Віктимологічна характеристика злочинів, учинених стосовно неповнолітніх

Особа потерпілого ще недостатньо вивчена у кримінологічному, соціологічному та віктимологічних аспектах. Вивчення віктим-ності неповнолітніх має значне теоретичне, практичне значення для вирішення питань щодо визначення заходів запобігання злочинам. Поведінка неповнолітнього, потерпілого в багатьох життєвих ситуаціях може бути приводом, поштовхом для створення обстановки, що провокує злочин.

Проблема забезпечення та захисту прав неповнолітніх є однією і найголовніших. Серед жертв злочинів діти мають найменші можливості захисту своїх прав і, безсумнівно, володіють підвищеною віктимністю. Коли суспільство не бачить підвищеної потреби дітей у захисті й не забезпечує його, майбутнє стає небезпечним. Сьогодні назріла необхідність у більш повному й об'єктивному інформуванні громадськості та й самих неповнолітніх про їх право на захист.

Важливість її вирішення зумовлена тим, що реалізація прав лю-дини є чи не найголовнішою умовою фізичного і психічного бла-гополуччя людини, її розвитку.

У міжнародному праві ідея захисту дітей розвивалася поступо-во протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в XIX столітті, коли створення концепції захисту прав дітей спричинили посягання дорослих. Почалося це зі створення інституту суспільної опіки, що було першою практичною спробою захистити прана дітей. Результатом цих дій було видання в Англії у 1908 році

Закону, що в майбутньому став основою для більш повного законодавства. Закон встановлював однакові права для всіх дітей - за-коннонароджених і незаконнонароджених, визнавав необхідність ввічливого ставлення до них. Після цього в Бельгії 1912 року було прийнято Закон про захист дитинства, у 1919 році створено Народну організацію опіки над дитиною, метою якої була координація всіх дій, покликаних забезпечити реалізацію ідеї захисту прав дітей. Подібна діяльність цієї організації викликала інтерес в інших країнах, що стало початком міжнародного співробітництва у цій галузі. Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав неповнолітньої особи, була Женевська декларація 1923 року. Вперше в історії людства було сформульовано право дитини на допомогу, виховання, захист, тобто в тих сферах життя, де раніше йшлося тільки про філантропію. Декларація спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини. Однак цей документ мав лише декларативний характер і тому реальний правовий захист можливий шляхом створення норм національного права на основі прийняття державами міжнародних договорів.

Першим таким договором стала Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року загальними зборами ООН, що набрала чинності з 1976 року. У ній було зафіксовано основи захисту прав дітей. Свого розвитку ця Декларація набула в Пактах Прав Людини, в яких гарантовані рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.

20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, що регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Головна ідея цього акта - «Добро - дітям», яких людство повинно забезпечити всім найкращим. Декларація складається з 10 принципів, що забезпечують права людини. Основні з них говорять про те, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному аспекті визначені умови для здорового й морального життя в умовах свободи й гідності. Дитина повинна бути першою серед тих, хто підлягає захисту, кому слід допомагати в умовах свободи і гідності, а також першою серед тих, хто отримує захист і допомогу, а вона має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення до неї, у тому числі від жорстокого поводження та експлуатації.

Саме тому в Декларації прав дитини зазначено, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, у тому числі й належного правового захисту як до, так і після народження¹. Україна, визначаючи пріоритет принципів міжнародного права, ратифікувала Конвенцію про права днтини. Приєднавшись до Конвенції, вона взяла на себе міжнародні зобо в'язання щодо приведення свого законодавства до Конвенції.

20 листопада 1989 року ООН була схвалена «Конвенція про права дитини» (резолюція А/44/736)². Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році. Згідно з цим документом, дитина є суб'єктом усіх прав людини, про які зазначено в міжнародних документах. Конвенція чітко формулює права дитини, пристосовує закон до потреб дітей, забезпечує дитині право на охорону тією мірою, якою не забезпечує дорослих. Конвенція — не просто декларація, а міжнародна угода, визначаючи яку будь-яка країна повинна дотримувати та виконувати основні її вимоги, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодавства з метою захисту дітей від різного виду посягань. У Конвенції передбачений механізм контролю за виконанням її постанов. Конвенція про права дитини визначає, що людство зобов'язане дати всім дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, що гарантує в майбутньому розвиток повноцінних громадян.

У листопаді 1985 року було схвалено Конгресом ООН «Прави-ла правосуддя відносно неповнолітніх», відомі як «Пекінські пра-вила» Вони затверджені Асамблеєю і діють в усіх частинах світу .

Кожен індивідуум є потенційно віктимним, оскільки він, перебу-ваючи в певних життєвих обставинах, що містять різнопланові соціальні відносини, може стати жертвою злочину. Віктимна здатність -специфічні особистісні якості, поняття - відносне, оскільки вони існують об'єктивно, тільки як системні елементи. Якщо конкретна ситуація їх реалізації — лише окремий випадок на рівні єдиного факту, то якості віктимного потенціалу створюють стан суспільства.

Аналіз багатьох злочинів показав, що дії злочинця та нейтральна поведінка потерпілого в дозлочинній ситуації є вирішальним

¹ Див.: Декларація прав дитини // 36. законодавчих актів і нормат. док. і питань соц.-правового захисту дітей.-К., 1998.

' Див.: Конвенция о правах ребенка: Схвалена 20 листопада 1989 р.

¹ Див.: Ревин В. П. «Пекинские правила» и проблеми совершенствования республиканского законодательства // Сов. юстиция.- 1992.- № 6.

чинником для особи, якій завдано шкоди. Саме тут проявляється соціальний зв'язок, що містить поведінку, яка усвідомлюється всіма учасниками і свідомо орієнтує їх на дії інших осіб.

Статистичні дані про попередження злочинів свідчать про те, що демографічні та рольові ознаки потерпілих мають певне кримінологічне значення. Стать, вік, професія та інші чинники зазвичай відіграють суттєву роль у механізмі злочину і можуть бути визначальною умовою вчинення того або іншого злочину. Загальновідомі психофізіологічні особливості дитячого та підліткового віку - цікавість, жага пригод, довіра, впливовість, невміння пристосовуватися до умов, що склалися, безпорадність у конфліктних життєвих ситуаціях, фізична слабкість - все це сприяє підвищеній віктимності. Такі якості можуть сприяти становленню не тільки потерпілого, а й злочинця. Практика свідчить, що найбільш віктимними серед неповнолітніх є підлітки віком дванадцяти-чотирнадцяти років. Це той вік, коли, не маючи життєвого досвіду, підліток повинен вирішувати різноманітні проблеми: звільнення від піклування дорослих, взаємовідносини з особами іншої статі, однолітками, у певному віці виникає проблема вибору професії. У цей період формується найбільш активно особистість, створюється моральне обличчя особи. Підвищена віктимність неповнолітніх визначається не тільки їх психофізіологічними якостями, а й їх соціальними ролями, місцем у системі соціальних відносин, їх становищем у родині.

Останніми роками в Україні збільшується кількість злочинів, що вчинюються проти неповнолітніх. Порівняно з іншими жертвами злочинів, найменші можливості захисту своїх прав і недоторканності мають діти, котрі, безсумнівно, є носіями підвищеної особистої віктимності.

Важливим проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є також негативний вплив дорослих на їх психіку, який призводить до формування антисуспільної установки особи. Неповнолітній стає жертвою негативного впливу тому, що набуває антисуспільної установки, у подальшому, залежно від розвитку подій, реалізуючи цю установку, може стати як потерпілим, так і злочинцем.

Специфічним проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є те, що вони втягуються у злочинну діяльність, заняття проституцією, пияцтво. Розглядаючи ті чи інші злочини, що вчинюються разом з дорослими або внаслідок їх підбурювання, неможливо не помітити, що в багатьох випадках неповнолітній злочинець є од-

ночасно й жертвою. Неповнолітній - це жертва, тому що його морально травмовано, саме його при вчиненні злочину підштовхують на ризик, доручаючи найбільш небезпечне завдання. Неповнолітній у деяких випадках «експлуатується» дорослим злочинцем, діє під впливом погроз, що пригнічують його волю.

Зазвичай жертвами злочинів стають особи молодого віку (до 25 років) - 52%, із них майже 29% - неповнолітні.

Структурний аналіз злочинів, учинених стосовно неповнолітніх, показав, що за рівнем поширеності вони посідають такі місця: корисливі злочини (крадіжки), корисливо-насильницької спрямованості (грабежі, розбої), хуліганство, статеві та насильницькі злочини. При різному їх співвідношенні в різні періоди їх основна тенденція зберігається.

У структурі злочинності - значна кількість тяжких та особливо тяжких злочинів й існує тенденція до їх збільшення. Злочини, що вчинюються, характеризуються агресивністю та жорстокістю.

У багатьох сім'ях панує жорстке поводження з дітьми, що принижує гідність, при вихованні неповнолітніх використовується психічне та фізичне насилля. Це відбувається в дошкільних та освітніх закладах, дитячих будинках та школах-інтернатах. До 70% дитячих травм є сімейно-побутовими. Кожного року близько 2 тис. неповнолітніх утікають з дому, близько тисячі - з дитячих будинків та інтернатів, близько 1,5 тис. учиняють самогубство.

Неповнолітні стають об'єктом сексуальних злочинів. За даними Міністерства внутрішніх справ України, сексуальне насилля відносно хлопчиків та дівчаток до 15 років вчинюється майже у 30% від загальної кількості злочинів цієї категорії. Найчастіше насиллю піддаються діти віком від 8 до 12 років. Близько 40% таких злочинів учиняють рідні та знайомі неповнолітніх.

Останнім часом жертвами корисливих та насильницьких злочинів стають малолітні та неповнолітні. Злочини проти дітей та підлітків вчинюють переважно молоді особи. Частка засуджених віком до 21 року в таких справах становить 77,8%.

Характерним є те, що посягання на потерпілих не були спричинені їх неправомірними або образливими діями стосовно злочинців.

Негативними тенденціями сьогодні є збільшення кількості неповнолітніх, які втягуються у вживання наркотичних засобів. Оскільки наркоманія та токсикоманія має високий рівень латентності, немож-ливо точно визначити, скільки неповнолітніх уражено цією хворобою.

Нині поняття «соціального сирітства» набуло нової характеристики: з'являються нові категорії дітей - ізгоїв, бомжів. Аналіз показує, що більше половини затриманих дітей (53%) за бродяжництво- діти з неблагополучних сімей, близько 40% - виховувалися в неповних сім'ях¹. Небажання батьків займатися вихованням дітей, пияцтво в сім'ях, зубожіння більшості сімей спричиняють поширенню дитячої безпритульності.

Головна причина примусового сирітства - алкоголізм. Збільшується кількість випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ї. Діти потрапляють під опіку держави зазвичай вже з порушеннями психіки й інтелектуально запущеними. Важкі враження і відсутність позитивних прикладів призводять до уповільненого емоційного та інтелектуального розвитку. У дітей-сиріт загальні підліткові проблеми поєднуються з відсутністю підтримки з боку рідних та близьких. Сьогодні невизначеність і нестабільність життєвих умов у нашій країні особливо болюче позначились на долях соціально незахищених груп населення, до числа яких належать і діти-сироти.

При визначенні заходів попередження віктимності неповнолітніх необхідно дати класифікацію віктимної поведінки неповнолітніх. Класифікація поведінки неповнолітніх жертв злочину дозволяє, з одного боку, найбільш детально та повно врахувати їх особистісні якості, ступінь впливу на створення віктимної обстановки; з іншого - дозволить виявити причини та умови віктимної поведінки цієї вікової категорії осіб та визначити запобіжні заходи.

По-перше, необхідно виділити поведінку потерпілого як різко негативну, аморальну, у тому числі - протиправну. Насамперед, це випадки, коли неповнолітні створюють своєю поведінкою криміногенні ситуації. Для неповнолітніх осіб характерні егоїзм, нестриманість, жорстокість, відсутність такту при спілкуванні, негативне, зневажливе ставлення до норм моралі, права. Така поведінка неповнолітніх може бути широко відома оточуючим, що створює певну негативну думку про особу, і таким чином може бути створена більш сприятлива обстановка для вчинення злочину стосовно неповнолітнього.

Асоціальна поведінка, в якій виражено негативне ставлення до норм моралі та права, що проявляються через егоїзм, жорстокість,

Див.: Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив навіктимну поведінку // Право України.- 1999.-№ 9-С. 95.

задоволення утилітарних інтересів, викликає відповідну (протиправну) реакцію на такі дії, передусім, у середовищі антисуспіль-ної спрямованості. Це може бути заняття азартними іграми, що створює ситуації, вирішення яких може бути здійснено шляхом фізичної розправи (неможливість віддати борг), а також зловжи-вання спиртними напоями, бродяжництво тощо.

По-друге, можна виділити поведінку неповнолітніх жертв злочинів, що не мають такої яскравої спрямованості особи, але які своєю поведінкою активно сприяють вчиненню злочину. Мотиви такої поведінки неповнолітніх можуть бути різноманітними. їх учинки можуть бути мотивовані цікавістю, прагненням до самоствердження, помилковим героїзмом, отже, мотивами за своєю суттю та характером позитивними. Але з огляду на психологічні та психічні особливості неповнолітнього, йому не завжди вдається правильно оцінити ситуацію, що склалася, і обрати єдино правильний варіант поведінки. На його поведінку може впливати певним чином обмежена здатність до сприйняття життєвих ситуацій, недостатньо розвинуте мислення, відсутність життєвого досвіду, чіткого світосприйняття, що за певних умов сприяє віктимності.

Учинення злочинів підлітками всупереч своїм переконанням свідчить про негативний вплив на них однолітків або ж дорослих підбурювачів, про їх підвищену конформність (підкорення впливу окремих груп), безпорадність окремих неповнолітніх протистояти колективній психології неформальної мікро-групи тощо.

По-третє,- поведінка неповнолітніх, яка, згідно із законом, є нейтральною. Вони дуже легко піддаються зовнішньому впливу, не мають певних навичок поведінки, а ті навички, знання, якими вони володіють, не є для них особистим переконанням.

Для цієї категорії потерпілих характерні такі якості, як цікавість, поверхове сприйняття тощо. Водночас їм притаманна надмірна довіра, необачність, невміння розбиратися в людях. Саме з огляду на ці та інші якості, такі особи можуть стати жертвою злочину.

Неповнолітній через свою слабкість, невміння, беззахисність частіше може стати жертвою злочину.

Для неповнолітніх надзвичайно важливою є реакція однолітків. Нони потребують схвалення з боку товаришів, для них важливо, щоб їхні почуття чи страхи не відрізнялися від тих, хто його оточує. Підліток може бути незадоволений тим, що порушується його розклад, дратівливість може бути спричинена тим, що його не

доручають обов'язків дорослої людини. Занепокоєння та напруження найчастіше виявляється у вигляді агресії, бунту, замкненості; дратів* ливості, злості або провини. Для запобігання відчуттю ізоляції та для нормалізації почуттів ефективні групові обговорення з однолітками та дорослими; корисне відновлення групової активності* звичного способу зайняття спортом, що можуть допомогти зняти напруженість. Дітей необхідно заохочувати та стимулювати брати участь у громадському житті (щоб уміти правильно реагувати на прояви насильства).

З іншого боку, поведінка неповнолітнього може полегшувати вчинення злочину, сприяти йому, і тому повинно бути вирішено питання про ступінь небезпечної поведінки неповнолітнього підлітка, його характер та обсяг впливу на вчинення злочину.

Ця поведінка неповнолітнього потерпілого не може бути байдужою для вирішення питання про відповідальність особи за вчинене. Урахування віктимної поведінки неповнолітнього дозволяє визначити ступінь суспільної небезпеки дій винної особи, а головне - визначити найбільш характерні ситуації, що сприяють віктим-ності неповнолітніх.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 10	\|	Віктимологічна детермінація злочинів, учинених стосовно неповнолітніх

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.