• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Моделi комунiкацiї

Iснують рiзнi теоретичнi парадигми комунiкативного простору, сформованi в рамках психологiчних, лiнгвiстичних, соцiологiчних, фiлософських теорiй. Найпростiша модель процесу комунiкацiї має принаймнi три елементи:

1) вiдправник, тобто той, хто є джерелом iнформацiї;

2) повiдомлення, тобто та iнформацiя, що її передають;

3) одержувач, тобто той, кому цю iнформацiю передано.

У соцiальнiй роботi у ролi вiдправника може бути клієнт, а в ролi одержувача – соцiальний працiвник. Однак вони можуть мiнятися ролями. Якщо мiж учасниками спiлкування виникає активний дiалог, то i вiдправниками, i одержувачами iнформацiї по черзi можуть бути як соцiальний працiвник, так і клiснт.

Модель комунiкадiї Романа Якобсона [6] є дещо складнiшою (рис. 1), адже вона бере до уваги контекст, у якому вiдбувається комунiкацiя, а також те, що й вiдправник iнформацiї та її отримувач можуть вкладати рiзнi поняття (коди) в повiдомлення.

Рис. 1. Модель комунiкацiї Р. Якобсона

Процес комунiкацiї починається з того, що вiдправник формулює iдею повiдомлення, або, простiше кажучи, думає про те, з якою метою та яку iнформацiю необхiдно довести до вiдома одержувача. В процесi спiлкування вiдправник також складає змiст повiдомлення та обирає засоби передачi iнформацiї з урахуванням можливостей і особливостей одержувача стосовно сприйняття запропонованого змiсту повiдомлення.

Подання iдеї, яку намагається донести до одержувача вiдправник, у формi мови, зрозумiлої одержувачевi, називається кодуванням. При цьому як кодовi знаки можуть бути використанi: слова усного й письмового мовлення (лексика, а також темп, стиль мови), вiзуальнi образи (людей, предметiв iнтер’єру), пахощi (квiтiв, парфумiв тощо), звуки (мелодiї, iнтонацiя й тембр голосу, модуляцiя), кольори, свiтло (яскраве, тьмяне), рухи та мiмiка тощо.

У свою чергу, одержувач сприймає представлену вiдправником iнформацiю, обробляє її (декодує), iнтерпретує, тобто тлумачить повiдомлення, спiввiдносячи його контекст iз власною системою понять, i, нарештi, демонструє своє розумiння чи нерозумiння повiдомлення вiдправниковi. Комунiкативний вплив вiдбувається лише за наявностi єдиної чи подiбної системи кодификацiї й декодифiкацiї в комунiкатора (людини, що направляє iнформацiю) і реципiєнта (людини, що приймає її).

Досить часто комунiкацiю розглядають як двостороннiй динамiчний процес, що на практицi означає надання зворотного зв’язку тiй людини, що вiдправляє iнформацiю, та придiлення уваги каналу комунiкацiї (рис. 2). Як зворотний зв’язок виступає будь–яка iнформацiя, яку людина отримує вiд реципiєнта своєї поведiнки. Вiн може бути прямим або опосередкованим, негайним або вiдстроченим, апаратним i особистiсним (вербальним і невербальним, оцiночним i нейтральним, емоцiйним i описовим, нейтральним, iнтерпретативним).

Загалом, зворотний зв’язок вважають важливим чинником у соцiальнiй роботi. Адже вiн надає соцiальному працiвнику iнформацiю про те, як його сприймає клієнт, як вiн реагує на поведiнку працiвника, як розумiє, iнтерпретує його; як його (працiвника) поведiнка дiє на iнших.

Рис. 2. Модель двосторонньої комунiкацiї

Вiн дає можливiсть глибше зрозумiти проблеми клієнта. Для створення ефективної системи зворотного зв’язку у процесi професiйного спiлкування соцiального працiвника й клієнта необхiдна атмосфера взаємного сприйняття, доброзичливостi, взаємної зацiкавленостi. Iнодi соціальний працiвник, який вiдiграє роль консультанта, формує певнi правила надання i прийняття зворотного зв’язку (наприклад, просить розповiдати про почуття, а не давати йому оцiнку).

Як зазначалося вище, комунiкацiя може бути невербальною й вербальною. У процесi професiйного спiлкування соцiальнi працiвники повиннi вмiти бачити справжнi проблеми клієнта за їхнiми “масками”, уникати упередженого ставлення та поквапливих висновкiв.

Увага має бути придiлена таким виявам невербальної поведiнки, як вiдстань мiж клієнтом і працiвником, поза клієнта, контакт очей, паузи. Важливу iнформацiю дає порiвняння невербальноє поведiнки з тим, що клієнт розповiдає. Так, якщо клієнт запевняє, стискуючи кулаки, що, мовляв, у нього чудовi стосунки в сiм’ї, слiд вказати йому на таку суперечнiсть в його поведiнцi.

Для того, щоб адекватно оцiнити особистiснi ресурси клієнта при розв’язаннi проблеми, а також здiйснити на нього належний вплив (якщо це виправдано ситуацiєю та не суперечить професiйнiй етицi) задля досягнення бажаних змiн, соцiальний працiвник має добре володiти не тiльки вербальними, а й невербальними засобами спiлкування, адже саме на невербальному рiвнi передається вiд 60 до 80 % iнформацiї.

Вербальнi, або словеснi, засоби спiлкування – це засоби мови, тобто те, що знаходить вираження у словах. Якщо взяти до уваги, що бесiда б найпоширенiшою формою взаємодiї з клієнтом, то стає зрозумiлим, що вмiння говорити є одним з найважливiших засобiв у дiяльностi соцiального працiвника.

Особливiстю мовлення в цьому випадку є те, що воно вiдбувається у формi дiалогу. А це означає, що для успiшного спiлкування потрiбно не тiльки вмiти точно й зрозумiло формулювати думки, пiдбираючи необхiднi слова, а й пiдтримувати постiйний зворотний зв’язок, орiєнтуючись на реакцiю спiвбесiдника, виявляючи чутливiсть до невербальних сигналiв, володiючи мистецтвом запитувати.

Незрозумiла мова соцiального працiвника, використання професiйної термiнологiї можуть схвилювати клієнта, що може спричинити вiдмову вiд спiлкування iз соцiальними працiвниками надалi та звернення до соцiальних служб загалом.

Переглядів: 1430