Природно-правова, позитивістська та ліберальна теорії щодо сутності прав людини.

Щодо походження прав людини існує дві традиційні теорії – природного та позитивного права.

Природне право –права людини – це не дарунок держави, вони не підкоряються вимогам будь-яких політичних режимів, права з’явилися до виникнення суспільства з логіки взаємодії законів природи як моральні норми універсального характеру.

Позитивістська теорія прав людини

Правовий позитивізм — напрям у філософії права, згідно з яким право у суспільстві — це система норм, тобто правил поведінки, що прийняті або санкціоновані авторитетним державним органом. Перші детальні й науково обґрунтовані розробки теорії правового позитивізму пов'язані з англосаксонською правовою традицією та з іменами англійських філософів Т. Гоббса (XVII ст.), Дж. Бентама та вже згадуваного Дж. Остіна (XVIII-XIX ст.), які заклали основи командної теорії у праві — право як команда (воля) суверена.

Апологети цього напряму стверджують, що ні право, ні правова система не мають зв'язку з такими нормативними системами, як, наприклад, мораль та релігія. Відповідно до теорії правового позитивізму право у суспільстві встановлюється («позитивується» — від англійського to posit— затверджувати, визначати) людьми, тобто являє собою соціальний факт штучного характеру. Для позитивістів будь-яке належно ухвалене писане право — чинне право, якому мають коритися та узгоджувати з ним свою поведінку всі члени суспільства. Позитивне право складається із правових норм, до яких належать штрафні санкції як підстави для застосування державного примусу за порушення цих норм. Таким чином, для позитивістів правом є тільки формалізовані, позитивно зафіксовані (писані) норми, що виникають як результат державного волевиявлення. Тобто право походить виключно із державних джерел.

Позитивісти сприймають право як систему, в межах якої не можуть, бути інституціоналізовані правові цінності як принципові прагнення законодавця або як критерії визначення чинності нормативно-правових актів (наприклад принцип верховенства права як критерій справедливості). Єдиний засіб інституціоналізації таких цінностей для позитивістів — це прийняття відповідного позитивного законодавства (наприклад закону про публічну мораль). Для них, приміром, закони, які встановлюють режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці, є чинними, якщо вони ухвалені згідно з визначеною процедурою.

У континентальній Європі традиція правового позитивізму походить з рецепції наприкінці XI століття римського права — Corpus Juris Civilis, — що слугувало ідеї централізації державної влади. їй притаманне розуміння права як норм, зафіксованих у кодексах, як єдиному джерелі права.

Отже, концепція позитивних прав полягає у тому, що в певних правопорядках (національних і міжнародному) діють чинні, в різних країнах різні юридичні норми, закони. Позитивні права –є юридично обов’язковими нормами,що містяться у національних законах, міжнародних договорах і звичаях, закріплюють в тому числі і природні права людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Три покоління прав людини.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.