Мікеланджело

Третьою вершиною мистецтва Відродження вважають творчість Мікеланджело Буонаротті. Його довге життя – це низка подвигів, які наче мимоволі творив геній. Він був скульптором, архітектором, живописцем і поетом. Але більше всього і в усьому він залишався скульптором. Його фігури, написані на плафоні Сікстинської капели, можна прийняти за статуї, у його віршах, здається, відчутний різець скульптора..

Молодший сучасник Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, народився двадцятьма двома роками пізніше за нього, а помер через сорок чотири роки після його смерті (1475−1564Його юнацькі, глибоко талановиті роботи, особливо „Богоматір із бездиханним тілом Сина” в соборі Св. Петра і „Давид”, свідчили, що Мікеланджело − творець за покликанням.

Статуя Давида − її висота близько п’яти метрів − мала стояти на площі Сеньйорії у Флоренції. Встановлення цієї статуї мало особливе політичне значення; у цей час (поч. XVI ст.). Флорентійська республіка позбавилася від своїх внутрішніх тиранів і була сповнена рішучості протистояти й зовнішнім ворогам. Хотіли вірити, що маленька Флоренція зможе перемогти, як колись мирний пастух Давид переміг велетня Голіафа. Для Мікеланджело відкрилася можливість у повній мірі виявити своє обдарування. Він виконав з єдиної мармурової глиби прекрасного у своєму стриманому гніві молодого гіганта.

Через усю творчість митця проходять два головних скульптурних задуми: вже гробниця папи Юлія ІІ і гробниця Медичі. Внаслідок праці над гробницею папи Юлія ІІ залишилися статуї грізного пророка Мойсея та полонених. З цих останніх − дві повністю завершені: „Скутий полонений” та „Помираючий полонений”. Повільно обходячи фігуру „Скутого полоненого”, слідкуючи за зміною пластичних аспектів, глядач спостерігає усі стадії марного зусилля розірвати мотузки. „Помираючий полонений” не розриває свої мотузки: закинувши за голову руки і схиляючи голову до плеча, він поринув у стан, що однаково схожий і на смерть, і на сон – довгоочікуване звільнення від мук.

Скульптури Капелли Медичі, закінчені у 30-і рр. XVI ст., не підлягають однозначному тлумаченню. Це „Ніч” і „День”, „Вечір” та „Ранок”.

Мадонни Рафаеля − ідеальне уособлення чистоти і невинності, якої ніколи не досягали інші художники. У Мікеланджело краще всього виходили біблійні фігури: могутні, стихійні образи Єгови, стародавніх пророків і сивіл. Вони були ближчими його душі, ніж євангельські образи. Тому, ймовірно, Сікстинська капела з її „Страшним Судом” і „Створенням миру” є найбільшим живописним твором Мікеланджело. У Сікстинській капелі весь його геній відобразився повною мірою.

Розписи стелі Сікстинської капели. Усю середину стелі Мікеланджело заповнив сюжетними композиціями, оточив кожну написаними фігурами оголених юнаків Серед сюжетних розписів Сікстинської Капелли найбільш уславлена композиція „Створення Адама”. Внутрішній зміст цієї лаконічної композиції надзвичайно глибокий: вона є наче вічним символом звершення, одухотворення. Творча сила, Бог-деміург, не зупиняючись у своєму стрімкому польоті, простягає руку і ледве торкається простягнутої назустріч, ще інертної руки Адама. Ми начебто бачимо, як оживає тіло Адама, як прокидаються у ньому сили життя.

Уже в похилому віці Мікеланджело судилося знову повернутися до розписів Сікстинської капели. На цей раз він написав на стіні „Страшний Суд”.

Останній період свого життя Мікеланджело цілком присвятив закінченню споруди римського храму Св. Петра. До нього над цим комплексом споруд працювали Сен-Галло, Джакондо, Рафаель і Перрузі. І ось в 70 років Мікеланджело за наполяганням Папи взявся за цю колосальну працю. Задача була виконана ним блискуче: купол собору, безперечно, краща частина всієї споруди і чудо будівельного мистецтва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рафаель Санті	\|	Відродження у Венеції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.