• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Т.В. Барамикова, Л.П. Ільєнко, Н.Д. Ганчик

1. Воля Божа і свобода людини: гармонія і суперечність.

2. Юридичний захист майнових прав релігійних об'єднань в Україні.

3. Право людини на свободу віросповідання та його державне забезпечення.

4. Проблеми православ'я в сучасній Україні.

5. Євангельські основи свободи віросповідання.

6. Церква і держава в Україні: історична спадщина.

7. Християнство і демократія в глобальному контексті.

8. Права людини і біблійна правова думка.

9. Католицизм і демократія: конфлікти та співпраця.

10. Ісламське підґрунтя релігійних прав людини.

11. Богословське тлумачення прав людини.

Запитання. Завдання

1. Поясніть, чому витоки свободи совісті лежать в акті самовизна­чення людини.

2. Які поняття повніше розкривають поняття «свобода релігії»? Чому?

3. Чому поняття «свобода совісті» є ширшим, аніж поняття «свобо­да релігії»?

4. У чому особливість релігійної толерантності?

XIII. заохочувати створення спеціальних міжконфесійних центрів, об­мінів виставками і ярмарками, темою яких є культурна спадщина, шеде­врами релігійного мистецтва і книгами, допомагати кращому озна­йомленню народів з різними релігійними європейськими культурами;

XIV. сприяти програмам обмінів з метою якнайширшого озна­йомлення студентів, дослідників і митців із етичними, моральними і культурними цінностями європейських релігій;

XV. заохочувати культурний туризм у Європі і поширення зв'язків із сусідніми країнами заради розвитку наявних перспектив і відкриття нових можливостей культурних комунікацій;

XVI. забезпечувати публічні бібліотеки інформацією, яка б розкри­вала культурні досягнення та розповідала про вірування в різних релі­гійних традиціях;

XVII. сприяти науковим дослідженням стосовно спільності коріння різних європейських культур, спрямованим на краще розуміння їх вза-ємопов'язання і взаємодоповнення.

Короткий термінологічний словник

Абат(сирійськ. abba — батько) — настоятель монастиря в католиць­кій церкві.

Абсолют(лат. absolutus — безумовний, повний, необмежений, до­сконалий)— нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джере­лом і першоосновою світу. Християнство ознаками Абсолюту наділяє Бога.

Авеста— священна книга зороастризму.

Автокефалія(грец. autos — сам \kephale — голова) — повне само­врядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Агіографія(грец. hagios — святий \grapho — пишу) — різновид цер­ковної літератури; життєписи (житія) святих.

Агностицизм(грец. agnostos — незнаний) — філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істи­ни, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Адам(староєвр., досл. — земля) — за Біблією — перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий деньтворіння.

Адвентизм(лат. adventus— пришестя) — течія пізнього протестанти­зму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник — Вільям Міллер (1782—1849).

Азан— за клик до молитви в ісламі.

Аксіологія(грец. ax/'os—цінний, або ах/а — цінність, і logos — вчення) — вчення про ціннісне ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя(староєвр. халлелу — хваліть, ях — Ягве) — хвалебний при­спів у християнському богослужінні.

Аллах(араб, альїлах — божество, Бог) — ім'я Бога в ісламі.

Алтар— місце в храмі для символічнихжертвоприношень.

Амінь(грец. і лат. атєп, давньоєвр. — хай буде істинно) — слово, що вживається наприкінці християнських молитов, священнихтекстів тощо.

Амулет(араб, hamula — носити) — предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити вдачу.

Аналіз(грец. analysis — розклад, розчленування) — метод пізнання, який полягає в уявному (мисленому) розчленуванні цілого на частини з метою його детального вивчення.

Анафема(грец. anathema — прокляття) — у християнстві — проклят­тя від імені Бога, найвища кара для віруючого.

Ангели(грец. angelos — вісник) — згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу — створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Всевишнього.

Аніматизм(лат. animatus — живий) — віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Анімізм(лат. апіта — душа або animus — дух) — віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в люди­ну, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

Антихрист— супротивник ІсусаХриста, беззаконник, який мусить з'явитися перед другим пришестям Христа і протидіяти Месії; прагнутиме знищити християнство, але сам буде знищений Христом-переможцем.

Антропоморфізм(грец. antropos — людина, morphe — вид, форма) — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

Антропософія(грец. antropos — людина і sophia — мудрість) — релі­гійно-містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину.

Апокрифи(грец. apokhphos — таємний, секретний) — релігійні тво­ри, які офіційно не визнані священиками, а відтак не є канонічними.

Апостоли(грец. apostolus — посланець) — у християнстві — група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

Аріанство— течія в християнстві IV—VI ст., в основі якої було вчення Александрійського пресвітера Арія про нерівність Сина Божого з Богом-Отцем, яке суперечило встановленому на Вселенських соборах у Нікеї (325); і Константинополі (381) церковному догмату проєдиносутність Бога-ОтцяіЙогоСина.

Архат(санкср.,досл. — достойний, гідний, праведник) — істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Архетипи(грец. агпе — початок, походження і typos — відбиток, фор­ма)— вроджені праобрази, першоознаки, що складають зміст колектив­ного несвідомого (К.-Г. Юнг) та можуть відкриватися людині усні, містич­ному прозрінні, міфі, релігійній уяві тощо.

Архієпископ(грец. а/ті/ — старший, episkopos — наглядач) — стар­ший єпископ, один із найвищихтитулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

Архієрей(грец. arhiereus — старший священик) — у православ'ї — загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, ми­трополитів, патріарха) з числа чернецького (чорного) духовенства.

Аскетизм(грец. asketes — добре навчений) — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ.

Астральні культи(грец. astron — зірка) — релігійні дії, пов'язані з обожненням небесних тіл.

Атеїзм(грец. а — не і teos — Бог) — форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного.

Атман— одне з базових понять індуїзму, яке позначає суб'єктивну духовну першооснову сущого (індивідуальна душа).

Атрибут(лат. attributum —додане) — невід'ємна властивість пред­мета чи явища. Наприклад, за Р. Декартом, атрибутом матерії є протяж­ність, а душі — мислення.

Ахімса— заповідь ненасилля в індуїзмі.

Ашрами— стадії духовного розвитку в індуїзмі: брахмачар'я (уче­ництво з додержанням безшлюбності), грихастха (сімейне життя), ванап-растха (відхід від мирського життя), санньяса (повне відречення), що фор­муються на основі Закону Карми.

Аят—віршуКорані.

Баптизм(грец. baptizo — занурювати, хрестити у воді) — протестантсь­кий напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вва­жається Джон Сміт (1554—1612). Членами баптистських общин є при­близно 35 млн осіб зі 122 країн світу.

Берегині— поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янсь­ких віруваннях.

Біблія(грец. biblia — книга) — священна книга християнства та іуда­їзму (Старий Завіт). Має дві частини — Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт(27 книг). Складалася протягом І тис. до н. є. та II—III ст. н. є. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

Благодать— термін християнського богослов'я, що позначає дію Бога в людині як дар.

Брахман— у вченні індуїзму— найвищий дух, верховний бог, все­ленська душа, об'єктивна сторона буття Бога.

Брахма— в індуїзмі — бог-творець Всесвіту, одна з властивостей Брахмана.

Бог— першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

Богослужіння— сукупність дій, обрядів, церемоній, пов'язаних із си­стемою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

Бодхисатва(санскр., досл. — той, хто прагне просвітлення) — люди­на чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати Буддою.

Будда(санскр. будх — пробуджуватися; просвітлений, пробудже­ний) — 1) Сіддхартха Гаутама, який є засновником і основоположником буддійської релігії; 2) антропоморфний символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку; 3) людина, що досягла найвищого ступеня ду­ховного розвитку.

Буддизм— найдавніша світова релігія, яка виникла в VI—Vct. до н. є. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Да­лекому Сході.

Буття з Богом— внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

Ватикан— держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лю­того 1929 р. угоди між Піємхі і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі держав­ні атрибути, зокрема дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа — 44 гектари.

Варни— один із чотирьох станів каст в індуїзмі: брахмани (жерці), кшатрії (воїни, адміністратори), вайшиї (землероби, ремісники, торговці), шудри (слуги).

Веданта— релігійно-філософське вчення, яке вбачає головну мету в досягненні істинного знання, що дає усвідомлення відмінностей міжвічним і невічним буттям; передбачає відмову від будь-якої матеріальної відплати; закликає до опанування шістьма засобами (чеснотами); спокій духу, по­міркованість, відчуженість, терпіння, зосередженість, віра.

Веди— священні книги індуїзму, зміст яких складають сферу сакрального міфологічного знання. Охоплюють чотири збірники: «Ріг— Веда», «Яджур— Веда», «Сала—Веда», «Атгарва—Веда».

Ведизм— релігійнеутворення стародавньої Індії доби Вед, визна­чальною ознакою якого є міфологічна свідомість патріархального типу з визнанням культу багатьох богів (Агні,Індра,Сур'я, Варуна.Сомата ін.), що уособлюють сили та явища природи (вогонь, земля, блискавка, небо, місяць).

Вибір— складний внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої.

Видуй— сповідь, самовизнання гріховних дій, каяття та обіцянки більше не грішити в індуїзмі.

Відчуття— відображення певних властивостей предметів і явищ(ко-льору, звуку, запаху, твердості тощо) внаслідок їх безпосереднього впли­ву на органи відчуття людини.

Вільнодумство— ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

Вінчання— релігійна церемонія шлюбу в християн, яка відбувається, як правило,тільки вхрамі.

Віра— бездоказове вираження істинності релігійного вчення, ви­знання реального існування надприродних сил (Бога).

Віруючий— особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

Вішну— в індуїзмі — одна з властивостей Брахмана, бог-охоронець Всесвіту.

Воля— здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зу­силля, необхідні для її втілення.

Вселенська Чиста Релігія(Сахаджа-Йога)— релігійно-філософська течія орієнтального напряму, яка пропонує унікальний метод пізнання істини й духовного вдосконалення людини шляхом використання енергії божественної любові.

Генотеїзм(грец. hen (henos) — одно і theos — Бог) — форма політеїз­му, що визнає багатьох богів, але визначає серед них головного, навколо якого зосереджується релігійний культ.

Географія релігії— розділ релігієзнавства, що вивчає роль природ­ного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах зем­ної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігій­ного феномену із зовнішнім середовищем.

Глосолалія(грец. g/ossa — незрозуміле слово і Іаііеп — говорити) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особ­ливих настанов і молитов.

Гносеологія(грец.gnosis — пізнання і logos — вчення) — філософсь­ке знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можли­вості й умови вірогідності, істинності.

Гріх— порушення релігійного закону, відхилення від релігійно-моральних норм, приписів.

Гуманізм(лат. humanus — людяний, людський) — історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свобо­ду, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Дао— у даосизмі — вічне, незмінне, безформне, непізнаванне на­чало всіх речей і явищ.

Даосизм— релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Де— у даосизмі — опредметнений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Дезінтегративна функція релігії— здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

Деїзм(лат. deus — Бог) — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є безособовою першопричиною світу, не втручається в про­цеси і явища, що відбуваються в ньому.

Декалог— релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїз­му і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності — праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних мораль­них рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, пра­вдивість тощо).

Демон(грец. diamon — божество, дух) — у давньогрецькій міфоло­гії — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, Диявол.

Демонізм— одна з форм давніх вірувань, що ґрунтувалася на уяв­леннях про існування надприродних істот—демонів як безплотних сут-

ностей.

Демонологія— релігійне вчення про демонів, яке виникло на ґрунті

первісної віри в духів.

Деномінація(лат. denominatio — перейменування) — проміжна лан­ка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.

Дерево життя— невід'ємна складова космогонічних і часових первіс­них уявлень: вважалося, що його коріння йшло з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона —житло богів та духів.

Деструкція(лат. destructia — руйнування) — порушення або руйну­вання структури чого-небудь.

Джихад— всебічні зусилля в справі утвердження ісламу. Виокрем­люють чотири види Д.:1) джихад серця (спрямований на внутрішнє само­вдосконалення мусульманина; 2) джихад мови (залучення до віри словом);

3) джихад руки (заходи, які забезпечують виконання ісламських норм);

4) джихад меча (боротьба з невірними в ім'я Аллаха).

Догмати(грец. dogmatos — думка, вчення) релігійні— основні по­ложення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінни­ми істинами, встановленими Богом, і є обов'язковими для визнання їх усіма віруючими.

Дух— надприродна сутність, самодостатнє нематеріальне начало, що впливає на стани людини, природні явища і сфери.

Духовенство— спільна назва професійних служителів культу в де­яких сучасних релігіях.

Духовний суверенітет— активно-творча, незалежна духовна діяль­ність індивіда, який усвідомлює власну унікальність.

Душа— у буденній свідомості — глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях — таємнича чуттєво-надчуттєва істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації — безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

Єретик(грец. eretikos— відступний) — у християнському віровченні — особа, що відступила від канонів віри і приписів церковної влади.

Езотеризм(грец. esoterikos — внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, під­корення його своїм інтересам.

Екзархат(грец. exarchos — глава, намісник) — у православ'ї — цер­ковний округ, наділений певноюсамостійністю в справах управління. За­звичай Е. очолює єпископ — патріарший екзарх, підпорядкований патріарху.

Екуменічний рух— об'єднавчий рух християнських церков. Емоція(лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — один із виявів суб'єктивного ставлення людини до навколишнього світу і самої себе у формі безпосереднього переживання, душевного хвилювання (гнів, страх, радість і т. п.).

Есхатологія(грец. eschatos — останній, logos — вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Етнологія релігії— сфера релігієзнавчої науки, що комплексно дос­ліджує етнічні корені релігії, тобто систему відносин «релігія — етнос» у всьому різноманітті їх форм, видів, типів в означеному історичному вимірі. Етнонаціональні релігії—релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Етнос(грец. ethnos — народ, плем'я) — історична, позатериторіаль-на, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єва— згідно з Біблією — перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йомуякдружина.

Євангеліє(грец. euangelion — блага вість) — ранньохристиянські твори, що оповідають про життя Ісуса Христа та розкривають зміст його вчення. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоана), були ще Євангелія від інших авторів (Петра, Андрія, Филипа тощо). Нині їх відомо понад ЗО.

Єпархія(грец. eparchia — володарювання) — церковно-адміністра­тивний округ у християнській церкві на чолі з архієреєм.

Єресь(старогр. hairesis — відбір, переконання) — релігійні вчення, відмінні від офіційних релігійних доктрин і організацій.

Єрусалим— місто в Палестині, де зосереджено святині християнсь­кої, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віроспові­дань вважається священним містом.

Завіт— поняття Біблії, що означає сакральний союз Бога з людством. Знахарство— система лікування захворювань, яка ґрунтується на уявленнях про їх надприродне походження.

Зооморфізм(грец. zoon — тварина, morphe — форма) — надання ознактварин образам реальних або вигаданих об'єктів.

Ігумен(грец. hegumenos — той, хто веде, керуючий) — настоятель православного чоловічого монастиря.

Ідеологія релігійна— система концептуально оформлених релігійних уявлень, ідей, поглядів, аргументів і концепцій про найвищу досконалість — Бога і навколишній світ, мету, сенс життя віруючого.

Іджма— узгоджена думка мусульманських богословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не висвітлено Кораном або Суною.

Ідол(грец. eidolos— маленьке зображення) — виготовлений із дерева, каменя чи іншого матеріалу предмет, що зображує, уособлює божество.

Ієрарх(грец. hieros — священний, arche — влада) — представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, карди­нал, архієпископ, єпископ).

Ікона(грец. еікбп — зображення, образ) — зображення Бога, свято­го, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування.

Іконостас(грец. еікоп — зображення, образ і stasis — місце стоян­ня) — стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від центральної частини православного храму.

Імам(араб, амма — стояти попереду) — духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Іманентне(лат. immanens — властивий чому-небудь) — притаманна якому-небудь предмету, явищу, процесу певна внутрішня властивість (за­кономірність).

Імператив(лат. imperativus— владний) — веління, настійна вимога, правило.

Індиферентний(лат. indifferens — бездіяльний, байдужий) — той, хто байдужий до світоглядних питань, зокрема до релігійних та атеїстичних.

Індуїзм— поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Індульгенція(лат. indulgentia — милість) — папська грамота, свідоц­тво про відпущення як скоєних, так і ще нескоєних гріхів, що видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Інквізиція(лат. inquisitiro — розшук) — особливий суд у католицькій церкві із спеціально призначеними суддями для дізнання, суду й вине­сення вироку єретикам. Проіснувала до 1965 p., коли була перетворена в конгрегацію віровчення.

Інтегративна функція релігії— здатність релігії сприяти безкон-фліктномузв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спіль­ноти чи суспільства в цілому.

Інтеграція(лат. integratio — відновлення, поповнення) — об'єднан­ня в ціле окремих частин або елементів; процес розширення різних видів співробітництва між державами.

Інтуїтивний— той, який грунтується на інтуїції, зумовлений нею.

Інтуїція(лат. intuitio — уява, споглядання, від intueor—уважно дивлю­ся, звертаю увагу) — безпосереднє осягнення істини без логічного обгрун­тування, проміжних ланок аргументації; проникливість, відчуття, здогад.

Іоанн Хреститель— за Євангеліями — пророк, який провістив при-хідХриста, був його попередником.

Іпостась(грец. hypostasis — сутність, основа) — одна з трьох подоб єдиносущної божественної Трійці.

Ірраціоналізм(лат. irrationalis — нерозумний, несвідомий) — вчен­ня, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а дже­релом пізнання — інтуїція, почуття.

Ірраціональне— те, що перебуває за межами розуму, недоступне раціональному пізнанню і не може бути виражене в логічних поняттях.

Іслам— одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині по­ширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

Ісламізм— критична ісламська реформістська течія (ісла), що обс­тоює суворе дотримання вчення Корану та шаріату.

Ісламський фундаменталізм— релігійно-політичний рух, прибічники якого обстоюють суворе дотримання Корану та поширення ісламу на всій Землі.

Історія релігії— розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

Ісус Христос(грец. chhstos — помазаник, месія) — засновник і центральний образ християнства. За християнською традицією ІсусХрис-тос є боголюдиною, яка поєднує в собі божественне й людське начала (друга іпостасьТрійці — Бог-Син).

Іудаїзм— одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започат­ковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебіль­шого серед євреїв.

Іудаїзм прогресивний— реформістський рух, що є найпоширенішим і найвпливовішим напрямом у сучасному іудаїзмі. Акцентує увагу на вну­трішньому духовному осмисленні цінностей іудаїзму. Зародився yXVIIIcT. в Європі. Нині має до 2 млн послідовників, що мешкають у 43 країнах світу. В Україні діє 40 громад прогресивного іудаїзму, [оловою Прогресив-ного]удаїзму України є равин О. Духовний.

Йога(санскр., букв. — з'єднання, зосередження) — в індійській тра­диції — один із 6 ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану «звільнен­ня» душі від тягара тіла, матерії.

Кальвінізм— деномінація в протестантизмі, що виникла вході Рефор­мації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509—1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвизначення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим — загибель.

Кардинал(лат. cardinalis — головний) — головна духовна особа в католицькій церковній ієрархії після папи римського.

Карма(санскр.,досл.—дія,обов'язок, відплата) — особлива містична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі.

Категорії релігієзнавства— загальні поняття, що відображають сут­тєві, закономірні зв'язки і відношення, притаманні релігійному феноме­ну та явищам, безпосередньо пов'язаним із ним.

Катехізис(грец. katechesis — повчання) — книга, що містить корот­кий виклад основ християнського віровчення і моралі переважно у формі запитань і відповідей.

Католицизм(грец. katholikos—загальний, вселенський) — один із ос­новних (поряд із православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054 р.

Квазіатеїзм(лат. quasi— ніби, майже) —удаваний, несправжній ате­їзм, наприклад атеїзм радянської доби.

Квазірелігія(лат. quasi — ніби, майже) — несправжній, удаваний (не-релігійний) об'єкт поклоніння.

Києво-Печерська лавра— один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

Київська митрополія— церковний округ, що до середини XV ст. об'єд­нував усі християнські громади, парафії, єпархіїта здійснював каноніч­ний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрис­дикції Константинопольського патріарха.

Кияс— порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками; судження про непередбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Клерикалізм(лат. clericalis — церковний) — активна соціально-полі­тична церковна позиція щодо посилення релігійного впливу на всі сфери суспільного життя, втручання держави в церковнежиття.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії—здатність релігії сво­їми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братст­вом у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілку-ванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивнихумов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтаціїлюдей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

Комунікативна функція релігії— здатність релігії впливати на про­цес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння ін­формації та формувати між ними духовні зв'язки.

Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — переда­вання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, що ґрунтується на взаєморозумінні.

Конклав(лат. conclave — досл., замкнута кімната) — збори кардина­лів, що скликаються відразу після смерті Папи Римського для обрання нового папи.

Конфесія(лат. confessio — визнання, сповідування) — релігійне об'єд­нання, що має своє віровчення, культ і організацію.

Конфірмація(лат. confirmatio — зміцнення) — таїнство миропома­зання в католицькій церкві.

Конфуціанство— комплекс давньокитайських філософських, релі­гійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551—479 дон. є.). У їх основі — питання моральної природи людини, їїжиття в родині, державі, суспільстві.

Коран— священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

Кордоцентризм(лат. cor, cordis — серце) — релігійно-філософська концепція богопізнання, в якій центральне місце відводиться серцю як органу пізнання Бога.

Креаціонізм(лат. creatio — створюю) — релігійне вчення про ство­рення світу Богом із нічого. Притаманне іудаїзму, християнству, ісламу.

Культова діяльність— система певних обрядів, сукупність стереотип­них символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і над­природним.

Кутя(грец. киккіа — зерно) — обрядова страва східних слов'ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

Лавра(грец. laura — вулиця, прохід) — назва найбільших і найв-пливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні лаврою нази­ваються два монастирі: Києво-Печерська (з 1182) в Києві і Почаївська (з 1833) на Тернопіллі.

Ламаїзм— організаційно незалежний різновид (течія) буддизму, що сформувався в Тибеті (VII—XIV ст.) шляхом поєднання тантричного буд­дизму (ваджраяна) з місцевою релігією (культом)тибетцівбонпо (формою шаманізму).

Легітимація(лат. legitimus — законний) — визначення або підтвер­дження законності якогось права чи повноваження.

Легітимізуюча функція релігії— здатність релігії виховувати у віру­ючих шанобливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Лінгаятики— один із напрямів індуїзму, прибічники якого поклоня­лися Шиві у вигляді фалоса, вважаючи, що він уособлює продуктивні сили природи.

Літургія(грец. litos — загальний, ergou — справа) — обідня, найголо­вніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях. Обов'язковим елементом усіх літургій єтаїнство прича­стя (євхаристія).

Людський дух— здатність людини відчувати, виявляти вольові зу­силля, визначати мету життя і творчо діяти.

Лютеранство— деномінація в протестантизмі, основні принципи ві­ровчення якої сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послі­довниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

Магія(грец. mageia, лат. magia — чаклунство) — сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій можливо здійснювати вплив на лю­дей, предметний світчи хід подій.

Мара— в міфології багатьох народів світу — демоністичне уособ­лення зла.

Матфей— в християнській традиції — один із 12 апостолів, най­ближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

Медитація(лат. meditatio — міркування) — розумові дії, за допомо­гою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовні­шніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об'єкті.

Мекка— головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульмани-ну вхід заборонено. Вона — харам («священна», «заборонена»).

Меса(франц. messe, лат. missa, від mitto — посилаю) — богослужін­ня в католицькій церкві.

Месіанізм— віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі Царство Небесне.

Методи релігієзнавства— шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Мечеть (араб, масджид — місце поклоніння) — релігійно-культова споруда, храм у мусульман.

Месія(давньоєвр. машиах — помазаник) — своєрідний прообраз дійсної людини, яка має прийти і змінити світ на основах істинного буття.

Милосердя— одне з найголовніших релігійних благочесть, що роз­глядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Бо­жа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства, реальної доброчинності щодознедоленихтощо.

Миро(грец. тугоп — пахуче масло) — речовина, що використовуєть­ся священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освя­ченні церкви тощо.

Миропомазання— одне із семи таїнств християн, що символізує освя­чення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

Мислення— абстрактне, опосередковане, узагальнююче відтворен­ня світу; ідеальний момент діяльності людини, спрямований на вироб­лення знань і керування ними.

Митрополит(грец. metropolites — букв, людина з головного міста) — у церквах із патріаршою системою управління —другий після патріарха чин в церковній ієрархії.

Міф(грец. mythos — розповідь, переказ, оповідка) — духовне від­творення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

Мокоша— жіноче божество у міфології прадавніх українців. Входи­ла до давньоруського пантеону, її ідол стояв у Києві поруч з ідолом Перу-натаінших богів.

Мокша— в індуїзмі — усвідомлення індивідуальною душею того, що вона є частиною божественної душі.

Молитва— вербальне (словесне) звернення людини до об'єкта сво­єї віри (Бога, святихтощо) із проханням усіляких благ, заступництва, від­вернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

Монастир(грец. monosterion — місце, житло усамітнених) — грома­да ченців, які об'єдналися на основі спільних релігійних поглядів, ідеалів для спільного мешкання відповідно до певних правил і норм, установле­них церквою і зафіксованих у певних статутах.

Монізм(грец. monos — один, єдиний) — принцип пояснення світу у сві­тлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало — матерія) й ідеалістичний (начало — дух).

Монотеїзм(грец. monos — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Монофізитство(грец. monos — єдиний, один, phisis — природа) — вчен­ня в християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві — божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архі­мандритом Євтихієм.Халкідонський собор (451) визнав це вчення єрессю.

Мормони— Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнахсвіту. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

Мощі— рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час не­тлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шанують­ся в католицизмі й православ'ї.

Мулла (араб, маула — пан, володар) — найнижчий сан служителя культу в ісламі.

Муфтій(араб, муфті — той, хто визначає) — найвища духовна особа мусульман-сунітів, знавець шаріату.

Мухаммед (Мугаммад, Магомет,бл. 570—632) — засновник ісла­му, «посланець Аллаха», головний і останній пророк істинної віри.

Нагірна проповідь— за Євангеліями — проповідь Христа на горі перед апостолами, у якій моральність переосмислюється на засадах лю­бові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється бла­женством («вбогі духом», «засмучені», «голодні та спрагнені правди», «ми­лостиві», «чисті серцем», «миротворці» тощо).

Назарет— за Євангеліями — місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

Намаз(перс. — молитва) — мусульманська канонічна молитва, яку виконують п'ять разів на день.

Натуралізм(лат. natura — природа) — у широкому розумінні — зов­нішня правдоподібність, фактографічне копіювання життєвих явищ, пе­реважання фізіологічного боку людського життя.

Національна церква— система релігійних вірувань і культових дій, сформованих чітко означеним етносом — нацією в процесі його багатові­кового проживання на одній території під впливом усталених форм світо­гляду, звичаїв, традицій і виражених рідною мовою, у прийнятих симво­лічних формах. Є невід'ємним елементом культури і самосвідомості свого носія — нації, — підпорядкована практичній реалізації її національних інтересів і духовних потреб.

Неврастенія(грец. astheneia — слабкість) — функціональне захворю­вання нервової системи, астенія, що розвинулася внаслідоктривалого ро­зумового або емоційного перенапруження та фізіологічних перевантажень.

Невроз(грец. neuron — жила, нерв) — функціональні нервово-психічні захворювання (неврастенія, істерія, нав'язливі страхи тощо), які виника­ють внаслідок психічного перенапруження, глибоких переживань.

Неовахабізм— радикальна течія в ісламі, ідеологія якої ґрунтується на вченні вахабітів, послідовників Вахаба; ідейно-політичний рух, що сфор­мувався на основі цього релігійного вчення в мусульманських суспільст­вах, кінцевою метою якого є ісламізація всіх сфер суспільного життя.

Неорелігії— синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропосо­фії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологіютощо.

Неотомізм— панівний напрям у філософії сучасного католицизму, при­бічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обгрунтувати син­тез раціонального й ірраціонального на основі вчення Томи Аквінського.

Неофройдизм(грец. neos — новий) — напрям у сучасній філософії та психології, прибічники якого, на відміну від біологізму 3. Фройда, врахо­вують і роль середовища в формуванні особистості.

Несвідоме— сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму)та формуються опосередковано через гене­тично закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

Нігілізм(лат. nihil — ніщо) релігійний— форма заперечення релігії з позицій егоїстичного індивіда, який ставиться дожиття суто прагматично,

керується принципами анархізму, сповідує свободу від будь-яких пере­конань.

Німб(лат. nimbus — хмарина) — умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

Нірвана— психологічний стан завершеності внутрішнього буття пе­ред лицем буття зовнішнього, абсолютна відсутність бажань.

Новий Завіт— частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують хри­стияни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зок­рема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісу­са Христа.

Ной— біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

Нунцій(лат. nuntius — вісник) — постійний дипломатичний представ­ник (посол) Апостольської Столиці в державі, з якою та підтримує дипло­матичні відносини.

Обрізання— релігійно-магічний обряд обрізання крайньої плоті ста­тевого органу чоловіків. В іудаїзмі здійснюється на восьмий день після народження малюка і засвідчує етноконфесійну належність та ознаку завіту між Ягве і обраним ним народом; в ісламі постає важливим елемен­том конфесійної ідентифікації, але здійснюється над підлітками. Застосо­вується також у деяких племенах Африки, Австралії та Океанії.

Одкровення— термін, яким в іудеїв, християн, мусульман познача­ється все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

Окультизм(лат. occu/tus — прихований,таємний) — містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спіл­кування з ними за допомогою магічних обрядів.таємнихритуалівтощо. Ча­сто вживається яксинонім слова «езотеричний», що означає «для обраних».

Онтологія(грец. ontos — єство) — розділ філософії, вчення про буття світу, його сутність, структуру й закономірності, фундаментальні принци­пи і категорії.

Оранта— іконографічний образ Богоматері, що сформувався у се­редні віки (на повний зріст, з піднятими на рівні обличчя руками та повер­нутими до глядача долонями). Класичним втіленням Оранти є мозаїчне зображення на куполі собору Софії Київської.

Ортодокс(грец. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухиль­но дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Ортодоксія(грец. ortodox/a — правильна думка) — неухильне сліду­вання традиційному вченню церкви.

Острозька Біблія— перше повне видання Біблії в перекладі дав­ньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

Ошізм— неорелігійна течія, що виникла в XX ст. в Індії на основі вчення Ошо Раджніша (1931—1990), метою якої є формування нової сучасної людини, яка б поєднувала в собі найкращі риси Сходута Заходу, тобто здатної радіти фізичному життю і водночас мовчазно медитувати, досягаючи вершин свідомості. Шлях до цього — так звана «динамічна медитація», заснована на використанні музики та рухів.

П'ятдесятники(від старозавітного свята П'ятдесятниці, в Новому За­віті — зелені свята, або Трійця) — пізньопротестантська течія, що виник­ла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п'ятдесятий день піс­ля Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього — плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П'ятикнижжя Мойсея, Тора(давньоєвр. — вчення, закон) — назва першихкнигСтарогоЗавіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо.

Пантеїзм(грец. pan — все, theos — Бог) — вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як Абсолюту з природою.

Пантеон(грец. Pantheion — місце, присвячене всім богам) — сукуп­ність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвя­чений усім богам; нині — місце поховання видатних людей.

Папа Римський(грец. papas, лат. papa — батько, наставник, вихова­тель) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, наміс­ник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, мо­нарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи. Нинішній Папа Римський — БенедиктХУІ.

Парадигма(грец. paradeigma — приклад, взірець) — панівна сис­тема наукових ідей та теорій, що дає вченим — з їх допомогою і через систему освіти всьому суспільству — певне бачення світу. Дає змогу вирі­шувати світоглядні й практичні проблеми. П. служить еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну па­радигму.

Парафія— у православ'ї, католицизмі — первинна територіально-адміністративна одиниця церкви.

Пасха (Великдень)— свято християн, встановлене на честь чудодій­ного воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

Патріарх(грец. pathaches — праотець, родоначальник) — найвищий духовний сан, глава церкви. В Україні сан патріарха мають предстоятелі Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та Української греко-католицької церкви.

Пересопницьке Євангеліє— рукописний переклад чотирьох Єван­гелій на давньоукраїнську літературно-писемну мову. Створене в 1556— 1561 pp. в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рів­ненська область). Зберігається у Центральній науковій бібліотеці НАН України ім. Вернадського як національна святиня.

Піст— важливий спосіб регламентації життя віруючих за церковни­ми правилами, що передбачає невживання скоромноїїжі.

Політеїзм(грец. ро/у—багато, theos— Бог) —уявлення про існуван­ня кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

Праведність— за релігійними уявленнями — бездоганні вчинки ві­руючого у повсякденному житті.

Православ'я— один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після роз­колу 1054 р.

Православ'я українське— християнське віровчення і культ, органі­зація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами укра­їнської духовності.

Пракриті— першопочаткова недиференційована матерія для тво­рення Всесвіту Брахманом.

Примас(лат. primas — один із перших) — титул у деяких християнсь­ких церквах (католицькій, англіканській), який належить архієрею, що має вищу владу над духовенством певної країни.

Принцип— фундаментальне положення, первісне начало, найсуттє­віша основа, основоположна ідея, що визначає смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання.

Принципи релігієзнавства— основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Природне право— право кожної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Проблема— знання про незнання і передбачення можливості нау­кового відкриття; суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знаннями і дійсністю або супе­речність у самому пізнанні.

Провіденціалізм (лат. providencia — провидіння) — релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого.

Прозелітизм— намагання навернути у свою релігію послідовників інших вірувань.

Проповідь— публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час бого­служіння.

Проскура(грец., досл. — дарунок, пожертва) — невеликої круглої форми хліб із квасного пшеничного тіста, що вживається для причащання у православній церкві.

Протестантизм—третій, поряд із православ'ям і католицизмом, на­прям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

Псалми(грец. psa/mos — пісня) — короткі і порівняно нескладні за формою релігійні пісні й гімни, які входять у Псалтир.

Психоаналіз(грец. psyche — душа) — метод психотерапії і психологі­чне вчення (3. Фройд), що грунтується на вирішальній ролі в житті індиві­да та розвитку людства несвідомих психічних процесів і мотивацій.

Психологія релігії— розділ релігієзнавства, що досліджує психоло­гічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномену на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань то­що; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

Рабин(давньоєвр. рабб/ — мій учитель) — священнослужитель в іудаїзмі; авторитету витлумаченні приписів та заборон для членів іудей­ської громади.

Рай і пекло— за релігійними уявленнями — місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

Рамадан (рамазан)—дев'ятий місяць мусульманського календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

Раціоналізм(лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, прибічники якого визнають розум основою пізнання і поведінки людей.

Раціональне— встановлене і обгрунтоване розумом (мисленням); те, що випливає з нього й доступне його розумінню.

Регулятивна функція релігії— здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та ко­регувати міжособистісні стосунки.

Релігієзнавство— галузь гуманітарних знань, спрямована на осяг­нення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Релігійна організація— об'єднання послідовників певного віроспо­відання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил і ролей.

Релігійна свідомість— система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

Релігійна толерантність—такий характер взаємовідносин представ­ників різних конфесій, який ґрунтується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

Релігійний космополітизм(грец. cosmopolitis — громадянин світу) — система поглядів, ідей, спрямованих на утвердження позачасовості й по-запросторовості віросповідних істин релігії, її вселенськість (позаетніч-ність)та позадержавність.

Релігійний націоналізм— своєрідна форма вияву свідомості нації, соціально-психологічний стан, основою якого є самоусвідомлення конк­ретним етносом своєї етнорелігійної самості, специфіки самодостатнього етнорелігійного організму й відчуття своєї належності до нього, дії, спря­мовані на досягнення цілей і завдань нації.

Реформація(лат. reformatio — перетворення, виправлення) — анти-католицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Реформації — повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви удусі євангельських ідеалів.

Різдво Христове— одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня — у католиків, 7 січня — у православних), в основі якого — євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

Розп'яття(лат. crucifixio — закріплення на хресті) — за Євангеліями — страта і смерть Ісуса Христа на хресті.

Рух— у найзагальнішому контексті — будь-які взаємодії, зміна ста­нів об'єкта.

Сакральне(лат. sacer-— священний) — наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими єтаїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

Самоактуалізація (самореалізація)— становлення особи у світі, її творчих можливостей власними зусиллями. Таємниче злиття її душевно­го світу зі світом зовнішнім, реалізація внутрішньо необхідної потреби людини (потреби в спілкуванні, пізнанні, творчості, самопізнанні тощо).

Самовизначення— вільний, усвідомлений людиною і санкціонова­ний її совістю вибір ціннісно-смислових засад, життєвих орієнтирів та ви­значення на цій основі позицій власного буття.

Самосвідомість—спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

Сансара(санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Сатанізм— напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу),Асмодеютощо.

Сварог— бог небесного вогню у давніх слов'ян (І тис. до н. є.).

Світ— у широкому розумінні — цілісна система всього сущого, охоп­леного людською свідомістю, почуттями, волею та діяльністю. У вузько­му — система конкретних об'єктів, з якими людина перебуває у певному співвідношенні (світ книги, світ спорту, світ музики тощо).

Світовий Дух— у релігії — особлива духовна сила, що здатна твори­ти, пізнавати й освячувати світ.

Світоглядна функція релігії— здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто ре­лігійний світогляд загалом.

Свобода— здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Свобода віросповідання—свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореа­лізація у вибраній релігійній сфері.

Свобода в релігії— міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.

Свобода релігії— незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні мож­ливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалі-заціїособистості.

Свобода церкви— ступінь автономності, незалежності внутрішньо­го устрою, структури управління певного релігійного об'єднання, його пра­вовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Святе Письмо— кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в ін­дуїзмі — Веди, в зороастризмі — Авеста, в іудаїзмі — Тора, в буддизмі — Трипітака, у християнстві — Біблія, в ісламі — Коран тощо.

Святий престол(лат. sancta sede — крісло-трон) символ влади папи як єпископа Риму, найважливіший знак його церковної влади.

Священство— за християнським вченням — повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительнихобря-дів Євангелія.

Секта(лат. seco — розділяти, або лат. sehta — вчення, напрям) — релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійно­го напряму і конфліктує з ним.

Секуляризація(лат. saecularis — мирський, світський) — процес звіль­нення різних сфер суспільних відносин, особистого життя, свідомості, діяль­ності, поведінки людей від впливу релігійного, сакрального.

Секулярний(лат. saecularis — мирський, світський) — вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Сенсуалізм(франц. sensualisme, лат. sensus — відчуття) — філософсь­ке вчення, прибічники якого визнають відчуття єдиним джерелом і голов­ною формою достовірного пізнання.

Символ віри— стислий виклад головних догматів певної релігії, без­умовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Синагога(грец. synagoge — місце зібрання) — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод(грец. synodos — зібрання) — дорадчі органи при православ­них патріархах і Папі Римському.

Синтоїзм(япон. синто — шлях богів) — національна релігія японців, що сформувалася в VI—VII ст. на основі анімістичних культів.

Скептицизм(грец. skeptikos — той, що розглядає, досліджує) — вчен­ня, прибічники якого піддають сумніву можливість досягнення істини, здій­снення ідеалів та ін.

Скит(грец. asketos — подвижник) — монастир, розташований у пус­тельному місці.

Собор— 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників пев­ної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

Совість— усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нор­мам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідоксамо-оцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Соціологія релігії— розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні ос­нови релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію пе­вного суспільства.

Сприймання— цілісне відображення предметів і явищ дійсності в сукупності притаманнихїм властивостей на основі комплексу відчуттів.

Субстанція(лат. substantia — сутність) — вічна, незмінна першоос­нова всього сущого, його об'єднуюче начало.

Субстрат(лат. substratum — підстилка) — 1) загальна, єдина основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; 2) речовина або предмет.

Суна(араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм— один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають свя­тість не лише Корану, а й Суни.

Сцієнтизм(лат. scientia — знання, наука) — світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі.

Таїнство— обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церк­ви, віруючому передається Божа благодать.

Творчість— синтез різних форм діяльності людини з метою створен­ня нових якостей матеріального і духовного буття.

Телеологія(грец. te/os — ціль і logos — вчення) — вчення про доціль­ність сущого, згідно зяким все для чогось призначено, має свою мету.

Теогонія(грец. theos — Бог і goneia — народження) — сукупність міфів про походження і родовід богів.

Теодицея(грец. theos — Бог, dike — справедливість, право) — релі­гійно-філософське вчення, яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як втілення абсолютного доб­ра. За Лейбніцем, який увів це поняття (1710), світе «досконалим творін­ням», бо створений досконалим Богом, а зло є незмінним супутником добра, форма випробовування для людей, зміцнення їх релігійної віри.

Теократія(грец. theos — Бог і kratos — влада) — форма державного правління, за якої політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.

Теологія(грец. theos — Бог і logos — вчення) — систематизований виклад релігійного вчення про Бога; сукупність вироблених певною релі­гією доказів істинності власних догм, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва — бого­слов'я.

Теософія(грец. theos — Бог і sophia — мудрість, — досл. богомуд-рість, богопізнання) — релігійно-філософське вчення про можливість мі­стичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами.

Теоцентризм(грец. theos — Бог і лат. centrum — центр) — основополо-жний принцип, згідно з яким єдиний Бог — абсолютне начало і центр Всесвіту, що зумовлює собою буття і сенс існування всього живого.

Томізм— напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського. Особливість! — раціональне обґрунтування віч­ної сутності Бога як першопричини творення і мети людського буття.

Тотемізм(алгонкін., букв. — його рід) — уявлення або віра в існуван­ня чуттєво-надчуттєвих кровних (родинних) зв'язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем

Переглядів: 755