Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Інтегральне економічне районування (зонування)

Крім природно-сільськогосподарського, еколого-ландшафтного, ерозійного районування (зонування) земель у землевпорядному проектуванні часто застосовують економічне районування (зонування) територій. Під економічним районуванням розуміють такий поділ території, що виходить з об'єктивних закономірностей природ­них умов територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку еконо­міки адміністративно-територіальних утворень і е найважливішою передумовою дійового регіонального чи територіального програму­вання, проведення ефективної державної земельної політики.

Розширення функцій територіальних органів влади у розв'язанні соціально-економічних питань та інші чинники зумовлюють .підви­щення інтересу до проблем економічного районування, яке перед­бачає максимальну дієздатність територіальних економічних систем і створення таких відносин між радами, районами, які б сприяли підвищенню ефективності суспільного господарства. Цього можна досягти насамперед за рахунок територіально-господарського землекористування спеціалізації згідно з їх природними та економіч­ними умовами до конкретних територій.

Економічне районування (зонування) сприяє економії ресурсних і матеріальних цінностей у сфері обігу, створює умови для скоро­чення апарату управління, прискорює розв'язання соціально-економічних завдань.

Отже, система управління, що передбачає науково обґрунтоване районування, буде не лише більш економною порівняно із сучас­ною, а й більш гнучкою, здатною пов'язувати у межах конкретних територій загальнодержавні та місцеві інтереси соціально-економічного розвитку.

За даними досліджень, доцільною е практика використання кі­лькох різних за призначенням, тобто різноцільових, мереж району­вання (зонування), а саме макро-, мезо- і мікрорайонів або зон.

Економічний район (зона) — це частина території країни ре­гіону або району, цілісна ланка суспільного господарства, що виді­ляється комплексністю, пропорційністю розвитку виробництв і спе­ціалізацією інфраструктури. Наведені ознаки районів (зон) різних рангів неоднакові: чим вищий таксономічний ранг району, тим бі­льша комплексність галузевої структури господарства, різноманіт­ніша структура цільового використання, більш розгалужені еконо­мічні зв'язки, проте менш виражена територіально-економічна єд­ність.

Сучасна концепція економічного районування полягає у визнан­ні диференціації його цільової функції. При обґрунтуванні схем ра­йонування потрібно враховувати не лише умови районування (зо­нування), а й об'єктивні особливості, актуальні завдання управлін­ня соціально-економічним розвитком районів на цьому етапі.

Основними вимогами до схеми основних економіко-географічних, економіко-територіальних або економіко-функціональних районів є: правильне відображення найважливіших об'єктивних особливостей територіальної структури землекористування та поділу праці; дета­лізація територіальних пропорцій суспільного господарства й ура­хування його структури; передбачення більш досконаліших співвід­ношень типів землекористування і структур управління земельни­ми ресурсами.

Результати районування залежать від того, наскільки повно враховано його критерії та найістотніші показники елементів при­роди й суспільства. Зокрема, для вивчення територіальної органі­зації використання і охорони земель, регіональних територіальних аспектів взаємодії суспільства і природи виключно важливе зна­чення має мікрорайонування (зонування). Його видами е внутрішньообласне і внутрішньорайонне районування. Вони зумовлені та­кими соціальними та економічними процесами, як урбанізація, зростання територіальної концентрації виробництва, формування те­риторіальних систем землекористування внаслідок інтеграції ви­робництва.

Внутрішньообласне і внутрішньорайонне районування дає змогу науково обґрунтовувати розвиток земельних відносин і системи зе­млекористування, вивчати і регулювати взаємодію, наприклад, сільського господарства і природного середовища. Основою їх е ана­ліз природних і соціально-економічних процесів, явищ і чинників.

Багато вчених вважають, що е потреба у нових комплексних природно-господарських підходах до районування для поліпшення територіального управління використанням і охороною земель. З метою розроблення землевпорядних заходів для планування або прогнозування організації сталого землекористування пропонується виділяти райони (зони) територіальної організації використання та охорони земель за трьома чинниками: географічним середовищем (умовами розвитку), економічним чинником (причинами розвитку) і адміністративним поділом (умовами управління). Комплексний підхід до районування забезпечується за таких умов:

1)врахування відмінностей у спеціалізації господарства або ти­пах землекористування всередині адміністративно-територіальної одиниці та виявлення їх сталості і доцільності господарського вико­ристання земель доцільності;

2)виявлення районоутворювального значення міст, промислових
вузлів та інших центрів, що розвиваються разом із зростанням територіальної концентрації галузей, спеціалізації внутрішньообласного або внутрішньорайонного економічного району і визначають
його місце в ієрархії районів вищого рангу;

3)аналізу транспортно-економічних зв'язків, їх інтенсивності й
конфігурації, що впливають на формування функціональної струк­тури землекористування і відображують характер територіальної організації використання земель навколо промислових вузлів і центрів на основі певних галузей спеціалізації;

4)врахування ймовірності будь-яких великих новобудов у райо­ні, експлуатації відкритих джерел природних ресурсів та форму­ванні різних локальних територіально-виробничих комплексів з оцінюванням можливого їх впливу на економіку землекористування району (зони);

5)врахування особливостей окремих частин територіально-адмі­ністративних утворень з надмірною заселеністю, заболоченістю, го­ристістю та іншими компонентами природного середовища, які по­мітно впливають на спеціалізацію землекористування.

Із наведених вище передумов районування найважливішою є структуризація окремих частин території області, району за інвес­тиційне привабливими типами землекористування.

При слабковираженому географічному поділі праці всередині області чи адміністративного району районоутворювальними чин­никами е передусім:

а) однорідність спеціалізації сільського господарства;

б) економічне тяжіння до того чи іншого транспортного вузла або
ділянки залізниці, плеса судноплавної річки, а також до того чи іншого центру в сусідній області;

в) однорідність і велика специфічність природно-ресурсного по­тенціалу порівняно з іншою територією (наприклад, підвищена лісистість, наявність моря, заболоченість).

До головних критеріїв виділення районів у межах адміністратив­но-територіальних одиниць належать виробнича спеціалізація і комплексність розвитку. При цьому істотне значення для внутрішньообласного районування мають структура природно-ресурс­ного потенціалу, густота населення (окремо міського і сільського), розвиненість територіальної інфраструктури, що впливають на спе­ціалізацію господарства окремих районів (зон), тощо.

Основним критерієм економічного районування вважають наяв­ність великих міст (агломератів) або ядра(.промислового вузла) із спеціалізацією у межах великого економічного району. До районоутворювальних чинників належать також сформо­вані локальні системи розселення та елементи інфраструктури: ме­режа шляхів, система енергоспоживання, мережа ринків збуту про­дукції, рекреаційних або оздоровчих об'єктів і територій тощо.

Отже, характерними для економічного району (зони) є спільність умов і процесів розвитку структури землекористування та його вза­ємодія з навколишнім природним середовищем. Ця спільність ви­значає насамперед ресурсний потенціал території і подібність соці­ально-економічних та природних умов використання його компо­нентів. Отже, економічний район (зона) є цілісністю, що утворю­ється природно-господарським комплексом певної місцевості у сис­темі соціально-економічних відносин.

Застосовують різні методики районування (зонування) залежно від місцевих умов розвитку системи землекористування, особливос­тей його територіальної організації за неодмінної єдності методоло­гії районування. Зокрема, райони можуть виокремлюватися в ме­жах адміністративно-територіальних одиниць на основі глибокого аналізу сукупності фізико-географічних, економічних, історичних, транспортних та інших умов розвитку і розміщення господарства.

Виділення екологічних районів1 (зон), що розглядається як про­цес, є важливим засобом оброблення, систематизації, узагальнення та використання просторової економіко-географічної інформації. У цьому разі для нього характерна комплексність охоплення зв'язків між природними, виробничими та поселенськими компонентами.

Районування можна здійснювати дедуктивним («зверху») та індуктивним («знизу») методами. Методично правильнішим є районування «зверху», оскільки дає загальне уявлення про можливий діапазон типів сукупності. Проте і воно не гарантує точності результатів, оскільки не враховує всієї різноманітності чинників та умов районоутворення, хоч є досить продуктивним, активізує мислення і дає змогу краще оцінити виділені райони.

Особливим є метод районування адміністративно-територіальних одиниць, який ураховує агломерацію сільськогосподарського виробництва з послідовним використанням місцевих природних і трудових ресурсів або географічного положення (приміський сто­личний чи приморсько-господарський комплекс). Він полягає в контуруванні напрямів економічно доцільного використання земель з урахуванням ресурсів збуту продукції.

Подальше вивчення економічних районів (зон) потребує проведення їх типологізації за певними ознаками. Це свого роду стенографічний метод, який дає змогу звести значний обсяг інформації В невеликої кількості категорій.

Кожний із економічних районів (зон) області є однією з її функціонально відмінних частин. Між собою вони вирізняються більш обмеженим набором спеціалізованих напрямів використання земель за меншої комплексності їх господарства, ніж по адміністративно-територіальному утворенню в цілому, частиною якої вони є. Вони мають також різні за розмірами території, кількість населення, природно-господарський потенціал, спеціалізацію тощо.

Спеціалізація економічних районів відображує напрям розвитку господарських комплексів, тобто поділ суспільної праці, що склався історично відповідно до природних, економічних та інших особливостей території. Тому важливо виявити чинники, які можуть зумовити зміни напрямів подальшого розвитку землекористування та визначити нові лінії ринкових типів землекористування.

Знання реальних можливостей і шляхів подальшого розвитку економічних районів (зон) дає змогу точніше визначити параметри, склад і межі розвитку в цілому землевпорядковуваної території.

Економічні райони так само, як й інші таксономічні одиниці, є коричною категорією. З розвитком земельних відносин і землекористування та істотними змінами в структурно-територіальному поділі земельних ресурсів межі і склад районів іноді значно зміню­ються. У цілому рухомість мережі економічного районування (зону­вання) відносно велика порівняно з мережею районів вищих града­цій. Нерідко проведення однієї транспортної магістралі, створення одного потужного індустріального вузла або потужної зрошувальної системи можуть зумовити утворення нових або зміну меж існуючих районів. Ще швидше може змінитися напрям спеціалізації таких районів під впливом індустріального, транспортного і великого сіль­ськогосподарського будівництва. Проте в цілому контури економіч­них районів залишаються достатньо стійкими протягом тривалого часу, що дає змогу ставити конкретні завдання розвитку системи землекористування.

 


Читайте також:

  1. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  2. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  3. Банкрутство підприємств як економічне явище
  4. Безробіття як економічне явище. Суть ,рівень та види безробіття
  5. Безробіття як соціально-економічне явище
  6. Безробіття як соціально-економічне явище.
  7. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
  8. Визначення та районування релігійного туризму
  9. Власність як економічна категорія втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва — форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.
  10. Водогосподарське районування
  11. Галузеве економічне районування (зонування)
  12. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.




Переглядів: 749

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Галузеве економічне районування (зонування)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.053 сек.