• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Розумно досяжно».

Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті, хоча інколи, наприклад, коли мова йде про людське життя або здоров'я, він

неприйнятний.

Прикладом використання в охороні праці ризику як ймовірності появи несприятливої події є коефіцієнт частоти травматизму, а як потенційної шкоди - коефіцієнт виробничих втрат, які розглядаються

в параграфі 1.2.5.

Оцінка виробничного ризику служить інструментом формування правового інституту соціального захисту, тому вивчення виробничого ризику входить в коло інтересів як охорони праці, так і медицини, і соціального страхування. При цьому кожен із зазначених напрямів при одному і тому ж предметі дослідження має свої особливості, мето­ди і цілі, а саме:

1. З позиції охорони праці ризик визначається для чинників вироб­ничого середовища (техніки, технології, організації праці і стану виробничої безпеки), що впливають на величину виробничого трав­матизму, професійної та виробничо-зумовленої захворюваності, і використовується для розробки систем технічних і організаційних заходів, спрямованих на зниження травматизму та захворюваності на виробництві.

2. З позиції медицини праці ризик розглядається для встановлення
кількісних закономірностей формування професійної та виробнпчо-
зумЧЖЛеноїзахворюваності працівників і розробки механізмів її попе­
редження шляхом порівняння поширеності певних видів захворюва­
ності в заданих професійних групах з конкретними умовами праці
(експозицією чинників виробничого середовища на працюючих).

3. З позиції соціального страхування ризик служить для встано­
влення кількісних закономірностей взаємозв'язку величин матеріаль­
них витрат, пов'язаних з компенсацією втрати заробітку через зни­
ження або втрату працездатності на виробництві, а також витрат на
лікування, реабілітацію постраждалих,з рівнем виробничого травма­
тизму і. професійноїзахворюваності.

1.2.4. Аналіз умов праці

Головним завданням будь-якої галузі народного господарства є збільшення продуктивності праці. Разом з тим продуктивність праці обумовлена здатністю працівників фізично, фізіологічно та психофізіо­логічно викопувати поставлені задачі і нерозривно пов'язана з умовами праці. Охорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікаціївиробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі порушення умов праці з наслідками негативної діїпа здоров'я працівників,зниження продуктивності праці, а з іншого - охорона праці може стати важливим кроком успішної інтенсифікації виробництва. Принципи соціальної справедливості також вимагають забезпечення всіх працюючих рівними пільгами та компенсаціями в разі невідповідності умов праці. Як це зробити, особливо, коли в реаль­них умовах виробництва працюючі можуть піддаватись впливу одно­часно кількох шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Для об'єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атестація робочих місць. Згідно Постанови Кабінету Міністрів Украї­ни № 442 від 1.09.1992 р. атестація робочих місцьза умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, детехнологічний процес, використову­ване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприят­ливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у врегу­люванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реаліза­ції прав на здорові й безпечні умови праці. Результати атестації вико-

ристовуються для цілеспрямованої і планомірної роботи, спрямованої на покращання умов праці, а також для надання пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством, таких, як скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, опла­та праці у підвищеному розмірі.

Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріорите­ту в проведенні оздоровчих заходів використовується «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності фак­торів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я Украї­ни від 27.12.2001 р. № 528.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці діляться на 4 класи - оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

1 клас — ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких збе­
рігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови
для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієніч­
ні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і
факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умов­
но приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори
виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за без­
печні для населення.

2 клас — ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими
рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не
перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни
функціонального стану організму відновлюються за час регламенто­
ваного відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять нес­
приятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в
найближчому і віддаленому періодах.

3 клас — ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рів­
нями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні
нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюю­
чого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нор­мативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поді­ляються на 4 ступені:

1 ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій,

ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факто­рами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

2 ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які
здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у біль­
шості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності,
появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як пра­
вило, без втрати професійної працездатності), що виникають після
тривалої експозиції (10 років та більше);

3 ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які
призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності,
до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та
середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності
в період трудової діяльності);

4 ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які
здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до
розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загаль­
ної працездатності).

4 клас НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) умови праці - харак­теризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого сере­довища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється за величиною пере­вищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин; кла­сом та ступенем шкідливості чинників біологічного походження; залеж­но від величин перевищення чинних нормативів шуму, вібрації, інфра-та ультразвуку; за показником мікроклімату, який отримав найвищий ступінь шкідливості з урахуванням категорії важкості праці за рівнем енергозатрат, або за інтегральним показником теплового навантаження середовища; за величиною перевищення граничнодопустимих рівнів електромагнітних полів та випромінювань; за параметрами радіаційного фактора відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97); за показниками природного та штучного освітлення; за величиною недо­держання необхідної кількості іонів повітря і показника їх полярності.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі облі­ку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що підніма-

ється і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудового процесу здійснюється напідставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інте­лектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідногігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігіє­нічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тіль­ки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) дозво­ляється лишез метою ліквідації аварій або проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна вико­нуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламен­тованих режимах виконання робіт.

Оскільки умови праці визначають ступінь захворюваності пра­цюючих, як професійної, так ї виробиичозумовленої, тому контроль показників захворюваності також може відігравати важливу роль у поліпшенні умов праці. З цією метою використовують поняття профе-сійної захворюваності.

Професійна захворюваність - це показник числа виявлених впер­ше протягом року хворих із професійнимизахворюваннями і отруєн­нями, розрахованийна 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які зазна­ють впливу шкідливих виробничих факторів.

1.2.5. Аналіз виробничого травматизму

Вище було показано, що виробничий травматизм зумовлений орга-нізацішіими, технічними, психофізіологічними та санітарно-гігієнічни­ми причинами. Аналізвиробничого травматизму дозволяє не лише виявити причини, а визначити закономірності їх виникнення. На осно­ві такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілакти­ки травматизму. Для аналізу виробничого травматизму застосовують багато різноманітних методів, основні з яких можна поділити на такі групи: статистичні, топографічні, монографічні, економічні, анкету­вання, ергономічні, психофізіологічні, експертних оцінок та інші.

Статистичні методи основані на аналізі статистичного матеріалу з травматизму,накопиченого на підприємстві або в галузі за кілька років. Відповідні дані для цього аналізу містяться в актах за формою

Н-1 і в звітах за формою 7-птв. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати за статтю, віком, професіями,стажем роботи потерпілих, часом, місцем, типом неща­сних випадків, характером одержаних травм, видом обладнання. Цейметод дозволяє встановити по окремих підприємствах найпоширені­ші види травм, визначити причини, які спричиняють найбільшу кіль­кість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і про­вести необхідні організаційно-технічні заходи.

Кількісний показник травматизму, або показник частоти нещасних випадків К_ц, розраховується на 1000 працюючих:

К_ч = 1000 п/Р,

де п - кількість нещасних випадків за звітний період із втратою працездатності

на 1 і більше дній;

Р - середньоспискова чисельність працюючих за той же звітний період часу.

Якісний показник травматизму, або показник важкості нещасних випадків К_в, характеризує середню втрату працездатності в днях на одного потерпілого за звітний період:

де Д - загальна кількість днів непрацездатності у потерпілих для випадків із втратою працездатності на 1 і більше днів.

Узагальнюючим показником, який показує кількість людино-днів непрацездатності на 1000 працюючих, є коефіцієнт виробничих втрат:

Але жоден з вищенаведених показників не враховує стійкої втрати працездатності та гибелі людей і тому не може повністю характеризу­вати рівень травматизму. Для цього необхідно використання при­наймні ще одного показника. Таким показником є коефіцієнт неща­сних випадків із смертельним наслідком та каліцтвом:

де п_ск - кількість нещасних випадків, що призвели до смерті і каліцтва.

п - загальна кількість нещасних випадків.

Міжнародна організація праці використовує коефіцієнт частоти, який показує кількість нещасних випадків, що припадає на 1 000 000 відпрацьованих людино-годин.

к_ч^моп= 1 ооо ооо п/т,

де Т - загальний час роботи, людино-годин.

Вищенаведені та інші показники, наприклад коефіцієнт електро-травматизму, дозволяють вивчати динаміку травматизму на підпри­ємстві, в галузі, регіоні тощо, порівнювати ці показники, робити певні висновки, застосовувати організаційні заходи, спрямовані на профі­лактику травматизму.

Топографічні методиґрунтуються на тому, що на плані цеху (під­приємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки, або ж на схемі, що являє собою контури тіла людини, позначають травмовані органи чи ділянки тіла. Це дозволяє наочно бачити місця з підвище­ною небезпекою або ж найбільш часто травмовані органи. Повторен­ня нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особли­ву увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта. Пов­торення аналогічних травм свідчить про незадовільну організацію інструктажу, невикористання конкретних засобів індивідуального захисту тощо.

Монографічний методполягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колектив­ного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаман­них лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, тех­нологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку і, якщо необхідно, то виконують відпо­відні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазо­ваність, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини неща­сних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці. Таким чином, нещасний випадок вивчається комплексно. Цей метод дозво­ляє аналізувати не лише нещасні випадки, що відбулися, але й вияви­ти потенційно небезпечні фактори, а результати використати для роз­робки заходів охорони праці, вдосконалення виробництва.

Економічні методиполягають у визначенні економічної шкоди, спричиненої травмами та захворюваннями, - з одного боку та еконо­мічної ефективності від витрат на розробку та впровадження заходів на охорону праці - з другого. Ці методи дозволяють знайти оптималь­не рішення, що забезпечить заданий рівень безпеки, однак вони не дозволяють вивчити причини травматизму та захворювань. Викори­станню економічних методів в охороні праці присвячено окрему главу цього підручника.

Методи анкетуванняпередбачають письмове опитування пра­цюючих з метою отримання інформації про потенційні небезпеки трудових процесів, про умови праці. Для цього розробляються анке­ти для робітників, в яких в залежності від мети опитування визнача­ються питання та чинники. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попере­дження нещасних випадків.

Ергономічні методиґрунтуються на комплексному вивченні системи «людина - машина - виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також антропоме­тричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних власти­востей людини і конкретної трудової діяльності можлива ефектив­на і безпечна робота. Порушення відповідності веде до нещасного випадку. Ергономічні методи дозволяють знайти невідповідності та усунути їх.

Психофізіологічні методианалізу травматизму враховують, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму. Такі явища, як іонізація атмосфери, маг­нітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та ін., викликають відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її стан і впливають на поведінку не на краще. Це призводить до зни­ження сприйняття дійсності і може спричинитися до нещасних випадків.

Метод експертних оцінокбазується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного об­ладнання, пристроїв, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин, механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування. Виявлен­ня думки експертів може бути очним і заочним (за допомогою анкет).

І.З. Нормативно-правова база охорони праці в Україні

1.3.1.Законодавство України в галузі охорони праці

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'я­занихзаконів та інших нормативно-праіювих актів, що регулюють відносний у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України«Про охорону праці», Кодексу законів про працю Ук­раїни, Закону України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правовихактів.

Базується законодавствоУкраїни про охоронупраці наконституцій­ному праві всіх громадян України на належні,безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 КонституціїУкраїни. Ця ж стаття встано­влює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх нанебез­печних для їхнього здоров'я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану від­пустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціаль­ний захист, що включає оравозабезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності(ст. 46); охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов'язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон Укра­їни «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реа­лізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здо­ров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці,регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробни­чого середовищаі встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.Інші нормативні актті мають відповідати не тільки Кон­ституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Закон України «Про охорону праці», прийнятий у 1992 році, впер­ше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким правовим актом, який на відміну від норм охорони праці, що діяли в кодексах законів про працю Союзу РСР тасоюзних республік, орієн-

тує законодавство на захист інтересів громадянина,віддаючи перева­гу в ційважливій сфері правовому регулюванню на відміну від адмі­ністративного, що існувало раніше. У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регу­лювання охорони праці в ньому не обмежується главою XI «Охорона нраці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпІІ України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпо­чинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійніспілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне соціальнестрахування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від неща­сного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спри­чинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційнуструктуру загальнообов'язково­го державного соціального страхування громадян від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втра­ти працездатності або загибелі людини на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гар­монічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження зах­ворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачають встановлення єдиних сапітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають про­ведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечни­ми умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медпко-соціаль-пої експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламен­тації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біоло­гічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, тг їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівниц­тва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробниц­тва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підпри­ємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відобра­жено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає пра­вові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'яза­ної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшко­дування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і змерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Карний кодекс України містить розділ X «Злочини проти вироб­ництва», 271-275 статті якого встановлюють кримінальну відпові­дальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушко-іження здоров'я або смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони іраці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні дого-юри та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку,

підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента Укра­їни, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосе­редньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідно­сті зЗаконом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні.

Переглядів: 526