• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стимулююча

Регулююча

Державне регулювання здійснюється в двох основних напрямках:

- регулювання ринкових, товарно-грошових відношень. Воно виявляється головним чином у визначенні "правил гри", тобто розробки законів, нормативних актів, що визначають взаємовідношення осіб, дiючих на ринку, насамперед підприємців, роботодавців і найманих робітників. До них відносяться закони, постанови, інструкції державних органів, що регулюють взаємовідношення товаровиробників, продавців і покупців, діяльність банків, товарних і фондових бірж, а також бірж праці, торгових домів, що встановлюють порядок проведення аукціонів, ярмарків, правила обертання цінних паперів і т.і.;

- регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє в суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їхньої діяльності в потрібному, вигідному суспільству напрямку.

За допомогою податків, пільг і санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення числа робочих місць, капітальні вкладення в розширення виробництва та ін. Стимулювання технічного прогресу за допомогою податків виявляється насамперед у тому, що сума прибутку, спрямована на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва товарів народного споживання, устаткування для виробництва продуктів харчування і ряду інших звільняється від оподатковування.

Розподільна

Або, вірніше, перерозподільна. За допомогою податків у державному бюджеті концентруються засоби, що направляються потім на рішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування великих міжгалузевих, комплексних цільових програм - науково-технічних, економічних та ін.

Перерозподільна функція податкової системи повинна носити яскраво виражений соціальний характер. Відповідним чином побудована податкова система дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямованість. Це досягається шляхом встановлення прогресивних ставок оподатковування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальне забезпечення населення, повного або часткового звільнення від податків громадян, які потребують соціального захисту.

Фіскальна.

Яка являє собою вилучення частини прибутків підприємств і громадян для утримання державного апарата, оборони держави і тієї частини невиробничої сфери, що не має власних джерел прибутків (установ культури - бібліотеки, архіви та ін.), або вони недостатні для забезпечення належного рівня розвитку (фундаментальна наука, театри, музеї, навчальні заклади і т.ін.).

Зазначене розмежування функцій податкової системи носить умовний характер, тому що усі вони переплітаються і здійснюються одночасно.

3.Види податків та види податкових ставок

Податки бувають двох видів. Перший вид — податки на дохід і майно: прибутковий податок і податок з прибутку корпорацій (фірм); на соціальне страхування і на фонд заробітної плати, робочої сили (так називані соціальні податки, соціальні внески); майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податок на переказ прибутку і капіталів за кордон і інші. Вони стягуються з конкретної фізичної або юридичної особи, їх називають прямими податками.

Другий вид — податки на товари і послуги: податок з обороту — у більшості розвинутих країн замінений податком на додану вартість; акцизи (податки, що прямо включаються в ціну товару або послуги); на спадщину; на угоди з нерухомістю і цінними паперами та інші. Це непрямі податки. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару або послуги.

У залежності від використання податки діляться на загальні і специфічні. Загальні податки використовуються на фінансування поточних і капітальних витрат державного і місцевих бюджетів. Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне страхування або відрахування на дорожні фонди).

Крім того податки поділяються ще у відповідності до бази обкладання:

З натуральною базою обкладання:

- домові податки;

- душові податки;

- специфічні мита;

З вартісною базою обкладання:

а) податки на базі валового прибутку:

- акцизи;

- податки з обороту;

- мита;

- податки на майно, капітали і т.д.;

- податки на відсотки, дивіденди і т.д.;

б) податки на базі очищеного прибутку:

- корпоративний податок;

- податок на індивідуальні прибутки;

- податок на додану вартість;

- податок на спадщину.

Ставка податку - визначає розмір податку на одиницю обкладання (грошова одиниця прибутку, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.).

Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки

4. Основні види податків

Прибуткові податки. Практика прибуткового оподатковування розрізняє валовий доход, витрати і оподатковуваний прибуток.

Валовий доход - це загальна сума доходів, отриманих з різних джерел.

Таким чином:

Оподатковуваний прибуток = Валовий дохід – Валові витрати

При прибутковому оподатковуванні надзвичайно важливо розрахувати оптимальні ставки податків. Якщо ставки надмірно високі, підривається стимул до розвитку бізнесу, виникає небезпека зниження трудової активності.

Американські експерти на чолі з професором Лаффером теоретично довели, що при ставці прибуткового податку більше 37,5% значно знижується ділова активність різних форм бізнесу і населення в цілому.

У прибутковому оподатковуванні розрізняють прибутковий податок з населення і прибутковий податок з підприємств, організацій, корпорацій.

Прибутковий податок з населення відноситься до прямих прогресивних податків.

Прибутковим податком оподатковується балансовий прибуток. Ставки оподатковування встановлюються законодавчим шляхом.

Акцизи - вид непрямих податків, аналогічний податку з продажів, але поширюється на окремі товари (сигарети, спиртні напої, косметика.

Податок на додану вартість. Вперше введений у Франції в 1954 р. Податок на додану вартість стягується з різниці між відпускною ціною і витратами виробництва.

Багато країн використовують ПДВ як основне джерело доходів. Однак слід зазначити, що ПДВ суттєво впливає на стримування споживання.

В Україні місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, які встановлюються місцевими Радами народних депутатів і справляються вони згідно із Законом України “Про систему оподаткування” та Декретом Кабінету Міністрів України “про місцеві податки і збори”. До місцевих податків і зборів належать: готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий збір і т.і. Органи місцевого самоврядування самостійно, у межах своєї компетенції, встановлюють: порядок сплати, розмір ставок, пільги і відстрочки місцевих зборів.

ТЕМА 5. Бюджет і бюджетний устрій

1. Бюджетний устрій і бюджетна система України

Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом та її адміністративно-територіальним поділом.

Під бюджетним устроєм розуміється організація і принципи побудови бюджетної системи, функціонуючої на основі бюджетного права, структури бюджетної системи, взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Таким чином, бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. Місцеві бюджети включають обласні, місцеві, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет області об’єднує обласний бюджет, а також бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району визначає районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об’єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Сукупність та взаємозв’язок бюджетів, які входять у склад бюджетної системи України, являє собою зведений (консолідований) бюджет. Зведений державний бюджет України використовується для аналізу і виявлення методів державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Принципи побудови бюджетної системи

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджетах всіх видатків і доходів.

Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з загально-економічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

2. Поняття держбюджету та його роль у виконанні функцій держави

Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою і невиробничою сферами.

Поняття бюджету , незалежно від рівня його формування (державний чи місцевий), можна розглядати в трьох аспектах:

· бюджет як економічна категорія;

· бюджет з матеріального боку;

· бюджет як правова категорія.

Бюджет як економічна категорія представляє собою систему економічних (грошових) відносин, виникнення і реалізація яких пов’язана з формуванням, розподілом і використанням бюджетних фондів різного рівня.

З матеріального боку бюджет представляє собою централізований грошовий фонд, що формується на тому чи іншому рівні для забезпечення функцій відповідних органів державної або місцевої влади.

бюджет як правова категорія являє собою Закон України, прийнятий найвищім органом законодавчої влади - Верховною Радою, а на місцях - рішенням місцевих Рад народних депутатів.

У Конституції України чітко визначено бюджетний процес.

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання, розгляду і затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках - пріоритетні напрямки вкладень коштів.

Державні доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості волового внутрішнього продукту, це частина валового внутрішнього продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні та видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстока економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів управління на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

при розробці бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації.

Іншими словами, бюджетне прогнозування - це визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. По суті це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формуються концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті.

Бюджетне прогнозування - це один з видів економічного прогнозування і в часі може поділятися на коротко- (1-5 років) і довгострокове (5-10 років). Найбільш прийнятними його методами є екстраполяція, моделювання, експертні оцінки.

Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового планування і грунтується на одних з ним принципах.

3. Складання і виконання бюджету, бюджетний контроль

Згідно з чинним законодавством України бюджетний процес складається з таких стадій: складання і розгляду проектів бюджетів; затвердження і виконання бюджету; складання, розгляду і затвердження звіту про виконання бюджету.

Таким чином, бюджетний процес - це регламентована законодавством діяльність державних органів по складанню, розгляду, затвердженню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про його виконання.

Бюджетна резолюція в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період і має своє відображення в Постанові Верховної Ради.

Після складання проекту бюджету починається наступна стадія бюджетного процесу - розгляд проекту бюджету.

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає проект державного бюджету України, приймає рішення щодо проекту бюджету і надає його Президенту України. Президент розглядає проект державного бюджету і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді до 1 вересня.

До проекту Закону про Державний бюджет України додаються такі інформаційні матеріали:

· прогноз доходів і видатків Державного бюджету України на три наступні роки, розроблений виходячи з основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період;

· перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, з зазначенням причини розбіжностей. Якщо причиною є недостатність коштів, зазначають обсяг фінансування в процентному відношенні до визначеного законодавством;

· перелік податків, зборів, інших обов’язкових платежів з зазначенням ставок і пільг;

· перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб’єкти; дані щодо фінансових повноважень кожного суб’єкта і загальні витрати на програму.

Далі починається наступна стадія бюджетного процесу - затвердження бюджету.

Перед затвердженням проекту бюджету в цілому Верховна Рада України затверджує:

· граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

· суми доходів Державного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації;

· суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів Автономної Республіки крім, областей, міст Києва і Севастополя;

· розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.

Після цього Верховна Рада України голосує Закон про Державний бюджет в цілому, але бюджету ще немає, є тільки його проект.

Закон про Державний бюджет України публікується для загального відома.

Наступна стадія бюджетного процесу - виконання бюджету. Вона є основною. Виконати бюджет - це означає забезпечити повне і своєчасне надходження всіх передбачених у бюджеті доходів і направлення коштів на фінансування видатків, включених у бюджеті.

Державний бюджет України виконується за кошторисом доходів і видатків з поквартальним розподілом, який складає Міністерство фінансів України відповідно до показників цього бюджету, затвердженого Верховною Радою України. Державний бюджет України виконується за видатками в тих самих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджету, які затверджені Верховною Радою України. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щокварталу.

Контроль за виконанням Державного бюджету України здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Бюджетне фінансування покладається на спеціально для цього уповноважених посадових осіб (керівників міністерств, відомств, установ, організацій) - розпорядників коштів. За своїм правовим станом розпорядники коштів розподіляються на головних розпорядників та нижчестоячих розпорядників коштів, які в свою чергу розподіляються на дві групи (два ступеня) .

Звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік надається Президенту України, Верховній Раді у вигляді письмового звіту.

4. Заходи щодо вирішення питань бездефіцитності бюджету

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. В сучасному світі немає держави, яка б у ті чи інші періоди своєї історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом.

Негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) великого бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведення активної фінансової політики, використання загальноприйнятих в світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків шляхом збалансованості державного бюджету - це сьогодні одна з головних задач.

При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися такими принципами:

· бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є вигадане його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість ”лікування” економіки її ”хвороба” переходить у приховану форму, боротися з якою значно складніше;

· баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над видатками не треба розглядати як невід’ємну рису здорової, динамічно розвинутої економіки. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимим є бюджетний дефіцит;

· розмір бюджетного дефіциту не повинен перевищувати гранично допустимий розмір, визначений як 2-3 % валового національного продукту. Наявність дефіциту, який перевищує гранично допустимий розмір, потребує здійснення таких заходів, які привели б до його якнайшвидшого скорочення;

· для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкуючого верстата, яка приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як захід, грубо порушуючий закони грошового обігу, тому вона є недопустимою. Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

· для подолання державного дефіциту необхідно ”лікування” економіки, тому що без забезпечення динамізму неможливо добитися фінансової сталості країни, які б прогресивні фінансові заходи не виконувалися при цьому.

До програми конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту необхідно включити і послідовно провадити в життя такі заходи, які б, з одного боку, стимулювали приплив грошових коштів в бюджетний фонд країни, а з другого - сприяли скороченню державних видатків. До цих заходів відносяться:

· зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузі народного господарства для значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні;

· більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які дозволяють більш повно зважати на специфічні умови господарювання і стимулюють зростання суспільного виробництва;

· різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування; повне припинення урядової допомоги іноземним державам;

· зниження військових видатків;

· збереження фінансування тільки найважливіших соціальних програм;

· мораторій на прийняття нових соціальних програм, які потребують значного бюджетного фінансування.

ТЕМА 6. Місцеві ФІНАНСИ

1. Роль місцевих бюджетів в здійсненні економічної і соціальної політики.

Самоврядування регіону реальне лише за умови, що він одержить можливість сталого фінансування своєї діяльності. Саме тому в Європейській Хартії про місцеве самоврядування велика увага приділяється фінансовому забезпеченню. Органи місцевого самоврядування мають право, в межах національної економічної політики, на володіння достатніми фінансовими ресурсами, якими вони зможуть вільно розпоряджатися при здійсненні своїх функцій.

Ці ресурси зосереджуються в регіональних фондах державних фінансових коштів - місцевих бюджетах.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті. Вся ця система бюджетів в Україні функціонує як єдиний механізм і ефективність її роботи залежить від належного дотримання основних принципів, викладених у Законі України "Про бюджетну систему в Україні".

Ними є :

q принцип єдності

q принцип повноти

q принцип достовірності

q принцип науково-обгрунтованих нормативів

q принцип гласності

q принцип наочності

q принцип самостійності бюджетів

3 наведених даних видно, що основною ланкою в системі місцевих бюджетів є бюджети міст, через які мобілізується і використовується майже половина всіх ресурсів місцевих бюджетів.

Децентралізація державних функцій і місцеве самоврядування означають, що місцеві органи влади одержують законодавчо закріплене право на певні доходи у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків, і у вигляді податків і зборів, що повністю надходять в місцеві бюджети. Виходячи з цих доходів і своїх функцій, місцеві органи влади самостійно планують видатки відповідних бюджетів і несуть відповідальність за їх виконання. Вся видаткова база регіонів має узгоджуватись з обсягом доходної частини місцевих бюджетів. 3 цією метою, а також з метою економічного і соціального вирівнювання регіонів держава застосовує такі економічні важелі як обсяг регулюючих податків та механізм прямих бюджетних трансфертів. Балансування між цими бюджетними регуляторами повинно забезпечити якісне забезпечення місцевих бюджетів необхідними коштами на здійснення регіональних завдань, а також досягти стратегічної мети, що стоїть перед державою - це забезпечення рівних економічних умов для всіх регіонів, а значить і для всіх громадян України.

2. Формування доходів місцевих бюджетів

Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені доходи.

До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та ін.

Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків.

Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи - основні надходження до місцевих бюджетів України. Відповідний перелік регульованих доходів місцевих бюджетів, який визначено і в законодавстві про місцеві ради.

Видатки всіх бюджетів поділено на поточні та видатки розвитку.

Поточні - це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо. Встановлено також, що у складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених щойно об’єктів.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, структурної перебудова народного господарства і субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: на видатки, пов’язані з використанням власних повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади:

Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року. Вони включають: суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел.

Вільні бюджетні кошти можуть бути використані на господарські заходи, на купівлю акцій або інших цінних паперів для надання відсоткових чи безвідсоткових бюджетних позичок, на інші заходи.

3. Управління місцевими фінансами

Закон «Про бюджетну систему України» визначив порядок розгляду місцевих бюджетів. Проекти місцевих бюджетів розглядаються відповідно постійними комісіями місцевих рад. Ради розглядають проекти бюджетів за доповідями їхніх виконавчих органів, а також за висновками і співдоповідями відповідних постійних комісій цих рад.

Місцеві ради затверджують відповідні бюджети як за доходами, так і за видатками.

Ці ж органи забезпечують надходження всіх передбачених бюджетом доходів та ефективне витрачання бюджетних коштів.

Контроль за виконанням місцевих бюджетів покладається на місцеві ради, які самостійно визначають організаційні форми цього контролю. Вирішено також, що органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходжень доходів відповідного бюджету і правильністю використання виділених з бюджету коштів підприємствами й організаціями. Крім того, органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету з допомогою виконавчих органів рад нижчого рівня. Предметом такого контролю є дотримання вимог чинного законодавства, рішень органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 18 декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють та визначають порядок сплати місцевих податків та зборів відповідно до переліку і в межах встановлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки та збори або звільняти від сплати їх окремі категорії платників та надавати відстрочки на сплату місцевих податків та зборів.

Закон визначив (стаття 15) перелік місцевих податків та зборів, що є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано запровадження цих податків та зборів. До обов’язкових для встановлення місцевих податків та зборів віднесено: комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір із власників собак.

Доцільність цієї форми викликає сумніви. Місцевим органам влади належить самостійно визначати політику у сфері місцевого оподаткування. Це є традиційним правом місцевої влади майже в усіх європейських країнах.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від травня 1997 року не передбачив нових норм про встановлення місцевих податків. У ньому знайшли закріплення положення про самооподаткування як форму залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування ряду цільових заходів соціально-побутового характеру.

Чітке визначення компетенції місцевих органів влади в галузі фінансів є важливим етапом у створенні ефективної системи управління місцевими фінансами. Є нагальна потреба в розробці окремого законодавчого акта, в якому б детально визначалася компетенція територіальних громад та їхніх органів в галузі фінансів.

Читайте також:

1. Види фіскальної політики: дискретна і недискретна, стимулююча і стримуюча
2. Оплата праці за кінцевим результатом і її стимулююча функція
3. Стимулююча та стримуюча фіскальна політика.

Переглядів: 591