Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Наприкінці XVII–XVIII ст.

Соціально-економічний розвиток українських земель

 

Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною.

Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії, у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15–30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку.

І хоч розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивні методи господарювання, проте виникають прогресивні тенденції та процеси:

– збільшується асортимент сільськогосподарських культур: почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площі під тютюн та закладати сади, появляються нові сорти фруктових дерев;

– зростає роль зернового господарства і тваринництва та їх товарність;

– йде поглиблення спеціалізації регіонів України (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь – пшениці, Полісся – льону й конопель, землі між Дністром і Прутом – тютюну тощо).

Відбувалися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, торгівлі та фінансах. Розширюються ремісничі спеціальності, поглиблюється їх спеціалізація. Усе це призводить до зростання міст – центрів ремесла та торгівлі. Зокрема, якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст та містечок, то вже в середині XVIII ст. – 200.

Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово формуються мануфактури.

Реформи Петра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщині. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVIII ст. сягнула 40.

Найбільшими з них були Путивльська (Глушківська), Ряшківська (Прилуцький повіт) та Салтівська (Слобожанщина та інші).

Характерною рисою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці XVII–XVIII ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги.

Так, наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, у Слобожанщині – 271. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Стародобі, Харкові, Сумах, Львові.

Невпинно зростає кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис., а на Слобожанщині – майже 2 тис. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб.

Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Прусія, Італія, Молдавія, Персія, Індія та ін. У другій половині XVIII ст. активізується соціально-економічний розвиток Причорномор’я.

Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя, чисельність яких у 1775 р. досягла 100 тис. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. У 1752 р., незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії – Нову Сербію і Слов’яносербію. Слідом за ними з’явилися німецькі переселенці.

У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох-п’яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія.

Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. У 1776 р. було засновано Катеринослав, у 1778 – Херсон – перший порт на Чорному морі, у 1783 – Севастополь. У 1784 р. на землях Кримського ханства було створено Таврійську область. У 1788 р. постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей – Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі.

Отже, наприкінці XVII–XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства і його закріпачення; розбудова міст, поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували соцільно-економічний розвиток.

 


Читайте також:

  1. Випишіть програмні документи укр. політичного товариства, що існувало у Києві наприкінці 19 ст.
  2. Генеза політичних ідей на початку – наприкінці ХХ ст. Формування політології як самостійної галузі та загальної системи соціальних і гуманітарних наук.
  3. Економічний розвиток Англії наприкінці ХІХ ст.
  4. Козацькі війни наприкінці XVI ст. Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки
  5. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
  6. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
  7. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
  8. Лекція 17. Україна наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
  9. Міжнародні відносини наприкінці війни. Сепаратний вихід Росії з війни. Поразка у війні Німеччини та її союзників.
  10. Міжнародні відносини наприкінці війни. Сепаратний вихід Росії з війни. Поразка у війні Німеччини та її союзників.
  11. Наприкінці 1914— на початку 1915 р. стрільці здійснювали охорону Карпатських перевалів.
  12. Наприкінці 1916 р. на фронтах, у тому числі на Південно-Захід­ному, знову велася позиційна війна.




Переглядів: 622

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ліквідація царизмом гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії | Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.