ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ ДИТИНИ НА ФІЗИЧНІ НАВАНТАЖЕННЯ У РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ, ТОЧНІСТЬ ВИКОНАННЯ РУХІВ

Класифікація скелетних м’язів

М’язи розрізняють за різними ознаками: положенням в тілі людини, формою, функціями, відношенням до суглобів, місцем прикріплення та іншими ознаками. Проте найбільше практичне значення мають класифікації м’язів за формою і функціями, які вони виконують.

За формою м’язи поділяють на довгі, короткі, широкі і колові. Довгі м’язи розміщені переважно на кінцівках, короткі − між окремими хребцями і ребрами, широкі − на тулубі, а колові − навколо отворів (ока, рота та ін.). У людини також є м’язи веретеноподібної, квадратної, ромбоподібної, трикутної, пірамідальної, зубчастої та інших форм. Отже, форма м’язів є дуже різноманітною і вона тісно зв’язана із їх функціями.

За функціями м’язи розрізняють згиначі, розгиначі, відвідні, привідні, піднімачі, пронатори (обертають кінцівку до середини), супінатори (обертають кінцівку назовні) тощо.

Розвиток рухів у дітей.У новонародженої дитини спостерігаються безладні рухи кінцівок, тулуба і голови. Координовані ритмічні згинання, розгинання, приведення і відведення змінюються аритмічними, некоординованими, ізольованими рухами.

Рухова діяльність дітей формується за механізмом тимчасових зв'язків. Важливу роль у формуванні цих зв'язків відіграє взаємодія рухового аналізатора з іншими аналізаторами (зоровим, тактильним, вестибулярним).

Наростання тонусу потиличних м'язів дає змогу дитині 1,5...2 місяців, покладеній на живіт, піднімати голову. В 2,5...3 місяці розвиваються рухи рук у напрямку до предмета, який дитина бачить. У 4 місяці дитина повертається із спини на бік, а в 5 місяців перекидається на живіт і з живота на спину. У віці від 3 до 6 місяців дитина готується до повзання: лежачи на животі все вище підіймає голову і верхню частину тулуба, і близько 8 місяців вона може проповзати досить значні відстані.

У віці від 6 до 8 місяців завдяки розвиткові м'язів тулуба і таза дитина починає сідати, вставати, стояти і опускатися, притримуючись руками за опору.

На кінець першого року дитина вільно стоїть і, як правило, починає ходити. Але і в цей період кроки дитини короткі, нерівномірні, положення тіла нестійке. Намагаючись зберегти рівновагу, дитина балансує руками, широко ставить ноги. Поступово довжина кроку збільшується. До чотирьох років вона досягає 40 см, але кроки все ще нерівномірні. Від 8 до 15 років довжина кроку продовжує збільшуватися, а темп ходьби знижуватися.

У віці 4...5 років у зв'язку із розвитком м'язових груп і удосконалюванням координації рухів дітям доступні складніші рухові акти: біг, стрибання, катання на ковзанах, гімнастичні вправи. В цьому віці діти можуть малювати, грати на музичних інструментах.

З віком збільшується швидкість бігу, аж до 13-річного віку. Зниження витривалості в швидкісному бігові у 14...15-річ-них підлітків, мабуть, пов'язане із періодом статевого дозрівання.

З ростом дитини розвивається і такий рух, як стрибок. Діти раннього віку при підстрибуванні не відривають ніг від ґрунту, і їхні рухи зводяться до присідань і випростувань тіла. З трьох років дитина починає підстрибувати на місці, злегка відриваючи ноги від землі. Лише з 6...7 років спостерігається координація нижніх кінцівок при стрибку. Поряд із удосконаленням координації рухів при здійсненні стрибка зростає його дальність. Дальність стрибка в довжину з місця зростає у хлопчиків до 13 років, у дівчаток − до 12...13 років. Після 13 років різниця у стрибках у довжину, залежно від статі, стає яскраво виражена, а при стрибках у висоту ця різниця виявляється уже з 11 років.

Без навчання і тренування самі собою ніколи не виникнуть такі навички і вміння, як ходьба, біг, стрибки, кидання, плавання, танцювальні рухи, вертикальні робочі пози, не кажучи вже про високе мистецтво керування рухами, що досягаються в результаті занять такими видами спорту, як художня гімнастика, фігурне катання на ковзанах, стрибки з трампліна, водне поло, баскетбол та ін.

Вже з перших років життя рухи дитини набувають істотного значення у функціонуванні мови. Доведено, що формування слів особливо успішно відбувається при взаємодії з руховим аналізатором.

Досягнення наук про людину дали змогу виділити характерні періоди сприйнятливості дітей до навчання тим чи іншим руховим діям і етапи формування окремих сторін рухової функції. Є переконливі підстави вважати, що реакція − відповідь дитячого організму на тренувальне фізичне навантаження відмінна в різні періоди росту і розвитку, і вона дає великий ефект, який довго зберігається в певні періоди; деякі автори називають їх критичними, або чутливими. Найістотніші зміни рухової функції відбуваються в молодшому шкільному віці (8...12 років).

Морфологічні дані свідчать про те, що нервові структури рухового апарата дитини (спинний мозок, провідні шляхи) дозрівають на найбільш ранніх етапах онтогенезу. Що ж стосується центральних структур рухового аналізатора, то морфологічне дозрівання їх відбувається у віці від 7 до 12 років.

Цікаво, що до цього ж віку досягають повного розвитку чутливі і рухові закінчення м'язового апарата. Розвиток самих м'язів і їх ріст триває до 25...30 років. Цим і пояснюється те, що абсолютна сила м'язів також підвищується з віком до 25...30 років.

Тепер можна впевнено сказати, що головні завдання шкільного фізичного виховання − треба встигнути як можна повніше вирішити за перші 8 років навчання дітей у школі, інакше ми «запізнимося», пропустимо найпродуктивніші вікові періоди для розвитку рухових можливостей дітей.

Дослідження показують, що школярі 7... 11 років мають порівняно низькі показники м'язової сили. Силові і особливо статичні вправи швидко спричиняють у них втому. Діти цього віку більше пристосовані до короткочасних швидкісно-силових вправ динамічного характеру.

Проте молодших школярів треба поступово привчати до збереження статичних поз. Особливе значення статичні вправи мають для вироблення і збереження правильної постави.

Найінтенсивніший період приросту м'язової сили у хлопчиків припадає на 14... 17 років, а у дівчаток трохи раніше.

Відмінності в показниках м'язової сили у хлопчиків і дівчаток більше виявляються з 11...12 років.

Максимальний приріст відносної сили, тобто сили на кілограм маси, спостерігається до 13... 14 років. Причому до цього віку показники відносної сили м'язів дівчаток значно поступаються відповідним показникам хлопчиків. Тому в заняттях з дівчатками-підлітками і старшими треба особливо суворо дозувати інтенсивність і тяжкість вправ.

Що ж стосується іншої рухової якості − витривалості, то спостереження свідчать про ще невисоку витривалість дітей 7...11 років до динамічної роботи. З 11...12 років хлопчики і дівчатка стають витриваліші. Дослідження показують, що добрим засобом розвитку витривалості є ходьба, повільний біг, пересування на лижах.

До 14 років м'язова витривалість дорівнює 50...70%, а до 16 років - близько 80% витривалості дорослої людини. Становить інтерес і те, що між витривалістю до статичних навантажень і м'язовою силою взаємозв'язку нема. Разом з тим рівень витривалості залежить, наприклад, від ступеня статевого дозрівання.

Підлітковий вік − це найважливіший період, коли за допомогою засобів фізичного виховання можна значно підняти рівень рухових якостей. Проте біологічні перебудови організму, пов'язані з періодом статевого дозрівання, потребують від педагога виняткової уваги до планування фізичних навантажень. За рахунок інтенсивного розвитку в 7... 11 років, бистроти рухів (частоти, швидкості рухів, часу реакції тощо) в підлітковому віці школярі дуже добре адаптуються до швидкісних навантажень і можуть показувати чудові результати з бігу, плавання, тобто там, де швидкість рухів має провідне значення. В свою чергу молодші учні мають всі морфофункціональні передумови для розвитку такої якості, як гнучкість. Велика рухомість хребетного стовпа, висока еластичність зв'язкового апарата зумовлюють високий приріст гнучкості в 7...10 років. У 13...15 років цей показник досягає максимуму.

В 7... 10 років високими темпами розвивається спритність рухів.

Незважаючи на відносну недосконалість механізмів регуляції рухів у маленьких дітей, вони уже в дошкільному віці успішно оволодівають основними елементами таких складних дій, як плавання, катання на ковзанах, їзда на велосипеді тощо, проте діти-дошкільники і молодші школярі значно важче засвоюють навички, пов'язані з точністю рухів рук, точністю відтворення заданих зусиль. Ці параметри досягають відносно високого рівня розвитку до підліткового віку.

До 12... 14 років відбувається підвищення влучності кидків, попадання в ціль, точності стрибків. Проте деякі спостереження показують погіршення координації рухів у підлітків, що пов'язується з морфофункціональною перебудовою в період статевого дозрівання.

І все ж таки є підстави вважати, що підлітковий вік має великі потенціальні можливості для вдосконалення рухового апарата. Це підтверджують чудові приклади досягнень підлітків у таких видах спорту, як художня і спортивна гімнастика, фігурне катання, а також у балеті, танцях, де ми спостерігаємо надзвичайно високі прояви координації рухів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Будова і скорочення м’язів	\|	РУХОВА АКТИВНІСТЬ І ЗДОРОВ'Я

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.