• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література

Библейскиеимена: люди, мифьі, история. — Ростов-на-Дону, 1997. Білоусенко О. Новий Завіт: Біблейна історія. — К., 1993. Валько В.Первісне християнство. — Л., 1997. Гарнак А.Сущность христианства. — М., 2001. Гонсалес X.История християнства: В 2-х т. — СПб., 2001. ГоричеваТ. Христианство и современньїй мир. — СПб., 1996. ГоловащенкоС. Біблієзнавство. — К., 2001. ГоловащенкоС. Історія християнства. — К., 1999. Иисус Христосв документах истории. — СПб., 1999. Кармайкл Д.Разгадка происхождения Христианства. Светская вер-сия. — М., 2002.

Каспер В. Ісус Христос. — К., 2002.

Католицизм. — К., 2001.

Каутский К.Происхождение христианства. — М., 1990.

Керне 3.Дорогами христианства: История церкви. — М., 1992.

Керне 3.Дорогами христианства. — М., 1995.

Керов В. Л.Вселенские собори и разделение церквей. — М., 1998.

Кюнг Г.Великие христианские мьіслители. — СПб., 2000.

Малерб М.Религии человечества. — М.— СПб., 1997.

Морозов Н. А.Христос. — М., 1997.

Николаева О.Православие и свобода. — М., 2002.

Паренте П. Богослов'я Христа. — Л., 1995.

Пилат Б. В.Две тайньї Христа. — М., 2001.

Раннехристианскиеапологетьі II—IV веков. — М., 2000.

СаганО. Національні прояви православ'я: український аспект. — К., 2001.

Саган 0. Н.Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. —

К., 2004.

Фаррар Ф. В.Жизнь Иисуса Христа: В 2-х т. — М., 1999. Християнствоі проблеми сучасності. — К., 2000. Християнство:контекст світової історії і культури. — К., 2000. ЯнгДж. Христианство. — М., 1998.

Іслам

Іслам є наймолодшою світовою релігією і водночас впли­вовою ідеологією сучасного світу.

Формування й поширення.Іслам з'являється на почат­ку VII ст. Зазнавши впливу іудаїзму й християнства шля­хом прийняття від них низки догматичних та обрядових по­ложень, іслам завдяки простішій та доступнішій догматиці, ритуалу швидко набував популярності. Нині на планеті на­раховується приблизно 900млн його послідовників.

Моделюючи суспільство, іслам охоплює всі аспекти осо­бистого й суспільного життя. Тому сприятливі умови для цієї релігії бувають лише тоді, коли вона є домінуючою в певній країні. Тож не дивно, що 660 млн мусульман, тобто понад 73% , мешкають у 36 країнах, де іслам є панівним ві­ровченням. Набагато менше їх в Америці, Європі. В Афри­ці його прихильники зосереджені на півночі континенту. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш та Індії. У 28 країнах іс­лам є державною релігією, зокрема в Алжирі, Єгипті, Іра­ку, Ірані, Лівії, Мавританії, Сомалі, Тунісі.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покір­ність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «відда­ним», що арабською —«мусульманин». Звідси і друга на­зва цієї релігії — «мусульманство». У Європі іслам має ще й третю назву — «магометанство» (від імені пророка Муха-ммеда — Магомета, Могаммада).

Батьківщина ісламу — Аравійський півострів. Саме там у 570 р. у збіднілому клані Хашим могутнього мекканського племені курайш народився майбутній засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед. Із 610 р. він почав висту­пати як релігійний проповідник, закликаючи звернутися до єданого Бога — Аллаха, щоденно молитися йому, дотриму-ватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 622 р. Му­хаммед переїхав із Мекки до сусідньої оази Ятриб, пізніше названої Мединою, де на нього чекав великий успіх. Тут було створено першу громаду мусульман та перші закони й поло­ження, які не лише стали основою ритуалу й культу ісламу, а і об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед помер в 632 р. і був похований у Медині.

Основні віросповідні принципи

Віровчення ісламу формулюється просто й дохідливо: Бог єдиний і всемогутній, він подарував людям своє од­кровення — Коран, — яке передав через чоловіка на ім'я Мухаммед.

Єдинобожжя.Першим і основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — про­рок його») і його посланця — Мухаммеда. Важливим у прин­ципі єдинобожжя є не тільки те, що Аллах є і що немає Бога, крім нього, але також і те, що Аллах є один великий Творець. Він владика небес, землі та всього, що є на них. Чітка систем­ність і регулярність, що спостерігається у Всесвіті, підпо­рядкована його волі. Він мудрий і всемогутній. Людське життя має сенс тільки в тому випадку, якщо воно цілком присвячене щирому поклонінню і служінню Аллаху. Лю­дина відповідає перед Господом за всі свої добрі й погані вчин­ки на цьому світі. Суд і відплата будуть здійснюватися не в цьому, а в іншому, потойбічному житті. Земне життя дано людині заради перевірки. Іспит людини відбувається через усі її справи і скрізь: на землі, у воді, в повітрі чи в космосі. І Богу відомі не лише її почуття, думки чи фізичні можли­вості, а й найменші порухи душі. За непослух він може по­карати як за життя, так і після смерті.

Правдиве трактування мусульманської віри — це «віра у вчення Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк». Той, хто не ступить на цей праведний шлях, ніколи не зможе пізнати Аллаха і його Закон. Така людина не є мусульманином, навіть якщо про­голошує себе покірною Всевишньому і слідує його Закону. Перше і найважливіше з того, що заповідав мусульманам пророк, це: «Немає Бога, крім Аллаха» («Ла іляха ілла-ллах»). Це означає, що у всьому Всесвіті тільки Всевишній Аллах гідний поклоніння, покори і немає владики і царя, окрім нього. Мусульмани впевнені, що за ними сила Госпо­да небес і землі, яка підтримає їх у всіх випадках. Все і вся мають потребу в ньому і покладаються на нього. Він поза людськими почуттями, і людський розум не в змозі осягну­ти його сутності.

« Немає Бога, крім Аллаха », з точки зору апологетів му­сульманства, є останньою і найвищою сходинкою в пізнан­ні єдинобожжя. Всі атрибути божественності втілено в од­ній божественній сутності як такій, вважають вони. Дві божественні сутності не можуть поєднати їх у собі з одна­ковою повнотою. Всеперемагаючий і правлячий усім мо­же бути тільки один. Неможливо, щоб ці атрибути були поділені між різними божествами. Якби один був мудрим, другий — всевидячим, третій — тим, що дарує блага, і всі вони були б різними особами, то землю охопили б руйна­ція і хаос.

Відповідно до ісламу ідея єдинобожжя близька і зрозу­міла віруючим, адже вона породжує в людині благородство і силу духу. Віра в те, що «немає Бога, крім Аллаха», збіль­шує силу віруючого, його почуття власної гідності та задово­лення. Його серце очищується від жадібності, злості, зазд­рості й інших негативних рис та побажань. Адже немає ін­ших сили, влади, впливу, перемог, ніж від Аллаха. Успіх і поразка — все в руках одного Аллаха. Не дарує він, заборо­нивши, і не забороняє, подарувавши.

Вшанування пророкаМухаммеда. Другий догмат вима­гає вшанування головного й останнього пророка істинної віри — Мухаммеда. Розповідають, що коли він перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився ангел із наказом нести людям істинне слово — слово Аллаха (Коран, сура XCVI). Ісуса Хреста іслам також визнає великим пророком. Його буде покликано вершити Страшний суд. Тому мусуль­мани не вірять в те, що Ісус Христос був страчений. Водно­час вважається, що християни помиляються, сприймаючи Христа як Сина Божого. Христос — заступник, утішитель, а не божественна особа.

Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що:

1) він — істинний посланець Аллаха;

2) шлях його правдивий, без недоліків і помилок;

3) він — останній пророк, який прийшов до людей від Всевишнього, до дня Страшного суду.

Мухаммед заповів вірити в Судний день. Це значить, що:

1) Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воск­ресіння з мервих;

2) потім Аллах оживить їх і збере в одному місці;

3) на суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, до­брі й погані;

4) Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого перева­жать злі діяння, буде покараним;

5) прощені увійдуть у рай, покарані — потраплять у пекло.

Коран — Святе Письмо ісламу.Третім догматом є ша­нування Святого Письма — Корану (араб., досл. — читан­ня), — що є головною священною книгою мусульман. За іс­ламською традицією, Коран є «копією» «матері-книги», яка існує на небі одвічно. У ній записано всі Божі веління та всі події, що відбуваються і мають відбутися. Архангел Джеб-раїл (Гавриїл) переповів цю книгу Мухаммеду частинами, що мали стосунок до певних подій.

Складається Коран із промов, проповідей, пророцьких од­кровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упро­довж 610—632 pp. Через те що всі вони переповідалися ус­но, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (роки пра­вління 632—634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За тре­тього халіфа Османа (роки правління 644—656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфогра­фія, правила читання і структура тексту остаточно каноні­зовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р.

Коран написаний римованою прозою класичною араб­ською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айятів, тобто віршів (араб, айя — знамен­ня). Відсутність логічного зв'язку між сурами пояснюється їх розташуванням: найдовші сури розміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» — молитви, що відкриває Коран), найкоротпіі — в кінці. Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Медина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, суперечностей зумо­вила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи його тлумачення).

Основний зміст Корану — проповідь ідеї єдиного Бога (Аллаха) як першопричини життя і першотворного створін­ня, попередження про Страшний суд, рай і пекло.

Коран посприяв розвитку мусульманських фікс (право­знавства), суфізму (містики), іс алам (теології). Це цінна релігійно-філософська та правознавча пам'ятка, що має все­світнє значення, джерело дослідження культурно-історич­ного, політичного розвитку та літературної спадщини Ара­вії кінця VI — першої половини VII ст. До того ж Коран є найдавнішим прозовим твором арабською мовою, що свого часу допомогло формуванню єдиної літературної мови араб­ських народів.

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульма­ни вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є також священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними».

Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок), що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів — опо­відей людей, які близько знали пророка, про його діяння.

Морально-етичні норми

Іслам подібно до інших великих релігій пропонує етич­не вчення, яке дійсне в будь-який час і за будь-яких обста­вин. Джерелом його є Коран.

Коран — джерело морального вчення.Для мусульман він є порадником і наставником віруючих у всіх життєвих випадках, починаючи з елементарних побутових питань і закінчуючи глобальними проблемами світової політики. Перш ніж визначити нормативне коло поведінки, іслам на­гадує віруючому: « Ти цілковито належиш Аллаху, який все бачить і все знає, і ніщо, навіть вагою з порошинку, не за­ховано від Нього в землі і на небі. Він бачить тебе, де б ти не перебував і який би вигляд ти не мав. Ти можеш сховатися від будь-кого, тільки не від Аллаха. Ти можеш обдурити всіх людей на світі, але Аллаха обдурити неможливо. Ти можеш перемогти будь-яку людину на світі, але не творця неба і землі. Весь світ може слідкувати лише за очевидними твої­ми справами і мораллю, але обізнаному в потойбічному і яв­ному відомі всі таємниці душі і серця. Які б справи ти не робив у цьому мінливому житті, ти неминуче зустрінеш свою смерть і постанеш перед Судом, де тобі не допоможуть ані адвокати, ані хабарі, ані благання, ані лжесвідчення, ані обман. У цей день твій Господь поставить точні терези і воздасть справедливо кожному зі своїх рабів за їх заслуги».

Опорою морального кодексу ісламу є страх перед Все­вишнім, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Однак іслам покладається не лише на силові засоби впливу, а й на психологічні, суттю яких є віра в Аллаха і Судний день. І це кредо утверджуєть­ся в серці віруючого, формуючи такого внутрішнього сто­рожа, який втілює в життя моральний кодекс ісламу. Цьо­му сприяють також влада і громадська думка, яка в мусуль­манських країнах має велику силу.

Відмітні ознаки ісламської моралі.Ісламська мораль має кілька відмітних ознак.

Першою ознакою є те, що іслам робить потяг людини до Господа й отримання його ласки заповітною метою життя. Ця мета стає високим критерієм моралі, й заради неї на шляху морального звеличення у людини не може виникну­ти жодних перешкод, які заважають її самовдосконален­ню. У межах моральної системи ісламу страх перед Алла­хом примушує існувати і працювати без втручання якихось зовнішніх факторів.

Друга ознака полягає в тому, що іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер люд­ського життя — побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. При цьому іслам робить мораль панівною.

Третя відмітна ознака — іслам вимагає вести такий спо­сіб життя, який би у своїй основі мав винятково принци­пи добра.

Ісламська мораль про сім'ю.Особливу увагу іслам при­діляє сім'ї як найважливішому елементу людського суспіль­ства. Сім'я — джерело оновлення людей, основа людства. Від того, яка вона, залежить добробут, перспектива всієї циві­лізації. Тому іслам наполягає на всебічному зміцненні й розвитку інституту сім'ї за правильними і здоровими прин­ципами. Категорично забороняється статева розпуста, яка вважається злочином і передбачає суворе покарання. У су­спільстві мають бути усунені всі фактори, які б так чи інак­ше сприяли аморальним стосункам чоловіка і жінки. Тому існує положення про покривало для жінки, заборонено зв'яз­ки між чужими чоловіками й жінками, обмежено співи, танці, тобто все, що може спонукати до гріховних вчинків. Мета і принципова суть цих заборон — зміцнення сім'ї. У гой же час іслам заохочує шлюб, вважає його добром, пра­ведністю і актом поклоніння Творцю. Процедура шлюбу є максимально спрощеною (взаємна відкрита згода суб'єктів у присутності двох свідків). Водночас осуджуються і чоловіки, і жінки, які відрікаються від нього. Заборонено шлюб лише між дуже близькими родичами. Чоловіки можуть од­ружуватися, коли вони того забажають і з якою завгодно жінкою.

Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йо­му підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися бать­кам і доглядати за ними. Не заохочується безлад в домі, від­сутність у сім'ї справжнього господаря і безвідповідаль­ність. Якщо відомо, що ладу в родині можна досягти лише за наявності наставника і наглядача за всіма сімейними справами, то господар сім'ї, як учить іслам, найбільше під­ходить на цю важливу роль. Чоловік повинен використо­вувати свій вплив для того, щоб у сім'ї панували добробут та щастя. Якщо ж у родині нормальних стосунків немає, іслам надає можливість вибору: або чоловік дає згоду на розлучення, або жінка викупляє себе у свого чоловіка.

Основні правила ісламської моралі.Стосунки в сім'ї, у громаді та суспільстві загалом регламентуються такими правилами:

1) і допомагайте один одному в праведності і благочесті; але не допомагайте один одному в гріху і беззаконні;

2) хай буде серед вас община людей, які закликають до добра і проповідують справедливість та забороняють зло;

3) стережіться припущення (будь-якої думки про ін­ших), бо це помилкова розмова, не слухайте таємних роз­мов, не робіться суперниками в стосунках один із одним, не шукайте недоліків в інших, не заздріть один одному, не ворогуйте один з одним. Будьте братами, о раби Аллаха;

4) хто любить в ім'я Аллаха, хто ненавидить в ім'я Алла­ха, хто подає в ім'я Аллаха, хто відмовляється від милостині в ім'я Аллаха — той удосконалив віру;

5) якщо хтось іде з несправедливою людиною, щоб її зміц­нювати, і знає, що вона несправедлива, той залишає іслам;

6) той, хто допомагає своєму народові в неправому ділі, нагадує нерозумного верблюда;

7) лише той віруючий, хто побажав своєму братові те, що побажав собі.

Іслам засуджує будь-яку діяльність, яка шкодить іншим людям, а також може завдати моральних чи матеріальних збитків усьому суспільству. Категорично заборонені спирт­ні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, за­няття танцями і співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.

Джихад. Важливе місце в ісламі посідає й учення про джихад — боротьбу, зусилля в справі поширення, панування ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. — набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язич-никами і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучуван­ням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають розрізня­ти джихад великий і малий: великий — духовне самовдос­коналення, малий — війна проти невірних.

За Кораном, оголошується джихад тільки в тому разі, коли:

1) є необхідність виступити на захист віри Аллаха, а не на завоювання в ім'я його;

2) назріла потреба звільнитися від тиранії;

3) з'явився духовний вождь, покликаний відновити по­рушену справедливість.

Під час бойових дій забороняється завдавати лиха жін­кам, дітям, хворим і немічним, а також ламати дерева, за­вдавати шкоди сільськогосподарським посівам тощо. Джи­хадом не є:

— агресивні й амбіційні війни;

— прикордонні сутички, міжнаціональна ворожнеча і міжкланові непорозуміння;

— будь-які спроби завоювання, пригнічення, колоніза­ції й експлуатації;

— насильне схилення людей до прийняття чужої для них віри.

Народний джихад оголошує тільки загальновизнаний духовний вождь і найвищий суддя, який здатний об'єк­тивно оцінити обставини, що склалися, зважити всі доводи і вказати вірний шлях.

Душа і тіло.У віровченні цієї релігії багато уваги приді­ляється співвідношенню матеріального і духовного, душі і тіла. Аллах зробив душу людини своїм заступником на зем­лі, надавши їй цілий комплекс прав і обов'язків. А щоб ду­ша успішно виконувала свої функції, він нагородив її тілом, неповторним у своїй гармонії й досконалості. Відтак тіло є не в'язницею для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний потяг до розвитку, то він може досягти підне­сеності, виявляючи свої початкові задатки і нахили за допо­могою власного фізичного тіла.

Тіло не є місцем страждань і мук духу, що з якихось при­чин там забарився. Аллах вселив людський дух у тіло, по­слуговуючись яким дух виступає на арену боротьби і праці для виконання свого обов'язку. Саме для активної діяльнос­ті духу у світі існують різні суспільні сфери: економічна, со­ціальна, політична, — щоб задовольнити різні людські потре­би. Оскільки, як тлумачать ідеологи ісламу, духовне піднесення і моральна досконалість у цьому світі здійсненні, лю­дина не повинна сходити з арени боротьби і праці, уникаючи активної діяльності. Навпаки, вона мусить виявити весь свій творчий потенціал відповідно до свого природного обдару­вання впертою, невтомною працею. Світ, що оточує люди­ну, має бути для неї ареною випробування. При цьому кож­на життєва ситуація є своєрідним питанням, за допомогою якого раби Аллаха всебічно екзаменуються. Досягти успіху і прогресу людина може тільки тоді, коли з великою пова­гою ставитиметься до цього іспиту і старанно готуватиметь­ся до нього. Тому іслам категорично відкидає чернецтво, вва­жаючи, що шлях духовного росту людини повинен бути не за межами, а в гущі суспільного буття. Дух розвивається, роз­квітає, міцніє, підноситься, стає щасливим тільки за умови активної участі людини в суспільних справах. Індивід пови­нен також усіляко прагнути того, щоб Аллах повернувся до нього своїм обличчям, був прихильним.

Шлях до духовного зростання.Іслам вказує людині шлях до її духовного зростання в коловороті матеріального життя.

Перший крок на цьому шляху — іман (істинна віра). Во­на мусить бути міцною в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, крім Аллаха — всемо­гутнього і великого. Головна мета зусиль і діяльності — повернення до Аллаха і отримання його ласки. Закон жит­тя — повеління і заборони Господа.

Другий крок — покірність. Це відмова людини від власної незалежності й особистої свободи, повна покора Аллаху.

Третім кроком до духовного вдосконалення є таква (бо-гобоязливість), яка виявляється у розумінні свого обов'яз­ку і відчутті відповідальності перед Господом. Усе життя людина повинна чітко розрізняти дозволене і недозволене, істинне і хибне, добре і зле, справедливе і несправедливе, свідомо і вільно вибираючи те, що угодне Богу.

Вершиною вдосконалення власних духовних основ має стати іхсан — щирість у всіх вчинках перед поглядом Ал­лаха. Це четвертий крок. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. При цьому мало самому діяти добро­чинно — треба всебічно сприяти тому, щоб добро і правед­ність на землі Аллаха примножувалися. Якщо комусь да­но досягти висот на цьому шляху, то це означає його набли­ження до Бога. Іхсан — це ідеал, до якого прагне кожна глибоко віруюча людина в ім'я власного духовного підне­сення і розквіту в ісламі.

Мусульманський шаріат

Згідно з мусульманською традицією у світі існує дві категорії людей. До першої належать ті, які зумисне вико­ристовують частину своїх сил так, щоб завдавати шкоди собі й іншим людям. Або ж вони нехтують тими засобами, які закладено в них самих. Друга — охоплює людей, які все роблять усупереч власній волі. Перші — злі люди, і щоб стримувати їх, потрібний суворий закон. Другі — неосвіче-ні, вони потребують знання того, як правильно використо­вувати власні сили. Задовольнити цю потребу покликаний шаріат.

Шаріат (араб, шаріа — правильний шлях до мети) — комплекс юри­дичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючихурай.

За шаріатом, у кожної людини є чотири види обов'язків.

1. Обов'язки перед Аллахом:

— вірити в нього, визнавати, що тільки він — Бог і Го­сподь;

— вірити у висловлювання «Мухаммед — Посланець Аллаха»;

— підкорятись і дотримуватися закону Суни;

— поклонятися Аллаху.

2. Обов'язки перед собою:

— не вживати вина, гашишу, опіуму, інших речовин, що одурманюють, крові, свинини та м'яса інших «нечис­тих» тварин, оскільки все це шкідливо впливає на здоров'я людини, її моральність, розум;

— закривати ті частини тіла, оголення яких вважаєть­ся безсоромністю;

— виявляти впертість у здобуванні засобів для існуван­ня: не сидіти без діла, не жебракувати, не морити себе голо­дом, не застосовувати сили, а йти законним шляхом у прид­банні того, що створив Аллах на землі;

— не тамувати свої бажання, одружуватися для задо­волення пристрасті, що є в душі;

— не принижуватися, жити в достатку і насолоджува­тися життям;

— не вдаватися до самогубства.

3. Обов'язки перед іншими рабами Аллаха. Шаріат не тільки визначає коло обов'язків перед своїм тілом і душею, а й зобов'язує зважати на інших, виконую­чи їх. Так, заборонено грабіжництво, брехня, наклепи і ви­гадки, оскільки все це завдає шкоди іншим рабам Аллаха. Іслам забороняє азартні ігри, лотереї, нечесні угоди. Не можна вбивати людину, сіяти розбрат і смуту на землі. Не завдавати шкоди один одному, за шаріатом, недостат­ньо для успішного розвитку людства. Необхідно також, щоб стосунки між людьми будувалися на співробітництві в добрих справах, взаємодопомозі в інтересах усього сус­пільства.

Особливу увагу шаріат звертає на сім'ю. Чітко визнача­ються обов'язки чоловіка — як глави і захисника сім'ї, роз­порядника її справ; жінки — як берегині домашнього затиш­ку; дітей — вони мусять слухатися батьків, шанувати їх і турбуватися про них у старості. Шаріат визначає також обо­в'язки стосовно родичів («кровна спорідненість»), устано­влює закон спадщини. Заборонено перелюб, оскільки це шкодить здоров'ю і моралі, веде до поширення вседозволе­ності, розпусти в суспільстві, а отже, розхитує основи іс­ламської цивілізації й культури.

4. Обов'язки перед іншими творіннями.

Відповідно до ісламу людина має перевагу над іншими творіннями Бога: їй дозволено розпоряджатися ними, під­коряти своїй силі, використовувати їх. Проте в ставленні до них Бог дав людині і обов'язки: не знищувати їх, не за­вдавати їм шкоди, не мучити без нагальної потреби, обира­ти для їх використання найсправедливіші методи. Зокре­ма, вбивати тварину дозволяється тільки для їжі. Іслам не вітає тих, хто тримає птахів у клітках, забороняє знищува­ти знічев'я будь-що живе, не кажучи вже про неживе. Не слід навіть марно проливати воду.

Читайте також:

1. Використана література
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
4. Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії.
5. Довідкова література
6. Додаткова література
7. Додаткова література
8. Додаткова література
9. Додаткова література
10. Додаткова література
11. Додаткова література
12. Додаткова література

Переглядів: 418