-і роки XX століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти 1 Яковлєв А. М. Социология зкономической преступности. — М., 1988. — С. 50—53. 2 ЕсиповВ. М. Теневая зкономика. — М., 1997. — С. 66—67. держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини)1. Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототожнювати з таким складним поняттям як "тіньова економіка", дослідженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповнішим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки: — легальну неприховану економічну діяльність, що не підлягає — протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвинутою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися детальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об'єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб'єктів ринкового господарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищувати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаментальним чинником системи управління ринковою економікою. Тому посягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством. В Україні набули поширення такі види економічних злочинів: — ухилення від погашення заборгованості за отримані під гаран — коли з метою ухилення від оподаткування використовуються 1 Яни П. С. Зкономические и служебнне преступления. — М., 1997. — С.32. 2 Див.: Варналій 3. С. Тінізація малого підприємництва (економічний та правові ас
— зловживання у сфері приватизації. За результатами переві — заподіяння збитків державі незаконними торговельними опе — шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по — злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найприваб- — контрабандна, особливо на українсько-російській та україн — розкрадання зерна з державного резерву; — випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції. Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки України в 1999 році становила 324 млн. 503,3 тис. грн. лише по закінчених розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, готівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшкодовано 171 млн. 238,7 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування — 59,8 %'. Тривалий час вважалося, що економічна злочинність — це злочинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та законів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінками вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підрахувати яку зараз важко. Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000. Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприємницьких структур. Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність: — охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що по — реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів госпо — спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду — складається із множинності епізодів злочинів; — вчиняється як фізичними, так і юридичними особами; — створює складність персональної ідентифікації як злочинця, Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризується високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості цих злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статистика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із "загальнокримінальними", мають значно вищий рівень латентності; об'єктивні труднощі доказування у кримінальних справах про злочини даної категорії призводять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред'явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено1. Підсумовуючи вищевикладене, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність— це явище, що: — властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоін- — виникає у сфері управління державним чи приватним майном 1 Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.
— стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у — стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану зло — викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних § 2. Кримінологічна класифікація економічних злочинів Питання економічної злочинності піднімались на конгресах ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних і вказав на посилення боротьби з ними1. Спрощена схема економічних злочинів була представлена такими складами: монопольні злочини; шахрайство (підкуп, зловживання довірою, обман покупців); цифрові шахрайства; фіктивні організації; фальсифікації бухгалтерських документів; порушення ергономічних вимог і стандартів; навмисна неточність в описі товарів; нечесна конкуренція; фінансові порушення і ухилення від сплати податків; митні порушення; біржові та банківські порушення; порушення, що завдають шкоду навколишньому середовищу; "відмивання" грошей і власності, нажитих злочинним шляхом. У публікаціях західних кримінологів економічні злочини класифікуються або на законодавчій основі, тобто за найменуванням порушених норм кримінального закону, або за видом об'єкта посягання. Іноді таке згрупування дається у вигляді переліку економічних діянь. Деякі класифікації будуються за конкретними критеріями, прикладом чого може бути класифікація, розроблена німецьким професором Г. Кайзером. У першому випадку він групує злочини проти банківської та акціонерної систем обміну, кредитної системи, системи страхування і свободи конкуренції, включаючи зловживання довірою та фіктивне банкрутство, порушення авторських прав і права маркірування. В другому — ухилення від сплати податків, митні злочини, шахрайство із субсидіями, здирство і хабарництво. До третього блоку він відносить порушення законодавства про охорону праці, злочини проти споживачів та навколишнього середовища. 1 Див.: Лунеев В. В. Преступность XX века. — М., 1998. — С. 256. Інший німецький вчений М. Шнайдер називає три сектори економіки, що є об'єктами економічних зазіхань: 1) злочини, що посягають на банківський і кредитний сектори; 2) злочини, що посягають на сектори будівництва і нерухомого майна; 3) злочини, що посягають на сектори транспорту і подорожей1. Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів: — злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та — злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним — злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції — злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброя — злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, по — злочини, що посягають на фінансову систему держави (шах
— злочини, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального — злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки — комерційні хабарі; — комп'ютерні злочини2. На думку О. Литвака, залежно від суб'єктів та засобів вчинення, економічні злочини слід розподілити на три групи: 1) розкрадання майна, незалежно від форми власності, шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, а також крадіжки з використанням легального доступу до вкраденого; 2) корисливі злочини, що вчиняються шляхом зловживання посадовим становищем без ознак розкрадання (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо); 3) корисливі злочини в сфері торгів- 1 Див.: &АйеИегЯКгітіпо1о8Іе. — Вегііп, 1987. — Р. 287. 2 Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и система // Советское
лі, послуг та інших сферах приватного бізнесу без використання посадового становища і без ознак розкрадання (фальшивомонетницт-во, контрабанда тощо)1. Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд: 1) злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою 2) злочини у сфері використання бюджету: порушення зако 3) злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення або збут 4) злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими ви 5) злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної 6) злочини у сфері обслуговування населення: випуск або реа Литвак О. Державний вплив на злочинність: кримінологічно-правове дослідження. - К., 2000. - 280 с. 7) злочини у сфері митного регулювання — контрабанда. Кожна з наведених вище класифікацій економічних злочинів має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу. Читайте також:
|
||||||||||
|