• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вимоги до народних засідателів і присяжних. Підстави й порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя та присяжного

Народними засідателями, присяжними є громадяни України, які у ви­падках, передбачених процесуальним законом, вирішують справи у скла­ді суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Народним засідателем або присяжним може бути особа яка, по-перше, є громадянином України; по-друге, досягла тридцятирічного віку; по-третє, постійно проживає на території юрисдикції відповід­ного суду (ст. 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Наявність громадянства як законодавча вимога до представників народу, які беруть участь у здійсненні судової влади, присутня у законо­давстві практично всіх держав. Віковий ценз, що ставиться до представ­ників народу, - також традиційна вимога законодавства в усіх країнах.

Підстави для увільнення від виконання обов'язків народного за­сідателя та присяжного можна класифікувати на дві групи. До першої групи належать підстави, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів та присяжних і, безумовно, не може бра­ти участі у відправленні правосуддя незалежно від його бажання. До другої - підстави, згідно з якими особа увільняється від виконання обов'язків народного засідателя або присяжного за його проханням.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів та при­сяжних громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешко­джають виконанню обов'язків народного засідателя, присяжного;

3) які мають незняту чи непогашену судимість;

4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших пра­воохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;

5) громадяни, які досягай 65-ти років;

6) особи, які не володіють державною мовою.

Особа, яка включена до списку народних засідателів чи присяжних, зобов'язана повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності (ст. 59 Закону Укра­їни «Про судоустрій і статус суддів»).

Існує також перелік осіб, що включені до списків народних засіда­телів або списку присяжних, але розпорядженням голови суду за їхнім проханням підлягають увільненню від виконання обов'язків народно­го засідателя або присяжного. Відповідна заява має бути подана до початку виконання цих обов'язків (ст. 60 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів»). До них належать:

1) особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та по­логами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей інва­лідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;

2) керівники і заступники керівників органів місцевого самовряду­вання;

3) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

- по-перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів та присяжних;

- по-друге, рішення про їх увільнення від виконання обов'язків народних засідателів чи присяжних приймається безпосередньо голо­вою відповідного суду;

- по-третє, увільнення від виконання обов'язків народного засіда­теля або присяжного є тимчасовим і не впливає на можливість подаль­шої участі цих осіб як народних засідателів або присяжних.

Особам, що досягай віку 65 років, і вагітним жінкам навіть фізич­но доволі важко знаходитися в процесі декілька годин поспіль, а мате­рі, у яких є малолітні діти, діти-інваліди, або інші особи, у яких є хво­рі або члени сім'ї похилого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим однозначно не включати цю категорію громадян до списків народних засідателів і присяжних. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забез­печити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів або списків присяжних таких осіб згідно з поданою ними заявою.

Особливо необхідно торкнутися проблеми виконання обов'язків народного засідателя і присяжного особою, яка не володіє мовою су­дочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться су­дочинство, не можуть виконувати обов'язки професійних суддів або судових засідателів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашому законодавстві.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це положення не поширюється на суб'єктів, що здій­снюють правосуддя (професійних суддів, народних засідателів і при­сяжних), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внутрішнє переконання в справі має формуватися шляхом безпосереднього сприй­няття кожним із них усього, що відбувається в судовому засіданні. Одне лише припущення про те, що професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, і осмислювати­муть досліджувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.

Соціально продуманим слід також вважати підхід українського законодавця у питанні увільнення від обов'язків народного засідателя і присяжного за їх письмовою заявою осіб, які за релігійними пере­конаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Такий підхід дозволяє кожній особі з огляду на релігійні переконання вважати себе вільною від участі у здійсненні правосуддя. Безумовно, при реалізації цієї підстави виникатимуть проблеми, оскіль­ки досить важко визначити критерії, за якими голова відповідного суду повинен буде звільняти цих осіб від обов'язків народного засідателя та присяжного. За законодавством багатьох країн (наприклад, Англії, Російської Федерації та ін.) до категорії громадян, які не можуть ви­конувати обов'язки судового засідателя за релігійними переконаннями, належать тільки священнослужителі.

Законодавець передбачив увільнення від обов'язків присяжних й інших осіб, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються, наприклад осіб певних професій: лікарі (особливо «швид­кої допомоги»), пожежники, викладачі, члени екіпажів повітряних і морських суден, диспетчери, робітники залізничного транспорту, водії комунального транспорту тощо. Тривала відсутність на роботі цих осіб може завдати істотної шкоди нормальній роботі транспорту, шкіл, лікарень та інших установ.

Як поважна причина увільнення від виконання обов'язків народ­ного засідателя і присяжного у конкретній справі повинна фігурувати об'єктивність, що викликає обґрунтовані сумніви внаслідок здійсне­ного на цю особу незаконного впливу, наявності в неї упередженої думки, знання нею обставин справи з непроц есуальних джерел, а також з інших причин.

Найбільшу складність при відборі присяжних становить виявлен­ня такої підстави відводу, як наявність у них упереджених думок про винність обвинуваченого. Подібні упереджені думки притаманні, на­приклад, таким типам людей: а) особам, що самі (або їхні родичі, близькі їм люди) постраждали від злочину, аналогічного розглянутому; б) особам, підданим впливу негативних стереотипів суспільної свідо­мості, різним соціальним забобонам.

Усі перелічені вище категорії громадян мають право зробити заяву в суді про увільнення від виконання обов'язків присяжних. Таку заяву можна зробити до закінчення відбору кандидатів для виконання обов'язків народних засідателів або присяжних у конкретній справі. Рішення щодо заяви приймається головою відповідного суду. При реалізації цього нормативного положення головам відповідних судів важливо дивитися на виконання посади народного засідателя і при­сяжного не як на право громадян, а як на громадську повинність, від виконання якої не може ухилитися жоден член суспільства, здатний нести її. У той же час усі особи, не здатні виконувати обов'язки на­родного засідателя або присяжного, повинні бути звільнені від цієї повинності.

Переглядів: 1702