тання, стимулюванням і захистом прав їх авторів і патентовласни- ків. У суб'єктивному розумінні патентне право - це майнове та немайнове право певного суб'єкта відносно конкретного винаходу, корисної моделі або промислового зразка.
Під предметом патентного права розуміють сукупність від- носин, які пов'язані зі створенням і використанням об'єктів патент- ного права. Об'єкти патентного права - це винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Охорона об'єктів патентного права здій- снюється за єдиною формою - видача патенту на основі національ- ного патентного законодавства, а також міжнародних угод в галузі інтелектуальної власності.
Принципами патентного права є;
1. Визнання за патентовласником виключного права на викори- стання запатентованого об'єкта. Тільки патентовласник може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати запатентова- ний винахід, а всі інші особи повинні утримуватись від неза- конного їх використання.
2. Додержання балансу інтересів патентовласника та інтересів суспільства. Так, наприклад, існує строк обмеження дії патен- ту, по закінченні якого винахід стає загальнодоступним.
3. Охорона офіційно визнаних патентоспроможних винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Для гарантування захисту своїх прав необхідно подати заявку до патентного ві- домства.
4. Законом охороняються та визнаються права й інтереси як па- тентовласників, так і авторів винаходу, корисної моделі або зразка.
До джерел патентного права належать Конституція України, Ци- вільний кодекс України, закони України «Про охорону прав на вина- ходи і корисні моделі» [9], «Про охорону прав на промислові зразки» [10] та інші, а також нормативно-правові акти, що містять норми па- тентного права, видані Державним департаментом інтелектуальної власності. Джерелами патентного права є також міжнародні угоди та договори, наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової
власності, Євразійська патентна конвенція, Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ - Раіепі: Соорегайоп Тгеагу) та ін.
Разом із законами у всіх країнах діють акти, що видаються уря- довими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрет, ордонанс, правила, інструкції, регламенти. Особливо важливе місце підза- конні акти займають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони інтелектуальної власності. Підзаконні акти регулюють такі питання:
■ патентоспроможність винаходів;
■ порядок проходження заявки в патентному відомстві;
■ видача охоронних документів;
■ питання щодо оформлення та правової охорони винаходів. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових
питань і мають велике практичне значення при оформленні патент- них прав. За їх допомогою виконавчі органи держави через патентні відомства здійснюють патентну політику, яка визначається еконо- мічним та технічним розвитком країни. До джерел патентного пра- ва, крім законів і підзаконних актів, належать інструкції, положен- ня, правила (наприклад, Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи та порядок видачі патентів від 18.06.1996 р.).
Судова практика є невід'ємною частиною джерел права інте- лектуальної власності. Офіційно в більшості країн судові рішення не створюють обов'язкового правила і не є обов'язковими при роз- гляді аналогічних справ, але на практиці діяльність судів відіграє важливу роль у формуванні та застосуванні норм щодо охорони інтелектуальної власності. Судова практика заповнює прогалини, роз'яснює і тлумачить зміст норм законодавства та їх застосування. Особливо важливу роль відіграють суди у Великобританії та США. В цих країнах діє так званий судовий прецедент, відповідно до яко- го рішення суду обов'язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж інстанції або нижче. Таке значення судової практики обумов- лене специфічною англосаксонською правовою системою, за якою