Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Віктимологічна характеристика злочинів, учинених стосовно неповнолітніх

Особа потерпілого ще недостатньо вивчена у кримінологічно­му, соціологічному та віктимологічних аспектах. Вивчення віктим-ності неповнолітніх має значне теоретичне, практичне значення для вирішення питань щодо визначення заходів запобігання зло­чинам. Поведінка неповнолітнього, потерпілого в багатьох життє­вих ситуаціях може бути приводом, поштовхом для створення об­становки, що провокує злочин.

Проблема забезпечення та захисту прав неповнолітніх є однією і найголовніших. Серед жертв злочинів діти мають найменші мож­ливості захисту своїх прав і, безсумнівно, володіють підвищеною віктимністю. Коли суспільство не бачить підвищеної потреби ді­тей у захисті й не забезпечує його, майбутнє стає небезпечним. Сьогодні назріла необхідність у більш повному й об'єктивному інформуванні громадськості та й самих неповнолітніх про їх право на захист.

Важливість її вирішення зумовлена тим, що реалізація прав лю-дини є чи не найголовнішою умовою фізичного і психічного бла-гополуччя людини, її розвитку.

У міжнародному праві ідея захисту дітей розвивалася поступо-во протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в XIX столітті, коли створення концепції захисту прав дітей спри­чинили посягання дорослих. Почалося це зі створення інституту суспільної опіки, що було першою практичною спробою захистити прана дітей. Результатом цих дій було видання в Англії у 1908 році


 




Закону, що в майбутньому став основою для більш повного зако­нодавства. Закон встановлював однакові права для всіх дітей - за-коннонароджених і незаконнонароджених, визнавав необхідність ввічливого ставлення до них. Після цього в Бельгії 1912 року було прийнято Закон про захист дитинства, у 1919 році створено На­родну організацію опіки над дитиною, метою якої була координа­ція всіх дій, покликаних забезпечити реалізацію ідеї захисту прав дітей. Подібна діяльність цієї організації викликала інтерес в ін­ших країнах, що стало початком міжнародного співробітництва у цій галузі. Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав неповнолітньої особи, була Женевська декларація 1923 року. Вперше в історії людства було сформульовано право дитини на допомогу, виховання, захист, тобто в тих сферах життя, де раніше йшлося тільки про філантропію. Декларація спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і пси­хічний розвиток дитини. Однак цей документ мав лише деклара­тивний характер і тому реальний правовий захист можливий шля­хом створення норм національного права на основі прийняття державами міжнародних договорів.

Першим таким договором стала Загальна декларація прав лю­дини, прийнята 10 грудня 1948 року загальними зборами ООН, що набрала чинності з 1976 року. У ній було зафіксовано основи захи­сту прав дітей. Свого розвитку ця Декларація набула в Пактах Прав Людини, в яких гарантовані рівні права всім дітям і забезпе­чення їх основних соціальних потреб.

20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, що регулює становище дитини в сучас­ному суспільстві. Головна ідея цього акта - «Добро - дітям», яких людство повинно забезпечити всім найкращим. Декларація скла­дається з 10 принципів, що забезпечують права людини. Основні з них говорять про те, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мо­ви, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний за­хист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному аспекті ви­значені умови для здорового й морального життя в умовах свобо­ди й гідності. Дитина повинна бути першою серед тих, хто підля­гає захисту, кому слід допомагати в умовах свободи і гідності, а також першою серед тих, хто отримує захист і допомогу, а вона має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення до неї, у то­му числі від жорстокого поводження та експлуатації.


Саме тому в Декларації прав дитини зазначено, що дитина вна­слідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охо­рони й піклування, у тому числі й належного правового захисту як до, так і після народження1. Україна, визначаючи пріоритет прин­ципів міжнародного права, ратифікувала Конвенцію про права дн­тини. Приєднавшись до Конвенції, вона взяла на себе міжнародні зобо в'язання щодо приведення свого законодавства до Конвенції.

20 листопада 1989 року ООН була схвалена «Конвенція про права дитини» (резолюція А/44/736)2. Україна ратифікувала Кон­венцію ООН про права дитини у 1991 році. Згідно з цим докумен­том, дитина є суб'єктом усіх прав людини, про які зазначено в міжнародних документах. Конвенція чітко формулює права дити­ни, пристосовує закон до потреб дітей, забезпечує дитині право на охорону тією мірою, якою не забезпечує дорослих. Конвенція — не просто декларація, а міжнародна угода, визначаючи яку будь-яка країна повинна дотримувати та виконувати основні її вимоги, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодав­ства з метою захисту дітей від різного виду посягань. У Конвенції передбачений механізм контролю за виконанням її постанов. Кон­венція про права дитини визначає, що людство зобов'язане дати всім дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, що гаран­тує в майбутньому розвиток повноцінних громадян.

У листопаді 1985 року було схвалено Конгресом ООН «Прави-ла правосуддя відносно неповнолітніх», відомі як «Пекінські пра-вила» Вони затверджені Асамблеєю і діють в усіх частинах світу .

Кожен індивідуум є потенційно віктимним, оскільки він, перебу-ваючи в певних життєвих обставинах, що містять різнопланові соці­альні відносини, може стати жертвою злочину. Віктимна здатність -специфічні особистісні якості, поняття - відносне, оскільки вони існують об'єктивно, тільки як системні елементи. Якщо конкретна ситуація їх реалізації — лише окремий випадок на рівні єдиного факту, то якості віктимного потенціалу створюють стан суспільства.

Аналіз багатьох злочинів показав, що дії злочинця та нейтраль­на поведінка потерпілого в дозлочинній ситуації є вирішальним

1 Див.: Декларація прав дитини // 36. законодавчих актів і нормат. док. і питань соц.-правового захисту дітей.-К., 1998.

' Див.: Конвенция о правах ребенка: Схвалена 20 листопада 1989 р.

1 Див.: Ревин В. П. «Пекинские правила» и проблеми совершенствования республиканского законодательства // Сов. юстиция.- 1992.- № 6.


 




чинником для особи, якій завдано шкоди. Саме тут проявляється соціальний зв'язок, що містить поведінку, яка усвідомлюється всі­ма учасниками і свідомо орієнтує їх на дії інших осіб.

Статистичні дані про попередження злочинів свідчать про те, що демографічні та рольові ознаки потерпілих мають певне кримі­нологічне значення. Стать, вік, професія та інші чинники зазвичай відіграють суттєву роль у механізмі злочину і можуть бути визнача­льною умовою вчинення того або іншого злочину. Загальновідомі психофізіологічні особливості дитячого та підліткового віку - ціка­вість, жага пригод, довіра, впливовість, невміння пристосовуватися до умов, що склалися, безпорадність у конфліктних життєвих ситу­аціях, фізична слабкість - все це сприяє підвищеній віктимності. Такі якості можуть сприяти становленню не тільки потерпілого, а й злочинця. Практика свідчить, що найбільш віктимними серед непо­внолітніх є підлітки віком дванадцяти-чотирнадцяти років. Це той вік, коли, не маючи життєвого досвіду, підліток повинен вирішу­вати різноманітні проблеми: звільнення від піклування дорослих, взаємовідносини з особами іншої статі, однолітками, у певному віці виникає проблема вибору професії. У цей період формується най­більш активно особистість, створюється моральне обличчя особи. Підвищена віктимність неповнолітніх визначається не тільки їх психофізіологічними якостями, а й їх соціальними ролями, місцем у системі соціальних відносин, їх становищем у родині.

Останніми роками в Україні збільшується кількість злочинів, що вчинюються проти неповнолітніх. Порівняно з іншими жерт­вами злочинів, найменші можливості захисту своїх прав і недотор­канності мають діти, котрі, безсумнівно, є носіями підвищеної особистої віктимності.

Важливим проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є та­кож негативний вплив дорослих на їх психіку, який призводить до формування антисуспільної установки особи. Неповнолітній стає жертвою негативного впливу тому, що набуває антисуспільної установки, у подальшому, залежно від розвитку подій, реалізуючи цю установку, може стати як потерпілим, так і злочинцем.

Специфічним проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є те, що вони втягуються у злочинну діяльність, заняття проститу­цією, пияцтво. Розглядаючи ті чи інші злочини, що вчинюються разом з дорослими або внаслідок їх підбурювання, неможливо не помітити, що в багатьох випадках неповнолітній злочинець є од-


ночасно й жертвою. Неповнолітній - це жертва, тому що його мо­рально травмовано, саме його при вчиненні злочину підштовхують на ризик, доручаючи найбільш небезпечне завдання. Неповноліт­ній у деяких випадках «експлуатується» дорослим злочинцем, діє під впливом погроз, що пригнічують його волю.

Зазвичай жертвами злочинів стають особи молодого віку (до 25 років) - 52%, із них майже 29% - неповнолітні.

Структурний аналіз злочинів, учинених стосовно неповноліт­ніх, показав, що за рівнем поширеності вони посідають такі місця: корисливі злочини (крадіжки), корисливо-насильницької спрямо­ваності (грабежі, розбої), хуліганство, статеві та насильницькі зло­чини. При різному їх співвідношенні в різні періоди їх основна тенденція зберігається.

У структурі злочинності - значна кількість тяжких та особливо тяжких злочинів й існує тенденція до їх збільшення. Злочини, що вчинюються, характеризуються агресивністю та жорстокістю.

У багатьох сім'ях панує жорстке поводження з дітьми, що при­нижує гідність, при вихованні неповнолітніх використовується психічне та фізичне насилля. Це відбувається в дошкільних та освіт­ніх закладах, дитячих будинках та школах-інтернатах. До 70% ди­тячих травм є сімейно-побутовими. Кожного року близько 2 тис. не­повнолітніх утікають з дому, близько тисячі - з дитячих будинків та інтернатів, близько 1,5 тис. учиняють самогубство.

Неповнолітні стають об'єктом сексуальних злочинів. За даними Міністерства внутрішніх справ України, сексуальне насилля від­носно хлопчиків та дівчаток до 15 років вчинюється майже у 30% від загальної кількості злочинів цієї категорії. Найчастіше насиллю піддаються діти віком від 8 до 12 років. Близько 40% таких злочи­нів учиняють рідні та знайомі неповнолітніх.

Останнім часом жертвами корисливих та насильницьких злочи­нів стають малолітні та неповнолітні. Злочини проти дітей та під­літків вчинюють переважно молоді особи. Частка засуджених ві­ком до 21 року в таких справах становить 77,8%.

Характерним є те, що посягання на потерпілих не були спричи­нені їх неправомірними або образливими діями стосовно злочинців.

Негативними тенденціями сьогодні є збільшення кількості непо­внолітніх, які втягуються у вживання наркотичних засобів. Оскільки наркоманія та токсикоманія має високий рівень латентності, немож-ливо точно визначити, скільки неповнолітніх уражено цією хворобою.



Нині поняття «соціального сирітства» набуло нової характерис­тики: з'являються нові категорії дітей - ізгоїв, бомжів. Аналіз по­казує, що більше половини затриманих дітей (53%) за бродяжни­цтво- діти з неблагополучних сімей, близько 40% - виховувалися в неповних сім'ях1. Небажання батьків займатися вихованням ді­тей, пияцтво в сім'ях, зубожіння більшості сімей спричиняють по­ширенню дитячої безпритульності.

Головна причина примусового сирітства - алкоголізм. Збіль­шується кількість випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ї. Діти потрапляють під опіку держави зазвичай вже з пору­шеннями психіки й інтелектуально запущеними. Важкі враження і відсутність позитивних прикладів призводять до уповільненого емоційного та інтелектуального розвитку. У дітей-сиріт загальні підліткові проблеми поєднуються з відсутністю підтримки з боку рідних та близьких. Сьогодні невизначеність і нестабільність життєвих умов у нашій країні особливо болюче позначились на долях соціально незахищених груп населення, до числа яких на­лежать і діти-сироти.

При визначенні заходів попередження віктимності неповноліт­ніх необхідно дати класифікацію віктимної поведінки неповноліт­ніх. Класифікація поведінки неповнолітніх жертв злочину дозво­ляє, з одного боку, найбільш детально та повно врахувати їх особистісні якості, ступінь впливу на створення віктимної обста­новки; з іншого - дозволить виявити причини та умови віктимної поведінки цієї вікової категорії осіб та визначити запобіжні заходи.

По-перше, необхідно виділити поведінку потерпілого як різко негативну, аморальну, у тому числі - протиправну. Насамперед, це випадки, коли неповнолітні створюють своєю поведінкою кримі­ногенні ситуації. Для неповнолітніх осіб характерні егоїзм, не­стриманість, жорстокість, відсутність такту при спілкуванні, нега­тивне, зневажливе ставлення до норм моралі, права. Така пове­дінка неповнолітніх може бути широко відома оточуючим, що створює певну негативну думку про особу, і таким чином може бути створена більш сприятлива обстановка для вчинення злочину стосовно неповнолітнього.

Асоціальна поведінка, в якій виражено негативне ставлення до норм моралі та права, що проявляються через егоїзм, жорстокість,

Див.: Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив навіктимну поведінку // Право України.- 1999.-№ 9-С. 95.


задоволення утилітарних інтересів, викликає відповідну (проти­правну) реакцію на такі дії, передусім, у середовищі антисуспіль-ної спрямованості. Це може бути заняття азартними іграми, що створює ситуації, вирішення яких може бути здійснено шляхом фізичної розправи (неможливість віддати борг), а також зловжи-вання спиртними напоями, бродяжництво тощо.

По-друге, можна виділити поведінку неповнолітніх жертв зло­чинів, що не мають такої яскравої спрямованості особи, але які своєю поведінкою активно сприяють вчиненню злочину. Мотиви такої поведінки неповнолітніх можуть бути різноманітними. їх учинки можуть бути мотивовані цікавістю, прагненням до само­ствердження, помилковим героїзмом, отже, мотивами за своєю суттю та характером позитивними. Але з огляду на психологічні та психічні особливості неповнолітнього, йому не завжди вдається правильно оцінити ситуацію, що склалася, і обрати єдино правиль­ний варіант поведінки. На його поведінку може впливати певним чином обмежена здатність до сприйняття життєвих ситуацій, не­достатньо розвинуте мислення, відсутність життєвого досвіду, чіт­кого світосприйняття, що за певних умов сприяє віктимності.

Учинення злочинів підлітками всупереч своїм переконанням свідчить про негативний вплив на них однолітків або ж дорослих підбурювачів, про їх підвищену конформність (підкорення впливу окремих груп), безпорадність окремих неповнолітніх протистояти колективній психології неформальної мікро-групи тощо.

По-третє,- поведінка неповнолітніх, яка, згідно із законом, є нейтральною. Вони дуже легко піддаються зовнішньому впливу, не мають певних навичок поведінки, а ті навички, знання, якими вони володіють, не є для них особистим переконанням.

Для цієї категорії потерпілих характерні такі якості, як цікавість, поверхове сприйняття тощо. Водночас їм притаманна надмірна до­віра, необачність, невміння розбиратися в людях. Саме з огляду на ці та інші якості, такі особи можуть стати жертвою злочину.

Неповнолітній через свою слабкість, невміння, беззахисність частіше може стати жертвою злочину.

Для неповнолітніх надзвичайно важливою є реакція однолітків. Нони потребують схвалення з боку товаришів, для них важливо, щоб їхні почуття чи страхи не відрізнялися від тих, хто його ото­чує. Підліток може бути незадоволений тим, що порушується його розклад, дратівливість може бути спричинена тим, що його не


 




доручають обов'язків дорослої людини. Занепокоєння та напруження найчастіше виявляється у вигляді агресії, бунту, замкненості; дратів* ливості, злості або провини. Для запобігання відчуттю ізоляції та для нормалізації почуттів ефективні групові обговорення з одноліт­ками та дорослими; корисне відновлення групової активності* звич­ного способу зайняття спортом, що можуть допомогти зняти на­пруженість. Дітей необхідно заохочувати та стимулювати брати участь у громадському житті (щоб уміти правильно реагувати на прояви насильства).

З іншого боку, поведінка неповнолітнього може полегшувати вчинення злочину, сприяти йому, і тому повинно бути вирішено питання про ступінь небезпечної поведінки неповнолітнього підлі­тка, його характер та обсяг впливу на вчинення злочину.

Ця поведінка неповнолітнього потерпілого не може бути бай­дужою для вирішення питання про відповідальність особи за вчи­нене. Урахування віктимної поведінки неповнолітнього дозволяє визначити ступінь суспільної небезпеки дій винної особи, а голов­не - визначити найбільш характерні ситуації, що сприяють віктим-ності неповнолітніх.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  6. Автокореляційна характеристика системи
  7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
  8. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
  9. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
  10. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
  11. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
  12. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3




Переглядів: 1493

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 10 | Віктимологічна детермінація злочинів, учинених стосовно неповнолітніх

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.019 сек.