• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарство.

Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Латинської Америки

У спадщину від колоніальних часів Латинська Америка дістала специфічні риси господарства. Дві розвинуті галузі — плантаційне сільське господарство й гірничовидобувна промисловість — орієнтовані на експорт і досі залишаються провідними. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в гірничовидобувній виділяються експортні комплекси (нафтовидобувний, чорної та кольорової металургії), кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна промисловість. Усе більш міцні позиції на ринках регіонів посідають машинобудування та легка промисловість.

Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.

У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття.

На регіон припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % — кукурудзи, 19 % — бавовни, 21 % — фруктів; 50 % продукції йде на експорт (кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові).

Головні сільськогосподарські регіони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Найважливіші з районів — Мексиканське нагір’я, Арґентинська пампа та східне узбережжя Бразилії.

Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Арґентині, Чилі та Венесуелі.

Промисловість концентрується у найбільших містах і агломераціях, переважно столичних. Переробні підприємства не завжди розташовані в районах видобутку корисних копалин, частіше поблизу портів, томущо орієнтовані на експорт.

Розвиток транспортної системи в країнах регіону є недостатнім. Магістралі переважно сполучають райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, і тим більше трансконтинентальних, ліній практично немає.

Отже, країни регіону не мають досконалих національних господарств. Збереження стану економічної залежності, особливої виробничої інфраструктури (розміщення підприємств, комунікацій) і характер системи зовнішньоекономічних зв’язків гальмують створення збалансованих національних господарств латиноамериканських країн.

Держави Латинської Америки мають відносно низькі показники економічного рівня розвитку, але серед них спостерігається велика контрастність. Найвищого піднесення економіки досягли Мексика, Бразилія, Аргентина.

Гірничодобувна промисловість набула особливої значущості для зовнішнього ринку. Нафту експортують Мексика, Венесуела, Тринідад і Тобаго, залізні та мідні руди — Бразилія, Венесуела, Чилі, боксити — Ямайка, Суринам, Гайана. Продукція галузі забезпечує власні сировинні потреби та йде на експорт.

Паливно-енергетичний комплекс розвивається на власних, але різних за кількістю в окремих країнах ресурсах. Електроенергію виробляють потужні ГЕС та ТЕС.

Чорна металургія, незважаючи на достатню кількість сировини, розвинута лише у великих країнах регіону (Бразилії, Аргентині, Венесуелі). Кольорова металургія розвивається в Чилі, Болівії, Аргентині, Колумбії, Бразилії. Металургійні комплекси цих країн базуються на власній сировині і власній дешевій енергії. Дедалі більшого значення набуває виробництво швейних, пральних машин, холодильників тощо.

Хімічна промисловість працює на власній сировині (продуктах переробки нафти і газу), тому нафтохімічні підприємства є в Бразилії, Аргентині, Мексиці. У країнах регіону поширеним є виробництво мінеральних добрив, селітри, фосфатів.

Набуває розвитку легка промисловість, для якої властиве тяжіння до споживача.

Підприємства харчової галузі працюють в усіх країнах регіону. Для слаборозвинутих країн Карибського басейну, Центральної Америки, Болівії, Парагваювона традиційно залишається провідною галуззю господарства.

Сільське господарство характеризується багатоукладністю. Більша частина земель належить латифундистам. Латифундії — це великі земельні володіння, притаманні слаборозвинутому сільському господарству країн Латинської Америки. Аграрний сектор має яскраво виражену експортну спрямованість. У структурі сільського господарства переважає рослинництво. Найбільш поширеною зерновою культурою є кукурудза. Культивують також пшеницю (Аргентина), рис (Бразилія), сою (Мексика, Аргентина, Чилі), цукрову тростину (Куба, Бразилія). Серед олійних найбільше значення мають соя, соняшник, бавовник. Вирощують картоплю, різноманітні овочі та фрукти: томати, квасолю, банани, кокоси, ананаси, апельсини. Центральну Америку і Вест-Індію називають «продовольчим ринком світу». Цьому сприяють природне середовище, зручність транспортних під'їздів, наявність дешевої робочої сили і ринків збуту. На світові ринки постачають різноманітні сорти кави і какао Бразилія, Колумбія, Еквадор. «Банановими республіками» називають Коста-Рику, Гондурас, Гватемалу, Панаму, Еквадор, а Куба здобула назву «цукорниці світу». Тваринництво в основному має м'ясне спрямування. Розводять робочу і продуктивну худобу: коней, мулів, віслюків, корів, биків, овець, кіз, свиней; в Андах — лам і альпака, які забезпечують вовняною сировиною текстильну галузь (Чилі, Перу). Майже в усіх країнах Латинської Америки на високому рівні розвинуто рибальство. Переробні галузі виготовляють риб'яче борошно і риб'ячий жир (Чилі, Перу). Мексика — відомий експортер креветок. Місцеве населення традиційно вживає в їжу переважно продукти рослинного походження та рибу.

Транспорт.У зовнішніх перевезеннях переважає морський, у внутрішніх — автомобільний транспорт. Практично немає внутрішнього водного та трубопровідного видів транспорту. Залізничний — відносно молодий. Перші залізниці почали будувати в першій половині XX ст. Трансконтинентальні залізниці з'єднують країни: Мексику, Гватемалу, Коста-Рику, Панаму, Бразилію, Болівію, Чилі та Аргентину. Великі країни регіону мають власні авіакомпанії та морські порти, але основні пасажиро- та вантажоперевезення здійснюють іноземні компанії. Особливе місце посідає морський флот Панами — він подібний до морського флоту Ліберії, де застосовують принцип «зручного (дешевого) прапора». Розвиток транспортної мережі регіону є незадовільним.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Країни Латинської Америки експортують переважно мінеральну сировину — залізну руду, мідь, боксити. Традиційною статтею експорту є продукція сільського господарства:

· кава,

· какао,

· кукурудза,

· цукор,

· фрукти,

· овочі,

· м'ясо, в

· овна.

Країни регіону імпортують паливо, споживчі товари, машини, устаткування для галузей промисловості.

Основними торговими партнерами є США, країни Західної Європи, Японія.

Читайте також:

1. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.
2. Інтеграція національної економіки України у світове господарство.
3. Міжнародний поділ праці і світове господарство.
4. Світове господарство.
5. Сучасне світове господарство.
6. Третя форма – соціальне ринкове господарство.

Переглядів: 842