Об’єкт та суб’єкти кредитних відносин.

Сутність кредиту.

Кредит –це економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткого доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин.

Кредит – специфічний вид економічних відносин, грунтується на мобілізації і нагромадженні тимчасово вільних коштів і формуванні з них позикового капіталу, виступає у формі передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позмчальнику на умовах поверненості, строковості і платності.

Основні характеристики кредиту: поверненість, строковість, платність.

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці є :

· Позичальниками виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи.

· Гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби)

· Джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти

· Кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами, а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Суб’єкти:

кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності.

Позичальник– сторона, що одержує позику.

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширеними є кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто - одержувачем кредиту. В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб'єктами, що, насамперед, пов'язано з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби. Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо. Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди мають своїм об'єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які позичальник використовує як для задоволення потреб виробництва, так і своїх власних. Тому об'єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, служить виробнику джерелом сплати відсотків за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва.
Теоретичні концепції кредиту.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами.

Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники (А.Сміт (1723 - 1790), Д.Рікардо (1772-1823)) вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника. При цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин.

Основні постулати:

· об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

· кредит – це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

· позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

· кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Представник Дж. Ло (1671 -1729). Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит. Кредит є обов'язковим атрибутом народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних ресурсів. Суспільство зацікавлене, по-перше, в тому, щоб уникнути марного нагромадження грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно в розширених масштабах. Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин. Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М.Фрідмен, А.Бернс, О.Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну ректрикцію чи експансію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Необхідність кредиту.	\|	Форми та види кредиту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.