Відродження у Венеції

Якщо у Флоренції і в Середній Італії образотворчі мистецтва розвивалися переважно під знаком пластики (самий живопис був, насамперед, пластичний), то у Венеції панував живопис як такий, радісна стихія кольору.

Відродження у Венеції – відокремлена і своєрідна частина загальноіталійського Відродження. Воно розпочалося тут пізніше, тривало довше, значення античних тенденцій у Венеції було найменшим, а зв’язок з наступним розвитком європейського живопису – більш поступовий.

Любов венеціанців до чуттєвої краси кольору (вони не вважали його другорядним елементом живопису, як флорентійці) призвела до нового живописного принципу. Матеріальність зображення у венеціанському живописі досягається не стільки за допомогою світлотіні, скільки за допомогою градацій кольору. Це є вже і у творі „Венера, що спить” Джорджоне Тіло сплячої Венери написане з мінімальним світлотіньовим моделюванням – воно наче просто рівномірно освітлено, і його ніби вкриває рівний світло-золотистий тон. Відчутно сприймаються усі ніжні переходи, підйоми та заглиблення форми. Згодом Веронезе, Тиціан, Тінторетто піднесли мистецтво „ліплення” за допомогою кольору до найвищої стадії майстерності.

Першим самобутнім венеціанським художником прийнято вважати Джованні Белліні (біля 1430−1516). Більшість його робіт знаходиться у Венеції і відрізняється благородністю типів, що зображаються, а також красою компонування.

На чолі венеціанської школи стояв один з найбільших італійських художників Вечелліо, більш відомий як Тиціан (1476/1477 або 1489/1490−1576). По колориту Тиціан визнаний єдиним майстром у своєму роді, а по урочистості композиції його можна порівняти лише з Рубенсом. Проживши довге життя, Тиціан створив незліченну кількість творів, найрізноманітніших за сюжетом і трактуванням.

За походженням він був дворянином і сином багача. Відчувши потяг до живопису, Тиціан поступив у майстерню Белліні, а потім захопився талантом свого товариша Джорджоне. Слава його починається з 1508 р., коли він написав на дверях старої шафи так зване „Крісто делла Монета” − картину, відому нині під назвою „Динарій кесаря”

Слава Тиціана розповсюдилася далеко за межі Венеції. Його звали до Риму і Парижа, Карл V замовляв йому свої портрети, заявивши, що ніхто, окрім Тиціана, не повинен писати їх. З 1545 р. Тиціан на запрошення Папи прибув до Риму, довго жив там і помер від морової язви.

Художника вважають великим майстром зображення жіночого тіла. В музеях зберігається багато Данай і Венер, що належать його кисті. Іноді Тиціан писав в романтико-символічному стилі. Прикладом може служити „Любов небесна і земна”, зображена у вигляді двох жінок біля колодязя-саркофага. У цьому ж стилі написана картина „Три віки”, що зображає пастуха з пастушкою, маленьких крилатих амурів і старих, оточених кістками. У картинах останнього періоду діяльності Тиціана вже відчувається значний занепад, хоча колорит і композиція залишаються такими ж могутніми.

Найтиповішим митцем святкової Венеції був Паоло Веронезе. Він був талановитим і простодушним у своєму мистецтві. Увесь розмах його обдарування відчутний у його багатофігурних великих композиціях, таких як „Шлюб у Кані Галілейській”, „Бенкет у будинку Левія”, „Таємна Вечеря”. Це були колоритні видовища пишних обідів у венеціанських палаццо з музикантами, блазнями, собаками. У них майже не було нічого релігійного, тому художникові з приводу одного твору довелося відповідати перед трибуналом святої інквізиції. Фарби Веронезе світлоносні, насичені затоном, вони матеріальні – ніби перетворюються у справжнє срібло, оксамит, хмари, тіла.

Характеристика епохи італійського Ренесансу була б неповною без творів скульптури, меблів і предметів розкоші.

Серед них фонтан Нептуна в Болоньї роботи Джованні та Болонья (1524−1608), чудовий енергійними контурами і вдалою композицією окремих частин. Джованні та Болонья − найвидатніший скульптор кінця епохи Ренесансу. Своїм декоративним творам він надавав колосальних розмірів і прикрашав їх пластичними зображеннями в стилі „гротеск” − масками і фантастичними тваринами.

Чудово задумана бронзова статуя Меркурія зображає бога тим, що мчить за вітром, який представлений у вигляді голови Еола,що видуває струмінь повітря. У цій статуї Джіованні дав нове життя античному міфу.

Архітектура впливала на декоративні прикраси приміщень: кімнати повторюють мотиви монументальної архітектури, а в камінах видно послідовну зміну архітрава, фриза, що вінчає карнизи, що розділяють і сполучають частини.

Розкішні парадні скрині, позолочені, прикрашені різьбленням і живописом складали частину обстановки жител знатних і багатих громадян Італії. Скульптори і живописці змагалися в мистецтві обробки цих скринь. Дуже часто ящики виготовляли із запашного дерева з метою додавання речам приємного запаху.

Гончарна майстерність у західних народів прийшла в занепад і збереглася тільки на Сході. Звідти це ремесло перейшло до Іспанії, де маври виготовляли глиняний глазурований посуд. Його прикрашали листям на білому тлі, що відливалося металевим червоно-жовтим блиском. Центром виробництва Іспано-Мавританії служив острів Майорка, звідки і пішла назва „майоліка”. Заслуженою славою користувалися твори Урбіно, Губбіо, Лезаро, а також Феррари.

Спочатку голубе або жовте тло посудини розмальовували світлими арабесками; пізніше навчилися відтворювати картини і складні композиції різними фарбами на світлому тлі. Вибір фарб залишався обмеженим, і тому кращими вважалися ті вироби з орнаментальними прикрасами, на яких зображені фігури людей. Повного розквіту майолікове виробництво досягло у XVI ст.

Проте особливо яскраво епоху Відродження характеризують роботи із золота, в яких художники відступали від строго архітектурних правил. Начиння і посуд прикрашали розкішним поєднанням рослин і тварин. Коштовні камені і навіть морські раковини приймали живий, осмислений вигляд.

Кращим прикладом подібного мистецтва може служити знаменита сільниця Франциска I роботи Бенвенуто Челліні. На овальній підставці зображений бог моря, поряд з ним − корабель, що служить сільницею; навпроти бога сидить Земля, біля неї − храм, що служить посудиною для приправ; навколо зображені морські і земні звірі, риби і раковини. Сільниця − єдиний достовірний твір Бенвенуто Челліні.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкажіть про розвиток архітектури доби Відродження.

2. Напишіть повідомлення „Розвиток української архітектури XV−XVI століть”3. Допишіть речення:

До будівель проторенесансного типу належать ... .

Проторенесансна архітектура заперечує ... .

Зачинателем архітектури Раннього Відродження вважають... .

Найхарактерніші будівлі Філіппа Брунеллескі − ... .

Проторенесанс вніс у готичне мистецтво ... .

5. Розкажіть про розвиток образотворчого мистецтва доби Відродження.

6. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем:

„Різноплановість таланту Леонардо да Вінчі”,

„Незалежна свобода генія, − широта художнього розмаху − характерні риси Мікеланджело Буанаротті”,

„Творчість Рафаеля Санті”,

„Художники Італії доби Відродження”.

7. Охарактеризуйте багатоманітність художньої творчості раннього Відродження.

8. Які характерні риси Раннього і Високого Ренесансу?

9. Розкажіть про Відродження у Венеції.

10. Напишіть повідомлення на тему: „Скульптура доби Відродження”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мікеланджело	\|	Північне Відродження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.