Звернення Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 р.

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії нашої землі української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі

українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки — в одноцільну, суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року. ... Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду. 22 січня 1919 року, у м. Києві. Голова Директорії: Володимир Винниченко

Члени: Симон Петлюра, Андрій Макаренко,Панас Андрієвський, Федір Швець

Конституційні акти України 1917-1920,— С. 107.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Прочитай документи №1-3, з’ясуй:

а) для чого була створена Українська Національна Рада?

б) які принципи було покладено в основу її державотворчої діяльності?

2. Прочитай документ № 3:

а) охарактеризуй його зміст;

б) поміркуй, як він вплинув на політичну обстановку в Західній Україні.

3. Документ № 4.

Чому не відбулося справжнього возз’єднання українських земель?

§29. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА
І ПОРАЗКА ЗУНР

Згадай:
1. В якій міжнародній ситуації було проголошено утворення ЗУНР?
2. Які особливості були властиві державотворчому процесу в Західній Україні?

Початок польсько-української війни

Для поляків, які вважали Східну Галичину своєю вотчиною, повстання українців у Львові 1 листопада 1918 р. було цілковитою несподіванкою. Але досить швидко вони організували збройний опір українським військам. У Львові діяли три польські військові організації, найвпливовішою з яких була Польська організація військова (ПОВ) — місцевий відділ загальнонаціонального об’єднання, очолюваного Юзефом Пілсудським. ПОВ виступала за відновлення незалежної Польської держави, невід’ємною складовою частиною якої вона вважала західноукраїнські землі. Збройні сутички між українськими і польськими військами у Львові почалися 1 листопада, а 5 листопада ворогуючі сторони вже розділяла лінія фронту, що проходила вулицями міста. Запеклі бої точилися за кожний будинок.

Водночас розгорнулася боротьба за стратегічно важливий залізничний вузол Перемишль, розташований на кордоні між Східною Галичиною і Польщею. 11 листопада український гарнізон Перемишля, основу якого становили ненавчені юнаки, залишив місто. Саме в Перемишлі формувалися польські військові з’єднання, що перекидалися в Східну Галичину. Ці з’єднання врешті-решт і визначили долю Львова. 21 листопада українські війська почали відступати з міста. Того ж дня поляки захопили Хирів, а через декілька днів — Раву-Руську. Протягом листогіада-грудня 1918 р. польські війська заволоділи 10 з 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. Але більшість західноукраїнських земель усе ж залишилася під контролем уряду ЗУНР, який після евакуації зі Львова перебував у Тернополі, а з 2 січня 1919 р. — у Станіславі, звідки керував державотворчим процесом.

Створення Української Галицької армії

В умовах конфлікту з польськими військами одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було формування боєздатної армії, спроможної відстояти незалежність республіки. Це завдання ускладнювалося тією обставиною, що серед українців, які служили в австрійській армії, не було старших офіцерів з досвідом організації військових частин та планування операцій. Уряд ЗУНР звернувся по допомогу до уряду УНР, що рекомендував для організації регулярних військ ЗУНР — Української Галицької армії — генерала М. Омеляновича-Павленка і полковника С. Мишковського. У своїй діяльності вони спиралися на офіцерів-галичан, залучаючи до військового будівництва також офіцерів інших національностей — австрійців, німців, угорців, хорватів, чехів тощо, — яким загрожувало безробіття. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі Української Галицької армії, що офіційно існувала з другої декади грудня, налічувалося понад 100 тис. чол., з яких 40 тис. брали безпосередню участь у воєнних діях.

Успіхи в організації УГА забезпечили їй перевагу на початковому етапі війни — з листопада 1918 р. по лютий 1919 р. Характерною особливістю цього етапу була участь її вояків у боротьбі галицьких українців з місцевими поляками. Але відсутність досвіду і помилки не дали змоги скористатися перевагою. Спроби відбити Львів, на що були спрямовані головні зусилля УГА, провалилися.

Наступ польських військ

З початком весни ситуація на українсько-польському фронті ускладнилася. З Польщі в Галичину надійшло підкріплення, що змінило співвідношення сил. У квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула добре озброєна і навчена армія під командуванням генерала Йозефа Галлера чисельністю 60 тис. чол., сформована з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Командували армією переважно французькі офіцери. Антанта планувала використати армію Галлера для війни з Радянською Росією, але польський уряд кинув її проти Галицької армії, яка змушена була відступати перед переважаючими силами противника. Польський наступ підтримала Румунія, що захопила частину галицького Підкарпаття. Спроба УГА зупинити наступ поляків на Золотій Липі закінчилася невдачею. Українські війська відступили до річки Збруч.

Міжнародна ізоляція ЗУНР

Трагізм становища посилювався провалом спроб ЗУНР заручитися підтримкою держав Антанти, добитися міжнародного визнання. Ще в листопаді 1918 р. уряд ЗУНР повідомив президента США В. Вільсона про оформлення своєї держави і просив захисту від окупантських зазіхань Польщі. Надії на сприяння Вільсона зумовлювалися тим, що президент США був автором «чотирнадцяти пунктів» післявоєнного врегулювання, що передбачали право націй на самовизначення, прийнятих Антантою як офіційний документ. У січні 1919 р. на Паризьку мирну конференцію, покликану підбити підсумки світової війни, прибула об’єднана делегація УНР і ЗУНР, але при цьому посли обох держав діяли окремо. Жодна з делегацій не заручилася підтримкою держав Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі на противагу Німеччині на Сході. Зі свого боку, польська делегація прагнула переконати учасників конференції, що створення незалежної Української держави цілком в інтересах німців і австрійців, що українці охоплені пробільшовицькими настроями.

Наприкінці лютого 1919 р. Паризька мирна конференція надіслала до уряду ЗУНР місію під головуванням генерала Бартельмі (Франція), що мала вирішити питання перемир’я з Польщею. Місія поставила вимогу негайно припинити воєнні дії й запропонувала демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею: від Кам’янки-Струмилової до Дрогобича та Турки.

Отже, Львів та Дрогобицький район (нафта) залишалися за Польщею. Уряд ЗУНР пропозиції цієї не прийняв, і війна з Польщею тривала.

Закулісний торг завершився 25 червня 1919 р. визнанням представниками Антанти на Паризькій конференції права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому передбачалося, що поляки правитимуть тут тимчасово, визнаватимуть права місцевого населення і нададуть краю автономію. Остаточна доля Східної Галичини мала вирішитись у майбутньому.

Чортківська офензива

Напередодні прийняття цього рішення представниками Антанти керівництво ЗУНР здійснило відчайдушну спробу стабілізувати ситуацію в державі, припинити паніку і деморалізацію, що виникли під впливом воєнних поразок. На початку червня Українська Національна Рада всю виконавчу, законодавчу і контрольну владу передала в руки диктатора, яким було обрано Євгена Петрушевича. Одним із перших його кроків було призначення командувачем УГА замість М. Омеляновича-ІІавленка генерала О. Грекова. 7 червня новий командувач УГА розпочав підготовлену ще його попередником наступальну операцію, що ввійшла в історію як Чортківська офензива (прорив, наступ). 25 тисяч українських солдатів і офіцерів примусили відступити по всій лінії фронту більш ніж 100-тисячну польську армію, добре озброєну і оснащену французами. Цей успіх викликав піднесення в краї, і десятки тисяч добровольців згодилися поповнити лави УГА. Але через брак боєприпасів і спорядження вояками стали лише 15 тис. чоловік.

Ведучи безперервні бої протягом трьох тижнів і не маючи при цьому надійних тилів, УГА до краю виснажилася. Коли 28 червня розпочався контрнаступ польських військ, сил стримати його вже не було. Найславетніша операція УГА завершилася. Почався відступ, і протягом першої половини липня поляки знову окупували майже всю Східну Галичину, відтіснивши УГА до Збруча.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Які причини польсько-українського конфлікту в Східній Галичині у 1918 р.?

2. Як розвивався цей конфікт в листопаді-грудні 1918 р.?

3. Охарактеризуй труднощі створення Української Галицької армії (УГА).

4. Які наслідки мав наступ військ Галлера для Української Галицької армії?

5. Чим була викликана міжнародна ізоляція ЗУНР і які наслідки вона мала?

6. Чому Паризька мирна конференція 1919 р. не підтримала законні вимоги українських делегатів?

7. Що викликало передачу влади в ЗУНР в руки диктатори Є. Петрушевича?

8. Яку роль в історії ЗУНР відіграла Чортківська офензива?

ДОКУМЕНТИ:_________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З відозви Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р.	\|	Учасник листопадових боїв у Львові про причини відступу українських військ із міста

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.