Шляхи формування і реалізації професійної майстерності

Найважливішими шляхами формування і реалізації професійної майстерності є: високий рівень теоретичної підготовки з усіх навчальних дисциплін, що вивчаються у вищому навчальному закладі і, зокрема, “Соціальної роботи”, дисциплін психолого–педагогічного циклу; вивчення курсу “Етики соціальної роботи” та інших предметів – психології, виробничої практики; самовиховання.

Перш за все, студент має націлитися на досягнення високого професійного рівня підготовки в процесі навчання, а вищий навчальний заклад має забезпечити такий рівень підготовки. Це положення необхідно усвідомити не лише як суспільно–важливу вимогу, але й як суб’єктивно значиму для кожного соціального працівника. Розвиток професійної майстерності є центральним аспектом координації всієї підготовки соціального працівника.

Вивчення “Етики соціальної роботи” та інших психолого–педагогічних дисциплін дозволяє сформувати у студента уявлення про логіку формування професійної підготовки. Досвід показує, що вивчення курсу “Етики соціальної роботи” здійснюється успішно, якщо опирається на:

Принцип цілісного підходу до навчання, який полягає в тому, що знання засвоюються як практично набуваючий досвід. Навчання студента має будуватися так, щоб теоретичні положення теми, отримані в процесі лекції, осмислювалися в процесі підготовки до семінарського заняття, а потім дискусії на ньому; в подальшому отримані знання мають реалізуватися у вправах, які сприяють розвитку професійних здібностей; нарешті значення проблеми усвідомлюється в навчальному тренінгові, що є обов’язковою складовою кожного заняття, де моделюються педагогічні ситуації, що дозволяють переводити знання в уміння.

Принцип активної комунікації полягає в розробці системи завдань, спрямованих на стимулювання активності студентів у групі: проведення рольових ігор, змагання, обговорення фрагментів діяльності студентів, залучення студентів до організації ходу заняття.

Принцип розчленування соціологічних дій з метою послідовного оволодіння окремими прийомами в процесі психофізичного і соціального тренінгу. Важливо, щоб кожен студент знав обсяг понять, умінь, якими він повинен оволодіти в кожний рік навчання.

Принцип спряженості вправ, спрямованих на розвиток педагогічної техніки і завдань на творче використання умінь у процесі майбутньої навчальної практики та професійної діяльності, а звідси – жорсткість і варіативність в організації навчальної роботи.

Принцип зв’язку знань і умінь, отриманих в умовах вищого навчального закладу з практичними заняттями в базових соціальних інституціях на виробничій практиці, де студенти під керівництвом викладачів поетапно залучаються до організації соціальної роботи: від спостереження та участі в окремих видах соціальної роботи до самостійної діяльності в проведенні окремих видів соціальної роботи.

Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети.

Для соціального працівника робота над собою – необхідна передумова набуття і збереження та підвищення професіоналізму. Це – цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній соціальний працівник з об’єкта виховного впливу (“Я – студент, нехай мене навчають”) перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності (“Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього, готуюсь до конкуренції на ринку праці”): самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою. Без такої роботи розвитку власної майстерності не можна уявити собі формування високо кваліфікованого соціального працівника. А.Макаренко підкреслював: “Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме”.

З чого починається самовиховання соціального працівника? З усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і реальними можливостями.

Мотивом–збудником роботи над собою є розуміння невідповідності між “Я – реальним” і “Я – ідеальним”. Це можливо тоді, коли в майбутнього соціального працівника наявний професійний ідеал і здатність до самопізнання.

Самопізнання як процес цілеспрямованого отримання інформації про розвиток особистісних якостей – складна психологічна дія, яку треба спеціально опанувати. “Пізнай себе – і ти пізнаєш світ”, – стверджували стародавні, підкреслюючи важливість і складність цього процесу.

Яким чином людина пізнає себе? Через самоспостереження, самоаналіз, самооцінку, самопрогнозування.

Самоаналіз – аналіз свого внутрішнього світу, своєї дальності; полягає у зіставленні того, що планувалося, з тим, що зроблено, могло бути зроблено, у виділенні окремих рис, якостей для ретельного вивчення. Здійснюючи самоаналіз, майбутній соціальний працівник критично дивиться на себе: аналізує успіхи спілкування на практиці, бере до уваги свій попередній довузівський досвід, дивиться на себе очима своїх товаришів, викладачів. Зіставлення різних позицій стосовно окремих якостей особистості і професійної позиції в цілому дає уявлення про реальну картину розвитку, яку слід сприймати неупереджено.

На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості, що містить поряд із знанням про себе, власну оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Важлива вимога до самооцінки – її адекватність реальному рівневі розвитку. Небажана як завищена, так і занижена самооцінка.

Крім здійснення аналізу й оцінки, варто уявити себе в певних ситуаціях діяльності, розробляючи можливі варіанти поведінки, а також передбачаючи можливий ефект діяльності. Таке самопрогнозування як відбиття у свідомості “Я – в майбутньому” доповнює картину самопізнання характеристикою особистості з урахуванням життєвих планів.

Отже, початок самовиховання соціального працівника можливий за умови, коли у нього е потреба професійного удосконалення, виникає потреба у самовдосконаленні. Професійний ідеал у зіставленні з розумінням своїх можливостей буде стимулювати до вдосконалення.

Для систематизації уявлення про систему самовиховання наведемо узагальнюючу схему, що допоможе орієнтуватися у виборі шляхів роботи над собою:

1.	Самопізнання	Самоспостереження. Самоаналіз. Самооцінка. Самопрогнозування.
2.	Планування роботи над собою	Самозобов’язання. Особисті плани роботи над собою. Девіз життя. Програма самовиховання.
3.	Реалізація програми	Само переконання. Самонавіювання. Самонаказ. Само схвалення. Самозаохочення. Самоосуд.
4.	Контроль	Самоконтроль. Самозвіт. Самооцінка.

Копітка робота над собою дасть соціальному працівникові можливість виробити власний індивідуальний стиль професійної діяльності як ознаку творчого рівня професійної майстерності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна ситуація і соціальне завдання	\|	Моделi комунiкацiї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.267 сек.