Кондиціонування повітря

Кондиціонування повітря - це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), по визначеній програмі температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволо-

жують або висушують, очищають від забруднюючих речовин або піддають дезінфекції, дезодорації, озонуванню. Системи кондиціонуван-ня повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря в приміщенні при розрахункових параметрах зовнішнього повітря для теплого і холодного періодів року згідно ДСН 3.3.6.042-99 (Санітар ні норми мікроклімату виробничих приміщень) та ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ (Воздух рабочей зоньї).

Кондиціонування повітря здійснюється комплексом технічних засобів - системою кондиціонування повітря (СКП). В склад СКП входять: прилади приготування, переміщення та розподілу повітря, засоби автоматики, дистанційного керування та контролю. Технічні засоби СКП повністю або частково агрегатуються в апараті - кондиціонері.

Установки для кондиціонування повітря можуть бути центральними (рис. 2.4.5), які обслуговують декілька приміщень або будинок, і місцевими, які обслуговують невеликі приміщення. Також існують розробки кондиціонерів, які розташовуються на окремих робочих місцях.

Зовнішнє повітря

Повітря :і приміщень Повітря у приміщення

Теплоносій Рис. 2.11. Схематична конструкція кондиціонера:

1 — корпус; 2 — фільтр; 3 — калорифер; 4 — крашісуловлюпач; 5 — зволожуюча охолоджуюча камера; 6 — вентилятор

Центральні кондиціонери збираються з типових секцій в залежності від потреб в обробці повітря та продуктивності. Продуктивність центральних кондиціонерів досягає 250000 м³/год і більше. Конструкція центрального кондиціонера передбачає приготування і обробку зовнішнього повітря та частини рециркуляційного повітря в окремих приміщеннях та роздачу повітря по повітроводам в приміщення, що обслуговуються. Для охолодження повітря застосовується розпилена холодна вода та компресорні холодильні пристрої, а для підігріву -різноманітні калорифери.

Місцеві системи кондиціонування поділяються на автономні і неавтономні. Автономні кондиціонери можуть мати все устаткування для

оброблення повітря і потребують тільки підключення до електромережі або також до водопостачання і каналізації. Неавтономні кондиціонери підключаються, окрім того, до систем подачі тепла та холоду. Останнім часом поширюється розповсюдження місцевих кондиціонерів типа «спліт» - системи. Кондиціонер типу «спліт» - система має два блока, один розташовується усередині приміщення, другій зовні на стіні будівлі. У внутрішньому блоці розташовані фільтр, вентилятор, випаровувач, у зовнішній частині розташовується компресор конденсатор та вентилятор. Компресор, випаровувач та конденсатор з'єднані мідними трубами, в яких циркулює фреон. Робота кондиціонера здійснюється так: на вхід компресора подається газоподібний фреон під малим тиском 3..5 атмосфери. Компресор стискає фреон до 10...15 атмосфер, при цьому фреон нагрівається і поступає в конденсатор, що розташований у зовнішній частині. При інтенсивному обдуві конденсатора зовнішнім вентилятором фреон охолоджується та переходить в летку фазу. Далі з конденсатора леткий фреон прямує через знижуючий тиск клапан до випаровувача, де випаровується з поглинанням тепла. Температура поверхні випаровувача знижується, що охолоджує повітря, яке прямує через випаровувач за допомогою внутрішнього вентилятора до приміщення. Далі цикл повторюється. Таким чином, ця система тільки охолоджує внутрішнє повітря без подачі свіжого повітря. Очистка внутрішнього повітря здійснюється за допомогою фільтра. Існують «спліт» - кондиціонери, які спроможні не тільки охолоджувати, а й нагрівати повітря приміщень (реверсивні типи).

Вибір «спліт» - кондиціонера здійснюють за потужністю (охолодження) з урахуванням усіх теплоприпливів - зовнішнього, від обладнання та робітників. Орієнтовно, розрахунок потрібної потужності (£)_к) «спліт» - кондиціонера можна зробити по формулі:

де 0^ - зовнішній приплив тепла; орієнтовно 0,₃ = ц • V, де - коефіцієнт

(ЗО...40 Вт/м³), для вікон південної орієнтації - ц = 40 Вт/м³, для північної -

^ = ЗО Вт/м³, середнє значення ц = 35 Вт/м³;

V - об'єм приміщення, м³;

0^ - виділення тепла від обладнання, кВт (орієнтовно для персонального

комп'ютера та копіювального пристрою О,, = 0,3 кВт, для інших електричних

приладів Оу = 0,55 • Р, де Р - паспортна потужність, кВт);

Ор - виділення тепла від робітників (при спокійній роботі Ор = ОД кВт).

Далі вибирають ближчу за потужністю марку кондиціонера або розраховують кількість заданих по потужності кондиціонерів.

2.5. Освітлення виробничих приміщень 2.5.1. Загальні уявлення

Світлові випромінювання - це електромагнітні випромінювання певної частки оптичного діапазону. За довжиною хвилі оптичні випромінювання знаходяться в діапазоні довжини хвилі від 10 до 340000 нм. У цьому діапазоні видимі випромінювання займають незначну ділянку - діапазон від 380 до 760 нм. Таким чином, при однаковому енергетичному рівні оптичні випромінювання з довжиною хвилі 380-760 нм сприймаються органами зору людини, а за межами цього хвильового діапазону не сприймаються.

Світло - один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв'язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини через очі - наш зоровий апарат. Правильно організоване світлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі приводить до підвищення продуктивності праці на 10-20%, зменшення браку на 20%, зниження кількості нещасних випадків на 30%. Вважають, що 5% травм можуть спричинюватись такою професійною хворобою як робоча міокопія (короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльності людини природного освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природне освітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин, загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У зв'язку з цим при недостатньому природному освітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічні нормативи вимагають у системі штучного освітлення застосовувати джерела штучного світла з підвищеною складовою ультрафіолетового випромінювання - еритемні джерела світла.

Спроможність зорового сприйняття визначається енергетичними, просторовими, часовими та інформаційними характеристиками сигналів, що надходять до людини. Видимість об'єкту залежить від властивості ока, а також освітлення (або власного світла об'єкту).

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація, конвергенція.

Адаптація - здатність ока пристосовуватися до різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2-8 мм.

Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні:

Колір Фіолетовий Синій Зелений Жовтий Оранжевий Червоний

Довжина хвилі, нм

380-450 450-480 510-550 575-585 585-620 620-780

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випромінювання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600...780 нм) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, - до швидкого вломлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4-0,6 (світлі тони) і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

2.5.2. Основні світлотехнічні поняття та одиниці

Основними поняттями системи світлотехнічних величин і одиниць є світловий потік, сила світла, освітленність і яскравість, фон, яркісний контраст і видимість.

Світловий потік Р - це потік випромінювання, що оцінюється за його дією на людське око. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм). Наприклад, лампа розжарювання потужністю 40 Вт створює світловий потік 415-460 лм, а люмінесцентна лампа ЛД 40 такої же потужності - 2340 лм.

Сила світла І - просторова густина світлового потоку, яка визначається відношенням світлового потоку Р (лм) до тілесного кута со, у якому цей потік поширюється: І = Р/со. За одиницю сили світла прийнято канделу (кд). Тілесний кут - частина простору сфери, обмежена конусом, що спирається на поверхню сфери з вершиною у її центрі. За одиницю тілесного кута прийнято стерадіан (ер). Кут в 1 ер вирізає на поверхні сфери площину, рівну квадра-

ту радіуса сфери. Кандела це сила світла еталонного джерела в перпендикулярному напрямку при температурі затвердіння платини 2046,65°К і тиску Р = 101325 Па.

Освітленість Е - поверхнева густина світлового потоку. При рівномірному розподілі світлового потоку Р, перпендикулярного освітлюваній поверхні 5, освітленість Е = Р/5. Наприклад, освітленість поверхні у повний місяць -0,2-0,3 лк, білої ночі 2-3 лк, опівдні (літо) - 68000-99000 лк.

Яскравість поверхні В - поверхнева густина сили світла, визначається як відношення сили світла І у даному напрямі до проекції поверхні, що світиться, на площину, перпендикулярну до напряму спостереження. В = І/З соз а, де а - кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору. За одиницю яскравості прийнято канделу на квадратний метр (кд/м² або ніт). Наприклад, яскравість люмінесцентних ламп - 5-Ю³—10⁵ кд/м², лампи розжарювання -5,5-10⁶ кд/м². Око людини спроможне функціонувати у діапазоні 10"⁶-10⁴ кд/м². Осліплююча яскравість залежить від розміру поверхні, яка світиться, яскравості сигналу та рівня адаптації зору і має розбіг 6,4-10-15,9-10⁴ кд/м². Для ефективного бачення об'єкту фонова яскравість повинна знаходитися у діапазоні 10-500 кд/м².

Коефіцієнти відбиття р, пропускання т та поглинання Р поверхонь вимірюються у процентах або частках одиниці (р + х + р=1):р = Р /р; х = Р_т/Р; Р = Рр/Р. Де Р , Р_т, Рр - відповідно відбитий, поглинений та той, що пройшов через поверхню, світлові потоки; Р - світловий потік, що падає на поверхню. Наприклад, коефіцієнт відбиття білої поверхні дорівнюється 0,8-0,75, світло синьої - 0,55, коричневої - 0,23, чорної - 0,1-0,07.

Фон - поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкта. Він оцінюється коефіцієнтом відбиття. Фон вважають світлим при р > 0,4, середнім - при 0,4 і р > 0,2 та темним при р > 0,2.

Контраст К об'єкта спостереження та фону визначається різницею між їх яскравостями: К - (В_о - В_ф)/Вф, де В_о та В_ф - відповідно яскравості об'єкта та фону. Контраст вважають великим при К > 0,5, середнім при 0,2 < К < 0,5, малим при К < 0,2.

Видимість V характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітлення, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції: V = К/К , де К - контраст між об'єктом і фоном; К - пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для нормального зорового сприйняття V повинна бути рівною 10-15.

Час зберігання зорового відчуття - 0,2-0,3 с. Сприйняття мерехтливого світла має специфічні особливості. Серія світлових імпульсів сприймається як безупинний сигнал, якщо інтервали між імпульсами порівняні з часом інерції зору. Критична частота мерехтіння дорівнює 15-70 Гц. Таким чином, для забезпечення стабільного зображення частота регенерації сигналу повинна бути не нижчою 70 Гц. Наприклад, у сучасних моніторах частота регенерації зображення складає 85 Гц і вище.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у робочій зоні і в атмосфері населених пунктів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.