Зміни в м'язових волокнах під впливом фізичних навантажень.

Розглядаючи гіпертрофію м'язових волокон як один з основних шляхів адаптації м'язів, варто зауважити, що гіпертрофія ПС-волокон, пов'язана перш за все із збільшенням міофібрил, збільшенням кількості та щільності мітохондрій, сприяє підвищенню витривалості, а гіпертрофія ШС-волокон сприяє підвищенню швидкісного потенціалу м'язу. Гіпертрофія м'язів пов'язана із змінами, в числі яких, перш за все, потрібно відмітити збільшення резервів актинових і, особливо, міозинових ниток, збільшення кількості міофібрил і кровоносних капілярів у волокні.

Принципово важливим для спортивної практики є питання можливості перетворення волокон одного типу в волокна іншого типу. Структура та функціональні можливості м'язових волокон різного типу зумовлюються особливостями їх нервової імпульсації, яка й визначає, буде дане волокно мати властивості ГІС- чи ШС-волокна. Якщо ШС-волокна стимулювати за принципом імпульсації ПС, то в них підвищується активність оксидантних ферментів. І, навпаки, стимуляція ПС-волокон за принципом ШС приводить до підвищення активності гліколітичних ферментів. Якщо процентне співвідношення кількості ШС- і ПС-волокон детерміноване генетично і слабо піддається впливу тренування, то зміна об'єму тих чи інших волокон легко може бути забезпечена тренуванням певного напряму. Наприклад, гіпертрофії ШС-волокон сприяють різні вправи: з додатковим навантаженням, із використанням спеціальних тренажерів, цілеспрямовані дії в боротьбі, удари у футболі, кидки в гандболі, спринтерський біг.

У результаті інтенсивного й тривалого тренування, спрямованого на розвиток витривалості, відмічаються структурні й функціональні зміни ШС-волокон. Зміни активності аеробного й анаеробного шляхів обміну якісно нагадують метаболічні трансформації, які відмічаються в результаті штучного стимулювання м'язів. Але адаптаційні зміни виражені значно менше, ніж у тих випадках, коли забезпечується постійна стимуляція.

Отже, тренування на витривалість істотно підвищує можливості окислювального шляху енергозабезпечення не тільки ШСа-, але і ШСб-волокон. Більше того, треновані на витривалість ШСа-волокна за своїми окислювальними властивостями можуть навіть переважати показники ПС-волокон, які характерні для нетренованої людини. Разом із тим, ніяким спеціальним тренуванням, пов'язаним із розвитком витривалості, неможливо досягти в ШС-волокнах таких змін, які характерні для добре тренованих ПС-волокон. І при інших однакових умовах спортсмени з більшою кількістю ПС-волокон будуть мати переваги на довгих дистанціях над спортсменами, у яких таких волокон менше.

Здатність людини диференціювати інтенсивність м'язового скорочення шляхом включення мінімально необхідної кількості рухових одиниць знаходиться в числі важливих реакцій адаптації м'язів. Не менш істотною для ефективного тренування і змагань у різних видах спорту є реакція адаптації, пов'язана зі збільшенням здатності ЦНС до мобілізації рухових одиниць у м'язах.

Рухи при м'язовій роботі та їх характер залежать, з одного боку, від імпульсів, які надходять з кори головного мозку, з другого - від імпульсів, які надходять у центр із периферії від пропріорецепторів м'язів.

Ефект довготривалої адаптації до фізичних навантажень силового характеру виявляється в різкому збільшенні кількості рухових одиниць, які втягуються в роботу. Так у нетренованих людей кількість рухових одиниць, які можуть бути мобілізовані при максимальних силових навантаженнях, переважно не перевищує 25-30 %, а в добре тренованих до силових навантажень процент моторних одиниць, які втягуються в роботу, може перевищувати 80 - 90 %. В основі цього явища лежить адапгація центральної нервової системи, яка приводить до підвищення здатності моторних центрів мобілізувати більшу кількість мотонейронів і до вдосконалення міжм'язової координації.

Другим напрямом адаптації м'язів є поліпшення міжм'язової координації, пов'язане з удосконаленням діяльності м'язів-синергістів і антагоністів, що значною мірою зумовлює економність роботи. Систематичні тренування приводять до усунення надлишкового напруження м'язів-антагоністів при виконанні різних вправ і одночасно забезпечують ефективну координацію діяльності м'язів синергістів у досягненні кінцевого заданого ефекту.

Існує два відносно самостійних механізми підвищення сили. Перший пов'язаний із морфофункціональними змінами в м'язовій тканині - гіпертрофією м'язових волокон, збільшенням кількості скорочувальних елементів м'язів (міофібрил). Другий передбачає удосконалення здатності нервової системи мобілізувати більшу кількість моторних одиниць та поліпшення міжм'язової координації, що приводить до збільшення роботи без збільшення об'єму м'язів.

У результаті сумарної перебудови морфологічних, біохімічних і фізіологічних механізмів, які зумовлюють ефективність пристосування організму людини до роботи силового характеру, сила м'язів може зрости в 2-4 рази.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити структурні зміни в кістковій системі під впливом фізичних навантажень.

2. Розкрити структурні зміни суглобово-зв'язкового апарату у спортсменів.

3. Розкрити структурні зміни м'язової системи під впливом фізичних навантажень.

4. Висвітлити перебудову м'язів під впливом статичних і динамічних навантажень.

5. Охарактеризувати структурно-функціональні особливості рухових одиниць м'язів.

6. Розкрити взаємозв'язок спортивної спеціалізації і структури м'язової тканини.

7. Висвітлити координацію діяльності рухових одиниць.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структурно-функціональні особливості рухових одиниць м'язів.	\|	РОЗДІЛ 3. АДАПТАЦІЯ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.