Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 7 Правовий статус і організація роботи депутатів місцевих рад

1 Конституційно - правові основи місцевого самоврядування в Україні.

2. Матеріальна основа місцевого самоврядування.

3. Фінансова основа місцевого самоврядування. Місцеві бюджети та позабюджетні кошти місцевого самоврядування.

4. Соціальна основа місцевого самоврядування.

6. Територіальна основа місцевого самоврядування.

1. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища і міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах

Конституції і законів України. Воно здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Територіальною громадою називають жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища чи міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, чи добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вони реалізують такі функції:

а) управлінську;

б) установчу;

в) координуючу;

г) контролюючу та ін.

Діяльність органів місцевого самоврядування з реалізації своїх функцій здійснюється за допомогою специфічних форм і методів як правових, так і неправових. Під формами діяльності органів місцевого самоврядування розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами і практикою державного будівництва видів дій посадових і службових осіб органів місцевого самоврядування, за допомогою яких реалізуються їх завдання та функції у межах компетенції кожного органу. Названі форми поділяють на: правові, організаційні й матеріально-технічні.

Правові форми - це такі види здійснення функцій, які тягнуть за собою правові наслідки. До них належать:

- нормотворча;

- управлінська;

- правоохоронна;

- правозастосовна.

Організаційні форми на відміну від правових не спричиняють за собою правових наслідків. До них відносять:

- регламентуючу;

- матеріально-технічну;

- ідеологічну;

- виховну.

Їх також поділяють на загальні, конкретні й внутрішньоорганізаційні; організаторські; організаторсько-масові. Організаційно-правовими називають, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами.

До них відносять:

а) сесії;

б) засідання;

в) збори;

г) індивідуальну і колективну роботу депутатів та ін.

Методи діяльності органів місцевого самоврядування - це способи, норми й засоби, що їх застосовують у межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів, що зумовлені їхньою компетенцією. Як і форми, методи названої діяльності поділяють на правові, організаційні й організаційно-правові.

Правовими методами називають такі способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються нормотворча, правоохоронна та правозастосовна форми діяльності органів місцевого самоврядування.

Організаційними методами є способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів місцевого самоврядування. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяльності державних органів поділяються на загальні й конкретні.

Організаційно-правові методи - це такі способи, прийоми й засоби, що дістали закріплення у відповідних нормативно-правових актах (наприклад, методи організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, добору та розставляння кадрів та ін.).

Місцеве самоврядування в Україні здійснюють територіальні громади:

- сільські, селищні, міські ради;

- сільські, селищні, міські голови;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

- районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Муніципальне право тісно пов'язано з іншими галузями та підгалузями права. Їх співвідношення визначається зв'язком між державою і правом.

Зв'язок місцевого самоврядування з правом характеризується тим, що:

а) правові норми закріплюють і регулюють відносини організації і діяльності органів місцевого самоврядування;

6) самі органи місцевого самоврядування приймають правові норми, що є джерелом права.

Перш за все муніципальне право пов'язане з конституційним та правом конституційним процесом.

Конституційне право - це провідна галузь права і законодавства, що включає в себе систему правових норм і інститутів та нормативно-правових актів, які закріплюють, регулюють та охороняють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правовий статус людини і громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні. Місцеве самоврядування покликано логічно продовжити дослідження предмета конституційного права а саме, - організацію роботи органів місцевого самоврядування.

Адміністративне право - це система адміністративно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері державного управління, тобто підзаконної виконавчої і розпорядчої діяльності органів держави, що спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Муніципальне право (яке вивчає способи й форми здійснення місцевого самоврядування) досліджує організацію роботи органів місцевого самоврядування.

Конституційне процесуальне право являє собою систему процесуальних конституційно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок конституційних процесуальних відносин між суб'єктами.

Муніципальне право покликано логічно продовжити дослідження окремих видів конституційного процесу, зокрема - законодавчий процес.

Муніципальне право взаємопов'язане з конституційним матеріальним, процесуальним і адміністративним правом наступним чином:

а) нормативно-правовою базою;

б) спільністю окремих правовідносин;

в) процесом право реалізації вищезгаданої системи правових норм;

г) спільністю юридичної практики та ін.

адміністративне право закріплюють, регулюють та охороняють суспільні відносини органів місцевого самоврядування як між собою, так і з органами державної влади, населенням та іншими об'єднаннями громадян. Система конституційних процесуальних правових норм, що регулюють порядок утворення і внутрішню організаційну діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх завдання, функції, форми і методи їх діяльності, становить підгалузь конституційного процесуального права.

Отже муніципальне право - це галузь права України, що закріплює, регулює та охороняє організацію і здійснення місцевого самоврядування, порядок утворення і функціонування органів місцевого самоврядування щодо здійснення ними керівництва господарським, політичним, соціальним, культурним та іншими сферами життєдіяльності певної територіальної громади.

Конституційною основою місцевого самоврядування є матеріальні й процесуальні конституційні норми та інститути, що закріплюють порядок організації і функціонування органів місцевого самоврядування, а також процесуальні конституційні правовідносини, що регулюються названими нормами.

Конституція України закріплює принцип поділу влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову. Крім системи законодавчих, виконавчих і судових органів, Конституція України визначає державні органи, які забезпечують реалізацію стримувань і противаг між вищеназваними органами держави чи забезпечують виконання окремих функцій. Систему таких органів становлять Президент України, Генеральний прокурор України, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, Вища рада юстиції.

Конституційні процесуальні норми, що закріплюють порядок утворення та функціонування системи названих державних органів, об'єднуються і утворюють відповідно початкові, головні й загальні конституційні процесуальні інститути. Загальними конституційними процесуальними інститутами місцевого самоврядування є об'єднання правових норм, початкових і головних інститутів, що регулюють організацію та діяльність конституційних органів місцевого самоврядування. Об'єднання двох і більше таких інститутів, предметом регулювання яких є порядок утворення і функціонування системи органів місцевого самоврядування, становлять таку галузь права - як муніципальне право.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, конституційний статус якого закріплено у розділі XI Конституції України.

Загальні засади місцевого самоврядування в Україні визначаються окрім Конституції України чинним Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами про місцеве самоврядування, система яких перебуває у стадії свого становлення, та такими, як про це зазначається в Законі, не повинні суперечити його положенням (ст.24). Крім цього, відповідно до ст.9 Конституції України частиною національного законодавства про місцеве самоврядування слід також вважати Європейську хартію місцевого самоврядування, згода на обов’язковість якої надана Верховною Радою України через Закон України від 15 липня 1997 р. «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування». Згідно Конституції України (розділу 11), місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

2. Матеріальна основа місцевого самоврядування.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування р порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст, здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суботам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;

3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

1. Фінансова основа місцевого самоврядування. Місцеві бюджети та позабюджетні кошти місцевого самоврядування.

Основою правової та організаційної самостійності місцевого самоврядування є певна матеріальна і фінансова база, до складу якої згідно з чинним законодавством належать:

• рухоме і нерухоме майно, яке є у комунальній власності

• доходи місцевих бюджетів

• позабюджетні фонди

• інші кошти.

Головна роль у складі фінансів органів місцевого самоврядування належить місцевим бюджетам , які виступають основним джерелом фінансового забезпечення розвитку регіонів.

Місцеві бюджети - це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних,

так і делегованих.

Місцеві бюджети як категорія фінансів, пов'язані з утворенням, розподілом та використанням фондів грошових коштів, що належать місцевим органам влади і самоврядування. Вони виступають основною організаційною формою мобілізації фінансових ресурсів для економічного і соціального розвитку даної адміністративно-територіальної одиниці.

Місцевий бюджет можна розглядати і в інших аспектах. Це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. Місцевий бюджет є планом (кошторисом) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади і самоврядування.

Місцеві бюджети містять із собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. За допомогою місцевих бюджетів відбувається перерозподіл суспільних фондів споживання між окремими групами населення. Також з цих бюджетів деякою мірою здійснюється фінансування галузей виробничої сфери, зокрема місцевої промисловості, комунального господарства та інші.

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їхньому призначенні. Ці бюджети виконують такі функції:

• формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади

• розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства

• контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ, підпорядкованих місцевим органам влади.

Доходи місцевих бюджетів мають вирішальне значення для забезпечення матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Оскільки об'єкти комунальної власності переважно належать до невиробничої сфери (школи, дитячі садки, лікарні, культурні і спортивні заклади) і є неприбутковими організаціями, вони фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Залежно від територіальної локалізації доходів місцевих бюджетів розрізняють:

1) доходи, одержані на території, підпорядкованій даному місцевому бюджету;

2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою бюджетних важелів перерозподілу спрямовуються до місцевого бюджету (дотації, субвенції).

Доходи, одержані на території, підпорядкованій місцевому бюджету, поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

2. Соціальна основа місцевого самоврядування.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3) та встановлює, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Місцеве самоврядування, як зазначалося вище, нерозривно пов'язане з державою, державною владою. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є головним обов'язком не лише держави, а й органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією України (ст. 1) Україна є соціальною державою. Соціальною вважається держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим, щоб забезпечити кожній людині гідне існування. Головним завданням соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава бере на себе обов'язок забезпечити кожному членові суспільства гідний сучасної людині мінімум соціальних благ. Конституційні положення щодо соціального характеру Української держави повною мірою відносяться і до місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, які зобов'язані турбуватися про соціальну справедливість, добробут населення, соціальний захист своїх жителів. Місцеве самоврядування в соціальній державі також має бути соціальним. У цьому полягає важливий принцип місцевого самоврядування, одна з його основ. У літературі під соціальними основами місцевого самоврядування розуміють муніципально-правовий інститут, який становить сукупність норм, що закріплюють та регулюють соціальну політику місцевого самоврядування, спрямовану на створення умов, які б забезпечили гідне життя та вільний розвиток людини - члена територіальної громади. Соціальні основи місцевого самоврядування спрямовані на гарантування соціально-економічних та соціально-культурних прав людини і громадянина на місцевому рівні.

Конституція України безпосередньо покладає на місцевого самоврядування обов'язки щодо забезпечення таких прав людини і громадянина у сфері економічного, соціального і культурного життя: право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (стаття 41); право громадян на соціальний захист, яке гарантується ...створенням мережі... комунальних... закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46); право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47); право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (стаття 49); право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (стаття 53); право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

Органи місцевого самоврядування здійснюють соціальний захист населення, надають підтримку соціально незахищеним верствам населення, сім'ї, материнству і дитинству, розвивають систему соціальних служб, займаються питаннями охорони праці тощо.

1. Територіальна основа місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 140 Конституції України право на здійснення місцевого самоврядування має будь-яка територіальна громада, тобто населення будь-якого міста, села, селища (а сьогодні в Україні налічується близько тридцяти тисяч двохсот населених пунктів) незалежно від чисельності населення, наявності необхідних матеріальних і фінансових ресурсів або інших чинників. Проте, ні Конституція, ні чинне законодавство України не визначають територіальної основи місцевого самоврядування, тобто не визначають територіальної одиниці, в межах якої територіальна громада здійснює місцеве самоврядування і на яку поширюється юрисдикція її органів.

Можна зробити висновок, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється лише в адміністративних межах населених пунктів, а більша частина території України перебуває поза межами юрисдикції територіальних громад та їх органів, що суперечить принципу повсюдності місцевого самоврядування. Крім того, подібний підхід до визначення територіальної основи місцевого самоврядування суперечить практиці зарубіжних країн, в першу чергу європейських, де місцеве самоврядування, в тому числі й на низовому рівні, здійснюється в межах територіальних одиниць, що включають як територію населеного пункту, так і прилеглу територію.

Адміністративні межі міст визначаються Верховною Радою України (пункт 29 статті 85 Конституції України). Що стосується адміністративних меж інших населених пунктів, то порядок їх визначення має бути встановлений законом. Проте, прийнятий Верховною Радою України Закон “Про адміністративно-територіальний устрій України”, який врегулював це питання, не набрав чинності із-за вето Президента України. Розроблено також проект закону про територіальну громаду, але поки що він не прийнятий українським парламентом. Щоправда, чинне законодавство України містить певні гарантії забезпечення врахування думки територіальних громад при зміні адміністративних меж населених пунктів. Так, Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (стаття 6) передбачає, що питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр, вирішуються виключно місцевими референдумами. Отже, слід констатувати, що процес формування територіальної основи місцевого самоврядування в Україні ще далеко не завершений. Так, на практиці виникає ряд проблем, пов'язаних як з відсутністю чіткого визначення територіальних кордонів, в межах яких територіальна громада здійснює місцеве самоврядування, так і з необхідністю забезпечити належний рівень громадських послуг, які надаються в системі місцевого самоврядування. Перша проблема полягає в тому, що існуюча система адміністративно-територіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до адміністративних меж інших. Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного, обласного та республіканського значення (Автономна Республіка Крим) перебувають 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл, а в межах адміністративних кордонів міст районного значення - 249 селищ міського типу, близько 1150 селищ та сіл. При цьому значна частина населених пунктів, що входять до меж інших населених пунктів, має власні органи місцевого самоврядування, хоча їх населення бере участь також і у формуванні загальноміських органів місцевого самоврядування. Таким чином виникає ситуація «матрьошки» - частина територіальної громади міста являє собою самостійну територіальну громаду з власним конституційним статусом. Друга проблема пов'язана з тим, що переважна більшість - з тридцяти тисяч територіальних громад - не мають і навіть теоретично не спроможні створити необхідної матеріальної, фінансової, демографічної основ, які б належним чином забезпечили виконання функцій та повноважень щодо надання населенню тих соціальних послуг, що віднесені до завдань місцевого самоврядування. Навіть враховуючи, що не всі територіальні громади самостійно реалізують право на місцеве (всього на сьогодні функціонує 12200 міські, селищні та сільські ради), їхня кількість, на думку деяких науковців і практиків, є досить значною. На жаль, Конституція та чинне законодавство України прямо не передбачають радикальних та ефективних шляхів вирішення проблеми формування самодостатніх територіальних громад. Так, відповідно до статті 140 Конституції, цей процес може відбуватися лише через об'єднання територіальних громад, але за умови, що об'єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній основі.

У силу цього конституційного обмеження неможливо об'єднати, наприклад, територіальну громаду міста із територіальною громадою іншого міста, селища або села, що перебуває в межах адміністративних кордонів міста чи межує з ним. Водночас в Україні є досить значна кількість міст (вже не говорячи про селища), які в силу малої чисельності населення та відсутності необхідної інфраструктури не можуть сформувати належної матеріальної та фінансової бази для ефективного здійснення функцій місцевого самоврядування, наприклад, населення міста Угнів (Львівська область) налічує 1,2 тис. чоловік, міста Берестечка (Волинська обл.) - 1,9 тис. чоловік, міста Герца (Чернівецька обл.) - 2,5 тис. чоловік тощо.

Третя проблема пов'язана з тим, що місцеве самоврядування в Україні не поширюється на всю територію держави, а здійснюється лише на незначній її частині - в адміністративних межах населених пунктів. Внаслідок цього за межами юрисдикції територіальних громад та їх органів опинилися землі загального користування, рекреаційні зони, землі, необхідні для розвитку населених пунктів тощо, цільове призначення яких пов'язане із задоволенням потреб членів територіальної громади, наданням їм відповідних соціальних послуг.

Українські вчені, які досліджують проблеми місцевого самоврядування в Україні, вважають, що всі ці проблеми можуть бути вирішені шляхом реформування низового рівня системи адміністративно-територіального устрою України, завданнями якої є:

а) забезпечення територіальності місцевого самоврядування, тобто воно має здійснюватися на територіях, які відмежовані одна від одної - в межах однієї самоврядної території не може бути кількох територіальних громад, які б виступали самостійними суб'єктами права на місцеве самоврядування.

б) забезпечення повсюдності місцевого самоврядування - воно має здійснюватися на всій території України без будь-яких обмежень.

в) забезпечення формування самодостатніх територіальних громад - громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування, надання громадських послуг населенню на рівні, передбаченому загальнодержавними стандартами.

При вирішенні цих завдань видається доцільним виходити з того, що: самоврядна адміністративно-територіальна одиниця має визначатися централізовано з врахуванням волевиявлення населення та на підставі певних, встановлених Верховною Радою України критеріїв. Зокрема, з одного боку, вона не повинна бути надто великою - населення, яке проживає в її межах, має бути об'єднане спільними інтересами щодо питань, вирішення яких віднесено законом до відання місцевого самоврядування. З другого - необхідно, щоб ця територія була достатньою з точки зору можливості формування комунальної власності, місцевого бюджету, виборних органів місцевого самоврядування, на цій території мають перебувати об'єкти соціальної та комунальної інфраструктури, необхідні для виконання завдань місцевого самоврядування щодо надання соціальних послуг населенню; при визначенні меж самоврядних адміністративно-територіальних одиниць необхідно враховувати національні, історичні, культурні та інші особливості і традиції відповідних територій.

Лекція 7 Правовий статус і організація роботи депутатів місцевих рад

1. Законодавство про статус депутатів місцевих рад. Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади.

2. Діяльність депутата у виборчому окрузі. Обов'язки депутата місцевої ради у виборчому окрузі. Права депутата місцевої ради у виборчому окрузі. Індивідуальні та колективні форми реалізації депутатом місцевої ради своїх повноважень у виборчому окрузі.

3. Повноваження депутата місцевої ради у раді та її органах. Право депутата місцевої ради у раді та її органах.

4. Організаційні форми роботи депутата місцевої ради. Депутатський запит і депутатське запитання. Порядок розгляду депутатського запиту. Депутатські групи. Порядок утворення депутатських груп. Депутатські фракції. Права депутатських фракцій. Участь депутата місцевої ради в роботі інших органів місцевого самоврядування.

5. Основні гарантії депутатської діяльності. Відкликання депутата місцевої ради. Зміна статусу або припинення повноважень депутата місцевої ради у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрою.

Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, за винятком секретаря ради, повинен входити до складу з постійних комісій ради.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає у загальному вигляді, що повноваження депутата ради починаються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання. Вони можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законом.

Докладніше зміст положення розкривається в Законі України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 р.

Згідно зі ст. 4 Закону, депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних місцевих голів".

Повноваження депутатів починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноваження депутата місцевої ради або ради до складу якої його обрано.

У свою чергу, повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах починається з дня заслуховування на черговому після виборів депутата пленарному засіданні відповідної місцевої ради, повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

Інформація про підсумки виборів доводиться комісією до відома відповідної ради, спори щодо набуття повноваження депутатів вирішуються судом.

Стосовно дострокового припинення повноважень депутата. Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності передбачених підстав, офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у таких випадках:

- відкликання його виборцями в установленому цим Законом порядку;

- припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

- обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом з виконанням депутатських повноважень;

- обрання його депутатом іншої місцевої ради;

- визнання його судом недієздатним або безвісті відсутнім;

- набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

- його смерті.

Депутатські повноваження також можуть припинятися достроково за рішенням відповідної ради у зв'язку:

- з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

- з особистою заявою депутата місцевої ради про складання ним депутатських повноважень.

Спори щодо дострокового припинення повноваження вирішуються судом (ст. 5 Закону).

На відміну від народних депутатів, депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю, за винятком депутатів, які перебувають на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади, на іншій посаді, а також, якщо він обраний секретарем відповідної місцевої ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради.

У цих випадках на таких депутатів поширюється принцип несумісності своєї з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), а також займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом (ст. 6 Закону).

Закон "Про статус депутатів місцевих рад" визначає також правила депутатської етики (ст. 8 Закону).

Окремий розділ Закону визначає обов'язки і право депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу.

При цьому окремі статті Закону регламентують обов'язки депутата у виборчому окрузі (ст. 10 Закону), його права в цьому окрузі (ст. 11 Закону), а також визначають індивідуальні й колективні форми реалізації депутатом місцевої ради своїх повноважень у виборчому окрузі (розгляд заяв і скарг громадян; право депутата на одержання необхідної інформації, звіти депутата перед виборцями та зустрічі з ними; виконання доручень виборців) (статті 12,14—17 Закону).

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини — виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Формами діяльності депутатів у виборчому окрузі є: прийом виборців; участь у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах його виборчого округу; звітування перед виборцями і зустрічі з ними.

У виборчому окрузі депутат зобов'язаний підтримувати зв'язок не тільки з виборцями, територіальною громадою, організаціями, які висунули його кандидатом у депутати, а й з колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території. Він повинен вивчати громадську думку, потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні.

Оскільки основним обов'язком депутата у виборчому окрузі є прийом виборців, він має визначити й оприлюднити час та місце прийому; вести його регулярно (не рідше одного разу на місяць); розглядати звернення членів громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

Депутат представляє раду перед населенням, пояснює її позицію, а тому повинен не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, місцевого бюджету, рішень ради.

Депутат місцевої ради зобов'язаний не рідше одного разу на рік звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об'єднаннями громадян. Звіт повинен містити відомості про діяльність у раді, її органах, виборчому окрузі, про прийняті радою та її органами рішення, про хід їх виконання та про особисту участь в обговоренні, прийнятті та в організації виконання цих рішень, доручень виборців свого округу. Строки проведення звітів визначає рада, затверджуючи певні графіки.

Доручення депутатові його виборці дають на зборах під час звітів чи зустрічей з питань, що випливають з потреб виборчого округу чи територіальної громади в цілому, не суперечать законодавству України і належать до відання місцевих рад та їх органів. Місцева рада та її органи аналізують доручення виборців і з урахуванням матеріальних, фінансових можливостей приймають рішення щодо їх реалізації. В організації виконання доручень виборців депутат місцевої ради зобов'язаний брати участь як одноособово, так і в складі постійних, тимчасових комісій або депутатської групи, утвореної з цією метою.

При здійсненні повноважень у виборчому окрузі депутат має право представляти виборців та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня, та порушувати перед зазначеними органами, їх посадовими особами, керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що торкаються інтересів виборців, вимагати їх вирішення; вносити на розгляд вказаних суб'єктів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі, брати участь у їх розгляді.

Депутат місцевої ради на території ради має право на невідкладний прийом посадовими особами місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ, організацій з питань депутатської діяльності. У разі виявлення порушень прав та законних інтересів громадян, інших порушень законності він має право вимагати припинення порушень або звернутися до місцевих органів влади, їх посадових осіб, правоохоронних і контролюючих органів з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

3. Повноваження депутата місцевої ради у раді та її органах. Право депутата місцевої ради у раді та її органах.

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. визначає депутата як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради. Він наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі в діяльності ради та її органів.

Для ефективного здійснення своїх повноважень депутат місцевої ради має право обирати і бути обраним до органів ради, пропонувати питання для розгляду радою та її органами; вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, вносити проекти рішень та поправки до них; висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, порушувати питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій; оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення; об'єднуватися з іншими депутатами в депутатські групи, фракції.

Депутат місцевої ради має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить.

Депутат, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

До обов'язків депутата місцевої ради в раді та її органах належить додержання Конституції і законів України, актів Президента, КабінетуМіністрів, регламенту ради, інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів. Депутат місцевої ради, крім секретаря ради, голови районної в місті, районної, обласної ради та їх заступників, повинен входити до складу однієї з постійних комісій. Відповідно участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, та сприяння виконанню їх рішень є його обов'язком. Депутат зобов'язаний бути присутнім на пленарних засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. У разі неможливості бути присутнім на засіданні він повинен повідомити про це особу, яка очолює відповідний орган.

Крім того, депутат зобов'язаний виконувати доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради, інформувати їх про виконання доручень.

Здійснюючи свої повноваження, він має дотримуватися правил депутатської етики, які полягають у тому, що депутат повинен керуватися загальнодержавними інтересами, інтересами громади чи виборців свого округу; не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; не принижувати честі й гідності виборців, інших депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; не приймати гонорарів, подарунків, не отримувати винагород за дії, пов'язані зі здійсненнямдепутатських повноважень.

Основними формами діяльності депутатів у місцевій раді є участь у її пленарних засіданнях, робота в постійних і контрольних комісіях, підкомісіях, робочих групах, виконання доручень ради та її органів. Робота депутатів у раді здійснюється за планом, який затверджується щороку на пленарному засіданні ради. У плані може бути передбачена участь депутатів у сесіях, засіданнях постійних комісій, в апаратних нарадах, громадських слуханнях, у підготовці пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства, в проведенні масових заходів, що відбуваються на території громади.

4. Організаційні форми роботи депутата місцевої ради. Депутатський запит і депутатське запитання.

Законом «Про статус депутатів місцевих рад» передбачена можливість подачі депутатом запитів, звернень і запитань при здійсненні повноважень у раді і у виборчому окрузі.

Відмінності депутатського запиту від депутатського звернення полягають у тому, що: а) депутатський запит подається з питань, які віднесені до відання ради, а звернення — з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю; б) суб'єктами, до яких може бути подано запит, є посадові особи ради і її органів, сільський, селищний, міський голова, керівники підприємств, установ і організацій, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради — також голова місцевої держадміністрації, його заступники, керівники відділів і управлінь; депутатське звернення подається до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної ради; в) закон передбачає можливість внесення запиту не тільки депутатом одноособово, а й групою депутатів, звернення ж подається депутатом індивідуально; г) запит вноситься на пленарному засіданні ради або попередньо, підлягає включенню до порядку денного і в разі необхідності може обговорюватися. Для звернення така процедура не передбачена; ґ) якщо для подачі запиту потрібна його підтримка радою, то для звернення така вимога не встановлена; д) депутатське звернення повинно бути викладено в письмовій формі, а запит може бути внесений у письмовій чи усній формі.

Суб'єкти, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані в десятиденний строк розглянути порушене питання і дати на нього відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – не пізніше як у строк. Якщо звернення не може бути розглянуто в цей строк, депутату зобов'язані письмово повідомити про це з обґрунтуванням мотивів необхідності продовження строку.

Строк розгляду депутатського запиту визначає рада, яка може зобов'язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення за запитом. Орган чи посадова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані в цей строк дати письмову відповідь раді й депутату, а якщо запит не може бути розглянутої цей строк, повинні письмово повідомити їм, запропонувавши інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту.

Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні.

Депутат має право дати оцінку відповіді на свій запит, за результатами чого може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше чверті присутніх на засіданні депутатів.

Закон дає змогу депутату взяти участь у розгляді свого звернення, про що місцеві органи публічної влади та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій повинні йому повідомити завчасно, але не пізніше як за п'ять календарних днів. Якщо депутат не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо місцеві органи виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ, організацій, розташованих на території ради, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит.

Отже, депутатський запит — це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради — також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов 'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське запитання — це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на нього може бути оголошена на сесії ради або дана депутату в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Крім індивідуальних існують ще колективні форми роботи депутатів місцевих рад.

Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень у виборчих округах депутати можуть об'єднуватися в депутатські групи.

Депутати місцевих рад можуть також добровільно об'єднуватися у депутатські фракції на основі партійної належності депутатів.

Статус депутатських груп і фракцій визначається в Законі "Про статус депутатів місцевих рад" і в регламентах відповідних місцевих рад.

Так, згідно зі ст. 25 згаданого Закону, депутати місцевої ради об'єднуються за єдністю території їх виборчих округів, спільністю проблем, які вони вирішують, або за іншими ознаками. При цьому повноваження депутатських груп є похідними від повноважень депутата місцевої ради, передбачених Законом "Про статус депутатів місцевих рад".

Крім того, членство депутата в депутатській групі не звільняє його від персональної відповідальності за здійснення своїх депутатських повноважень у виборчому окрузі.

Щодо порядку утворення депутатських груп, Закон передбачає, що депутатська група може бути створена в будь-який час протягом строку повноваження ради даного скликання за рішенням зборів депутатів місцевої ради, які виявили бажання увійти до її складу. Група складається не менш як з трьох депутатів ради. Депутатська група в районній, міській, районній у місті, обласній, Київській та Севастопольській міських радах, складається не менш як з п'яти депутатів.

Депутати відповідної місцевої ради, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює групу.

Депутатські групи можуть створюватися на визначений ними період, але не більш як на строк повноважень відповідних рад.

Група створюється на зборах депутатів за їх ініціативою. Рішення приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів від числа присутніх депутатів і не є обов'язковими для депутатів, які входять до складу групи.

Реєструється депутатська група відповідною місцевою радою за поданням особи, яка очолює групу. До подання додається підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи й депутатів, які уповноважені представляти цю групу.

Організація і повноваження, які здійснюють депутатські групи, визначаються відповідною місцевою радою.

До повноважень депутатської групи звичайно належать:

- попередній розгляд проектів актів, які виносяться на розгляд ради;

- узагальнення по них пропозицій;

- надання допомоги депутатам у проведенні звітів, прийомі виборців, розгляді звернень громадян;

- сприяння зв'язкам депутатів з органами самоорганізації населення та об'єднаннями громадян, з керівниками підприємств, організацій, установ;

- організація проведення загальних зборів громадян, місцевих ініціатив територіальної громади, громадських слухань тощо.

Інформація про зареєстровані депутатські групи ради доводиться до відома депутатів головою ради на пленарному засіданні й публікується в засобах масової інформації.

Керівник депутатської групи або особа, яка його заміщує, має право висловлювати думку групи на пленарному засіданні, в органах ради, виступати від імені групи із заявами, зверненнями, брати участь в погоджувальних нарадах тощо.

Депутатські групи мають право готувати й надавати раді проекти рішень, розповсюджувати через секретаріат серед депутатів підготовлені ними матеріали.

Діяльність депутатської групи, згідно зі ст. 26 Закону "Про статус депутатів місцевих рад", припиняється: у разі вибуття окремих депутатів місцевої ради, внаслідок чого її чисельність стає меншою, аніж встановлено Законом; у разі прийняття депутатами ради, які входять до її складу, рішення про розпуск групи; закінчення строку, на який депутати місцевої ради об'єдналися в депутатську групу, або строку повноваження відповідних рад.

Місцева рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність.

Аналогічні повноваження визначаються і в Положеннях про депутатські фракції (там, де вони створюються), з урахуванням особливостей, пов'язаних з об'єднанням у фракціях депутатів на основі їх партійної належності.

Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається самою фракцією. Рішення про об'єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів місцевої ради головуючим на пленарному засіданні ради. Організація діяльності фракцій покладається на відповідного сільського, селищного, міського голову, голову відповідної ради.

Інші питання створення та діяльності депутатських фракцій визначаються регламентами місцевих рад.

Депутатські групи (фракції) можуть формуватися як на партійній, так і на позапартійній основі.

Депутатські фракції не можуть створюватися для захисту приватних, комерційних або релігійних інтересів.

Принципи функціонування депутатської фракції не можуть суперечити засадам депутатської діяльності.

Депутат ради може входити до складу тільки однієї депутатської фракції. Голова ради та його заступник не можуть входити до складу жодної депутатської фракції.

Порядок роботи депутатської групи (фракції), умови вступу депутатів до неї, вихід або виключення з неї визначаються самою депутатською фракцією.

Кожна депутатська фракція реєструється, для чого на ім'я голови ради надсилається письмове повідомлення про створення депутатської фракції, підписане персонально депутатами із зазначенням назви, мети чи завдань, персонального складу та партійної приналежності членів фракції, а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію).

Реєстрація здійснюється шляхом оприлюднення головою ради на пленарному засіданні документів, зазначених у регламенті. Список членів депутатської фракції після реєстрації розповсюджується серед депутатів. Про зміни у складі депутатської фракції її уповноважений представник письмово повідомляє голову ради.

Якщо склад депутатської фракції стає меншим від установленої кількості, вона на черговому пленарному засіданні оголошується головою ради розформованою, якщо за час, що минув до пленарного засідання, кількісний склад не стане відповідати встановленій кількості.

Депутатська фракція має право за погодженням з толовою ради або його заступником розповсюджувати серед депутатів підготовлені нею матеріали, представляти й захищати в раді законні інтереси своїх членів.

Фракція має право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного сесії.

Вони попередньо обговорюють кандидатури на посади голови, заступника голови ради, голів постійних комісій.

Одночасно, депутатська фракція не має права виступати від імені ради.

Крім того, депутатські фракції мають право:

- на пропорційне представництво в постійних і тимчасових комісіях ради;

- попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

- на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

- об'єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції;

- здійснювати інші права, передбачені законами України (ст. 28 Закону "Про статус депутатів місцевих рад").

Гарантії діяльності являють собою невід'ємний елемент правового статусу депутатів місцевих рад, є системою умов і заходів, що забезпечують належні умови для реалізації прав, обов'язків та ефективного здійснення народними обранцями своєї діяльності. Залежно від характеру гарантії депутатської діяльності можна розподілити на дві групи: загальні спеціальні.

Загальні гарантії не спрямовані безпосередньо на створення оптимальних умов діяльності депутатів, а забезпечують їх побіжно, впливаючи на суспільство в цілому. Спеціальні гарантії мають суто юридичний зміст, «вузьке» спрямування і спеціально закріплені в законодавстві.

Гарантіями загального характеру є демократичний, правовий, соціальний характер української держави, конституційне закріплення народовладдя, рівності й рівноправності, гласності, політичного та ідеологічного плюралізму, закріплення і гарантування місцевого самоврядування, відповідний рівень інформаційного розвитку, рівня освіти, культури, правової культури. Що ж до спеціальних гарантій, то, відповідно до п. 11 ст. 49 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні», гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, законом «Про місцеве самоврядування в Україні», законом про статус депутата, іншими законодавчими актами (наприклад, Кодексом законів України про працю, Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення тощо).

На сьогодні система гарантій встановлюється виключно законодавчо, хоча механізм їх реалізації може регламентуватися підзаконними актами, до яких, зокрема, можна піднести постанову Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1738 «Про порядок та умови безплатного проїзду депутатів місцевих рад». Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», місцеві ради та їх органи забезпечують необхідні умови для ефективного здійснення депутатами місцевих рад їх повноважень. Виходячи зі змісту цієї норми, можна зробити висновок про можливість правового регулювання окремих аспектів здійснення гарантій локальними актами — рішеннями ради.

За змістом та цільовим призначенням гарантії діяльності депутатів місцевих рад поділяються на особисті, організаційні, соціальні й трудові.

Особистими гарантіями депутатів місцевих рад є депутатський імунітет та індемнітет. Чинне законодавство передбачає тільки окремі елементи імунітету депутатів місцевих рад: 1) право порушити кримінальну справу проти депутата мають тільки суд чи прокурор; 2) застосування запобіжного заходу щодо депутата у вигляді підписки про невиїзд чи взяття під варту можливе виключно судом; 3) про кримінальне переслідування депутата має бути поінформована місцева рада. Індемнітет полягає у звільненні депутата від відповідальності за висловлювання чи виступи при виконанні своїх повноважень і закріплений у п. 4 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Серед організаційних гарантій діяльності депутатів місцевих рад можна виокремити звільнення від виробничих або службових обов'язків для виконання депутатських повноважень; надання відстрочки від призову на строкову військову чи альтернативну службу; звільнення від проходження навчальних зборів; забезпечення необхідною інформацією, надання юридичної допомоги, організація вивчення депутатами законодавства, досвіду роботи рад; право на отримання і поширення інформації; сприяння місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ, організацій державної і комунальної форм власності в організації прийому громадян, звітів депутатів перед виборцями, створенні інших умов, необхідних для депутатської діяльності; сприяння депутату в організації виконання доручень виборців; право на невідкладний прийом та ін.

З метою сприяння роботі депутатського корпусу місцева рада може прийняти рішення про помічників-консультантів, які допомагають депутату під час особистого прийому виборців, у розгляді звернень громадян, в організації проведення звітів і зустрічей з виборцями, трудовими колективами, об'єднаннями громадян, надають депутату організаційно-технічну та іншу допомогу при здійсненні депутатських повноважень. Помічники-консультанти працюють на громадських засадах.

До соціальній гарантій можна віднести грошову компенсацію депутату у зв'язку з виконанням своїх повноважень; право на безкоштовний проїзд; право на отримання протягом шести місяців середньої заробітної плати, яку депутат отримував під час роботи на виборній посаді в раді на період працевлаштування після закінчення його повноважень. Слід зауважити, що оплата праці місцевих депутатів у зарубіжних країнах за виконання ними своїх депутатських повноважень практично не здійснюється. Виняток становлять США, Велика Британія, Японія, в яких оплата праці муніципальних депутатів передбачена у вигляді виплат певної сум або плат за відвідування сесійних засідань.

Трудові гаранти стосуються здебільшого тих депутатів, які працюють у раді на постійній основі. Для них передбачено надання попередньої чи рівноцінної роботи (посади) на тому самому чи іншому (за згодою депутата) підприємстві, в установі, організації по закінченню строку депутатських повноважень; зарахування часу роботи в раді до загального, безперервного чи спеціального стажу роботи. Для депутатів, які суміщають виконання депутатських повноважень з основною роботою, існує інша гарантія: власник чи уповноважений ним орган повинен завчасно попередити їх та раду про намір звільнення депутата з роботи, з посади, виключення з навчального закладу. Однак саме звільнення (виключення) дозволено вчиняти без дозволу місцевої ради.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет та метод муніципального права.	\|	Лекція 8 Правовий статус і організація роботи сільських, селищних, міських голів та голів районної, обласної, районної в місті ради.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.035 сек.