Безробіття, його види і наслідки

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, коли частина економічно активного населення не може знайти роботу, яку вона здатна виконувати, через перевищення пропозиції праці над попитом на неї.

Основними причинами безробіття вважаються:

1) темпи приросту народонаселення, що перевищують темпи приросту виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);

2) зростання технічної і органічної будови капіталу, яке призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу (К. Маркс, XIX ст.);

3) пряма залежність зайнятості від рівня загальних витрат, або сукупного попиту в суспільстві. Проте зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає дохід; при зростанні доходів люди схильні все більше коштів зберігати і все менше витрачати на поточне споживання (основний психологічний закон Дж. М. Кейнса, 1936);

4) недосконалість конкуренції на ринку праці, монопсонізація та олігопсонізація останнього; асиметрія інформації на ринку праці;

5) циклічний розвиток економіки, який супроводжується періодичними зниженнями обсягів виробництва і рівня зайнятості;

6) інноваційний розвиток економіки, стимулюючий реструктуризацію виробництва, виникнення нових галузей та необхідність відповідної професійної підготовки і перепідготовки працівників.

В Україні відповідно до Закону „Про зайнятість населення” безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці. У такому визначенні є вісім ознак, і відсутність навіть однієї з них не дає права державній службі зайнятості реєструвати людину як безробітну.

Безробітні у розумінні МОП – це особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані у державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття); активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу; готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів.

Кількість безробітних – це абсолютний показник безробіття, що фіксує його розміри.

Рівень безробіття(Р_б)визначається як відношення чисельності безробітних (Ч_б) до чисельності економічно активного населення (Ч_е.а.):

У 2002 р. реєстрований рівень безробіття в Україні складав 3,72 %, а рівень безробіття, визначений за методикою МОП, - 10,1 %.

Відповідно до причин виникнення і тривалості розрізняють такі види безробіття.

Фрикційне безробіттявикликається постійним рухом населення: з одного регіону – в інший; від професії – до професії; від роботодавця – до роботодавця; з одного етапу життя – в наступний (наприклад, навчання – робота – пенсія). Таке безробіття пов’язане з пошуками або очікуваннями роботи у найближчому майбутньому і є ознакою динамічності ринку праці. Деякі фахівці вважають фрикційне безробіття навіть бажаним, посилаючись на те, що більшість працівників шукають і знаходять більш продуктивну і вище оплачувану роботу, що підвищує їхній добробут.

Структурне безробіттявиникає під впливом науково-технічного прогресу і змін у структурі споживчого попиту, які ведуть до масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, переходу до ресурсозберігаючого типу відтворення, реформ управління тощо. В результаті змінюється структура загального попиту на працю. Але її пропозиція реагує повільно, відстаючи від змін структури робочих місць. „Структурним” безробітнім, щоб одержати роботу, необхідна перепідготовка, додаткове навчання, а іноді й зміна місця проживання. Таке безробіття триваліше і більш серйозне.

Сума рівнів фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття. Це той мінімальний рівень безробіття в суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає повній зайнятості. Для країн Західної Європи він знаходиться зараз на рівні 4-5 %, Північної Америки – 6,5–7 %, для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, – 3,5-4 %.

Деякі економісти вважають неможливим використовувати термін «природний» по відношенню до структурного безробіття. Тому в макроекономічній літературі широко використовується термін NAIRU (Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment), який фіксує увагу на такому сталому рівні безробіття, який стабілізує інфляцію.

Циклічне безробіттявиникає в умовах економічного спаду, а особливо під час кризи, яка характеризується дефіцитом сукупного попиту на товари і послуги, недостатністю сукупних витрат, а отже, і скороченням попиту на людський ресурс виробництва. Вільні робочі місця фактично відсутні.

Окрім цих основних видів безробіття в економічній літературі також виділяються:

- сезонне безробіття,викликане тимчасовим характером виконання трудових функцій працівниками підприємств та галузей;

- інституційне безробіттявнаслідок неефективної роботи організаційних структур ринку праці (державних служб зайнятості, кадрових та інформаційних агентств тощо), які не надають безробітним необхідної і своєчасної інформації про трудові вакансії;

- приховане безробіттяза умов часткової зайнятості працівників підприємств, організацій і установ.

Аналіз проблем безробіття повинен супроводжуватися розумінням його економічних і соціальних витрат.

Безробіття – це передусім не випущена продукція, або відставання фактичного валового національного продукту (ВНП) від потенційного. Останній визначають, виходячи з припущення про те, що існує природний рівень безробіття при нормальних темпах економічного зростання. Чим вище рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то втрати обсягу ВНП становлять 2,5%.

Економічні втрати від безробіття – це й скорочення числа повноцінних споживачів виробленої продукції, звуження споживчого ринку, наростання елементів кризи надвиробництва. Перебування людей у статусі безробітних призводить також до втрати багатьма з них професійних навичок, стереотипів трудової поведінки, що заважає їхньому поверненню на ринок праці. Зростає кількість осіб без певного роду занять, молоді, яка не прагне працевлаштування, формується живильне середовище для злочинності, зростає соціальне напруження в суспільстві.

В економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття щорічно витрачається 3-5% валового внутрішнього продукту. Важливу роль в цьому відіграє держава. Розрізняють її пасивну і активну політику.

Пасивна політика реалізується двома основними методами: введенням трудової повинності, тобто фінансованої державою системи, яка зобов’язує безробітних займати чітко визначені робочі місця або виконувати певний вид трудової діяльності; запровадження допомоги для безробітних за рішенням уряду або місцевої влади. Перший метод далекий від ринкової економіки, хоча й використовується на практиці. Другий метод практикується значно ширше.

Активна політика держави у сфері зайнятості спрямовується на стимулювання економічної активності. Основними функціями держави стають: створення систем (служб) зайнятості; сприяння створенню нових робочих місць; організація громадських робіт; стимулювання галузевої і регіональної мобільності праці; розвиток малого і середнього підприємництва як джерела робочих місць; допомога населенню у відкритті власної справи, матеріальна підтримка самозайнятості. Праця замість допомоги по безробіттю – такий стисло зміст активної політики держави на ринку праці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми зайнятості	\|	Основні поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.