Неокейнсіанство

Неоінституціоналізм

Науково-технічна революція у другій половині XX століття значним чином вплинула майже на всі сфери діяльності суспільства. Розгортання науково-технічної революції в тому числі суттєво вплинуло на формування економічних ідей. Найбільш суттєвими в цей період вважаються економічні погляди представлені школами неоінституціоналізму, неокейнсіанства, неолібералізму. Ці напрямки економічної думки наприкінці XX століття набули певного розвитку. Так представники інституціональних ідей, спираючись на принцип технологічного детермінізму, розглядають НТР як „безкровну революцію”, яка веде до зростання заробітної плати, сприяє подоланню суперечностей між попитом і пропозицією, забезпечує безкризовий розвиток і як наслідок - призводить до трансформації капіталізму. На цій методологічній основі розвинулись ідеї „стадій економічного зростання”, „індустріального суспільства”, „нового індустріального суспільства”, „постіндустріального суспільства” тощо. Останнім часом все частіше йде мова про трансформацію капіталізму в „суперіндустріальне суспільство”. Не залишались без уваги й процеси, які відбувались під впливом НТР в країнах, що в минулому називались соціалістиними. На основі аналізу цих процесів і їх соціально-економічних наслідків було запропоновано ідею зближення двох економік, утворення „змішаної економіки”, а в кінцевому підсумку – конвергенції двох систем.

Найяскравішими представниками сучасного інституціоналізму являються провідні американські вчені-економісти Джон Кеннет Гелбрейт (народ. 1908), автор відомих книг „Нове індустріальне суспільство” (1967), „Економічні теорії й цілі суспільства” (1973), та Уолт Уїтмен Ростоу (народ. 1916), автор книги „Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест” (1960).

Гелбрейт широко відомий як прихильник державного регулювання економіки у широкому розумінні. Він пропагандист ідеї планування економіки

У.Ростоу аргументував альтернативу вченню К.Маркса про суспільно-економічні формації. Визнаючи виключний вплив науково-технічного прогресу на розвиток суспільства, автор представив історію суспільства у вигляді п’яти фаз, аналіз змісту яких і чинників переходу від однієї стадії до іншої й становить сутність концепції „стадій економічного зростання”. Такими є: „традиційне суспільство”; „стадія переходу”, яка створює умови для злету; „стадія вирішального зрушення” пов’язується з різким зростанням капіталовкладень; „стадія зрілості”, особливістю якої є масове оволодіння результатами технічного прогресу; „період високого рівня масового споживання” супроводжується скороченням робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, розвитком промисловості (зокрема автомобільної), сфери послуг, будівництвом доріг. На цій стадії влада переходить від власників до менеджерів, змінюється система цінностей.

„Стадійна” ідея Ростоу надала поштовх розвитку теорій „індустріального суспільства”, „нового індустріального суспільства, „постіндустріального суспільства”, в яких було закладено вихідні ідеї концепції „конвергенції”. Саме цим, а також ідеєю необхідності державного регулювання економіки визначається історичне місце інституціоналізму.

Особливістю методології неокейнсианства в порівнянні з теорією Кейнса є переважання кількісного аналізу і вивчення економіки в розвитку під впливом НТП. Звідси - зміна проблематики теорій державного регулювання: від концепцій зайнятості і розробки антикризових програм економісти перейшли до розробки концепцій економічного зростання і шляхів забезпечення його сталості. Найбільш значний вплив на економічну практику в цьому напрямі надали роботи А. Хансена и Л. Харріса. Причини кризи ці учені пояснювали не тільки зниженням частки споживання в національному доході і продуктивністю капіталу, що знижується, а й дією так званого акселератора (що було новим в політекономії). "Числовий множник, на який кожен долар прирощеного доходу збільшує інвестиції, називається коефіцієнтом акселерації, або просто акселератором", - писав А. Хансен. За допомогою цього коефіцієнта він намагався встановити залежність нагромадження від споживання, першого підрозділу суспільного виробництва від другого і з'ясувати за яких умов нагромадження може здійснюватися незалежно від споживання. Таким чином, неокейнсіанці запропонували обширнішу програму державного регулювання економіки.

У повоєнний період найбільшу популярність в економічній літературі Заходу здобули неокейнсіанскі моделі економічного зростання, висунуті, окрім Е. Хансена, англійським економістом Г.Ф. Харродом, та американцем - Е. Домаром.

Неокейнсіанська теорія стала однією з основ так званої політики допомоги розвитку держави Африки, Азії і Латинської Америки з боку країн з ринковою економікою. Адже згідно цієї теорії експорт капіталу в країни третього світу стимулює ділову активність як в країнах-експортерах, так і в країнах-імпортерах. Проте, оскільки цьому вивозу заважає сильний ризик і інші перешкоди в багатьох країнах, що розвиваються, західним урядам необхідно заохочувати цей експорт капіталу, зокрема за рахунок вивозу державного капіталу.

Макроекономічна рівновага припускає наявність певних пропорцій і на грошовому ринку. Найважливіша з них - рівновага між попитом і пропозицією грошей. Попит на гроші визначається величиною грошових коштів, які зберігають господарські агенти, тобто по суті це попит на грошові запаси, або номінальні грошові залишки. Аналіз попиту на гроші і вивчення умов рівноваги на ринку привели до виникнення двох основоположних шкіл в цьому питанні: монетариської та кейнсіанскої. Монетаристи підкреслюють важливу роль грошей в процесі господарського розвитку, вважають, що саме зміна грошової маси має першорядне значення для пояснення циклічного розвитку ринкового господарства.

Економічна криза 1973-1975 рр. сприяла формуванню нової течії - посткейнсіанства - визнаним лідером якого є представниця англійської кембріджської школи Дж. Робінсон. Посткейнсіанці звинуватили неокейнсіанців в тому, що вони приписували теорії Дж.М. Кейнса статистичний характер. Особливістю посткейнсіанства є критичний аналіз теорій "граничної корисності" і "граничної продуктивності капіталу", спроба спертися на класичну буржуазну політекономію, введення в сферу дослідження соціальних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Як представник лівого перебігу кейнсіанства Дж. Робінсон виступила із захистом інтересів немонополізованих прошарків суспільства, фермерів, службовців і робочих; критично проаналізувала роль монополій, засудила гонку озброєння, аргументувала необхідність підвищення купівельної спроможності мас і обмеження прибутків монополій. Головним гальмом на шляху "ефективного попиту" Дж.Робінсон вважає розподіл національного доходу на користь пануючих класів. Це знижує платоспроможний попит населення і приводить до труднощів щодо реалізації продуктів, до кризи. Вона закликає державу встановити економічну рівновагу шляхом зменшення соціальної нерівності, збільшення податків на прибуток, підвищення заробітної плати і поліпшення соціального забезпечення.

Державна стратегія стимулювання економічного зростання в розвинених країнах на різних етапах їх розвитку мала свою специфіку і брала на озброєння різні концепції, уміло поєднуючи рецепти неокласичного, кейнсіанского і неокейнсіанского напрямів. Система державного регулювання, яка склалася в США після "великої депресії" 1929-1933 рр. була орієнтована переважно на управління чинниками попиту або сукупним попитом. Стимулювання розширення капіталовкладень відбувалося на основі низьких ставок відсотка, обмеження - шляхом їх підвищення. Через суспільні роботи регулювався рух зайнятості населення. З приходом до влади неоконсерваторов на чолі з Р.Рейганом була проголошена нова економічна політика, суть якої полягала в переході від економіки стимулювання сукупного попиту до економіки пропозиції на основі інвестування в машини і устаткування, перспективні технології. Прихильники економіки пропозиції зробили упор на чинники, що підвищують виробничий потенціал економічної системи. Намітилися три напрями дій держави на економічне зростання: стимулювання НТР і розвиток наукових досліджень; збільшення витрат на освіту, підготовку і перепідготовку кваліфікованих кадрів в державному масштабі; глибока перебудова податкової системи.

Головною метою цієї політики стали високі темпи зростання виробництва, вирішення соціальних проблем зайнятості, безробіття, бідності, підвищення рівня доходів.

Модель державного регулювання Кейнса і неокейнсіанцев дозволила ослабити циклічні коливання протягом більш ніж двох післявоєнних десятиліть. Проте з початку 70-х років у міру розгортання II етапу НТР відбулися серйозні зміни в цих тенденціях, і почала виявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання і об'єктивними економічними умовами. Вона могла бути прийнятна в умовах високих темпів економічного зростання, тенденції до зростання продуктивності праці і підвищенні ефективності виробництва. Високі темпи зростання національного доходу створювали матеріальну основу для його перерозподілу без збитку нагромадження капіталу. Проте в середині 70-х років умови відтворення різко погіршали. Впали темпи зростання виробництва, наступив період стагфляції. Реальність спростувала точку зору неокейнсіанцев, закон Філіпса, згідно якому безробіття і інфляція є зворотними величинами і не можуть рости одночасно. Всупереч теорії Кейнса інфляція супроводжувалася стагнацією виробництва і зростанням безробіття. Спроба оздоровити економіку шляхом дефіцитного фінансування сприяла лише накачуванню грошових коштів і розкручуванню інфляційної спіралі. Держава в 70-х роках зіткнулася з проблемою: як сприяти зростанню виробництва і зайнятості, не стимулюючи при цьому інфляцію, і як боротися з інфляцією, не перешкоджаючи при цьому зростанню виробництва, і не збільшуючи безробіття. Кейнсіанська теорія відповіді на ці питання не дає. В умовах НТР виникла потреба в посиленні гнучкості, швидкій пристосовності галузей і компаній до різкої зміни поколінь техніки, технологій і знань. Це вимагало великої переорієнтації капвкладень, тобто більшої свободи підприємництва.

Проте вилучення значної частини прибутку через податкову систему (до50%) і бюрократичні системи централізованого регулювання стали гальмом на шляху структурних перетворень і технічного прогресу. Так, в США до кінця 70-х років видавалося щорічно до 7 тис. правил і вказівок, що регулювали діяльність приватного бізнесу.

Економічна криза 1979-1981 рр. стала кризою кейнсіанскої моделі державного регулювання, відбулася перебудова системи державного регулювання і склалися нові моделі регулювання економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Науково-технічна революція у другій половині ХХ ст.	\|	Неолібералізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.