• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сучасний стан професійної злочинності та заходи боротьби з нею

Нинішня професійна злочинність має різноплановий характер. Наприкінці XX століття за офіційними даними налічувалося понад 100 кримінальних спеціальностей. Це вдвічі більше, ніж на початку століття¹.

¹ Див.: Криминология / Под ред. В. М. Бурлакова, В. П. Сальникова. — СПб, 1998.

До професійних злочинців відносять: злочинців з політичної елі­ти; професійних злодіїв, шахраїв, фальшивомонетників, грабіжників, вимагателів, найманих убивць.

Найбільшу занепокоєність сьогодні викликають наймані вбивці, їх можна класифікувати на шість груп:

/). Безробітні — люди соціального "дна" — готові виконати за­мовлення за мізерну плату.

2). Бійці — члени кримінальних угруповань, які знищують по­тенційні жертви за наказом "авторитетів". їх гонорар не перевищує 1—2 тис. доларів.

3). Колишні спортсмени (охоронці) — проходять курс спеці­альної підготовки для вчинення вбивств на замовлення. їх гонорар від 2 до 5 тис. доларів.

4). "Профі" — бувші спецназівці, десантники, морські піхо­тинці — найманці, які працюють за викликом. їх гонорар від 10 тис. доларів.

5). "Суперпрофі" — еліта найманців з колишніх офіцерів сило­вих структур і розвідувальних органів. їх гонорар від 50 тис. доларів. Працюють, як правило, в одиночку.

6). Злочинна комісія — угруповання, що складається з органі­затора, кілерів, торговців зброєю.

Окремо варто зупинитися на кишенькових крадіях, які належать до висококваліфікованих спеціалістів злочинного світу. Ця кримі­нальна група викликає підвищений інтерес, оскільки відзначається багаточисельністю вузьких спеціалізацій, стійкістю кримінальної по­ведінки і яскраво вираженою субкультурою (жаргон, традиції).

Кишенькові крадії поділяються за місцем вчинення злочинів на 7 основних спеціальностей: "риночники" — ті, що "працюють" на ринках; "кроти" — в метрополітені; "майданщики" — на залізнич­ному транспорті; "маршрутники" — на всіх видах міського транс­порту; "магазинники" — в магазинах; "театральники" — в театрах; "вуличники" — на вулицях і майданах. За способом вчинення кра­діжок виділяють теж 7 спеціалізацій:

1) "технарі" — вчиняють крадіжку за допомогою спеціальних
технічних засобів;

2) "ширмачі" — викрадають, прикриваючи свої руки різними
предметами (плащами, сумками, букетами квітів);

3) "риболови" — здійснюють крадіжку за допомогою спеціаль­
них гачків;

4) "хірурги" — орудують пацієнтами;

5) "щипачі" — крадуть із сумок за допомогою їх розрізання;

6) "трясуни" — виштовхують предмет крадіжки різким рухом;

7) "сумочники" — дістають із сумок, не використовуючи будь-який інструмент¹.

Крім вказаних кишенькових крадіїв, існують ще спеціалісти, які полегшують роботу основного виконавця. Це, зокрема, "пропольщи-ки" — особи, які приймають крадене одразу ж після вчинення зло­чину, і "тирщики" — ті, що відволікають увагу жертви. Чим вища кваліфікація злодія, тим більша його кримінальна активність. У се­редньому кишеньковий крадій скоює 25—ЗО крадіжок за місяць. В наш час кишенькові крадіжки мають тенденцію до зростання. Ця зумовлено наступними факторами: 1) значне безробіття, що штов­хає людей на шлях протиправного здобування засобів до існування; 2) велика латентність цього виду злочинів; 3) проблеми з докумен­туванням злочину таким чином, щоб справа мала перспективу за­кінчитися обвинувальним вироком суду.

Сьогодні великих масштабів набула також професійна проститу­ція, що стала досить прибутковим бізнесом. Тут, крім безпосередніх учасників (клієнта і повії), діють інші зацікавлені особи: утриманці притонів, постачальники "живого товару", водії, охоронці тощо. До того ж, "секс-індустрія" тісно пов'язана з незаконним обігом нарко­тиків, поширенням венеричних хвороб і СНІДу, шахрайством, ко­рупцією та іншими злочинами.

Новий вид кримінального професіоналізму в Україні уособлюють комп'ютерні злочинці. Для несанкціонованого проникнення до ін­формаційно-телекомунікаційних систем вони залучають висококва­ліфікованих спеціалістів, які згодом стають злочинцями-професіона-лами. Найчастіше правоохоронні органи мають справу з комп'ютер­ними шахрайствами. Введення, заміна, виправлення чи знищення даних або програм, інше втручання в процес обробки інформації приносять хакерам чималі доходи й завдають комерційним і держав­ним структурам непоправної шкоди. До електронного злому відно­сяться також псування систем безпеки комп'ютера, стирання і фальсифікація інформації. Крім того, комп'ютерні технології широко використовують у "тіньових" конвертаційних центрах, що дозволяє клієнтам ухилятися від сплати податків на мільйонні суми.

Наведемо кілька прикладів, що ілюструють діяльність ком­п'ютерних злочинців-професіоналів. Так, бухгалтер Сімферополь­ського відділення АПБ "Україна" увійшла до комп'ютерної мережі свого банку і оформила платіжку, за якою переказала 45 тис. гри­вень на рахунок Севастопольської фірми "Орбі". її спільники пере-

Див.: ГуровА. И. Криминологическая характеристика профессиональной преступ-

ности. — 1994. — С. 319.

вели цю суму для конвертації у місцевий "Новіко-банк", у якому "віртуальна злодійка" за підробленими документами отримала 10 861 доларів США і розділила їх між спільниками. А в пам'яті комп'ютера банку фіктивну операцію замінила на реально існуючу.

У 1999 році система захисту "Укрексімбанку" заблокувала спро­би несанкціонованого проникнення до своєї мережі. Атаки типу Васк ОШсе здійснювалися через Інтернет. Спеціалістами СБУ було вжито низку заходів, які дали змогу з'ясувати, що такі спроби йшли від фірми "Інфоком". Невдовзі встановили особу хакера, який пояс­нив, що хотів отримати доступ до Інтернету, а ІР-адреси, за якими можна було безкоштовно користуватися глобальною мережею, йо­му передав партнер по Інтернету. З'ясувалося, що наївного любите­ля вирішив "підставити" професійний злочинець.

Боротьба з кримінальним професіоналізмом передбачає вжиття комплексу заходів економічного, соціального і правового характеру, активній участі громадськості. Вся профілактична діяльність мала б грунтуватися на сучасному правовому забезпеченні. Передусім, це стосується вдосконалення кримінального, кримінально-процесуаль­ного та кримінально-виконавчого законодавства. Для цього необхід­но дійти одностайного висновку щодо доцільності таких новел:

а) у Загальній частині кримінального кодексу визначити поняття
професійного злочинця;

б) для осіб, визнаних такими, остаточну міру покарання вста­
новлювати шляхом складання санкцій, передбачених за кожний епі­
зод їх злочинної діяльності.

А. І. Гуров пропонує створити умови, за яких вчинення злочину було б економічно невигідним. На жаль, це завдання практично не­досяжне, але можна зробити так, щоб розплата за злочин була ви­гідною для держави та потерпілих. Зрозуміло, що це вимагає суттє­вого реформування всієї пенітенціарної системи.

Не менш важливо удосконалити роботу правоохоронних органів у сфері боротьби з професійною злочинністю. Спеціалізація й інте­грація злочинців—професіоналів потребує адекватних дій з боку правоохоронців. Серед таких заходів, безумовно, можна вважати по­дальшу спеціалізацію відповідних підрозділів МВС України. Так, ос­таннім часом виникли два нових головних управління — з боротьби з організованою злочинністю та зі злочинами у сфері економіки. Створено також Національне бюро Інтерполу, що дозволяє ефектив­ніше протидіяти міжнародній професійній злочинності. Поліпшуєть­ся координації дій та обміну оперативною інформацією між різними силовими структурами, причетними до боротьби з професійною зло­чинністю.

Окремо на порядку денному стоїть проблема протидії злочинно­му використанню комп'ютерної техніки. В Україні немає достатньої кількості фахівців, з одного боку, в галузі слідчої та оперативно-роз-шукової діяльності, а з другого, — обізнаних в комп'ютерних техно­логіях на рівні системного програміста. Назріла необхідність готу­вати таких спеціалістів у ВУЗах МВС України, а також вивчати сві­товий досвід у цій справі. Так, у Сполучених Штатах Америки від­працьована модель ресоціалізації колишніх хакерів.

Особливу занепокоєність викликає високий рівень недовіри на­селення до правоохоронних органів. Практика свідчить про мало-ефективність боротьби зі злочинністю виключно силами цих орга­нів. Тому потрібно цілеспрямовано налагоджувати тісні зв'язки з громадськістю. Фахівці, які досліджують професійну злочинність, зазначають, що кримінальні традиції виступають передумовою від­творення злочинного професіоналізму. Отже, слід налагодити дієву контрпропаганду, спрямовану на руйнування ореолу романтики, що склався довкола "авторитетів". Треба розвінчувати кримінальну субкультуру та її носіїв¹. Це сприятиме зменшенню числа неповно­літніх, які заради романтики йдуть на злочин, а відбуваючи покаран­ня в місцях позбавлення волі, проходять школу професійного зло­чинця.

§ 4. Попередження професійної злочинності

Досліджуючи проблему попередження професійної злочинності, слід виділити насамперед заходи боротьби з кримінальним професіо­налізмом. У цьому розділі розглянемо діяльність правоохоронних ор­ганів по запобіганню професійної злочинності на трьох основних рівнях: 1) управлінському; 2) організаційному; 3) організаційно-так­тичному.

Управлінські заходи насамперед включають економіко-правові, метою яких є нейтралізація протиправного збагачення професійних злочинців, оскільки основою їхнього існування є відповідна матері­альна база, яка, з одного боку включає значні кошти самих кримі­нальних елементів, а з іншого боку — можливості її постійного по­повнення. На сучасному етапі дуже важливо створити надійний еко-номіко-правовий захист, що виключає чи усуває будь-які спроби за­зіхання на державну чи приватну власність. Складність завдання

¹ Див.: Разанкин В. С. Ворн в законе и преступнне клани. — М., 1995. — С. 25.

полягає у запобіганні злочинів, вчинених з використанням ЕОМ і комп'ютерної техніки. Звідси очевидно, що заходи економіко-право-вого характеру потребують дослідження багатьох сфер економіки з урахуванням умов їхньої перебудови і наукового прогнозування можливих причин і умов вчинення злочинів у сфері економіки, ней­тралізація яких є першим і, мабуть, основним фактором запобігання професійної злочинності. На наш погляд, до економіко-правових за­ходів запобігання професійної злочинності варто також віднести централізовану діяльність правоохоронних і фінансових органів по виявленню і вилученню накопичених злочинцями великих коштів, що становлять загальні злодійські та часткові каси.

Ідеологічний напрямок у профілактиці професійної злочинності включає роботу з розвінчання кримінальних традицій, підриву авто­ритету лідерів кримінального середовища, а також формування у громадян певного відношення до антигромадської субкультури з ме­тою ослаблення механізму її впливу на неповнолітніх. Важливе зна­чення при цьому надається планомірному використанню засобів ма­сової інформації.

Якщо говорити про заходи організаційно-управлінського харак­теру, то з ними пов'язане безпосереднє удосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі з професійною злочинністю. Під­вищення результативності цієї роботи залежить від низки факторів:

1) діяльність правоохоронних органів має грунтуватися на об'єк­
тивних даних розглянутого феномену, а також на науковому про­
гнозуванні можливих змін його кількісних і якісних показників;

2) підвищення самостійності низових ланок правоохоронної сис­
теми, особливо органів внутрішніх справ;

3) необхідною умовою удосконалення роботи є створення кадро­
вого, професійно грамотного і відданого справі юстиції апарата суду,
прокуратури й органів внутрішніх справ.

Слід переглянути і матеріальне стимулювання праці окремих ка­тегорій працівників правоохоронних органів. Для показовості можна привести такий приклад. Співробітники карного розшуку працюють у середньому 13—14 годин на добу. їхня робота пов'язана з опера­тивним ризиком, психологічними та фізичними навантаженнями, але оцінюється вона так само, як будь-якого співробітника органів внутрішніх справ.

Організаційні заходи припускають розробку і прийняття кон­кретних рішень з удосконалення боротьби з кримінальним професіо­налізмом і тому грунтуються на розглянутих положеннях управлін­ського характеру. Організаційні заходи мають бути комплексними, а це значить, що вони рівною мірою стосуються всіх ланок право-

охоронних органів країни. Необхідно подивитися на процес бороть­би зі злочинністю не з позицій вимоги швидкого зниження остан-ньої, а з ясування и усунення причин вчинення тих чи інших злочи­нів. Потрібно пам'ятати й інше — стан злочинності визначається не лише кількісними, але й якісними показниками, які відноситься до поширеності професійної злочинності.

Слід зупинитися на організаційно-тактичних заходах щодо запобігання професійної злочинності, оскільки про це менше згаду­ють в юридичній літературі. Можливо цьому сприяло те, що протя­гом тривалого часу профілактика злочинів, вчинених професійними злочинцями, частіше ототожнювалася з кримінальним покаранням. Дехто і досі дивиться на лаву підсудних як на ефективний засіб стримування девіантної поведінки. Звичайно, випадки добровільного відмовлення професійних злочинців від звичного їм заняття не час­ті. Це не може свідчити про неприйнятність профілактичних захо­дів, а швидше навпаки — про вкрай низьку якість їхнього застосу­вання. Звідси випливає, що суспільство, яке прагне до правової дер­жави, гуманізації кримінальної політики, має направити свої зусил­ля на реальну профілактику злочинності, створивши для цього надійну правову базу. На наш погляд, профілактика не тільки гу­манніше покарання, але й дешевше економічно.

Організації профілактичної роботи має передувати оцінка стану професійної злочинності та особливості переростання її в організо­вані форми. На це можуть вказувати наступні обставини:

а) збільшення розбійних нападів, грабежів і крадіжок, вчинених
із проникненням у житло громадян; вимагань, шахрайств при купів-
лі-продажу автомашин, розміну грошей, ігорних шахрайств та інших
видів професіоналізованих злочинів;

б) використання злочинцями при вчиненні злочинів міліцейсько­
го форменого одягу, спеціально виготовлених чи пристосованих зна­
рядь злочину (автоматична зброя, радіостанція, вибухові чи отруйні
речовини);

в) наявність даних про те, що потерпілими є особи, які живуть
на нетрудові доходи;

г) виявлення фактів зрощування кримінально-злодійських еле­
ментів з окремими працівниками правоохоронних чи інших органів;

д) дані про проведення на території сходок кримінальних еле­
ментів, кримінальних розборок, розділ сфер впливу між злочинними
групами;

є) інформація з виправно-трудових установ про надходження в установу з "волі" через нелегальні канали продуктів харчування,

наркотичних речовин, грошей зі злодійських фондів для "підігріву" лідерів, які знаходяться в місцях позбавлення волі¹.

Якщо говорити про технічні заходи запобігання, то при аналізі, наприклад, поширеності кишенькових крадіжок можна встановити, що вони тісно пов'язані з незадовільною роботою транспорту на пев­них маршрутах руху, скупченістю громадян у магазинах, відсутніс­тю оперативних груп міліції в найбільш криміногенних місцях. Ді­яльність професійних квартирних злодіїв значно полегшується не лише слабкою укріпленістю дверей, примітивними конструкціями замків і невеликою поширеністю кодових замикаючих пристроїв у під'їздах, але й віктимологічними умовами (четверта частина таких крадіжок відбувається з використанням умов, які створюються са­мими мешканцями). Причому в різних містах ці обставини мають свої особливості. їхнє усунення — перша ступінь до запобігання діяльності професійних злочинців. Органи внутрішніх справ мають проводити рейди спецоперацій. Власне кажучи це цільові заходи що­до виявлення і вилучення з громадських місць певних категорій осіб, які вчиняють злочини. Як правило, в результаті блокування ра­йонів області чи міста затримується значна кількість бродяг, "гаст­ролерів", осіб, що вчиняють крадіжки й шахрайство, збувальників наркотиків тощо.

Заходи індивідуальної профілактики,на відміну від загаль­ної, спрямовані безпосередньо на особу професійних злочинців й об­ставини, що формують їх антигромадську позицію. Індивідуально-виховний вплив на особу правопорушника пов'язаний з запобіган­ням протиправної поведінки осіб, які ще не мають міцної антигро­мадської установки. І це цілком зрозуміло. Інша справа — злочинець—професіонал, який вже пройшов іспит кримінальним по­каранням. Однак і тут заперечувати можливість вживання педаго­гічних заходів, мабуть, не можна. Говорячи про запобігання злочи­нів з боку професіоналів, варто враховувати неминучість примусо­вих заходів, тому що багато осіб не піддаються вихованню і, власне кажучи, не виправні. Вони навіть самі цього не заперечують. Ось чому так важливо поряд з індивідуальною профілактикою вживати комплексні заходи для припинення злочинної діяльності на стадіях підготовки чи замаху на злочини.

Усе сказане вище дозволить знизити рівень професійної злочин­ності й створити умови, за яких особи, які вперше вчинили злочин,

Див.: Басецкий И. И., Безлюдов 0. А., Легененко Н. А. Организованная преступность. (Опит теоретико-правового осмислення и поиски адекватних средств противодей-ствия). — Минск, 1997. — С. 53.

не перетворюватимуться на злочинців—професіоналів. Проте, зви­чайно, вирішальна роль тут належить масштабним загальносоціаль-ним заходам профілактики, які, до речі, стосуються не тільки профе­сійної, а й тісно пов'язаних з нею економічної, корупційної, органі­зованої та рецидивної злочинності. По суті, всі ці види злочинності обумовлюються майже одними й тими ж самими криміногенними факторами¹.

Питання для самоконтролю

1. Які основні ознаки професійної злочинності?

2. Назвіть основні види професійної злочинної діяльності?

3. Що є обставинами, які сприяють формуванню злочинного
професіоналізму?

4. Які характеристики особи професійного злочинця є визна­
чальними?

5. Що є схожим і що відрізняє особу професійного злочинця,
рецидивіста і учасника організованого угруповання?

6. Розкрийте особливості загальної та індивідуальної профілактики
професійної злочинності.

Див.: Глави 1,3,4,5 цього підручника.

З 1—379

Глава 5. Економічна злочинність

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності. § 2. Класифікація економічних злочинів.

§ 3. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини.

§ 4. Детермінанти економічної злочинності. § 5. Попередження злочинів у сфері економіки.

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності

Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність ста­новить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи ве­личезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз еко­номічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвит­ку самої економіки та процесів управління нею.

Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює і постійно розширює основу для збагачення суспільства. Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об'єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгал­терського обліку. Нині віктимологічно скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було суттєво для 20-х років XX століття, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих витрат, але сьогодні останні не перевищують 8—12 %. Основними ж є витрати на інформаційні процеси, що контролюють стан вироб­ництва і шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об'єктом бухгалтерського обліку, а отже, знахо­дяться поза контролем. Це істотний чинник, який зумовив виник­нення економічної злочинності. Вона є, по суті, управлінською зло­чинністю, що "паразитує" на недоліках усіх ланок управлінської вертикалі.

Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наяв­ність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин.

Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетво­рень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, ха­рактеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і кри-міналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правови­ми ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного держав­ного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єк­тів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не спла­чувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого право­порядку, вимушена переходити на адміністративні методи управлін­ня економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилюва­ти кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об'єкт економічної злочинності та закономірності її роз­витку.

Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником вироб­ництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна зло­чинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття — це посягання на порядок управління економі­кою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру вироб­ництва.

У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період "застою" (70-80 роки), хоч офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов'язаний з кри­зовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці та споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінально організований процес перерозподілу національного ба­гатства. Різного роду "цеховики" вкладали гроші в підпільне вироб­ництво, боролися між собою за ринки збуту. У період "застою" фор­мувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя "п'ятої влади". Піс­ля розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, подат­ковий, митний) почали з'являтися в Україні лише у 1995 році¹.

¹ Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 7.

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної зло­чинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Ман-нхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Г. Кайзер (1980), Тидеман (1984), М. Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії еко­номічної злочинності — американський кримінолог Е. Сатерленд — у 1939 році ввів поняття "білокомірцева" злочинність, що мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів.

У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економіч­ну злочинність було поставлене на початку 70-х років. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "еко­номічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той пері­од не проводилося.

Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлєв зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, при­писки тощо) — це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це зло­чини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повнова­ження, пов'язані з цими позиціями. Поняття економічної злочиннос­ті є не лише кримінальноправовим, але й кримінологічним. Під­ставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретни­ми особливостями економічного та господарського механізму¹. В. М. Єсіпов цю злочинність визначає як діяння, спрямовані на до­сягнення економічного результату протиправним шляхом суб'єкта­ми господарської діяльності².

Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спря­мовані на пошуки суб'єкта і об'єкта економічних посягань. Якщо Е. Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльнос­ті, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності ха­рактерним є те, що в них відсутній суб'єкт. Це пояснюється тим, що у 70-і роки XX століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти

¹ Яковлєв А. М. Социология зкономической преступности. — М., 1988. — С. 50—53.

² ЕсиповВ. М. Теневая зкономика. — М., 1997. — С. 66—67.

держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини)¹.

Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототож­нювати з таким складним поняттям як "тіньова економіка", дослі­дженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповні­шим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова еконо­міка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового на­ціонального продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки:

— легальну неприховану економічну діяльність, що не підлягає
оподаткуванню та з різних причин не враховується офіційною ста­
тистикою ("неформальна економіка");

— протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність
("підпільна економіка")².

До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвину­тою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися де­тальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об'­єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб'єктів ринкового гос­подарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищу­вати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаменталь­ним чинником системи управління ринковою економікою. Тому по­сягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:

— ухилення від погашення заборгованості за отримані під гаран­
тію Уряду України іноземні кредити. В 2000 році порушено та роз­
слідується 14 кримінальних справ, заявлено позовів на загальну су­
му майже 18 млн. грн.;

— коли з метою ухилення від оподаткування використовуються
фірми, зареєстровані на підставних осіб. Підрозділами ДПА України
за 8 місяців 2000 року виявлено 8169 фактів ухилення від сплати
податків. Сума невиплаченого податку становить 68,1 млн. грн.;

¹ Яни П. С. Зкономические и служебнне преступления. — М., 1997. — С.32.

² Див.: Варналій 3. С. Тінізація малого підприємництва (економічний та правові ас­
пекти) - К., 1998.

— зловживання у сфері приватизації. За результатами переві­
рок, проведених органами прокуратури, у 2000 році порушено понад
700 кримінальних справ у сфері приватизації, до відповідальності
притягнуто понад 600 посадових осіб;

— заподіяння збитків державі незаконними торговельними опе­
раціями, що здійснюються через підставні фірми. У 2000 році підроз­
ділами податкової міліції ліквідовано понад 2,8 тис. фіктивних фірм,
на розрахункових рахунках яких заблоковано 72 млн. грн., припи­
нено діяльність 40 "конвертаційних" центрів, порушено 479 кримі­
нальних справ стосовно осіб, які створили "конвертаційні" центри
та фіктивні фірми;

— шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по
1999 роки викривалося майже 1,7 тис. таких фактів щорічно;

— злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найприваб-
ливішим для злочинців став незаконний вивіз високоліквідної про­
мислової та сільськогосподарської продукції, який є одним з основ­
них джерел валютних надходжень в Україну;

— контрабандна, особливо на українсько-російській та україн­
сько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості
всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в злочинну
діяльність посадових осіб;

— розкрадання зерна з державного резерву;

— випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.

Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки Украї­ни в 1999 році становила 324 млн. 503,3 тис. грн. лише по закінче­них розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, го­тівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшко­довано 171 млн. 238,7 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування — 59,8 %'.

Тривалий час вважалося, що економічна злочинність — це зло­чинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та за­конів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінка­ми вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підра­хувати яку зараз важко.

Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприєм­ницьких структур.

Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність:

— охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що по­
сягають на порядок управління економікою;

— реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів госпо­
дарювання;

— спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду
суспільству та окремим громадянам;

— складається із множинності епізодів злочинів;

— вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;

— створює складність персональної ідентифікації як злочинця,
так і жертв економічних злочинів.

Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризу­ється високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості цих злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статис­тика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із "загальнокримінальними", мають значно вищий рівень латентності; об'єктивні труднощі дока­зування у кримінальних справах про злочини даної категорії призво­дять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред'явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено¹.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність— це явище, що:

— властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоін-
телектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спря­
мування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах
з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповід­
ність законодавчої бази економічним реаліям;

— виникає у сфері управління державним чи приватним майном
і пов'язана з використанням службового становища з корисливими
намірами;

¹ Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.

— стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у
кінцевому підсумку — підриває основи економічної безпеки дер­
жави;

— стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану зло­
чинність;

— викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних
громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.

§ 2. Кримінологічна класифікація економічних злочинів

Питання економічної злочинності піднімались на конгресах ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН відніс економічні злочи­ни до особливо небезпечних і вказав на посилення боротьби з ни­ми¹. Спрощена схема економічних злочинів була представлена таки­ми складами: монопольні злочини; шахрайство (підкуп, зловживан­ня довірою, обман покупців); цифрові шахрайства; фіктивні органі­зації; фальсифікації бухгалтерських документів; порушення ергономічних вимог і стандартів; навмисна неточність в описі това­рів; нечесна конкуренція; фінансові порушення і ухилення від спла­ти податків; митні порушення; біржові та банківські порушення; по­рушення, що завдають шкоду навколишньому середовищу; "відми­вання" грошей і власності, нажитих злочинним шляхом.

У публікаціях західних кримінологів економічні злочини класи­фікуються або на законодавчій основі, тобто за найменуванням по­рушених норм кримінального закону, або за видом об'єкта посяган­ня. Іноді таке згрупування дається у вигляді переліку економічних діянь.

Деякі класифікації будуються за конкретними критеріями, при­кладом чого може бути класифікація, розроблена німецьким профе­сором Г. Кайзером. У першому випадку він групує злочини проти банківської та акціонерної систем обміну, кредитної системи, систе­ми страхування і свободи конкуренції, включаючи зловживання до­вірою та фіктивне банкрутство, порушення авторських прав і права маркірування. В другому — ухилення від сплати податків, митні злочини, шахрайство із субсидіями, здирство і хабарництво. До тре­тього блоку він відносить порушення законодавства про охорону праці, злочини проти споживачів та навколишнього середовища.

¹ Див.: Лунеев В. В. Преступность XX века. — М., 1998. — С. 256.

Інший німецький вчений М. Шнайдер називає три сектори еко­номіки, що є об'єктами економічних зазіхань: 1) злочини, що пося­гають на банківський і кредитний сектори; 2) злочини, що посяга­ють на сектори будівництва і нерухомого майна; 3) злочини, що по­сягають на сектори транспорту і подорожей¹.

Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів:

— злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та
нанесенням збитків компаньйонам, акціонерам, інвесторам (неза­
конні операції з бухгалтерськими документами, акціями, інвести­
ціями);

— злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним
капіталом і наносять збитки кредиторам, гарантам (фіктивне бан­
крутство, шахрайство у галузі страхування, маніпуляції із субси­
діями);

— злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції
(промислове шпигунство, штучне завищення або заниження цін,
змова про фіксування цін, фіктивна реклама);

— злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброя­
кісної продукції, шахрайства, що спричиняє збитки споживачам);

— злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, по­
рушення правил будівництва тощо);

— злочини, що посягають на фінансову систему держави (шах­
райство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, по­
рушення правил торгівлі тощо);

— злочини, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального
страхування і пенсійного забезпечення;

— злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки
безпеки, що заподіює матеріальну і фізичну шкоду працівникам;

— комерційні хабарі;

— комп'ютерні злочини².

На думку О. Литвака, залежно від суб'єктів та засобів вчинен­ня, економічні злочини слід розподілити на три групи: 1) розкрадан­ня майна, незалежно від форми власності, шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, а також крадіжки з використанням легального доступу до вкраденого; 2) корисливі зло­чини, що вчиняються шляхом зловживання посадовим становищем без ознак розкрадання (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо); 3) корисливі злочини в сфері торгів-

¹ Див.: &АйеИегЯКгітіпо1о8Іе. — Вегііп, 1987. — Р. 287.

² Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и система // Советское
государство и право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.

лі, послуг та інших сферах приватного бізнесу без використання по­садового становища і без ознак розкрадання (фальшивомонетницт-во, контрабанда тощо)¹.

Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд:

1) злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою
діяльністю: розкрадання державного або колективного майна шля­
хом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим
становищем;

2) злочини у сфері використання бюджету: порушення зако­
нодавства про бюджетну систему України; видання нормативних ак­
тів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч визначено­
му законом порядку;

3) злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення або збут
підроблених грошей чи цінних паперів; незаконні операції з валют­
ними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від
сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обороту цін­
них паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; не­
законне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно
виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору;

4) злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими ви­
дами підприємницької діяльності; порушення порядку її заняттям;
фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; ви­
готовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна
діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; прихову­
вання банкрутства; фіктивне банкрутство;

5) злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної
конкуренції: незаконне збирання з метою використання або вико­
ристання відомостей, що становлять собою комерційну таємницю;
розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтри­
мання високих цін на товари народного споживання та послуги на­
селенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання
або невиконання цивільно-правових зобов'язань;

6) злочини у сфері обслуговування населення: випуск або реа­
лізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників;
одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт,
пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил тор­
гівлі;

Литвак О. Державний вплив на злочинність: кримінологічно-правове досліджен­ня. - К., 2000. - 280 с.

7) злочини у сфері митного регулювання — контрабанда. Кожна з наведених вище класифікацій економічних злочинів має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу.

Читайте також:

1. II. Загально-шкільні заходи
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. Адміністративно-запобіжні заходи
5. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
6. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності в галузі
7. Антиінфляційні заходи у постсоціалістичних країнах
8. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
9. Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання
10. Безпека в умовах кримінальної злочинності
11. Біологічні методи боротьби з шкідниками сільського й лісового господарства
12. Вання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється

Переглядів: 1256