Основною рисою, що відрізняє людину від інших істот, є здат- ність до творчості. Творчість- це цілеспрямована розумова діяль- ність з розробки нових оригінальних та унікальних суспільно необ- хідних продуктів.
Значення розумової діяльності високо оцінювало людство ще у стародавні часи. Так, у зібранні священних книг «Авеста», яке було розповсюджено у Древньому Ірані між X та VI ст. до н. є., говорить- ся: «Найліпше - це розум, оскільки землю можна облаштувати розу- мом і небо можна підкорити собі силою розуму» [72, с. 44].
Творчість властива людині в будь-якій сфері її діяльності. Ос- новною метою творчості є поліпшення якості життя суспільства та забезпечення більш комфортних умов існування й розвитку кож- ної людини. Саме творча праця була головним чинником забезпе- чення життєдіяльності людства на усіх етапах його розвитку. А все, що створено людиною, навіть у давці часи, вважалось її власністю. Вже в Античній Греції та Стародавньому Римі застосовувалися за- ходи охорони приватної власності, у тому числі й результатів твор- чої діяльності, а плагіат та літературні крадіжки жорст.око каралися. Але спеціальних правових норм охорони прав творців у ту епоху не існувало або відомості про такі норми до нашого часу не дійшли^
У період приблизно з XII по XVII ст. правова охорона результа- тів творчої діяльності була пов'язана з привілеями, які надавались певним особам на обмежений час для отримання різноманітних переваг (звільнення від сплати податків, надання монополії тощо). Підставами для надання привілеїв могли бути різні причини: напи-
сання літературного твору, винайдення нового способу виробни- цтва, виявлення корисних копалин тощо. Порушення привілеїв ка- ралось штрафами, арештами порушників, конфіскацією незаконно виробленої продукції. Тобто привілеї передбачали досить ефектив- ну охорону прав інтелектуальної власності. Але зростання кількості привілеїв у XVII ст. (зафіксованих у формі патентних грамот), які надавались, як правило, носіями вищої влади (імператором, царем, королем та ін.), зумовило зростання кількості зловживань з боку цієї влади.
Тому у 1628 р. в Англії, яка на той час досягла найвищого еко- номічного розвитку, було прийнято Положення про монополії, в якому було закладено засади патентної форми охорони інтелекту- альної власності у промисловій сфері. А в 1710 р. в Англії був при- йнятий перший закон про авторське право, відомий як «Статут ко- ролеви Анни». Цим Статутом автору книги надавалось виключне право на опублікування твору в будь-якій кількості, у тому числі шляхом відчуження виключного права на публікацію цього твору певному видавцеві протягом 14 років з моменту його створення. Причому.визначений Статутом строк охорони прав міг бути продо- вжений за життя автора ще на 14 років. Тобто фактичний строк охо- рони надавався на 28 років. Окрім цього, цей Статут проголошував твір власністю його автора. Згодом подібні закони були прийняті і в інших країнах. Так, наприклад, у Росіїу 1918 р. було прийнято закон «О привилегиях на разнме изобретения и открмтия в художествах и ремеслах», яким передбачалася видача привілеїв на власні вина- ходи та винаходи, що завозились з-за кордону.
У сучасному значенні поняття «інтелектуальна власність» впер- ше було вжито на Стокгольмській конференції про заснування Все- світньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у 1967 р. З тих пір це поняття є терміном міжнародного права і використовується у законодавстві багатьох країн світу, в тому числі в Україні.
У вітчизняній правовій системі термін «інтелектуальна влас- ність» вперше було використано в Законі України «Про власність» [4]. Основні норми інтелектуальної власності українського законо- давства визначено Конституцією України, розробленими на її під-