• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Література

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України –2003.,№18-22

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.-- К.:Атіка, 2002, с.5 – 32

3. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч.посіб.— Львів: В-во „Сполом”,1998, с.13 - 18

4. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. Посібник – К.: В-во А,С,К,

2004, с.26 - 55

5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.--Вид. 2-ге перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000, с.7 – 28, 58 - 72

6. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – 2-ге вид., стер., - К.: Знання – Прес, 2002.

Тема 2 Регулювання, прогнозування і планування діяльності підприємства

Мета вивчення теми: ознайомлення з сутність. значенням, основними принципами і методами планування на підприємстві, характеристикою основних видів планування; змістом і характеристикою основних розділів тактичних планів підприємства.

План

1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

2. Сутність, значення і основні принципи планування діяльності підприємства.

3. Види планування.

4. Методи планування на підприємстві.

5. Стратегічне планування, його сутність, цілі і основні етапи.

6. Особливості та зміст тактичних планів.

7. Система оперативного планування на підприємстві.

8. Бізнес-план підприємства, його значення і зміст.

Будь-яка держава виконує функцію регулювання економіки, тоб­то втручається у процеси формування стратегії і тактики розвитку як народного господарства загалом, так і окремих підприємств.

Мета державного регулювання економіки — досягти найефективнішого еко­номічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання може здійснюватись як економічними, так і адмі­ністративними методами. Держава завжди повинна дотримуватися певного правила: так впливати на підприємницьку діяльність та еко­номіку країни, щоб не зруйнувати ринкові основи господарювання і не допустити кризових явищ.

Основні принципи державного регулювання:

- мінімальне втручання державних органів в економічні процеси;

- вплив владних структур на розвиток соціально-економічних про­цесів за допомогою встановлених державою економічних регуля­торів і нормативів.

Основні економічні функції держави:

- забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери (правову основу регулювання становлять законодавчі та норма­тивні акти, що визначають порядок формування і функціонуван­ня елементів ринкової економіки);

- визначення глобальної стратегії розвитку країни (стратегічні на­прями розвитку економіки повинні визначатись у процесі макроекономічного планування, яке є центральною ланкою державно­го регулювання) ;

- узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності {економічний розвиток кож­ної країни є результатом її науково-технічного прогресу) ;

- перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення (з метою сприяння збалансованому і стабільному роз­витку народної о господарства та нормальному життєзабезпечен­ню всіх верста суспільства і сфер його діяльності: мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, допомога багатодітним сім'ям, не­працюючим тощо);

- регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природ­ного середовища (гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на основі різноманіття форм власності й прав користування природними ресурсами ; створення умов для спілкування людини з навколишнім середовищем ; роз­робка заходів для ощадливого використання і відтворення при­родних ресурсів).

Держава використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі – економічними.

Прямі методи державного впливу на економіку базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних субєктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

До прямих методів належать:

- дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;

- регламентація діяльності економічних субєктів і запровадження законів, інструкці, нормативів тощо;

- заборона здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

- різноманітні форми цільового фінансування;

- прамий вплив на експорт: зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;

- державне замовлення.

Адміністративні методи включають засоби заборони, засоби дозволу та засоби примусу.

Непрямі методи - це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних субєктів, не обмежуючи їх економічної свободи.

До економічних методів, що використовуються державою для ре­гулювання економіки, належать податки, перерозподіл доходів і ре­сурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредит­но-фінансові механізми тощо.

Фіскальна політика держави — це управління державним бюдже­том та оподаткуванням з метою пожвавлення та стабілізації економі­ки. Державний бюджет — це затверджений у законодавчому порядку опис (баланс) доходів і видатків держави, як правило, на один рік. Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними ці­льовими чи спеціальними фондами (пенсійним, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо) становлять консолідо­вані фінансові ресурси, які мають бути а розпорядженні держави для витрачання на різні потреби: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей і структурну перебудову економіки, наукових і соціально-культурних установ, оборони, захо­ди соціального захисту населення, утримання владних структур різних рівнів, створення резерву Кабінету Міністрів України тощо.

Державна система оподаткування повинна передбачати певні пільги в оподаткуванні для підприємств, які функціонують у бажа­них для держави сферах економіки, для стимулювання розвитку ма­лого бізнесу, для підприємств, які значну частину своїх коштів спря­мовують на реконструкцію, технічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стиму­лювати підприємницьку діяльність до збільшення обсягів випуску продукції або надання послуг.

Основним інструментом здійснення регулюючої функції держави в економічній сфері є податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їх розрахунку і стягнення, а також сукупність державних органів, які реалізують цю функцію.

Фінансово-кредитна політика — це цілеспрямоване державне уп­равління банківськими відсотками, грошовою масою та кредитами. Сутність цієї політики полягає в тому, що держава впливає на гро­шову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу, впливають на споживчий та інвестиційний попит. Головну роль у реалізації кре­дитно-грошової політики виконує Національний банк, який своїми діями регулює (розширює або звужує) можливості видачі кредитів комерційним банкам. Держава може суттєво впливати на економіч­ний розвиток і інфляцію за допомогою купівлі-продажу своїх цінних паперів. При купівлі цінних паперів у їх власників з'являються кош­ти, які стимулюють економічний розвиток. З метою уникнення ін­фляції держава продає свої цінні папери, зменшуючи тим самим гро­шову масу в обороті.

Кредитно-фінансова система в державі мас забезпечувати управ­ління грошовим обігом та кредитом. Державний кредит — це кре­дитна форма, згідно з якою позичальником або кредитором є держа­ва чи місцеві органи влади, а кредит набирає вигляду цінних паперів, що реалізуються фінансово-кредитними установами. Використову­ють такий кредит для покриття частки державних видатків і регулю­вання економічних процесів у випадку, якщо державний бюджет г де­фіцитним. Банківський кредит є найпоширенішою формою надання грошових коштів у тимчасове користування юридичним і фізичним особам та державі. Комерційний кредит надають у товарній формі у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Такий кредит оформ­люється векселем.

Науково-технічна політика — це система цілеспрямованих за­ходів, що забезпечують комплексний розвиток науки й техніки, впровадження їх результатів у галузі економіки При цьому пе­редбачається вибір пріоритетів у розвитку науки й техніки насампе­ред з метою запобігання відставанню від провідних країн світу, а та­кож через обмеженість у державі ресурсів. Для здійснення єдиної на­уково-технічної політики держава повинна застосовувати певні першочергові заходи:

- достатнє фінансування сфери освіти і академіч­ної науки;

- здійснення прогресивної амортизаційної та інвестиційної політики;

- вдосконалення системи оплати праці наукових працівни­ків;

- створення умов зацікавленості у впровадженні інновацій;

- спри­яння активній участі у міжнародному науково-технічному співробітництві тощо.

Амортизаційна політика є складовою науково-технічної політики держави. Затверджуючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава регулює темпи й характер оновлення ос­новних фондів. Підприємства повинні своєчасно переоцінювати основні фонди. При цьому норми амортизації мають бути диферен­ційовані залежно від функціонального призначення основних фондів з урахуванням терміну їх морального й фізичного зношення, здій­снювати цільове використання амортизаційних відрахувань. Підприємства повинні мати можливість застосовувати прискорену амортизацію. Здійснюючи таку амортизаційну політику, держава І сприятиме накопиченню підприємствами достатніх коштів у вигляді амортизаційних відрахувань па просте й розширене відтворення ос­новних фондів.

Інвестиційна політика держави є вагомим важелем впливу на підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання. За її допомогою Держава має змогу впливати на темпи збільшення обсягів виробниц­тва, прискорення І ІТИ, зміну структури суспільного виробництва та розв'язання багатьох соціальних проблем. Нині в Україні обсяги ін­вестицій, особливо у довготермінові проекти, незначні порівняно з іншими країнами з приблизно однаковим рівнем економіки. Держа­ва має змогу впливати на інвестиційну активність через різноманітні важелі фінансово-кредитної та податкової політики, що дуже відпо­відально, адже від того, яку саме інвестиційну політику здійснює дер­жава залежить майбутнє її економіки.

Ціноутворення. Використовуючи цінову політику держава впливає на попит і пропозицію, перерозподіл доходу й ресурсів, забезпе­чення мінімального прожиткового рівня, а також на антимонопольні, антиінфляційні процеси в бажаному для неї спрямуванні. Відомо, що в ринкових умовах ціни на більшість товарів та послуг є вільни­ми, але деякі з них регулюються державою. У цьому вбачається про­яв соціального захисту населення через встановлення мінімального прожиткового рівня, мінімального розміру заробітної плати, фіксо­ваних цін тощо.

Державне підприємництво — це пряме втручання держави у ви­робничий процес. Особливо цього потребують низькорентабельні галузі економіки, які традиційно не становлять інтерес для приват­ного інвестора, проте їх розвиток визначає загальні умови відтворен­ня. Насамперед це галузі економічної інфраструктури — транспорт, зв'язок, енергетика. Держава як самостійний суб'єкт господарюван­ня здійснює структурну перебудову виробництва, усуває галузеві й територіальні диспропорції, стимулює науково-технічний прогрес, підвищує ефективність господарювання прогнозування, планування та регулювання — основні інстру­менти управління економікою країни. Перспективне прогнозуван­ня та планування дає змогу виробити економічну стратегію дер­жави на найближчі 10-20 років, а потім, деталізувавши їх і склавши тактичні й поточні плани, регулювати діяльність госпо­дарюючих суб'єктів, якщо заплановані економічні показники не досягаються.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
8. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
12. Автоматизація метрологічної діяльності

Переглядів: 1371