Структурні зміни м'язової системи під впливом фізичних навантажень

М'язи - це різнорідна тканина, що складається з м'язових волокон, сполучнотканинних, нервових і судинних елементів, які в комплексі забезпечують її головну функцію - скорочення.

Функції поперечносмугастих м'язів:

1) переміщення організму в просторі;

2) переміщення частин тіла;

3) підтримання постави;

4) один з результатів м'язового скорочення - вироблення тепла.

М'язові волокна складаються з міофібрил. Кожна міофібрила м'язового волокна діаметром біля 1 мкм складається в середньому з 2500 протофібрил, які являють собою подовжені полімеризовані молекули білків міозину й актину. У стані спокою тонкі довгі актинові нитки входять своїми кінцями в проміжки між товстими й більш короткими міозиновими нитками. При скороченні м'язового волокна вказані нитки не вкорочуються, а починають ковзати одні між одними: актинові нитки засовуються в проміжках між

міозиновими. Одиничне м'язове волокно здатне розвинути напруження 100-200 мг. Враховуючи, що загальна кількість м'язових волокон у людини близько 15-30 млн., вони могли б розвинути напруження 20-30 тонн, якщо б усі одночасно тягнули в один бік.

В організмі людини за мікроскопічною будовою виділяють непосмуговану, посмугованута серцевупосмуговану м'язову тканину. Скелетних м'язів в організмі людини 639 + 1 серцевий м'яз. Вони становлять близько 44 % загальної маси тіла.

Великі фізичні навантаження, характерні для сучасного спорту, висувають підвищені вимоги до всіх систем організму спортсмена, в тому числі й до скелетних м'язів. Вивчення змін, які відбуваються у м'язах під впливом різноманітних рухових режимів на макроскопічному й мікроскопічному рівнях, мають велике теоретичне й практичне значення, так як зміни в будові м'язів впливають на їх функціональні можливості.

Вивчення змін у м'язовій системі здійснюється різними методами. Найбільш розповсюджені з них такі:

* антропометричний метод, який дозволяє оцінити ступінь розвитку м'язів і їх динаміку, а також зміни м'язового компонента у вазі тіла спортсмена на основі вимірювання периметрів плеча, передпліччя, стегна й гомілки;

*функціональний (динамометричний) метод, який дозволяє визначити силу м'язів;

* мікроскопічний метод, за допомогою якого аналізується внутрішня перебудова м'язової тканини під впливом фізичних навантажень, в основі якої лежить їх робоча гіпертрофія.

Визначення абсолютної кількості м'язового компоненту у вазі тіла виводиться за формулою:

М = Lх r² х К,

де М - абсолютна кількість м'язової тканини (кг);

L - довжина тіла (см);

r - середня величина радіусів плеча, передпліччя, стегна і гомілки у місцях найбільшого розвитку м'язів за вирахуванням шкірно-жирового шару;

К - коефіцієнт, що дорівнює 6,5,

Величина радіусів указаних сегментів обчисляється, виходячи з обводів:

Q = 2Пr, де

Q - обвід того чи іншого сегменту тіла.

Гіпертрофія м'язової системи є невід'ємним компонентом більшості пристосувальних реакцій здорового організму й виявляється в людини при всіх видах фізичної роботи. Систематичні фізичні навантаження в процесі занять спортом приводять до того, що гіперфункція м'язів закріплюється відповідною структурною перебудовою. Цей процес дістав назву робочої гіпертрофії.

Серед морфологічних ознак, які характеризують гіпертрофію м'язів, потрібно відмітити збільшення об'єму та ваги органа, об'єму (довжини і товщини) його клітинних елементів. Збільшення кількості м'язових волокон не обов'язкова характеристика гіпертрофії м'язів, хоча нерідко супроводжує її.

Гіпертрофія м'язів при підвищених фізичних навантаженнях розвивається як наслідок їх гіперфункції. У процесі пристосувальних реакцій відбуваються морфологічні перетворення нарізних рівнях структурної організації скелетних м'язів: органному, клітинному й субклітинному. Збільшення інтенсивності скорочення м'язів закономірно веде за собою активізацію процесів енергоутворення й синтезу білка. Активне енергоутворення характеризується значним підвищенням споживання кисню на одиницю маси м'язової тканини, а також зростанням окислювального фосфорилювання, тобто аеробного ресинтезу аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). Оскільки енергія використовується не тільки для інтенсифікації м'язової діяльності, але й для підвищеного синтезу білків (скорочувальних), відбувається також мобілізація анаеробного шляху ресинтезу АТФ за рахунок розпаду глікогену й креатин фосфату (КФ), які містяться в міоцитах. Слідом за активізацією синтезу енергоутворюючих структур (мітохондрій) зростає синтез білка і збільшується маса функціонуючих структур -міофібрил. Отже, в основі гіпертрофії м'язів лежить збільшення маси цитоплазми м'язових волокон і кількості міофібрил, що приводить до збільшення діаметра кожного волокна. При цьому в м'язах активізується синтез нуклеїнових кислот і білків і підвищується вміст речовин, які забезпечують енергією - АТФ і КФ, а також глікогену.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адаптаційні зміни суглобово-зв'язкового апарату спортсменів різних спеціалізацій.	\|	Перебудова м'язів під виливом статичних і динамічних навантажень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.