Захист цивільних прав. Позовна давність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Законодавством визначені й випадки захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, нотаріусом а також самозахист цивільних прав (застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства). Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Цивільним кодексом України передбачена можливість відшкодування особі моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

• у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• У душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Корисно, на нашу думку, звернути увагу на визначення Цивільним кодексом понять "строк" та "термін".

Строкому цивільному праві визнається певний період у часі, з закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміномє певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може протягом строку позовної давності. Розрізняють загальну (три роки) та спеціальну (скорочену або більш тривалу, порівняно із загальною) позовну давність.

Так, скорочена (в один рік) позовна давність застосовується, зокрема, до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування недостовірної інформації, поданої у засобах масової інформації;

• про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки за правом спільної часткової власності;

• у зв'язку з недоліками проданого товару;

• про розірвання договору дарування;

• у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти

• про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Закон дозволяє випадки збільшення позовної давності, встановленої законом, за домовленістю сторін (за письмовим договором).

Перебіг позовної давності зупиняється:

• якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

• у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

• у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

• якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних сил України або в інших, створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені у воєнний стан.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку та у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно з цивільним законодавством позовна давність не поширюється:

• на вимогу, що випливає із порушення особистих немай-нових прав, крім випадків, установлених законом;

• на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

• на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

• на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Зобов’язальне право. Найпоширеніші види договірних зобов’язань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.