Специфіка термінології філологічних наук

Сучасна мова - органічний, невід’ємний складник багатогранного життя суспільства. Вона виконує різні функції: комунікативну, когнітивну, номінативну, емотивну, оцінну, магічну, естетичну, етноконсолідуючу, культурно-історичну. Однією з функцій мови є гносеологічна, адже за допомогою мови людина пізнає світ, накопичує досвід, мова стає основою у пізнанні нового, раніше не відомого. Основною функцією терміна є номінація нового поняття, визначення якостей досліджуваного явища. Термін, за визначенням авторів "Літературознавчого словника-довідника", - "це слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі" (С.683-684).

Терміни поділяються на загальнонаукові (експеримент, гіпотеза, проблема, теорія тощо), профільно-спеціальні, закріплені за певними науковими галузями (філологічні - метафора, емоційний темпоритм, речення, мовленнєвий потік), вузькоспеціальні: мовознавча (крапка, займенник, наказовий спосіб, флексія, складнопідрядне речення), літературознавча (ямб, комедія, гіпербола, епіграма, ода).

Сучасна термінологічна культура літературознавства зазнає значних змін не лише з появою нових понять, а отже й термінів на їх позначення, - відбувається переосмислення всього термінологічного масиву науки. Термінологічна культура формується на основі історико-термінологічних досліджень та на загальній суспільній культурі. З’являються нові техніки інтерпретації художніх текстів - постмодерна, феміністична, психоаналітична, структуралістська та ін., які потребують створення певної системи, адже наука прагне систематизації знання, що є одним із законів її існування. Тому спроба анархічного вживання різновидів інтерпретацій, що часто виключають чи заперечують одне одного, викликає появу ряду внутрішніх протиріч у літературознавчій науці. Так, не завжди щось назване по-новому є новим явищем. Іноді відбувається переосмислення його, надання нових значень та відтінків у вживанні. Наприклад, останнім часом активно функціонує в літературознавстві та лінгвістиці слово "дискурс". Потреба упорядкування його значень та систематизації дискурсивного досвіду привернула увагу науковців Харківського національного університету, що запропонували розглянути це явище на міжнародній науковій конференції "Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації" (11-12 травня 2001 р., Харків), на якій було розглянуто концептуальні питання співвідношення дискурсу та тексту в лінгвістиці. Робочим визначенням дискурсу можна вважати запропоноване К.Серажим: "Дискурс - це мовленнєвий потік, мова в її постійному русі, що вбирає в себе все різноманіття історичної епохи, індивідуальних і соціальних особливостей як комуніканта так і комунікативної ситуації, у якій відбувається спілкування. У дискурсі відбивається менталітет і культура як національна, загальна, так і індивідуальна, приватна". Отже, вимога однозначності терміна не завжди зберігається через об’єктивні причини розширення значення слова.

Ревізія надбань термінологічної системи проводиться непослідовно, бо вживання термінів у текстах дослідників часто не пояснюється, що викликає труднощі в розумінні того, у якому сенсі вони використовуються. Однією з причин однозначного сприймання певних термінів є наявність омонімів серед термінів інших галузей науки, нетермінологічних слів (аплікація, клімакс, аритмія, роман), синонімів (катрен - чотиривірш, полілог - багатоголосся, хронотоп - часопростір), варіантів того самого терміна (хорей-трохей, антифраз - антифразис)

Стосовно сучасних умов досліджень у літературознавчій науці погляди вчених мають розходження вже у визначенні періодизації. Як зазначає Б.Клименко, "для наук, які базувалися на фізикалістському чи математичному ідеалі науковості, існували спроби визначати періоди розвитку науки як класичний, неокласичний і постнеокласичний. А оскільки історія літератури все ж таки науки, і наука гуманітарна, яка має орієнтуватися на гуманітарний ідеал науковості, для неї наявність чи відсутність модернізму чи постмодернізму в літературі є наявністю чи відсутністю наукового факту, що аж ніяк не впливає на якість історії літератури" (Клименко Б. Криза термінологічної системи українського літературознавства чи криза наукової свідомості літературознавців? // Слово і час. - 2001. - № 4. - С. 5-14). Так, криза термінологічної системи спонукає до перегляду основ науки і "формулювання на базі гуманітарного ідеалу науковості нових координат". Назріла потреба у виформуванні й теорії методологій, про що говорить М.Наєнко в статті "Методологічні дискурси і перспективи на межі століть".

Для оволодіння термінологічною системою філології та вільним оперуванням нею варто дотримуватись такої програми дій, запропонованої В.Шуляром (Мислити системно і творчо // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - № 2001. - № 3. - С. 70 - 72):

1. Запам’ятовування термінів через грамотне формулювання - розуміння первинної семантики - графічне зображення у формі образу, символу, схеми, моделі тощо. Наприклад, схема епосу, створена А.Ткаченком у підручнику "Мистецтво слова".

2. Усвідомлення термінів як філологічних понять через мотивацію ("Це треба запам’ятати для того, щоб...")

3. Осмислення термінів у зв’язку з літературною чи мовознавчою практикою через виконання завдань із пакету навчально-пізнавальних дій.

4. Вироблення навичок оперування літературознавчими та мовознавчими термінами через структурування фрази, речення, тексту відповіді.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стилістичні особливості наукового гуманітарного тексту	\|	Практичне заняття № 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.