Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Класифікація злочинних типів.

Психологічна структура особи злочинця.

Генезис злочинної поведінки полягає у формуванні у індивіда стану психологічної готовності до поведінкового акту у формі суспільно небезпечних дій або без дій.

Для науково обґрунтованого висновку про те, які психологічні властивості особистості грають роль у породженні злочинної поведінки необхідно мати модель психологічної структури особистості злочинця, яка виражає основний зміст кримінальної зараженості особистості.

До психологічної структури особистості злочинця дослідники відносять:

- властивості потрібно-мотиваційної сфери (потреби, інтереси та інше);

- властивості ціннісно-нормативної сфери (погляди, ціннісні орієнтації, переконання, установки та інше);

- інтелектуальні властивості (рівень розумового розвитку, особливості мислення та інше);

- властивості, які є значимими у злочинній поведінці (знання, вміння, навички, здібності);

- емоційні, вольові властивості, темперамент.

Якщо дивитись на психологічну структуру особистості злочинця з точки зору функцій, які вона виконує щодо породження злочинної поведінки, то вона зобов’язана включати властивості, які детермінують:

а) криміногенно значиме сприйняття тих або інших соціальних умов та ситуацій;

б) мотивацію до злочинної поведінки;

в) прийнятність злочинної мети, яка визначається кримінальним способом реалізації мотивів;

г) можливість реалізації злочинного засобу – досягнення злочинної мети.

Треба зауважити, що головним моментом у генезисі злочинної поведінки, за будь яких обставин, залишається прийняття кримінальних ціле та засобів.

Організовані злочинні групи – це багаточисельне злочинне співтовариство, яке поєднує у своїх рядах десятки та сотні осіб, активно займаються злочинною діяльністю.

В основі формування організованих злочинних груп знаходяться два принципа: територіальний та етнічний.

Територіальні злочинні групи створюються в мікрорайоні, місті, регіоні. Такі угруповання мають назви: “команда”, “бригада” та мають чітку структуру та сувору дисципліну.

До структури таких злочинних товариств входять: лідер (“авторитет”), збирачи “податі”, бійці.

Аналогічну структуру має і етнічно організована злочинна група. Але її особливість полягає в тому, що найбільш важні “посади” займають представники відповідного етносу. Так, відомі такі етнічні злочинні угруповання, як чеченська, абхазька, татарська азербайджанська та інші.

У якості приклада може бути надана схема територіальної злочинної організації наркомафії, яка розроблена дослідником В.Ф.Пірожковим.

1. У голові – керівництво.

2. Йому підкорені: служба безпеки, економічна служба, інженерно-технічна служба, науково-дослідницькі підрозділи, групи вирощування та скупки сировини.

3. Економічна служба керує напрямок “відмивання грошів”.

4. Науково-дослідницька група керує лабораторіями з переробки сировини.

5. Групи постачання сировини, взаємодій з оптовими покупцями керують дрібними постачальниками, продавцями та вербовщиками клієнтів.

3. Кримінальна субкультура та її основні елементи

Субкультура (від лат. “sub” – під) – це частина основної культури. Кримінальна субкультура – це духовне життя відносно обмеженої частини суспільства, яка має кримінальну спрямованість та притримується кримінальних традицій і звичок. Кримінальній субкультурі варті такі риси, як використання жаргону, татуювань, виконання неформальних норм поведінки та особливості проведення дозвілля.

Специфічним елементом кримінальної субкультури є стратифікація – поділ людей на умовні ієрархічні групи у залежності від авторитету, відносно реальної влади в кримінальному середовищі.

Елементи стратифікації суттєво впливають на психологію особистості та мають ряд властивостей: жорстке поділення на “своїх” та “чужих”; рольові предписання; відповідне клейміння; автономне функціонування кожної страти; субординація в міжособистісних стосунків.

Специфічними елементами кримінальної субкультури є: жаргон, кличка та татуювання.

Жаргон – умовна мова. Головна функція якої скрити від оточуючих змістовність інформації, яка перелається.

Сучасний кримінальний жаргон має велику поширеність, проникає у різні інформаційні мережі та використовується не тільки злочинцями, а і співробітниками правоохоронних органів, де якими представниками влади, артистами та іншими.

Кримінальний жаргон характеризується своєю неоднозначністю. Так одне і те слово може мати велику кількість синонімів (“повія”, “стукач”).

Кличка – персоніфіцирована форма жаргонного звернення до представника кримінального співтовариства. Кличка заміняє не тільки прізвище людині, а закріпляє і його соціальний статус. У авторитетного злочинця не може бути ображеної клички.

Татуювання (“наколка”, “регалка”, “прошивка”) – знаковий, невербальний засіб передачі інформації. Воно має такі характеристики, як зміст злочину, належність до певної страти, злочинну спеціалізацію, спрямованість особистості та інші.

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особи злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, установлення особливостей у кримінальних відносинах.

Спробу дослідити злочинні типи (соціально-психологічні типи) зробив італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність татуювань на їхньому тілі. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців:

1) природжених;

2) «злочинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії;

3) злочинців із пристрасті;

4) випадкових;

5) звичних.

Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х роках XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О. Лазурським. При визначенні типів він виходив з:

1) природних психологічних можливостей;

2) особливостей соціального пристосування особистості до дійсності, причому відповідно до цих ознак встановив три рівні особистостей: нижчий, середній та вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

Для кримінальної психології важливе значення мають спотворені типи особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні особистості) .

0. Лазурський до спотворених типів відносив:

1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до всього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів та потреб; б) безвільно - боязкого, який легко піддається навіюванню, з переважанням пригніченого настрою. На його думку, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення злочинного світу;

2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам’ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди та інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального;

3) афективно-спотворений тип. Його представники ^;— безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — це п’яниці, забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки;

4) активно - спотворений (ґвалтівник) тип. Сюди входять два під типи: а) безладний ґвалтівник, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий, який не зупиняється і перед вбивством.

У 20-ті роки XX ст. різні типи злочинців досліджував С. Познишев., Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних та екзогенних (залежно ВІД співвідношення об’єктивних обставин І внутрішньої особистісної готовності до злочину). Перші — «моральні психоастеніки», яким чужі норми моралі і здатність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) недостатньо самостійні в обранні вчинків, тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні.

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, зумовленої психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це авторка розрізняла «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок несприятливих умов нерозвинута, людина низького культурного рівня) і «непримітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп було виділено основні типи (конкретно-емоційний, ефективно - абстрактний, інтелектуально-вольовий) та проміжні.

Цікавою є пропозиція О. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє:

1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ^; ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов’язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи хтивого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, який, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита;

2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей нібито роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця;

3) передкримінальний тип. Ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе.

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Зокрема, М. Єнікєєв за ступенем соціальної дезадаптації розрізняє два типи особи злочинця: антисоціальний тип (особи, що неодноразово вчиняли злочини на основі стійкої антисоціальної спрямованості, -— тип «злісного» злочинця); асоціальний тип (особи, що вперше вчинили злочин на основі загальної асоціальної спрямованості,— несоціалізований, «менш злісний» тип злочинця). За психорегуляційною підставою автор виділяє тип особи злочинця, який характеризується дефектами психічної саморегуляції (особи, що вчинили злочин уперше і внаслідок випадкового збігу обставин. Вчинений злочин суперечить загальному типу поведінки певної особи, є випадковим для неї, пов’язаний з окремими дефектами саморегуляції. Це особи, які не зуміли протистояти криміногенній ситуації; їхньою особистісною особливістю є низький рівень самоконтролю, ситуативна зумовленість поведінки). За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців:

1) злочинці з антисоціальною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї);

2) злочинці з антисоціальною корисливо- насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, поєднаними з насильством над особою);

3) злочинці з антигуманною, агресивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здоров’я та особистої гідності інших людей).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття особи злочинця.	\|	Психологія окремих категорій злочинців.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.