З «Маніфесту Головної Української Ради»

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннійшим добром людскости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являєть ся неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога, яка веде до сього, ясна.

Війни хоче царь росийський, самодержавний володарь імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов’язали ся були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю росийського народу. Царський указ відобрав українському народови його найсвятіше право, право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений — український нарід.

І коли Росія хоче війни, то говорить з неї ненаситність, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загально-європейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів.

Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його панованнєм, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм. Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в російській імперії.

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде поражение Росії, тим швидше виб’є година визволення України.

До бою — за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з’єднує ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!

Львів. З серпня 1914.

За Головну Українську Раду:

Д-р Кость Левицький, голова, Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, д-р Степан Баран, секретарь.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. -Т. I.— Сучасність, 1983. — С. 212-213.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

а) Про «примару» якої небезпеки писав С. Петлюра у статті-відозві «Війна і українці»? Що, на думку автора, повинне було розвіяти цю «примару»? Наскільки обґрунтовані були його надії?

б) Наскільки переконливо звучить думка про те, що лояльність українців щодо Російської імперії сприятиме «в перспективах розв’язанню національного питання в Росії»?

в) Наскільки справдилися передбачення С. Петлюри? Чому?

2. Документ № 2.

а) Проаналізуй аргументи, які наводять автори «Маніфесту Головної Української Ради», обґрунтовуючи необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні з Російською імперією.

Наскільки, на твою думку, ці аргументи переконливі?

б) Порівняй текст документа № 1 і документа № 2. Зроби висновки.

3. Документ № 3.

а) Прокоментуй положення «Нашої програми», що Україна — є не лише одним з головних теренів війни, «а також одною з причин і предметів війни».

б) Яким шляхом Союз визволення України планував досягти своєї програмної мети — незалежності України?

в) Чому, на твій погляд, українці не виробили єдиної позиції щодо воюючих сторін?

§4. ЗАХОПЛЕННЯ РОСІЙСЬКИМИ
ВІЙСЬКАМИ ГАЛИЧИНИ
І ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Згадай:
1. Якими були плани Росії щодо Західної України в Першій світовій війні?
2. Які демагогічні прийоми використовувала Російська імперія для маскування своїх справжніх цілей?

Успіхи російської армії в Галичині у 1914 р.

Захопленню Західної України Російська імперія надавала першочергового значення. У Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ в Галичину оцінювалося як продовження справи Івана Кадити, який почав процес об’єднання московських земель: «Хай допоможе Господь царственному своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не обіцяли прихильникам національно-державного відродження України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм розглядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».

Початок війни склався для Росії вдало. Російська армія розгорнула надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буковині. Австрійські війська змушені були відступати. В ході грандіозної Галицької битви, австрійсиса_армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис, тол. Близько 100 тис. потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців. Наступ тривав до весни 1915_р. На початку березня 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль з 117-тисячним гарнізоном. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточного» розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії.

Репресії проти мирного населення

Населення Західної України у більшості своїй залишалося лояльним до Австро-Угорщини й не надавало масової підтримки росіянам. Однак поодинокі факти співробітництва москвофілів із російськими властями були використані як привід до масових репресій проти галичан, яких бездарне командування австро-угорської армії звинуватило у свій поразці в Західній Україні. Тисячі галичан, як москвофілів, так і абсолютно байдужих до політики, були заарештовані й вивезені до Австрії, де їх було кинуто до концтаборів. Часто за найменшою підозрою людей заарештовували і розстрілювали чи вішали без суду й слідства.

Нищення українства російською окупаційною владою

3 приходом в Західну Україну російських військ становище населення катастрофічно погіршилося. Росіяни поводилися як окупанти. На захоплених західноукраїнських територіях російським урядом було утворене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого було поставлено графа О. Бобрииеького. У своїй промові перед представниками Львова він заявив: «Східна Галичина і Лемківщина — споконвічна частина єдиної великої Русі; в цих землях корінне населення завжди було російським. влаштування їх тому повинно бути на російських засадах. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон і і управління».

Митрополит Андрій Шептицький

Зі вступом у Західну Україну російських військ тут знищували будь-які прояви українського життя: закривалися українські газети й журнали, книгарні, видавництва. Була заборонена діяльність українських партій і громадських об’єднань («Просвіт», спортивних, молодіжних об’єднань). Усі українські школи також були закриті. Почалася реорганізація шкільництва на російський зразок і з російською мовою навчання. Було видано спеціальні підручники для галицьких шкіл, написані російською мовою. Тисячі українських діячів, що залишилися в краї, були заарештовані і вислані в глиб Росії, зокрема Сибір. Гонінь зазнала Українська греко-католицька церква. Митрополит Шептицький був заарештований і ув’язнений у монастирській тюрмі у Суздалі, де перебував до Лютневої революції 1917 р. Репресій зазнали й інші відомі представники греко-католицького духовенства. Царизм розгорнув кампанію навернення греко-католиків у православ’я. На чолі близько 330 парафій було поставлено православних священиків.

Вся політика російської окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити будь-які національні особливості українського населення, перетворити галичан на росіян.

Таким чином, вже початок Першої світової війни обернувся для українців небаченою раніше трагедією, яку український історик Д. Дорошенко описував так: «Нещасливе українське населення Галичини опинилося буквально між двома вогнями: з одного боку мордували його москалі за «мазепинство», а з другого — австрійці й мадяри за русофільство. У той же час українці мусили битися за своїх мучителів, одні в рядах російської, другі в рядах австрійської армій. Рідні брати мусили стріляти одні в других».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Дай коротку характеристику Галицької битви і розкажи про її результати.

2. Чим викликані й наскільки обґрунтовані були репресії австро— угорської армії проти населення Галичини в 1914 р.?

3. Охарактеризуй основні напрями політики російської влади в окупованій Галичині й Буковині.

4. Чим була викликана і що мала на меті російська політика на захоплених територіях Західної України?

5. Яким було ставлення російської окупаційної влади до греко— католицької церкви й чому?

ДОКУМЕНТИ_________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зі статті-відозви Симона Петлюри «Війна і українці»	\|	Маніфест головнокомандувача російської армії великого князя Миколи Миколайовича від 18 серпня 1914 р. «Русскому народу».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.