Українське питання на переговорах у Бресті. Відновлення влади Української Центральної Ради

У листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію більшовицької Росії про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Центральна Рада направила на переговори свою делегацію у складі В. Голубовича (голова), М. Левицького, М. Любинецького, М. Полозова, О. Севрюка, яка мала відстоювати інтереси незалежної, соборної Української Народної Республіки.

Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені.

27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

– Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина);

– Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

– Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.

Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини.

Росія, підписавши 3 березня 1918 р. мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпушено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки.

Протягом лютого-квітня 1918р. німецько-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звернень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ.

Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити владу Рад робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв’язку з виконанням господарських зобов’язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Сподівання Ц Рена допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними та ілюзорними. В Україні було встановлено жорсткий німецько-австрійський окупаційний режим. Військова адміністрація „наводила порядок”, не зважаючи на українську владу, видавала власні нормативні акти, що мали чинність вУкраїні. Так, були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинство і розстріли мирного населення за найменший непослух. В інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам. До Німеччини і Австро-Угорщини постійно відправлялися ешелони з реквізованім у голодуючого населеня хлібом, м’ясом, маслом, яйцями, цукром і промисловою сировиною. Все це викликало масове невдоволення населення українською владою, яка компрометувала себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю у здійсненні соціально-економічних перетворень. Центральна Рада втрачала авторитет серед населення і реальну владу в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради	\|	Гетьманський режим: його внутрішня і зовнішня політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.