Тема 13. Кіномистецтво

Історія українського кіно

Вперше український глядач побачив диво «кіно» в Одесі в 1896 році у вигляді «синематографа» братів Люм’єр. В тому ж році демонструвались власні фільми А. Федецького «Відхід потяга від харківського вокзалу» та інші. На початку 20 ст. кіноательє Києва, Харкова, Одеси продукували фільми з українською тематикою («Сватання на вечорницях») і одночасно з’являються екранізації класичних п’єс у виконанні театрів М. Садовського «Наймичка» і І. Тобілевича «Наталка Полтавка». На час революції розвиток українського кінематографу майже припинився. Лише в 1919 року, після проголошення влади більшовиків, в Україні створили близько 20 документальних фільмів. В 1922 році створене ВУФКУ(Всеукраїнське фотокіноуправління), яке об’єднало розрізнені сили режисерів і акторів, і з осені на берегах Чорного моря – в Одесі та Ялті розпочалось виробництво художніх фільмів. Художнім первістком стає фільм Л. Курбаса «Шведський сірник». Серед фільмів ВУФКУ – два взірцеві, як на той час картини: «Два дні» Георгія Стабового та «Нічний візник» Георгія Тасіна із Амвросієм Бучмою в головній ролі. На цей час до 1930 року припадає найплідніший період розвитку українського кіно.

Спочатку фільми знімались на Одеській та Ялтинській кінофабриках, а з 1929 року починає працювати Київська кінофабрика «Українфільм» (нині кіностудія ім. О. П. Довженка), на якій знімаються фільми «Багата наречена» режисера І. Пир’єва та «Велике життя» Л. Лукіна. За цей час знято близько 100 фільмів, режисерами працюють О. Довженко, І. Кавалерідзе, Д Вертов (перший звуковий документальний фільм «Симфонія Донбасу»), сценарії створюють М. Бажан, Ю. Яновський. До визначних акторів дореволюційного кіно приєднується молодь: А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Шумський, М. Крушельницький, Д. Мілютенко. Серед шедеврів «Тарас Шевченко», «Борислав сміється», «Микола Джеря», «Тарас Трясило».

В 30-х роках всі фільми зняті з екрану за «націоналістичні» збочення і засуджені владою. Вершиною українського німого кіно є три фільми О. Довженка «Звенигора», «Арсенал» і «Земля». Останній в 1958 році зарахований до 12 найкращих фільмів світу. З 1930 до 1941 року українське кіно зникає. Тотальна політика розгрому української культури підпорядковує кінофабрики Москві, режисери ліквідовані чи усунені від роботи, те саме сталось і з сценаристами і операторами. І. Кавалерідзе і О. Довженко змушені відмовитись від української тематики. В 1932 році виходить перший звуковий фільм «Іван» О. Довженка, де українськими були окремі кадри, а сам автор змушений перейти на роботу до «Мосфільму».

Значним здобутком довоєнного періоду українського кіно можна назвати фільми І. Савченка: «Дума про козака Голоту», «Вершники», що стали передумовою фільму «Богдан Хмельницький». Епічно-героїчний фільм Савченка за своєю образною системою йде від народного українського мистецтва, від народних дум та пісень в обробці А. Малишка. У фільмі багато кінематографічних образів-символів, кожен кадр – образ, що змушує глядача думати, переживати, ознака високої режисури, кінематографічної майстерності І. Савченка та творчої групи. Українські сценаристи і режисери співпрацювали в роки війни з російськими над створенням «Бойових збірників», та багаточисельних кінофільмів на військову тематику: «Партизани в степах України» І. Савченка, «Нескорені» і «Райдуга» М. Донського. Остання стрічка нагороджена «Оскаром»(премія Академії кіномистецтва США) та іншими призами і є однією з найвідоміших у світі картин про Другу світову війну. Друга світова війна застає українське кіно в стані повної руїни, яка протривала до 1956 року. Лише можна виділити фільм «Тарас Шевченко» (1951), завдяки режисерській роботі І. Савченка та виконавцеві головної ролі С. Бондарчукові. Після 1955 року проходять певні зрушення: розширюється Київська кіностудія ім. О. Довженка, Одеська кіностудія, і 1957 році випущено вже 22 художні фільми. Яскравим серед них є фільм «Григорій Сковорода», знятий І. Кавалерідзе, «Весна на Зарічній вулиці»(Одеська кіностудія), «Молода гвардія», «Тихий Дон» С. А. Герасимова.

Згодом на екрани виходять фільми, зняті плеядою молодих режисерів: В. Івченко «Лісова пісня», В. Іванов «За двома зайцями», Л. Биков «В бій ідуть тільки «старики», «Ати-бати, йшли солдати» та багато інших. В 60-70 роках створені «Білий птах з чорною ознакою», «Лісова пісня» Ю. Іллєнка, «Чорна курка, або Підземні жителі» В. Греся, «Пригоди Електроніка» К. Брумберга, «Вавилон - ХХ» І. Миколайчука, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна, «Захар Беркут» Л. Осики і багато інших.
За нової доби української історії, опісля прийняття державної незалежності, кінематограф зазнав радикальних змін. Спершу обсяги кіновиробництва виросли за рахунок зусиль та інтересу з боку приватних підприємців. Одначе згодом, коли мережа кінотеатрів почала руйнуватися (до цього спричинився передусім бурхливий розвиток телебачення та відео, а також нові вимоги до технології і комфорту дозвілля), обсяги фільмовиробництва почали катастрофічно падати.

Усе ж протягом 90-х та на початку нового століття цікаво й плідно працюють Кіра Муратова („Чутливий міліціонер", 1992, „Другорядні люди", 2001, „Два в одному", 2007), Михайло Іллєнко („Фуджоу", 1993, „Сьомий маршрут",1997), Вілен Новак („Принцеса на бобах", 1997), дебютують талановиті молоді режисери (Олесь Санін, Надія Кошман, Роман Бондарчук). Чимало зусиль віддано створенню фільмів на історичному матеріалі, хоча не завжди їх супроводжував творчий успіх („Богдан-Зіновій Хмельницький" Миколи Мащенка, „Чорна рада" Миколи Засєєва-Руденка, „Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка). Поволі розвивається виробництво телевізійних фільмів (головним чином це серіали). Неігрове кіно так само не полишило своєї ніші і продукує фільми незрідка високої мистецької якості („Розторгнення договору" Мурата Мамедова, „Небезпечно вільна людина" Романа Ширмана, „Назви своє ім'я" Сергія Буковського. Починаючи від 2005 року виробництво ігрових фільмів в Україні почало зростати. Одначе не настільки, щоби задовольнити попит прокатної кіномережі, в якій уже традиційно домінують фільми голівудських студій. Необхідні реформи проводяться не досить послідовно та енергійно. Підставою для оптимізму є сама історія українського кіно, в якій чимало вершин справді високого мистецького рівня.

26 Жовтня 2007 на МКФ Молодість оголосили про створення Української кінофундації, яка відтепер просуватиме українське кіно у широкому світі. Про це 25 жовтня на прес-конференції в кінотеатрі «Київ» заявили радник голови наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Андрій Мірошниченко та арт-директор фестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі, який тепер ще й виконуватиме обов’язки голови Української кіно фундації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Театр другої половини ХХст.	\|	Науково-популярні фільми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.