• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Покажчик кейсів (прикладів з господарської практики)............. 466

Вступ....................................................... 3

Програма дисципліни «Міжнародний менеджмент»............. 6

1.1. Загальні положення...................................... 6

1.2. Навчально-тематичний план курсу......................... 12

1.3. Типова програма курсу.................................. 14

1.4. Основні поняття курсу................................... 28

2. Навчально-методичне забезпечення тем курсу................. 32

Теоретичні основи міжнародного менеджменту............... 32

Тема 1. Суть і характерні риси міжнародного менеджменту..... 32

Тема 2. Середовище міжнародного менеджменту.............. 82

2.2. Функції міжнародного менеджменту....................... 118

Тема 3. Стратегічне планування в міжнародних корпораціях... 118

Тема 4. Прийняття рішень у міжнародних корпораціях........ 142

Тема 5. Організаційний розвиток міжнародних корпорацій..... 163

Тема 6. Управління людськими ресурсами в міжнародних
корпораціях...................................... 192

Тема 7. Керівництво і комунікації в міжнародних корпораціях.. 212

Тема 8. Контроль і звітність у міжнародних корпораціях....... 240

2.3. Ключові проблеми міжнародного менеджменту.............. 272

Тема 9. Технологічна політика міжнародних корпорацій....... 272

Тема 10. Міжнародний фінансовий менеджмент.............. 312

Тема 11. Торговельні операції міжнародних корпорацій....... 334

Тема 12. Інвестиційні операції міжнародних корпорацій....... 353

Тема 13. Етика і соціальна відповідальність міжнародних
корпорацій....................................... 368

Тема 14. Становлення глобального менеджменту............ 402

Література................................................ 432

Питання, які виносяться на іспит............................... 440

Навчальний кейс «Делл Комп’ютер корпорейшн».................. 444

Список рисунків............................................. 450

Список таблиць............................................. 452

Іменний покажчик........................................... 454

Покажчик компаній і організацій............................... 457

Термінологічний покажчик.................................... 461

Покажчик кейсів (прикладів з господарської практики)............. 466

2. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕМ КУРСУ

2.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 1. Суть і характерні риси
міжнародного менеджменту

Основні питання до вивчення

1. Усвідомити суть міжнародного бізнесу.

2. Описати періодизацію розвитку міжнародного бізнесу.

3. Розглянути глобалізацію та інтерналізацію міжнародного бізнесу.

4. Охарактеризувати транснаціональні корпорації як об’єкт міжнародного менеджменту.

5. Зрозуміти суть міжнародного менеджменту.

6. Виявити особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій.

7. Ідентифікувати основні національні школи менеджменту.

8. З’ясувати предмет і завдання курсу.

Методичні поради до вивчення теми

У процесі самостійного вивчення теми необхідно зосередити зусилля на вивченні комплексу сформульованих навчальних цілей. Дані питання достатньо висвітлені в підручнику «Международный менеджмент» за редакцією С. Е. Пивоварова. Для глибокого опанування окремих питань варто залучити й інші рекомендовані літературні джерела.

Вивчаючи тему, насамперед варто усвідомити одну з ключових категорій курсу — міжнародний бізнес.

Міжнародний бізнес являє собою сукупність ділових операцій, пов’язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, і навіть керівництво виконавцями [Rоbock S. H., Simmonds K., p. 3].

Як очевидно з цього визначення, ключова особливість міжнародного бізнесу пов’язана з перетинанням предметами бізнесу кордонів, що потребує врахування в процесі менеджменту особливостей середовища двох або більше країн.

Поняття «міжнародний бізнес» тісно пов’язано з двома іншими важливими поняттями, які слід розрізняти, — «зарубіжний біз­нес» і «порівняльний бізнес». Зарубіжний бізнесозначає для національної компанії сукупність операцій за кордоном в одній або кількох країнах. Він є частиною бізнесу однієї компанії у той час, як міжнародний бізнес являє собою цілісну сукупність міжнародних операцій багатьох компаній. Порівняльний бізнес робить акцент на зіставленні ділових операцій у різних країнах, їх загальних рис і відмінностей. Цей бізнес має велике значення для прийняття рішень керівництвом компанії про здійснення зарубіж­них операцій чи вихід на міжнародні ринки. Незначні відмінності в умовах ведення бізнесу в різних країнах сприяють виходу на їх ринки. Навпаки, значні відмінності стримують просування товарів (послуг) на ринки цих країн.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме з переваг міждержавних (міжкрайових) ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн третій і т. д. забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели справу у своїх країнах. Це — ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного бізнесу, але й поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого.

Варто звернути увагу на те, що конкретні вигоди міжнародного бізнесу пов’язані з отриманням більшого прибутку з урахуванням таких факторів:

1) доступ до зарубіжних ринків робочої сили (ціна, кваліфікація);

2) вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини;

3) прагнення нових ринків збуту;

4) збільшення обсягів виробництва і зниження собівартості виробів (ефект масштабу і крива досвіду);

5) зменшення валютних ризиків.

Важливо підкреслити, що структура міжнародного бізнесу може бути представлена по-різному залежно від цілей аналізу та обраного критерію. Найчастіше використовуються продуктовий і географічний підходи. Перший базується на виокремленні однотипних товарів у загальному обсязі міжнародних операцій: автомобілі, побутова електроніка, безалкогольні напої, телекомунікаційні послуги, послуги ресторанів швидкого харчування і т. д. Цей підхід дозволяє виділити галузі, що швидко розвиваються, і приймати рішення щодо міжгалузевого перерозподілу відповідними транснаціональними корпораціями своїх капіталів.

Завершуючи вивчення першого питання, слід відмітити основ­ні риси міжнародного бізнесу:

1. Отримання прибутку міжнародними корпораціями відрізняє від аналогічної характеристики національного бізнесу прагнення використовувати для економічно ефективного ведення ділових операцій переваг виходу за межі виключно національних кордонів.

2. Підприємці прагнуть використовувати додаткові економічні можливості, що випливають із:

· ресурсних особливостей зарубіжних ринків;

· місткості зарубіжних ринків;

· правових особливостей зарубіжних країн;

· специфіки міждержавних політичних і економічних взаємовідносин, що регулюються відповідними формами міждержавної взаємодії.

3. Міжнародний бізнес суттєво варіаційний залежно від глибини залучення (рівня інтернаціоналізації). Вісь розвитку «виключно національний (внутрішньодержавний) бізнес — мультинаціональний бізнес» передбачає етапи росту цього рівня: від разових поставок на зарубіжний ринок до розвинутої структури МНК, для якої НДДКР, виробництво і дистриб’юція є сферами, що покривають всю земну кулю і охоплюють десятки країн і сотні ринків.

4. Унаслідок інтернаціоналізації будь-якому бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, тобто абсолютно незалежний від національної належності та орієнтований лише на економічну ефективність пакет різноманітних послуг: від наукових до фінансових і від транспортних до підбору інтернаціональних колективів, який дозволяє сьогодні максимально реалізувати можливості в бізнесі.

5. Врахування в бізнесі культурного фактора, тобто сукупності вимог і обмежень, що накладаються культурою даної країни на тих, хто веде в ній (або з нею) бізнес. Ця проблема є гострою настільки, наскільки відрізняються культури країни базування даної фірми і країни її перебування.

6. Глобальний характер міжнародного бізнесу є його найважливішою рисою: він охоплює світову систему інформаційного ділового обміну, світовий фінансовий ринок, глобальну структуру технологічних нововведень і т. д. Унаслідок просування від рівня до рівня інтернаціоналізації зростає значення того, як ця риса проявляється у даному бізнесі, тобто як ефективність цього бізнесу визначається процесом глобалізації.

7. Міжнародний бізнес як система поновлюваних і складно взаємодіючих професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному (внутрішньому) бізнесі.

8. Міжнародний бізнес вбирає найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

9. Інформація — головний стратегічний ресурс, а адаптація — головна стратегічна зброя.

10. Принципова відмінність міжнародного бізнесу поля-
гає в оберненій оцінці внутрішньодержавної ситуації: нега­тивні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) можуть бути оцінені міжнародною фірмою по-іншому, оскільки саме ці тенденції можуть відкрити фірмі додаткові можливості бізнесу.

11. На відміну від внутрішньодержавної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами в багатьох неявних формах.

Самостійне вивчення другого питання ґрунтується на тому, що сучасний стан міжнародного бізнесу є результатом багатовікового розвитку з давніх часів започаткування міжнародної торгівлі. Важливо враховувати й історичний досвід міжнародного бізнесу, нагромаджений на різних етапах його розвитку, адже для багатьох країн, в тому числі України, притаманно використання різних історичних форм міжнародного бізнесу.

Найвідоміша концепція періодизації розвитку міжнародного бізнесу запропонована відомим американським дослідником Річардом Робінсоном. Згідно з його концепцією протягом останніх п’яти століть виокремлюються чотири ери у розвитку міжнародного бізнесу: комерційна, експансійна, концесійна та ера незалеж­них держав.

Комерційна ера (1500—1850 рр.).Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIX ст. Пошук величезних особистих вигід, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов’язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей найперший міжнародний бізнес дедалі нові покоління підприємців.

Логічно розглянути далі еру експансії (1850—1914 рр.).У цей період здійснюються остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн (пізніше США), спричиненого промисловою революцією початку XIX ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Відбувся перехід від виведення екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як вигідніших і економічно перспективніших сфер міжнародного бізнесу.

Особливий інтерес слухачів викликає ера концесій (1914—1945 рр.).У першій половині минулого століття якісно змінилась роль найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Незалежно від того, чи йдеться про відому United Fruit, бельгійців у Конго чи перші нафтові концесії на Середньому Сході, майже повсюдно відповідні компанії-концесіонери перетворюються на автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Далі особливу увагу слід звернути на еру національних держав (1945—1970 рр.), якій притаманні дві особливості розвитку. З одного боку, це — становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали внаслідок концесійної ери в певному розумінні розвинутий економічний базис і певну кадрово-технологічну структуру. З іншого боку, у спадщину дісталися і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало першим поштовхом для значного розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Таким чином розвиток міжнародних ринків капіталу дістав нового імпульсу, що зумовило появу і розвиток ряду нових фінансових інструментів, зростання сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

Насамкінець самостійного опанування другого питання варто звернути увагу на те, що згодом Р. Робінсон виокремив п’яту еру розвитку міжнародного бізнесу, що охоплює період після Другої світової війни і включає такі чотири періоди:

1. Післявоєнна декада (1945—1955 рр.), для якої було притаманне утворення численних міжнародних фірм, насамперед у США, які здійснювали ефективний трансфер ресурсів між країнами та експорт американського менеджменту.

2. Період зростання (1955—1970 рр.). У цей час утворились великі міжнародні фірми і почала проявлятися міжнародна конкуренція.

3. Кризовий період (1970—1980 рр.). За умов кризи в практику міжнародного бізнесу запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політичними ризиками, розробляються механізми формування міжнародних корпоративних культур, що поєднують організаційну культуру, з одного боку, та національну культуру — з іншого.

4. Новий міжнародний порядок (після 1980 р.). Для сучасного періоду дедалі більшого значення набувають процеси глобалізації й утворення глобальних підприємств. Це знаходить свій прояв, зокрема, у зростанні прямих іноземних інвестицій. Їх обсяг, наприклад, зріс з 50 млрд дол. у 1976 р. до 150 млрд дол. в 1990 р., три чверті яких припадає на відому світову тріаду країн: США — Європейський Союз — Японія.

Детальніше особливості кожного з етапів розвитку міжнародного бізнесу рекомендується опанувати з відповідного розділу підручника «Международный менеджмент» за редакцією С. Е. Пи­воварова (2000, с. 12—29).

Наступне питання пов’язано з розглядом двох нових сучасних ключових проблем: глобалізації й інтерналізації міжнародного бізнесу.

Суть глобалізації полягає в розвитку взаємозв’язків і посиленні взаємозалежності між окремими країнами й географічними регіонами світу. Існує багато визначень цього явища. У них акцент робиться на подоланні традиційних бар’єрів між націями, що існували в просторі і часі [Parker, 1998, p. 38], створенні інтегрованішої та взаємозалежної світової економіки [Гіл, 2001, с. 35], всебічному поглибленні міжнародного поділу та кооперації праці, вибухоподібному зростанні обсягів фінансових трансакцій, фундаментальних структурних змінах у системі міжнародної економіки [Рут, Філіпенко, 1998, с. 5] і т. ін. Найбільш прийнятним для українських реалій є визначення О. Г. Білоруса:

Глобалізація — це об’єктивний соціальний процес, зміс­том якого є зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, національних політичних, соціаль­них систем, національних культур і навколишнього середови­ща [Глобалізація і безпека розвитку, 2001, с. 8].

Оскільки для міжнародного бізнесу важливо відстежувати зміни на рівні підприємства, то можна використовувати й таке визначення:

Глобалізація — це посилення взаємозалежності національних економік, переплетіння соціально-економічних процесів, що відбуваються у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності [Панченко, 1996, с. 4].

З огляду на велике значення глобалізації важливо підкреслити внутрішню суперечливість її процесів.

Слід звернути увагу на те, що глобальна взаємозв’язаність новітніх економічних і екологічних процесів поєднується з національною (локальною) обмеженністю політико-юридичних і соціально-культурних трансформацій. З урахуванням зазначеної су­перечності розробляються різноманітні практичні підходи до втілення в життя об’єктивних законів глобалізації. Зокрема, імперативний принцип Римського клубу, як уже зазначалося, формулюється таким чином: «Мислити глобально — діяти локально». О. Г. Білорус у 1990 р. запропонував доповнення до цієї формули: «Мислити стратегічно, діяти негайно» [Глобалізація і безпека розвитку, 2001, с. 72]. Протилежний підхід висловлює відомий фінансист Дж. Сорос, пропонуючи створити альянс демократичних країн на чолі зі США для побудови глобального відкритого суспільства [Сорос, 2001, с. 420]. Цей альянс має виконувати не лише творчі, але й каральні функції. За таких протилежних підходів міжнародні корпорації обирають зважені стратегії своїх дій у різних регіонах світу.

Як висновок слід сприйняти положення про те, що за умов глобалізації міжнародні корпорації стають частиною трикутника, в якому, крім них, діють місцеві фірми, а також інші міжнародні конкуренти. Кожній корпорації доводиться вести конкурентну боротьбу в трьох напрямах:

1) з місцевим конкурентом даної країни;

2) з іноземним конкурентом у даній країні;

3) з іноземними конкурентами на зарубіжних ринках.

Щоб отримати успіх в умовах глобалізації, міжнародним корпораціям доводиться пропонувати, а місцевим фірмам сприймати не окремі дії компаній, а цілий комплекс пропозицій — так звані пакети розвитку, що містять усі основні аспекти бізнесу: від досліджень і персоналу до реклами й капіталу. Ця ідея була обґрунтована С. Роненом [Rohnen, 1986, p. 67]. Згідно з цією ідеєю реаль­не просування бізнесу до ефективного виробництва товарів і послуг потребує комплексу «пакета розвитку», до складу якого входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетен­тність персоналу, рекламна і консалтингова підтримка, збутова мережа і т. ін. Звичайно, можна отримувати складові пакета частками окремо від різних фірм і дешевше. Однак врешті-решт досягнення світового рівня виробничих процесів уповільнюються. У цьому зв’язку варто звернути увагу на ефективність впровадження в Україні «пакетів розвитку» міжнародних корпорацій «Мак-Дональдс», «Кока-Кола», «Лукойл» та ін.

Інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту — поєднання зусиль національних і міжнародних компаній різних країн у здійсненні різноманітних ділових операцій.

З розвитком процесів інтернаціоналізації форми міжнарод­ного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими іноземними інвестиціями).

До основних форм міжнародного бізнесу можна віднести:

· експорт (імпорт);

· ліцензування;

· управлінські контракти;

· спільні підприємства;

· міжнародні корпорації.

Для наочного опанування особливості зазначених форм бізнесу представлені на рис. 1.1.

Слід підкреслити, що експортє найпростішою формою міжнародного бізнесу і являє собою продаж товарів (послуг) в інші країни. Це історично перша і найпоширеніша форма міжнародного бізнесу. В сучасних умовах зовнішньоторговельні операції становлять понад 80 % обсягів міжнародного бізнесу. До того ж експорт є найменш ризикованою, але й найменш прибутковою формою міжнародного бізнесу.

Зазначені особливості примушують учасників міжнародного бізнесу модернізувати експорт. Найпоширенішими формами такої модернізації є локальне складування і продаж, а також локаль­не складання і продаж.

Локальне складування і продаж означає завезення великих партій товарів на спеціальні склади в країні-господарі з метою подальшого продажу товарів з цього складу-магазину.

Рис 1.1. Основні форми міжнародного бізнесу

Така форма бізнесу зменшує транспортні витрати при перевезенні великих партій товарів у розрахунку на один виріб (ефект масштабу), а також дозволяє здійснювати передпродажне і післяпродажне обслуговування товарів.

Локальне складання і продаж означає експорт з материнської країни або з третіх країн до країни-господаря комплектуючих деталей чи вузлів з подальшим складанням у місці на власному або орендованому підприємстві готової продукції з наступними продажами як у приймаючій країні, так і третіх країнах.

Переваги цієї форми бізнесу пов’язані зі зменшенням у кілька разів суми мита на ввезення комплектуючих порівняно з готовими виробами. Крім того, ця форма сприяє збільшенню зайнятості у країні складання. Інколи вартість складання буває меншою, ніж у країні материнської компанії через менші витрати на фактори виробництва (робоча сила, земля, електроенергія, вода і т. ін.).

Обидві форми досить поширені в автомобільному бізнесі. Скажімо, в Україні склади мають усі провідні міжнародні автомобільні корпорації США, Японії, Франції, Німеччини, Італії, Пів­денної Кореї. У травні 2002 р. ці компанії були учасниками Київського міжнародного автосалону, який включено до графіка Всесвітньої організації виробників автомобілів. 600 учасників цього салону з 20 країн світу через своїх українських партнерів (склади-магазини) представили нові покоління власних автомобілів. Одночасно чимало російських автомобілів складаються на підприємствах України. Скажімо, на Кременчуцькому автомобіль­ному заводі складаються автомобілі «Волга», УАЗ, ІЖ, ВАЗ, а також італійські ІВЕКО. На Бориспільському автоскладальному заводі заплановано складання трьох модифікацій автобусів на базі індійської моделі ТАТА. Російські автомобілі складаються також у Луцьку, Сімферополі, Києві і т. д.

При розгляді форм міжнародного бізнесу слід особливо наголосити, що ліцензуванняозначає передачу прав інтелектуальної власності партнеру з іншої країни на умовах отримання певних доходів. Як інтелектуальна власність тут виступають винаходи, «ноу-хау», торгова марка тощо. Ця форма часто поєднується із франчайзинговими угодами. Широковідомим є досвід використання ліцензійних угод в індустрії «швидкого харчування», зокрема корпорацією «Мак-Дональдс», що володіє мережею з 23 500 ресторанів у 113 країнах світу, у тому числі 40 ресторанами в Україні. Іншим прикладом може слугувати широковідомий Привілейований інститут маркетингу (Великобританія), програми якого використовуються у понад 40 країнах світу, зокрема й Міжнародним інститутом бізнесу (м. Київ) в Україні.

Франчайзинг — це особлива форма лізингової угоди, за якої франчайзер не тільки продає інтелектуальну власність (переважно торгову марку), а й вимагає чіткого дотримання правил ведення бізнесу.

Управлінські контракти є способом направлення фірмою частини свого управлінського персоналу до іншої країни для надання підтримки іноземній фірмі чи виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом встановленого періоду за певну плату.

Розмір плати включає заробітну плату менеджерів і витрати на ризики, що можуть виникнути внаслідок помилок менеджерів в іншій країні.

Варто звернути увагу також на те, що управлінські контракти застосовуються за таких ситуацій:

· експропріація країною-реципієнтом іноземних інвести-
цій, коли колишньому володарю пропонують подовжити управ­ління підприємством до підготовки кадрів місцевих мене-
джерів;

· створення нового комерційного проекту, в якому країна-реципієнт не має належного управлінського досвіду, але має необхідне устаткування і потребує висококваліфікованого вищого керівництва;

· підвищення ефективності функціонування підприємства за рахунок залучення управлінського персоналу авторитетних іноземних фірм.

Прикладом ситуації третього типу є контракт на управління сучасним морським землепристроєм «Прорвин» між організаціями Міністерства транспорту України, якому належить цей пристрій, та болгарською фірмою «Космос — Шиппінг» з метою забезпечення судноплавства в українській частині дельти ріки Дунай на 2000—2004 рр. Цей контракт не лише дозволяє поліпшити умови судноплавства в нижній частині Дунаю, а й відшкодувати витрати на ремонт українського землепристрою. У даному разі вищий менеджмент землепристрою з болгарської фірми цілком задоволений діяльністю українського екіпажу, однак у процесі виконання контракту виникли проблеми у зв’язку зі зміною приналежності землепристрою, що потребує внесення змін до контракту.

До цієї форми бізнесу можна віднести й контракти на будівництво підприємств (проекти «під ключ»). У такому разі фірма-підрядчик за свої кошти будує підприємство (об’єкт), а замовник поетапно розраховується за нього. Генеральними підрядчиками виступають виробники відповідного устаткування, проектні, будівельні чи консалтингові організації. Замовниками виступають державні організації чи великі міжнародні корпорації, наприклад, у сфері видобутку нафти, газу, інших корисних копалин. Розрахунок здійснюється в три етапи:

· першочерговий (авансовий) платіж — 10—25 %;

· поточні платежі в процесі виконання робіт — 50—65 %;

· остаточний платіж після виконання робіт на об’єкті і введення його в експлуатацію —10—40 %.

Спільним підприємством називають такі міжнародні фірми, які мають двох або більше засновників — юридичних осіб з різних країн.

Ця форма міжнародного бізнесу широко використовувалась новими незалежними країнами для виходу на іноземні ринки. Поширені були двосторонні спільні підприємства (СП) з рівними частками капіталу — 50/50. Іноземний учасник робив свій внесок найчастіше капіталом, технологією та «ноу-хау». Місцеві засновники вносили, головним чином, приміщення, устаткування та інші матеріальні активи.

Зауважимо, що в Україні успішно працює багато СП серед 17,3 тис. підприємств, що є власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Одним з успішних прикладів діяльності СП є україно-іспанське підприємство «Інтерсплав» (м. Свердловськ Луганської області) — одне з найбільших у своїй галузі в Європі. Його виробнича потужність — 70 тис. тонн алюмінієвих сплавів щорічно. З 1996 р. продукція зареєстрована і реалізується на Лондонській біржі металів. Вона відповідає всім вимогам автомобільних компаній Європи та США.

Однак досвід іншого СП — україно-корейського «АвтоЗАЗ-ДЕУ» свідчить про проблеми функціонування спільних підприємств. СП «АвтоЗАЗ-ДЕУ» було створено 2 березня 1998 р. і дістало підтримку Верховної Ради і Уряду України. Однак цьому підприємству не вдалося досягти поставлених цілей. Між засновниками виникли гострі конфлікти через фінансові проблеми в концерні «ДЕУ», а також уповільнене розв’язання техніко-виробничих проблем у СП, відставання обсягів продажу продукції СП і т. ін. Постало навіть питання про складання на потужностях АвтоЗАЗ-ДЕУ автомобілів марки «Мерседес».

Міжнародні корпорації являють собою підприємства з прямими іноземними інвестиціями, коли зарубіжні філії є власністю компанії.

Для розуміння етапів інтерналізації корисно використовувати відому модель ЕРRG (етноцентризм — поліцентризм — регіоцентризм — геоцентризм), яку розробив Говард Перлмуттер.

Етноцентризм (E) означає підпорядкування зарубіжних операцій внутрішнім операціям.

Поліцентризм (P)—врахування особливостей бізнесового середовища кожної приймаючої країни.

Регіоцентризм (R)—зосередження повноважень і комунікацій на регіональному рівні, який включає групу приймаючих країн — сусідів.

Геоцентризм (глобалізм) (G)—означає діяльність компанії по всьому світу шляхом розвитку співробітництва штаб-квартири з філіями для розробки стандартів і процедур, що відповідають і загальним, і локальним завданням фірми.

Характеристики зазначених етапів наведені в табл. 1.1 [Hodgetts, Luthans, 1977, p. 218].

Таблиця 1.1

Читайте також:

1. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
2. Абетково-предметний покажчик
3. Аналіз і прогнозування кон'юнктури ринків сільськогосподарської продукції
4. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
5. Анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності.
6. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
7. Види господарської відповідальності
8. Види господарської діяльності
9. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
10. Використання графічного способу в аналізі господарської діяльності
11. Використання проблемності на уроках сільськогосподарської праці.
12. ВІДМІННІСТЬ АУДИТУ ВІД РЕВІЗІЇ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Переглядів: 627