• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теми рефератів

1. Воля Божа і свобода людини: гармонія і суперечність.

2. Юридичний захист майнових прав релігійних об'єднань в Україні.

3. Право людини на свободу віросповідання та його державне забезпечення.

4. Проблеми православ'я в сучасній Україні.

5. Євангельські основи свободи віросповідання.

6. Церква і держава в Україні: історична спадщина.

7. Християнство і демократія в глобальному контексті.

8. Права людини і біблійна правова думка.

9. Католицизм і демократія: конфлікти та співпраця.

10. Ісламське підґрунтя релігійних прав людини.

11. Богословське тлумачення прав людини.

Запитання. Завдання

1. Поясніть, чому витоки свободи совісті лежать в акті самовизна­чення людини.

2. Які поняття повніше розкривають поняття «свобода релігії»? Чому?

3. Чому поняття «свобода совісті» є ширшим, аніж поняття «свобо­да релігії»?

4. У чому особливість релігійної толерантності?

XIII. заохочувати створення спеціальних міжконфесійних центрів, об­мінів виставками і ярмарками, темою яких є культурна спадщина, шеде­врами релігійного мистецтва і книгами, допомагати кращому озна­йомленню народів з різними релігійними європейськими культурами;

XIV. сприяти програмам обмінів з метою якнайширшого озна­йомлення студентів, дослідників і митців із етичними, моральними і культурними цінностями європейських релігій;

XV. заохочувати культурний туризм у Європі і поширення зв'язків із сусідніми країнами заради розвитку наявних перспектив і відкриття нових можливостей культурних комунікацій;

XVI. забезпечувати публічні бібліотеки інформацією, яка б розкри­вала культурні досягнення та розповідала про вірування в різних релі­гійних традиціях;

XVII. сприяти науковим дослідженням стосовно спільності коріння різних європейських культур, спрямованим на краще розуміння їх вза-ємопов'язання і взаємодоповнення.

Короткий термінологічний словник

Абат(сирійськ. abba — батько) — настоятель монастиря в католиць­кій церкві.

Абсолют(лат. absolutus — безумовний, повний, необмежений, до­сконалий)— нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джере­лом і першоосновою світу. Християнство ознаками Абсолюту наділяє Бога.

Авеста— священна книга зороастризму.

Автокефалія(грец. autos — сам \kephale — голова) — повне само­врядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Агіографія(грец. hagios — святий \grapho — пишу) — різновид цер­ковної літератури; життєписи (житія) святих.

Агностицизм(грец. agnostos — незнаний) — філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істи­ни, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Адам(староєвр., досл. — земля) — за Біблією — перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий деньтворіння.

Адвентизм(лат. adventus— пришестя) — течія пізнього протестанти­зму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник — Вільям Міллер (1782—1849).

Азан— за клик до молитви в ісламі.

Аксіологія(грец. ax/'os—цінний, або ах/а — цінність, і logos — вчення) — вчення про ціннісне ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя(староєвр. халлелу — хваліть, ях — Ягве) — хвалебний при­спів у християнському богослужінні.

Аллах(араб, альїлах — божество, Бог) — ім'я Бога в ісламі.

Алтар— місце в храмі для символічнихжертвоприношень.

Амінь(грец. і лат. атєп, давньоєвр. — хай буде істинно) — слово, що вживається наприкінці християнських молитов, священнихтекстів тощо.

Амулет(араб, hamula — носити) — предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити вдачу.

Аналіз(грец. analysis — розклад, розчленування) — метод пізнання, який полягає в уявному (мисленому) розчленуванні цілого на частини з метою його детального вивчення.

Анафема(грец. anathema — прокляття) — у християнстві — проклят­тя від імені Бога, найвища кара для віруючого.

Ангели(грец. angelos — вісник) — згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу — створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Всевишнього.

Аніматизм(лат. animatus — живий) — віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Анімізм(лат. апіта — душа або animus — дух) — віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в люди­ну, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

Антихрист— супротивник ІсусаХриста, беззаконник, який мусить з'явитися перед другим пришестям Христа і протидіяти Месії; прагнутиме знищити християнство, але сам буде знищений Христом-переможцем.

Антропоморфізм(грец. antropos — людина, morphe — вид, форма) — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

Антропософія(грец. antropos — людина і sophia — мудрість) — релі­гійно-містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину.

Апокрифи(грец. apokhphos — таємний, секретний) — релігійні тво­ри, які офіційно не визнані священиками, а відтак не є канонічними.

Апостоли(грец. apostolus — посланець) — у християнстві — група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

Аріанство— течія в християнстві IV—VI ст., в основі якої було вчення Александрійського пресвітера Арія про нерівність Сина Божого з Богом-Отцем, яке суперечило встановленому на Вселенських соборах у Нікеї (325); і Константинополі (381) церковному догмату проєдиносутність Бога-ОтцяіЙогоСина.

Архат(санкср.,досл. — достойний, гідний, праведник) — істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Архетипи(грец. агпе — початок, походження і typos — відбиток, фор­ма)— вроджені праобрази, першоознаки, що складають зміст колектив­ного несвідомого (К.-Г. Юнг) та можуть відкриватися людині усні, містич­ному прозрінні, міфі, релігійній уяві тощо.

Архієпископ(грец. а/ті/ — старший, episkopos — наглядач) — стар­ший єпископ, один із найвищихтитулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

Архієрей(грец. arhiereus — старший священик) — у православ'ї — загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, ми­трополитів, патріарха) з числа чернецького (чорного) духовенства.

Аскетизм(грец. asketes — добре навчений) — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ.

Астральні культи(грец. astron — зірка) — релігійні дії, пов'язані з обожненням небесних тіл.

Атеїзм(грец. а — не і teos — Бог) — форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного.

Атман— одне з базових понять індуїзму, яке позначає суб'єктивну духовну першооснову сущого (індивідуальна душа).

Атрибут(лат. attributum —додане) — невід'ємна властивість пред­мета чи явища. Наприклад, за Р. Декартом, атрибутом матерії є протяж­ність, а душі — мислення.

Ахімса— заповідь ненасилля в індуїзмі.

Ашрами— стадії духовного розвитку в індуїзмі: брахмачар'я (уче­ництво з додержанням безшлюбності), грихастха (сімейне життя), ванап-растха (відхід від мирського життя), санньяса (повне відречення), що фор­муються на основі Закону Карми.

Аят—віршуКорані.

Баптизм(грец. baptizo — занурювати, хрестити у воді) — протестантсь­кий напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вва­жається Джон Сміт (1554—1612). Членами баптистських общин є при­близно 35 млн осіб зі 122 країн світу.

Берегині— поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янсь­ких віруваннях.

Біблія(грец. biblia — книга) — священна книга християнства та іуда­їзму (Старий Завіт). Має дві частини — Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт(27 книг). Складалася протягом І тис. до н. є. та II—III ст. н. є. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

Благодать— термін християнського богослов'я, що позначає дію Бога в людині як дар.

Брахман— у вченні індуїзму— найвищий дух, верховний бог, все­ленська душа, об'єктивна сторона буття Бога.

Брахма— в індуїзмі — бог-творець Всесвіту, одна з властивостей Брахмана.

Бог— першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

Богослужіння— сукупність дій, обрядів, церемоній, пов'язаних із си­стемою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

Бодхисатва(санскр., досл. — той, хто прагне просвітлення) — люди­на чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати Буддою.

Будда(санскр. будх — пробуджуватися; просвітлений, пробудже­ний) — 1) Сіддхартха Гаутама, який є засновником і основоположником буддійської релігії; 2) антропоморфний символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку; 3) людина, що досягла найвищого ступеня ду­ховного розвитку.

Буддизм— найдавніша світова релігія, яка виникла в VI—Vct. до н. є. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Да­лекому Сході.

Буття з Богом— внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

Ватикан— держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лю­того 1929 р. угоди між Піємхі і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі держав­ні атрибути, зокрема дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа — 44 гектари.

Варни— один із чотирьох станів каст в індуїзмі: брахмани (жерці), кшатрії (воїни, адміністратори), вайшиї (землероби, ремісники, торговці), шудри (слуги).

Веданта— релігійно-філософське вчення, яке вбачає головну мету в досягненні істинного знання, що дає усвідомлення відмінностей міжвічним і невічним буттям; передбачає відмову від будь-якої матеріальної відплати; закликає до опанування шістьма засобами (чеснотами); спокій духу, по­міркованість, відчуженість, терпіння, зосередженість, віра.

Веди— священні книги індуїзму, зміст яких складають сферу сакрального міфологічного знання. Охоплюють чотири збірники: «Ріг— Веда», «Яджур— Веда», «Сала—Веда», «Атгарва—Веда».

Ведизм— релігійнеутворення стародавньої Індії доби Вед, визна­чальною ознакою якого є міфологічна свідомість патріархального типу з визнанням культу багатьох богів (Агні,Індра,Сур'я, Варуна.Сомата ін.), що уособлюють сили та явища природи (вогонь, земля, блискавка, небо, місяць).

Вибір— складний внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої.

Видуй— сповідь, самовизнання гріховних дій, каяття та обіцянки більше не грішити в індуїзмі.

Відчуття— відображення певних властивостей предметів і явищ(ко-льору, звуку, запаху, твердості тощо) внаслідок їх безпосереднього впли­ву на органи відчуття людини.

Вільнодумство— ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

Вінчання— релігійна церемонія шлюбу в християн, яка відбувається, як правило,тільки вхрамі.

Віра— бездоказове вираження істинності релігійного вчення, ви­знання реального існування надприродних сил (Бога).

Віруючий— особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

Вішну— в індуїзмі — одна з властивостей Брахмана, бог-охоронець Всесвіту.

Воля— здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зу­силля, необхідні для її втілення.

Вселенська Чиста Релігія(Сахаджа-Йога)— релігійно-філософська течія орієнтального напряму, яка пропонує унікальний метод пізнання істини й духовного вдосконалення людини шляхом використання енергії божественної любові.

Генотеїзм(грец. hen (henos) — одно і theos — Бог) — форма політеїз­му, що визнає багатьох богів, але визначає серед них головного, навколо якого зосереджується релігійний культ.

Географія релігії— розділ релігієзнавства, що вивчає роль природ­ного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах зем­ної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігій­ного феномену із зовнішнім середовищем.

Глосолалія(грец. g/ossa — незрозуміле слово і Іаііеп — говорити) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особ­ливих настанов і молитов.

Гносеологія(грец.gnosis — пізнання і logos — вчення) — філософсь­ке знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можли­вості й умови вірогідності, істинності.

Гріх— порушення релігійного закону, відхилення від релігійно-моральних норм, приписів.

Гуманізм(лат. humanus — людяний, людський) — історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свобо­ду, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Дао— у даосизмі — вічне, незмінне, безформне, непізнаванне на­чало всіх речей і явищ.

Даосизм— релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Де— у даосизмі — опредметнений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Дезінтегративна функція релігії— здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

Деїзм(лат. deus — Бог) — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є безособовою першопричиною світу, не втручається в про­цеси і явища, що відбуваються в ньому.

Декалог— релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїз­му і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності — праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних мораль­них рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, пра­вдивість тощо).

Демон(грец. diamon — божество, дух) — у давньогрецькій міфоло­гії — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, Диявол.

Демонізм— одна з форм давніх вірувань, що ґрунтувалася на уяв­леннях про існування надприродних істот—демонів як безплотних сут-

ностей.

Демонологія— релігійне вчення про демонів, яке виникло на ґрунті

первісної віри в духів.

Деномінація(лат. denominatio — перейменування) — проміжна лан­ка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.

Дерево життя— невід'ємна складова космогонічних і часових первіс­них уявлень: вважалося, що його коріння йшло з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона —житло богів та духів.

Деструкція(лат. destructia — руйнування) — порушення або руйну­вання структури чого-небудь.

Джихад— всебічні зусилля в справі утвердження ісламу. Виокрем­люють чотири види Д.:1) джихад серця (спрямований на внутрішнє само­вдосконалення мусульманина; 2) джихад мови (залучення до віри словом);

3) джихад руки (заходи, які забезпечують виконання ісламських норм);

4) джихад меча (боротьба з невірними в ім'я Аллаха).

Догмати(грец. dogmatos — думка, вчення) релігійні— основні по­ложення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінни­ми істинами, встановленими Богом, і є обов'язковими для визнання їх усіма віруючими.

Дух— надприродна сутність, самодостатнє нематеріальне начало, що впливає на стани людини, природні явища і сфери.

Духовенство— спільна назва професійних служителів культу в де­яких сучасних релігіях.

Духовний суверенітет— активно-творча, незалежна духовна діяль­ність індивіда, який усвідомлює власну унікальність.

Душа— у буденній свідомості — глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях — таємнича чуттєво-надчуттєва істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації — безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

Єретик(грец. eretikos— відступний) — у християнському віровченні — особа, що відступила від канонів віри і приписів церковної влади.

Езотеризм(грец. esoterikos — внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, під­корення його своїм інтересам.

Екзархат(грец. exarchos — глава, намісник) — у православ'ї — цер­ковний округ, наділений певноюсамостійністю в справах управління. За­звичай Е. очолює єпископ — патріарший екзарх, підпорядкований патріарху.

Екуменічний рух— об'єднавчий рух християнських церков. Емоція(лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — один із виявів суб'єктивного ставлення людини до навколишнього світу і самої себе у формі безпосереднього переживання, душевного хвилювання (гнів, страх, радість і т. п.).

Есхатологія(грец. eschatos — останній, logos — вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Етнологія релігії— сфера релігієзнавчої науки, що комплексно дос­ліджує етнічні корені релігії, тобто систему відносин «релігія — етнос» у всьому різноманітті їх форм, видів, типів в означеному історичному вимірі. Етнонаціональні релігії—релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Етнос(грец. ethnos — народ, плем'я) — історична, позатериторіаль-на, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єва— згідно з Біблією — перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йомуякдружина.

Євангеліє(грец. euangelion — блага вість) — ранньохристиянські твори, що оповідають про життя Ісуса Христа та розкривають зміст його вчення. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоана), були ще Євангелія від інших авторів (Петра, Андрія, Филипа тощо). Нині їх відомо понад ЗО.

Єпархія(грец. eparchia — володарювання) — церковно-адміністра­тивний округ у християнській церкві на чолі з архієреєм.

Єресь(старогр. hairesis — відбір, переконання) — релігійні вчення, відмінні від офіційних релігійних доктрин і організацій.

Єрусалим— місто в Палестині, де зосереджено святині християнсь­кої, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віроспові­дань вважається священним містом.

Завіт— поняття Біблії, що означає сакральний союз Бога з людством. Знахарство— система лікування захворювань, яка ґрунтується на уявленнях про їх надприродне походження.

Зооморфізм(грец. zoon — тварина, morphe — форма) — надання ознактварин образам реальних або вигаданих об'єктів.

Ігумен(грец. hegumenos — той, хто веде, керуючий) — настоятель православного чоловічого монастиря.

Ідеологія релігійна— система концептуально оформлених релігійних уявлень, ідей, поглядів, аргументів і концепцій про найвищу досконалість — Бога і навколишній світ, мету, сенс життя віруючого.

Іджма— узгоджена думка мусульманських богословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не висвітлено Кораном або Суною.

Ідол(грец. eidolos— маленьке зображення) — виготовлений із дерева, каменя чи іншого матеріалу предмет, що зображує, уособлює божество.

Ієрарх(грец. hieros — священний, arche — влада) — представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, карди­нал, архієпископ, єпископ).

Ікона(грец. еікбп — зображення, образ) — зображення Бога, свято­го, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування.

Іконостас(грец. еікоп — зображення, образ і stasis — місце стоян­ня) — стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від центральної частини православного храму.

Імам(араб, амма — стояти попереду) — духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Іманентне(лат. immanens — властивий чому-небудь) — притаманна якому-небудь предмету, явищу, процесу певна внутрішня властивість (за­кономірність).

Імператив(лат. imperativus— владний) — веління, настійна вимога, правило.

Індиферентний(лат. indifferens — бездіяльний, байдужий) — той, хто байдужий до світоглядних питань, зокрема до релігійних та атеїстичних.

Індуїзм— поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Індульгенція(лат. indulgentia — милість) — папська грамота, свідоц­тво про відпущення як скоєних, так і ще нескоєних гріхів, що видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Інквізиція(лат. inquisitiro — розшук) — особливий суд у католицькій церкві із спеціально призначеними суддями для дізнання, суду й вине­сення вироку єретикам. Проіснувала до 1965 p., коли була перетворена в конгрегацію віровчення.

Інтегративна функція релігії— здатність релігії сприяти безкон-фліктномузв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спіль­ноти чи суспільства в цілому.

Інтеграція(лат. integratio — відновлення, поповнення) — об'єднан­ня в ціле окремих частин або елементів; процес розширення різних видів співробітництва між державами.

Інтуїтивний— той, який грунтується на інтуїції, зумовлений нею.

Інтуїція(лат. intuitio — уява, споглядання, від intueor—уважно дивлю­ся, звертаю увагу) — безпосереднє осягнення істини без логічного обгрун­тування, проміжних ланок аргументації; проникливість, відчуття, здогад.

Іоанн Хреститель— за Євангеліями — пророк, який провістив при-хідХриста, був його попередником.

Іпостась(грец. hypostasis — сутність, основа) — одна з трьох подоб єдиносущної божественної Трійці.

Ірраціоналізм(лат. irrationalis — нерозумний, несвідомий) — вчен­ня, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а дже­релом пізнання — інтуїція, почуття.

Ірраціональне— те, що перебуває за межами розуму, недоступне раціональному пізнанню і не може бути виражене в логічних поняттях.

Іслам— одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині по­ширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

Ісламізм— критична ісламська реформістська течія (ісла), що обс­тоює суворе дотримання вчення Корану та шаріату.

Ісламський фундаменталізм— релігійно-політичний рух, прибічники якого обстоюють суворе дотримання Корану та поширення ісламу на всій Землі.

Історія релігії— розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

Ісус Христос(грец. chhstos — помазаник, месія) — засновник і центральний образ християнства. За християнською традицією ІсусХрис-тос є боголюдиною, яка поєднує в собі божественне й людське начала (друга іпостасьТрійці — Бог-Син).

Іудаїзм— одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започат­ковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебіль­шого серед євреїв.

Іудаїзм прогресивний— реформістський рух, що є найпоширенішим і найвпливовішим напрямом у сучасному іудаїзмі. Акцентує увагу на вну­трішньому духовному осмисленні цінностей іудаїзму. Зародився yXVIIIcT. в Європі. Нині має до 2 млн послідовників, що мешкають у 43 країнах світу. В Україні діє 40 громад прогресивного іудаїзму, [оловою Прогресив-ного]удаїзму України є равин О. Духовний.

Йога(санскр., букв. — з'єднання, зосередження) — в індійській тра­диції — один із 6 ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану «звільнен­ня» душі від тягара тіла, матерії.

Кальвінізм— деномінація в протестантизмі, що виникла вході Рефор­мації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509—1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвизначення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим — загибель.

Кардинал(лат. cardinalis — головний) — головна духовна особа в католицькій церковній ієрархії після папи римського.

Карма(санскр.,досл.—дія,обов'язок, відплата) — особлива містична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі.

Категорії релігієзнавства— загальні поняття, що відображають сут­тєві, закономірні зв'язки і відношення, притаманні релігійному феноме­ну та явищам, безпосередньо пов'язаним із ним.

Катехізис(грец. katechesis — повчання) — книга, що містить корот­кий виклад основ християнського віровчення і моралі переважно у формі запитань і відповідей.

Католицизм(грец. katholikos—загальний, вселенський) — один із ос­новних (поряд із православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054 р.

Квазіатеїзм(лат. quasi— ніби, майже) —удаваний, несправжній ате­їзм, наприклад атеїзм радянської доби.

Квазірелігія(лат. quasi — ніби, майже) — несправжній, удаваний (не-релігійний) об'єкт поклоніння.

Києво-Печерська лавра— один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

Київська митрополія— церковний округ, що до середини XV ст. об'єд­нував усі християнські громади, парафії, єпархіїта здійснював каноніч­ний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрис­дикції Константинопольського патріарха.

Кияс— порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками; судження про непередбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Клерикалізм(лат. clericalis — церковний) — активна соціально-полі­тична церковна позиція щодо посилення релігійного впливу на всі сфери суспільного життя, втручання держави в церковнежиття.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії—здатність релігії сво­їми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братст­вом у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілку-ванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивнихумов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтаціїлюдей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

Комунікативна функція релігії— здатність релігії впливати на про­цес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння ін­формації та формувати між ними духовні зв'язки.

Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — переда­вання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, що ґрунтується на взаєморозумінні.

Конклав(лат. conclave — досл., замкнута кімната) — збори кардина­лів, що скликаються відразу після смерті Папи Римського для обрання нового папи.

Конфесія(лат. confessio — визнання, сповідування) — релігійне об'єд­нання, що має своє віровчення, культ і організацію.

Конфірмація(лат. confirmatio — зміцнення) — таїнство миропома­зання в католицькій церкві.

Конфуціанство— комплекс давньокитайських філософських, релі­гійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551—479 дон. є.). У їх основі — питання моральної природи людини, їїжиття в родині, державі, суспільстві.

Коран— священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

Кордоцентризм(лат. cor, cordis — серце) — релігійно-філософська концепція богопізнання, в якій центральне місце відводиться серцю як органу пізнання Бога.

Креаціонізм(лат. creatio — створюю) — релігійне вчення про ство­рення світу Богом із нічого. Притаманне іудаїзму, християнству, ісламу.

Культова діяльність— система певних обрядів, сукупність стереотип­них символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і над­природним.

Кутя(грец. киккіа — зерно) — обрядова страва східних слов'ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

Лавра(грец. laura — вулиця, прохід) — назва найбільших і найв-пливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні лаврою нази­ваються два монастирі: Києво-Печерська (з 1182) в Києві і Почаївська (з 1833) на Тернопіллі.

Ламаїзм— організаційно незалежний різновид (течія) буддизму, що сформувався в Тибеті (VII—XIV ст.) шляхом поєднання тантричного буд­дизму (ваджраяна) з місцевою релігією (культом)тибетцівбонпо (формою шаманізму).

Легітимація(лат. legitimus — законний) — визначення або підтвер­дження законності якогось права чи повноваження.

Легітимізуюча функція релігії— здатність релігії виховувати у віру­ючих шанобливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Лінгаятики— один із напрямів індуїзму, прибічники якого поклоня­лися Шиві у вигляді фалоса, вважаючи, що він уособлює продуктивні сили природи.

Літургія(грец. litos — загальний, ergou — справа) — обідня, найголо­вніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях. Обов'язковим елементом усіх літургій єтаїнство прича­стя (євхаристія).

Людський дух— здатність людини відчувати, виявляти вольові зу­силля, визначати мету життя і творчо діяти.

Лютеранство— деномінація в протестантизмі, основні принципи ві­ровчення якої сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послі­довниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

Магія(грец. mageia, лат. magia — чаклунство) — сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій можливо здійснювати вплив на лю­дей, предметний світчи хід подій.

Мара— в міфології багатьох народів світу — демоністичне уособ­лення зла.

Матфей— в християнській традиції — один із 12 апостолів, най­ближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

Медитація(лат. meditatio — міркування) — розумові дії, за допомо­гою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовні­шніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об'єкті.

Мекка— головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульмани-ну вхід заборонено. Вона — харам («священна», «заборонена»).

Меса(франц. messe, лат. missa, від mitto — посилаю) — богослужін­ня в католицькій церкві.

Месіанізм— віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі Царство Небесне.

Методи релігієзнавства— шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Мечеть (араб, масджид — місце поклоніння) — релігійно-культова споруда, храм у мусульман.

Месія(давньоєвр. машиах — помазаник) — своєрідний прообраз дійсної людини, яка має прийти і змінити світ на основах істинного буття.

Милосердя— одне з найголовніших релігійних благочесть, що роз­глядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Бо­жа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства, реальної доброчинності щодознедоленихтощо.

Миро(грец. тугоп — пахуче масло) — речовина, що використовуєть­ся священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освя­ченні церкви тощо.

Миропомазання— одне із семи таїнств християн, що символізує освя­чення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

Мислення— абстрактне, опосередковане, узагальнююче відтворен­ня світу; ідеальний момент діяльності людини, спрямований на вироб­лення знань і керування ними.

Митрополит(грец. metropolites — букв, людина з головного міста) — у церквах із патріаршою системою управління —другий після патріарха чин в церковній ієрархії.

Міф(грец. mythos — розповідь, переказ, оповідка) — духовне від­творення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

Мокоша— жіноче божество у міфології прадавніх українців. Входи­ла до давньоруського пантеону, її ідол стояв у Києві поруч з ідолом Перу-натаінших богів.

Мокша— в індуїзмі — усвідомлення індивідуальною душею того, що вона є частиною божественної душі.

Молитва— вербальне (словесне) звернення людини до об'єкта сво­єї віри (Бога, святихтощо) із проханням усіляких благ, заступництва, від­вернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

Монастир(грец. monosterion — місце, житло усамітнених) — грома­да ченців, які об'єдналися на основі спільних релігійних поглядів, ідеалів для спільного мешкання відповідно до певних правил і норм, установле­них церквою і зафіксованих у певних статутах.

Монізм(грец. monos — один, єдиний) — принцип пояснення світу у сві­тлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало — матерія) й ідеалістичний (начало — дух).

Монотеїзм(грец. monos — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Монофізитство(грец. monos — єдиний, один, phisis — природа) — вчен­ня в християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві — божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архі­мандритом Євтихієм.Халкідонський собор (451) визнав це вчення єрессю.

Мормони— Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнахсвіту. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

Мощі— рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час не­тлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шанують­ся в католицизмі й православ'ї.

Мулла (араб, маула — пан, володар) — найнижчий сан служителя культу в ісламі.

Муфтій(араб, муфті — той, хто визначає) — найвища духовна особа мусульман-сунітів, знавець шаріату.

Мухаммед (Мугаммад, Магомет,бл. 570—632) — засновник ісла­му, «посланець Аллаха», головний і останній пророк істинної віри.

Нагірна проповідь— за Євангеліями — проповідь Христа на горі перед апостолами, у якій моральність переосмислюється на засадах лю­бові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється бла­женством («вбогі духом», «засмучені», «голодні та спрагнені правди», «ми­лостиві», «чисті серцем», «миротворці» тощо).

Назарет— за Євангеліями — місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

Намаз(перс. — молитва) — мусульманська канонічна молитва, яку виконують п'ять разів на день.

Натуралізм(лат. natura — природа) — у широкому розумінні — зов­нішня правдоподібність, фактографічне копіювання життєвих явищ, пе­реважання фізіологічного боку людського життя.

Національна церква— система релігійних вірувань і культових дій, сформованих чітко означеним етносом — нацією в процесі його багатові­кового проживання на одній території під впливом усталених форм світо­гляду, звичаїв, традицій і виражених рідною мовою, у прийнятих симво­лічних формах. Є невід'ємним елементом культури і самосвідомості свого носія — нації, — підпорядкована практичній реалізації її національних інтересів і духовних потреб.

Неврастенія(грец. astheneia — слабкість) — функціональне захворю­вання нервової системи, астенія, що розвинулася внаслідоктривалого ро­зумового або емоційного перенапруження та фізіологічних перевантажень.

Невроз(грец. neuron — жила, нерв) — функціональні нервово-психічні захворювання (неврастенія, істерія, нав'язливі страхи тощо), які виника­ють внаслідок психічного перенапруження, глибоких переживань.

Неовахабізм— радикальна течія в ісламі, ідеологія якої ґрунтується на вченні вахабітів, послідовників Вахаба; ідейно-політичний рух, що сфор­мувався на основі цього релігійного вчення в мусульманських суспільст­вах, кінцевою метою якого є ісламізація всіх сфер суспільного життя.

Неорелігії— синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропосо­фії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологіютощо.

Неотомізм— панівний напрям у філософії сучасного католицизму, при­бічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обгрунтувати син­тез раціонального й ірраціонального на основі вчення Томи Аквінського.

Неофройдизм(грец. neos — новий) — напрям у сучасній філософії та психології, прибічники якого, на відміну від біологізму 3. Фройда, врахо­вують і роль середовища в формуванні особистості.

Несвідоме— сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму)та формуються опосередковано через гене­тично закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

Нігілізм(лат. nihil — ніщо) релігійний— форма заперечення релігії з позицій егоїстичного індивіда, який ставиться дожиття суто прагматично,

керується принципами анархізму, сповідує свободу від будь-яких пере­конань.

Німб(лат. nimbus — хмарина) — умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

Нірвана— психологічний стан завершеності внутрішнього буття пе­ред лицем буття зовнішнього, абсолютна відсутність бажань.

Новий Завіт— частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують хри­стияни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зок­рема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісу­са Христа.

Ной— біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

Нунцій(лат. nuntius — вісник) — постійний дипломатичний представ­ник (посол) Апостольської Столиці в державі, з якою та підтримує дипло­матичні відносини.

Обрізання— релігійно-магічний обряд обрізання крайньої плоті ста­тевого органу чоловіків. В іудаїзмі здійснюється на восьмий день після народження малюка і засвідчує етноконфесійну належність та ознаку завіту між Ягве і обраним ним народом; в ісламі постає важливим елемен­том конфесійної ідентифікації, але здійснюється над підлітками. Застосо­вується також у деяких племенах Африки, Австралії та Океанії.

Одкровення— термін, яким в іудеїв, християн, мусульман познача­ється все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

Окультизм(лат. occu/tus — прихований,таємний) — містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спіл­кування з ними за допомогою магічних обрядів.таємнихритуалівтощо. Ча­сто вживається яксинонім слова «езотеричний», що означає «для обраних».

Онтологія(грец. ontos — єство) — розділ філософії, вчення про буття світу, його сутність, структуру й закономірності, фундаментальні принци­пи і категорії.

Оранта— іконографічний образ Богоматері, що сформувався у се­редні віки (на повний зріст, з піднятими на рівні обличчя руками та повер­нутими до глядача долонями). Класичним втіленням Оранти є мозаїчне зображення на куполі собору Софії Київської.

Ортодокс(грец. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухиль­но дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Ортодоксія(грец. ortodox/a — правильна думка) — неухильне сліду­вання традиційному вченню церкви.

Острозька Біблія— перше повне видання Біблії в перекладі дав­ньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

Ошізм— неорелігійна течія, що виникла в XX ст. в Індії на основі вчення Ошо Раджніша (1931—1990), метою якої є формування нової сучасної людини, яка б поєднувала в собі найкращі риси Сходута Заходу, тобто здатної радіти фізичному життю і водночас мовчазно медитувати, досягаючи вершин свідомості. Шлях до цього — так звана «динамічна медитація», заснована на використанні музики та рухів.

П'ятдесятники(від старозавітного свята П'ятдесятниці, в Новому За­віті — зелені свята, або Трійця) — пізньопротестантська течія, що виник­ла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п'ятдесятий день піс­ля Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього — плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П'ятикнижжя Мойсея, Тора(давньоєвр. — вчення, закон) — назва першихкнигСтарогоЗавіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо.

Пантеїзм(грец. pan — все, theos — Бог) — вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як Абсолюту з природою.

Пантеон(грец. Pantheion — місце, присвячене всім богам) — сукуп­ність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвя­чений усім богам; нині — місце поховання видатних людей.

Папа Римський(грец. papas, лат. papa — батько, наставник, вихова­тель) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, наміс­ник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, мо­нарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи. Нинішній Папа Римський — БенедиктХУІ.

Парадигма(грец. paradeigma — приклад, взірець) — панівна сис­тема наукових ідей та теорій, що дає вченим — з їх допомогою і через систему освіти всьому суспільству — певне бачення світу. Дає змогу вирі­шувати світоглядні й практичні проблеми. П. служить еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну па­радигму.

Парафія— у православ'ї, католицизмі — первинна територіально-адміністративна одиниця церкви.

Пасха (Великдень)— свято християн, встановлене на честь чудодій­ного воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

Патріарх(грец. pathaches — праотець, родоначальник) — найвищий духовний сан, глава церкви. В Україні сан патріарха мають предстоятелі Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та Української греко-католицької церкви.

Пересопницьке Євангеліє— рукописний переклад чотирьох Єван­гелій на давньоукраїнську літературно-писемну мову. Створене в 1556— 1561 pp. в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рів­ненська область). Зберігається у Центральній науковій бібліотеці НАН України ім. Вернадського як національна святиня.

Піст— важливий спосіб регламентації життя віруючих за церковни­ми правилами, що передбачає невживання скоромноїїжі.

Політеїзм(грец. ро/у—багато, theos— Бог) —уявлення про існуван­ня кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

Праведність— за релігійними уявленнями — бездоганні вчинки ві­руючого у повсякденному житті.

Православ'я— один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після роз­колу 1054 р.

Православ'я українське— християнське віровчення і культ, органі­зація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами укра­їнської духовності.

Пракриті— першопочаткова недиференційована матерія для тво­рення Всесвіту Брахманом.

Примас(лат. primas — один із перших) — титул у деяких християнсь­ких церквах (католицькій, англіканській), який належить архієрею, що має вищу владу над духовенством певної країни.

Принцип— фундаментальне положення, первісне начало, найсуттє­віша основа, основоположна ідея, що визначає смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання.

Принципи релігієзнавства— основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Природне право— право кожної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Проблема— знання про незнання і передбачення можливості нау­кового відкриття; суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знаннями і дійсністю або супе­речність у самому пізнанні.

Провіденціалізм (лат. providencia — провидіння) — релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого.

Прозелітизм— намагання навернути у свою релігію послідовників інших вірувань.

Проповідь— публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час бого­служіння.

Проскура(грец., досл. — дарунок, пожертва) — невеликої круглої форми хліб із квасного пшеничного тіста, що вживається для причащання у православній церкві.

Протестантизм—третій, поряд із православ'ям і католицизмом, на­прям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

Псалми(грец. psa/mos — пісня) — короткі і порівняно нескладні за формою релігійні пісні й гімни, які входять у Псалтир.

Психоаналіз(грец. psyche — душа) — метод психотерапії і психологі­чне вчення (3. Фройд), що грунтується на вирішальній ролі в житті індиві­да та розвитку людства несвідомих психічних процесів і мотивацій.

Психологія релігії— розділ релігієзнавства, що досліджує психоло­гічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномену на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань то­що; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

Рабин(давньоєвр. рабб/ — мій учитель) — священнослужитель в іудаїзмі; авторитету витлумаченні приписів та заборон для членів іудей­ської громади.

Рай і пекло— за релігійними уявленнями — місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

Рамадан (рамазан)—дев'ятий місяць мусульманського календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

Раціоналізм(лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, прибічники якого визнають розум основою пізнання і поведінки людей.

Раціональне— встановлене і обгрунтоване розумом (мисленням); те, що випливає з нього й доступне його розумінню.

Регулятивна функція релігії— здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та ко­регувати міжособистісні стосунки.

Релігієзнавство— галузь гуманітарних знань, спрямована на осяг­нення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Релігійна організація— об'єднання послідовників певного віроспо­відання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил і ролей.

Релігійна свідомість— система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

Релігійна толерантність—такий характер взаємовідносин представ­ників різних конфесій, який ґрунтується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

Релігійний космополітизм(грец. cosmopolitis — громадянин світу) — система поглядів, ідей, спрямованих на утвердження позачасовості й по-запросторовості віросповідних істин релігії, її вселенськість (позаетніч-ність)та позадержавність.

Релігійний націоналізм— своєрідна форма вияву свідомості нації, соціально-психологічний стан, основою якого є самоусвідомлення конк­ретним етносом своєї етнорелігійної самості, специфіки самодостатнього етнорелігійного організму й відчуття своєї належності до нього, дії, спря­мовані на досягнення цілей і завдань нації.

Реформація(лат. reformatio — перетворення, виправлення) — анти-католицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Реформації — повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви удусі євангельських ідеалів.

Різдво Христове— одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня — у католиків, 7 січня — у православних), в основі якого — євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

Розп'яття(лат. crucifixio — закріплення на хресті) — за Євангеліями — страта і смерть Ісуса Христа на хресті.

Рух— у найзагальнішому контексті — будь-які взаємодії, зміна ста­нів об'єкта.

Сакральне(лат. sacer-— священний) — наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими єтаїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

Самоактуалізація (самореалізація)— становлення особи у світі, її творчих можливостей власними зусиллями. Таємниче злиття її душевно­го світу зі світом зовнішнім, реалізація внутрішньо необхідної потреби людини (потреби в спілкуванні, пізнанні, творчості, самопізнанні тощо).

Самовизначення— вільний, усвідомлений людиною і санкціонова­ний її совістю вибір ціннісно-смислових засад, життєвих орієнтирів та ви­значення на цій основі позицій власного буття.

Самосвідомість—спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

Сансара(санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Сатанізм— напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу),Асмодеютощо.

Сварог— бог небесного вогню у давніх слов'ян (І тис. до н. є.).

Світ— у широкому розумінні — цілісна система всього сущого, охоп­леного людською свідомістю, почуттями, волею та діяльністю. У вузько­му — система конкретних об'єктів, з якими людина перебуває у певному співвідношенні (світ книги, світ спорту, світ музики тощо).

Світовий Дух— у релігії — особлива духовна сила, що здатна твори­ти, пізнавати й освячувати світ.

Світоглядна функція релігії— здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто ре­лігійний світогляд загалом.

Свобода— здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Свобода віросповідання—свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореа­лізація у вибраній релігійній сфері.

Свобода в релігії— міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.

Свобода релігії— незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні мож­ливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалі-заціїособистості.

Свобода церкви— ступінь автономності, незалежності внутрішньо­го устрою, структури управління певного релігійного об'єднання, його пра­вовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Святе Письмо— кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в ін­дуїзмі — Веди, в зороастризмі — Авеста, в іудаїзмі — Тора, в буддизмі — Трипітака, у християнстві — Біблія, в ісламі — Коран тощо.

Святий престол(лат. sancta sede — крісло-трон) символ влади папи як єпископа Риму, найважливіший знак його церковної влади.

Священство— за християнським вченням — повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительнихобря-дів Євангелія.

Секта(лат. seco — розділяти, або лат. sehta — вчення, напрям) — релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійно­го напряму і конфліктує з ним.

Секуляризація(лат. saecularis — мирський, світський) — процес звіль­нення різних сфер суспільних відносин, особистого життя, свідомості, діяль­ності, поведінки людей від впливу релігійного, сакрального.

Секулярний(лат. saecularis — мирський, світський) — вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Сенсуалізм(франц. sensualisme, лат. sensus — відчуття) — філософсь­ке вчення, прибічники якого визнають відчуття єдиним джерелом і голов­ною формою достовірного пізнання.

Символ віри— стислий виклад головних догматів певної релігії, без­умовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Синагога(грец. synagoge — місце зібрання) — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод(грец. synodos — зібрання) — дорадчі органи при православ­них патріархах і Папі Римському.

Синтоїзм(япон. синто — шлях богів) — національна релігія японців, що сформувалася в VI—VII ст. на основі анімістичних культів.

Скептицизм(грец. skeptikos — той, що розглядає, досліджує) — вчен­ня, прибічники якого піддають сумніву можливість досягнення істини, здій­снення ідеалів та ін.

Скит(грец. asketos — подвижник) — монастир, розташований у пус­тельному місці.

Собор— 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників пев­ної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

Совість— усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нор­мам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідоксамо-оцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Соціологія релігії— розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні ос­нови релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію пе­вного суспільства.

Сприймання— цілісне відображення предметів і явищ дійсності в сукупності притаманнихїм властивостей на основі комплексу відчуттів.

Субстанція(лат. substantia — сутність) — вічна, незмінна першоос­нова всього сущого, його об'єднуюче начало.

Субстрат(лат. substratum — підстилка) — 1) загальна, єдина основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; 2) речовина або предмет.

Суна(араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм— один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають свя­тість не лише Корану, а й Суни.

Сцієнтизм(лат. scientia — знання, наука) — світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі.

Таїнство— обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церк­ви, віруючому передається Божа благодать.

Творчість— синтез різних форм діяльності людини з метою створен­ня нових якостей матеріального і духовного буття.

Телеологія(грец. te/os — ціль і logos — вчення) — вчення про доціль­ність сущого, згідно зяким все для чогось призначено, має свою мету.

Теогонія(грец. theos — Бог і goneia — народження) — сукупність міфів про походження і родовід богів.

Теодицея(грец. theos — Бог, dike — справедливість, право) — релі­гійно-філософське вчення, яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як втілення абсолютного доб­ра. За Лейбніцем, який увів це поняття (1710), світе «досконалим творін­ням», бо створений досконалим Богом, а зло є незмінним супутником добра, форма випробовування для людей, зміцнення їх релігійної віри.

Теократія(грец. theos — Бог і kratos — влада) — форма державного правління, за якої політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.

Теологія(грец. theos — Бог і logos — вчення) — систематизований виклад релігійного вчення про Бога; сукупність вироблених певною релі­гією доказів істинності власних догм, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва — бого­слов'я.

Теософія(грец. theos — Бог і sophia — мудрість, — досл. богомуд-рість, богопізнання) — релігійно-філософське вчення про можливість мі­стичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами.

Теоцентризм(грец. theos — Бог і лат. centrum — центр) — основополо-жний принцип, згідно з яким єдиний Бог — абсолютне начало і центр Всесвіту, що зумовлює собою буття і сенс існування всього живого.

Томізм— напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського. Особливість! — раціональне обґрунтування віч­ної сутності Бога як першопричини творення і мети людського буття.

Тотемізм(алгонкін., букв. — його рід) — уявлення або віра в існуван­ня чуттєво-надчуттєвих кровних (родинних) зв'язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем при­роди.

Трансцендентний(лат. transcendere — переступати)—той, що лежить за межами людського буття, свідомості й пізнання і перевищує їх. У бого­слов'ї—недоступна людині сфера потойбічного, зовнішнього щодо релігії.

Тримурті— в індуїзмі — три іпостасі, образи Брахмана (Брахма, Вішну, Шіва).

Трипітака(санскр. — три кошики) — Святе Письмо буддистів, в яко­му викладено одкровення Будди.

Трійця— християнський догмат, згідно з яким єдиний Бог одночасно існує в трьох іпостасях (особах) — як Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий.

Унія церковна— об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першо­сті Риму.

Уособлення—винесення людських рис символічними засобами по­за людину, перенесення їх на явища морально-побутового та виробничо­го характеру.

Уявлення— чуттєво-наочний цілісний образ предметів і явищ, що ви­никає за допомогою уяви на основі минулого чуттєвого досвіду, який збе­рігається і відтворюється в пам'яті узагальнено.

Феномен(грец. phainomenon — те, що з'являється) — явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Феноменологія релігії— розділ релігієзнавства, що досліджує розу­міння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інту­їції, особистих відчуття і бачення.

Фетишизм(франц. fetishe, від португ. feitico — амулет) — віра в те, що певні предмети мають надзвичайні якості, та відповідне пошану­вання їх.

Філіокве(лат. filioque — і сина) — прийнятий вперше на Толедському церковному соборі (не Вселенському) додаток до християнського Симво­лу віри про сходження Святого Духа відБога-Отця «і від Бога-Сина». Хоча II Вселенський собор 787 р. ухвалив формулу «Святий Дух сходив від Отця», навколо неї все ж розгортається суперечка Риму і Константинополя. Гре-ко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а папи римські із середини IX ст. повністю його визнали, що й стало одним із приводів поділу християнства в 1054 р.

Філософія релігії— сукупність філософських понять, категорій і кон­цепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Фройдизм— загальна назва філософсько-антропологічних і психо­логічних концепцій 3. Фройда та його послідовників, в основу яких покла­дено проблему несвідомого.

Функція(лат. functio — виконання, звершення) релігії— коло діяль­ності, призначення релігії щодо людини і суспільства в цілому.

Хадж— один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Хад

Читайте також:

1. Методичні вказівки до виконання рефератів, есе, доповідей
2. ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ
3. Перелік курсових рефератів
4. Перелік тем рефератів
5. Сутність написання рефератів. Технологія написання навчальних, контрольних, службових та творчих рефератів. Структура реферату.
6. Тематика доповідей та рефератів
7. Тематика доповідей та рефератів
8. Тематика доповідей та рефератів
9. Тематика доповідей та рефератів
10. Тематика рефератів
11. Тематика рефератів
12. Тематика рефератів