• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

В. І. Ленін про ставлення до Всеукраїнської вчительської спілки. (З виступу 3 грудня 1919 р.)

Мы должны требовать, чтобы боротьбисты разогнали спилку учителей, хотя бы на украинском языке, хотя бы с украинской государственной печатью, но во имя тех же принципов пролетарской коммунистической политики, во имя которых мы свой ВУС, Всероссийский учительский союз, разогнали, ибо он не проводил принципов пролетарской диктатуры, а защищал интересы и проводил политику мелкой буржуазии.

Ленин В. И. Полное собрание сочинений,— Т. 39. — С. 371.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1 .

Чим керувався Раднарком УСРР, приймаючи декрет «О поступлении в высшую школу»? Яке значення мав цей декрет?

2. Документ № 2.

Охарактеризуй обставини і правомірність розгону Всеукраїнської вчительської спілки.

§38. УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО
І ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ 1917-1920 РОКІВ

Згадай:
1. Хто з українських письменників другої пол. XIX — поч. XX ст. зробив найбільший внесок у відродження української нації?
2. Яку роль в національному відродженні другої пол. XIX — поч. XX ст. відіграло образотворче мистецтво?

Літературний процес

Літературний процес в Україні 1917—1921 рр. пов’язаний як з іменами вже відомих письменників і поетів, так і з новими іменами літераторів, талант яких почав розкриватися в умовах революції і визвольних змагань. Політичні симпатії більшості з них були на боці українських національних партій, Центральної Ради, а пізніше Директорії. Разом з військами УНР частина з них у 1919 р. відступила до Кам’янця-Подільського. Там опинилися Олександр Олесь, Остап Вишня, Володимир Сосюра та ін. Тоді вже відомий поет, переконаний прихильник самостійної Української Народної Республіки Григорій Чупринка 1917 р. писав: «Єдність і згода. Право й свобода — Доля найкраща народа». Чупринка був непримиренним противником більшовизму і у 1921 р. загинув у боротьбі з ним.

Не всі залишилися в Україні. Частина зазнала гіркої долі емігрантів. Серед них — Олександр Олесь, про якого М. Грушевський писав як про «найбільшого з нині живучих поетів на Україні». Сповнені безмежної любові до рідної України, його поезії знаходили широкий відгук у суспільстві.

Мого життя газельну
срібність
І випадковість
Складу в картки
вузьку безмірність
І загадковість
Моїх гріхів легку безкарність
І слів блискучість
Знов наповняє безпорадність
І днів сліпучість...

— писав Олександр Олесь наприкінці 1918 р. У роки революції і визвольних змагань в українську літературу ввійшло ціле покоління письменників і поетів, які започаткували новий етап у її розвитку. Література 1917-1921 рр. відбила надзвичайно складну й суперечливу панораму життя і боротьби, небувалого злету людського духу, моральну ницість, небачену трагедію братовбивчої війни.

Вільні від бюрократичного «регулювання», закостенілих канонів і обов’язкових підходів, поети і письменники по-різному, відповідно до власних уподобань, світосприймання, літературних традицій і політичних симпатій відбивали дійсність, історичний процес, свідками, а нерідко й активними учасниками якого вони були. Емоційно-радісним збудженням просякнута поема молодого Павла Тичини «Золотий гомін», написана 1917 р. і присвячена святкуванням з нагоди проголошення Першого універсалу Центральної Ради. Романтичними настроями наповнені його «Сонячні кларнети», видрукувані 1918 р. У добу Центральної Ради П. Тичина разом з А. Ніковським і Є. Єфремовим був співредактором популярної національно-демократичної газети «Нова Рада».

Помітною течією в поезії цього періоду був романтизм, що його представляли В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан-Блакитний та інші. Події воєнних років В. Сосюра яскраво змалював в автобіографічному творі «Третя рота». Від листопада 1918 р. до лютого 1920 р. поет служив в армії УНР, до якої він вступив добровольцем, і у складі 3-го Гайдамацького полку пройшов з боями «Вкраїну з краю в край». Після поразки Директорії В. Сосюра став червоногвардійцем, а у травні 1920 р. вступив до більшовицької партії.

Співзвучними настроям радикальної української молоді, яка з революцією пов’язувала надії на створення незалежної радянської республіки в Україні, були книги віршів В. Чумака «Заспів» (1920) і В. Еллана-Блакитного «Удари молота і серця» (1920). Член партії боротьбистів Василь Чумак у 1919 р. був залишений у Києві для підпільної роботи в денікінському тилу. В боротьбі за радянську владу і незалежність України він був готовий на все. «Ми гімни тобі заплели, червоний тероре», — писав Чумак. У листопаді 1919 р. він був розстріляний денікінцями. Збірку його віршів видрукувано посмертно.

Гурток молодих українських літераторів, які об’єдналися навколо журналу «Книгар», започаткував знамените літературне угруповання «неокласиків». Це — М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, Ю. Клен (О. Вурґгардт). Частина молодих українських митців приєдналася до символістів. Серед них — П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул та ін.

Відомим представником ще одного оригінального літературного напряму тих часів — «панфутуризму» — був М. Семенко. Уявлення про його творчість дає мініатюра «Картка» — справжній поетичний шедевр, витворений 1918 р.:

Мого життя газельну
срібність
І випадковість
Складу в картки
вузьку безмірність
І загадковість
Моїх гріхів легку безкарність
І слів блискучість
Знов наповняє безпорадність
І днів сліпучість...

Театральне, музичне та хорове мистецтво

У 1917-1920 рр. відчутних змін зазнала театральна справа. За часів гетьмана був заснований Український театр драми та опери, виник ряд інших творчих колективів. Діяльність більшовицької влади в театральній сфері позначена насамперед націоналізаціями, перейменуваннями і закриттями «аполітичних» та «ідейноворожих» закладів. У серпні 1919 р. уряд УСРР перетворив на державні всі кращі театри. Ще раніше, у дні святкування дня народження Т. Шевченка, Український театр драми та опери, заснований за гетьмана, був реорганізований у Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка. У цьому театрі працювали як корифеї української сцени — О. Мар’яненко, Г. Борисоглібська, так і молоді талановиті майстри О. Сердюк, Л. Гакебуш, К. Кошевський та інші. 1919 р. був для театру знаменним — до його трупи влився колектив молодих митців на чолі з Лесем Курбасом. Наваторський театр Леся Курбаса згодом став одним з найпомітніших явиш, у радянській Україні. Він відійшов від традиційних етнографічних форм у театральному мистецтві, застосував нову сценографію, нові імпресіоністичні підходи. У 1920 р. Курбас створив виставу за поемою Т. Шевченка «Гайдамаки».

1919 р. було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став молодий Гнат Юра. Цей театр згодом став одним з провідних театрів республіки. У 1923 р. він переїхав до Харкова, а у 1926 р. — до Києва.

У містах і селах виникло багато самодіяльних оркестрів народних інструментів, державних, професійних хорів, мандрівних хорових капел. У 1918 p., за гетьмана, було засновано Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого, що в 1919 р. за радянської влади виступав як Республіканський симфонічний оркестр імені М. Лисенка. Симфонічні оркестри працювали також у Харкові, Катеринославі, Одесі. В 1919 р. кооперативна спілка «Дніпросоюз» об’єднала два хори, організовані для популяризації української пісні, в Державну українську мандрівну капелу (в абревіатурі — «ДУМКА»), Цим колективом з 1919 р. керував Нестір Городовенко. За короткий час ним був освоєний великий репертуар, що складався з творів М. Лисенка, М. Леонтовича, українських народних пісень, колядок, щедрівок, веснянок. Усі концерти «ДУМКИ», що відбувалися в містах і селах, на станціях, заводах і фабриках України, перетворювалися на національне свято.

За гетьмана була заснована Українська державна капела під проводом О. Кошиця.

На початку 1919 р. відділ музики Міністерства народної освіти УНР створив у Києві новий хоровий колектив — Українську республіканську капелу (УРК), якою керували К. Стеценко і О. Кошиць. У 1919-1920 pp. колектив із тріумфом виступив в Чехо-Словаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Голландії. Поразка УНР унеможливила повернення більшості співаків на Батьківщину. В липні УРК розпалася, давши життя кільком творчим колективам, котрі залишилися в еміграції.

У 1920 р. на базі музично-драматичної школи ім. М. Лисенка було створено Київський музично-драматичний інститут. В Україні у цей час плідно працювали видатні композитори М. Леонтович, Я. Степовий, Л. Ревуцький, Г. Верьовка,Б. Лятошинський та інші.

Образотворче мистецтво

Національно-демократична революція і жорстока збройна боротьба за захист її завоювань були складною сторінкою в новітній історії українського образотворчого мистецтва. У вогні війни загинули великі художні цінності: картини, скульптури, монументи, архітектурні ансамблі. Але разом з тим побачили світ художні твори, що несли на собі відбиток часу.

Визначним явищем в історії українського мистецтва було утворення Української академії мистецтв. Активно цьому сприяли М. Грушевський — голова Центральної Ради, І. Стешенко — генеральний секретар освіти, М. Біляшівський — директор Київського міського музею, інші визначні політичні діячі, художники, вчені. 4 листопада Центральна Рада затвердила статут Академії, а 5 грудня 1917 р. відбулось урочисте її відкриття. Видатні українські художники Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь та Федір Кричевські, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут стали першими членами Академії мистецтв.

Ректор Української академії мистецтв М. Бойчук згуртував навколо себе талановиту молодь, переважно селянського походження, якій були відомі й зрозумілі традиції народного мистецтва. Твори художників цієї групи були цілком оригінальним явищем, що не мало аналогів у попередні періоди. Школа Бойчука справила значний вплив на подальший розвиток не лише українського, а й світового мистецтва. Його послідовники творили в багатьох країнах світу.

З 1917 р. в Україні працював видатний графік Г. Нарбут. На замовлення Центральної Ради, а пізніше гетьманського уряду він виконував проекти грошових знаків, поштових марок, державного герба і печатки, форми для війська, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди різних урочистих подій тощо. За радянських часів цей виняткового таланту художник плідно працював над оформленням книжкових видань, журналів, виступав з нищівними політичними карикатурами на білогвардійців. Його життя урвалося весною 1920 р., під час окупації польськими військами Києва.

У жовтні 1918 р., ще в умовах гетьманату, в Ромнах на Сумщині було відкрито перший в Україні пам’ятник Т. Шевченку. Монумент спорудив молодий скульптор І. Кавалерідзе. Це було всеукраїнське національне свято. На концерті з нагоди відкриття пам’ятника виступили поет Микола Вороний, уславлені співаки Марія Литвиненко-Вольгемут і Михайло Микиша.

У 1919-1920 рр. почалося виконання радянського плану монументальної пропаганди, якому більшовики надавали надзвичайно великого значення як знаряддю ідеологічної боротьби. У травні 1919 р. було опубліковано декрет РНК УСРР «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам». Натомість рекомендувалося відкривати пам’ятники видатним революціонерам. У Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі були відкриті пам’ятники К. Марксу, встановлені погруддя В. Леніна, Я. Свердлова, Р. Люксембург, Ф. Енгельса. Особливої художньої цінності вони не мали і служили своєрідними ідеологічними символами нового режиму. Водночас нищилися встановлені до революції монументи, чимало з яких були творами мистецтва.

Охопивши порівняно невеликий часовий проміжок, культурні процеси 1917-1921 рр. посіли в історії українського народу помітне місце. Вони відбувалися на зламі історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні ознаки того часу і багато в чому суттєво сприяли подальшому розвитку української культури.

Церковне життя

Події української революції і боротьби за збереження державної незалежності справили істотний вплив на релігійне життя України. Російська православна церква (РПЦ), в лоні якої перебувала більшість віруючих України, відреагувала на крах самодержавства відновленням Московського патріархату, скасованого ще Петром І, і спробами зберегти свій контроль над усіма єпархіями колишньої імперії. У свою чергу, в середовищі духовенства і віруючих України стало поширюватися прагнення до демократизації церковного життя і повернення до статусу незалежності (автокефалії) Української православної церкви. Цей статус московські церковники за допомогою царату знищили в XVII ст., перетворивши православ’я на знаряддя русифікації і зміцнення імперського контролю над Україною.

Василь Липківський, митрополит Київський і всієї України УАПЦ (1921 -1927)

Вперше бажання мати цілком незалежну від РПЦ Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) було висловлене на Подільському та Полтавському єпархіальних з’їздах, що відбулися навесні 1917 р. Наприкінці весни 1917 р. з ініціативи протоієрея Василя Липківського було засновано «Братство воскресіння», яке очолило рух за утворення УАПЦ. З часом воно перетворилося на Всеукраїнську православну церковну раду, що прийняла рішення про скликання Всеукраїнського православного собору.

Собор розпочав роботу в січні 1918 р. Але зміна політичної ситуації і захоплення Києва більшовиками не дозволили делегатам дійти логічного рішення — проголошення автокефалії.

Короткочасне панування більшовиків на початку 1918 р. в Україні супроводжувалося терором проти духовенства. В січні 1918 р. в Києві було вбито митрополита Київського і Галицького Володимира.

У червні 1918 р., за гетьмана П. Скоропадського, Всеукраїнський православний собор відновив роботу. Тепер у його складі переважали делегати промосковської орієнтації, які ухвалили, що православні єпархії в Україні залишаються під юрисдикцією Московського патріархату. Проте опір прибічників автокефалії не був зламаний. У жовтні 1918 р. на 3-й сесії Собору виступив О. Лотоцький, член УПСФ, якого гетьман перед цим призначив міністром віросповідань. Новий міністр був відомим українським істориком церковного права, діячем національно-визвольного руху. Від імені уряду він виступив за проголошення автокефалії української православної церкви. Цей заклик реакційне духовенство зустріло вороже.

Після приходу до влади в Україні Директорії ідея автокефалії, нарешті, стала перетворюватися в реальність. 1 січня 1919 р. Директорія УНР, виходячи з принципу, що в незалежній державі повинна бути і незалежна церква, проголосила автокефалію Української православної церкви. Але політична нестабільність 1919 р. не дозволила реалізувати це рішення.

Установивши в 1919 р. контроль над Україною, більшовики повернулися до антицерковної політики. Наприкінці січня 1919 р. Раднарком УСРР ухвалив «Закон про відокремлення церкви від держави і школи від церкви». Цей закон передавав у руки держави храми і все церковне майно, надавав органам влади право закривати небажані їм храми. Атеїстичне керівництво більшовицької партії повело наступ на релігію і церкву. Тисячі священиків і віруючих стали жертвами червоного терору. Частину храмів і монастирів було закрито, релігія оголошувалася «опіумом для народу», віруючі ставали неповноправними громадянами.

Разом з тим, не маючи змоги покінчити з релігією і церквою водночас, держава дозволила діяльність багатьох релігійних громад. Серед них були і автокефальні, які тоді ще не були об’єднані в окрему церкву. Власті йшли на поступки значною мірою під тиском віруючих, а також із метою внести елементи конфронтації в церковне середовище України і одержати додаткові важелі впливу на церкву.

Таким чином, у 1917-1920 рр. відбулися глибокі зміни в становищі церкви в суспільстві. Після перемоги більшовиків вона перетворилася на об’єкт переслідувань і репресій. За цих обставин у православ’ї України посилювався розкол, формувалися передумови для створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Назви українських літераторів, що почали творити в 1917-1920 pp. Які літературно-художні напрями вони представляли?

2. З якими іменами пов’язаний розвиток театрального мистецтва України в 1917-1920 pp.?

3. Чому, на твій погляд, важкий і драматичний період Української революції і боротьби за національну державність супроводжувався бурхливим розвитком музично-хорового мистецтва?

4. Коли і з якою метою була утворена Українська академія мистецтв?

5. Що тобі відомо про творчість Г. Нарбута?

6. У чому полягав радянський план монументальної пропаганди?

7. Кого, на твою думку, слід включити до плеяди кращих представників української культури 1917-1920 pp.?

8. Охарактеризуй релігійне життя України в 1917-1921 pp. Які чинники справляли на нього вплив?

9. Коли була проголошена автокефалія Української православної церкви?

ДОКУМЕНТ:_________________

Читайте також:

1. Ви маєте готуватись до виступу згідно плану
2. Ви маєте готуватись до виступу згідно плану
3. Визначте своє ставлення до Переяславської угоди 1654 р., укладеної Б.Хмельницьким з Москвою.
4. Високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
5. Виховання в учнів творчого ставлення до занять.
6. Виховання у військовослужбовців бережливого ставлення до військової техніки й озброєння
7. Відомість встановлених ревізією фактів простроченої дебіторської заборгованості Яготинського цукрового комбінату за період з 1 січня до 31 грудня 2009 року
8. Відомість встановлених ревізією фактів простроченої дебіторської заборгованості Яготинського цукрового комбінату за період з 1 січня до 31 грудня 2009 року
9. Г.В. Плехановим і В.І. Леніним
10. Графічне представлення енергії
11. Грудня 1999 р. у м. Гельсінкі Європейська Рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення стратегічного партнерства з Україною.

Переглядів: 1007