Агропромисловий комплекс

Сільське господарство - це сукупність технологічно пов'язаних галузей (рослинництво і тваринництво), метою діяльності яких є виробництво продовольчої продукції та сировини для подальшої промислової переробки (насамперед, для харчової та легкої промисловості). Ця сфера виробничої діяльності має тісні виробничо-технологічні та економічні зв'язки з багатьма галузями господарства:

а) з постачання сировини для харчової, легкої та хімічної промисловості;

б) з безпосереднього використання продукції машинобудування (сільськогосподарська та автотранспортна техніка), хімічної (мінеральні добрива, засоби захисту рослин, штучні матеріали), паливно-енергетичної, лісової та деревообробної промисловості та інших галузей;

в) з виробничого забезпечення своєї діяльності - заготівлі та зберігання продукції, торгівлі, ремонтних робіт, будівництва та інших видів виробничої інфраструктури;

г) з невиробничого забезпечення своєї діяльності - житлове будівництво, торгівля та громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове та медичне обслуговування, освіта, культура, управління.

Сільське господарство має свою якісну визначеність та специфіку, які суттєво впливають на характер його розвитку взагалі та територіальної організації зокрема. По-перше, в сільськогосподарському виробництві земля використовується одночасно як основний засіб виробництва і як предмет праці. В цьому розумінні земля є просторово обмеженою, вона не може заново створюватись або збільшуватись, замінюватися або переміщатися в просторі. По-друге, робочий період в сільському господарстві не співпадає з часом виробництва, який чітко поділяється на два періоди:

а) безпосередньої діяльності (впливу) людини, спрямованої на забезпечення життя рослин і тварин;

б) період здійснення виробництва за рахунок природних процесів.

Таке неспівпадання приводить до сезонності функціонування сільського господарства і, як наслідок, переробних галузей - цукрової, консервної та інших галузей. По-третє, ця галузь жорстко залежить від територіальних поєднань природних умов та ресурсів, які визначають структуру, спеціалізацію, рівні розвитку, інтенсивності, ефективності виробництва. По-четверте, для сільського господарства характерний сильний вияв ознак територіальності та комплексності (просторове розосередження, тісні виробничі взаємозв'язки та збалансованість між виробництвами та галузями).

Вплив природних умов знаходить відображення в територіальних відмінностях структури посівів. Розвиток і розміщення виробництва має наступні особливості:

Зернові культури:

- озима пшениця (частка в структурі посівів - 20-30%, врожайність -25-40 ц/га, поширення - степові та південні лісостепові області);

- ячмінь (10-15%, 20-30 ц/га, поширений повсюдно, особливо в степових та лісостепових областях);

- кукурудза (7-10%, 25-30 ц/га, північ та центр степової, південь лісостепової зони).

Технічні культури:

- цукрові буряки (5-8%, 250-300 ц/га, лісостеп, південь Полісся та північ степу);

- соняшник (4-7%, 14-16 ц/га, степова та південь лісостепової зони);

- льон-довгунець (7-8 ц/га, поширений у поліських областях).

Інші культури:

- картопля (3-5%, 80-100 ц/га, поліські області);

- овочівництво, садівництво, виноградарство (переважно південні області та Закарпаття);

- кормові культури - кормові коренеплоди, кукурудза та силос, однорічні та багаторічні трави.

Скотарство (велика рогата худоба):

- м'ясо-молочного напряму (в південних та центральних регіонах);

- молочно-м'ясного напряму (в північних та приміських регіонах). Свинарство (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в

приміських зонах).

Птахівництво (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Інші галузі - вівчарство (південні та карпатські області), конярство (карпатські та поліські області), бджільництво, шовківництво, звірівництво, рибне господарство.

Територіальне поєднання сільськогосподарських галузей та виробництв виступає основою утворення різних за змістом та масштабом елементів його територіальної організації. В Україні сформувались зональні (поліський, лісостеповий, степовий, передгірний) та приміські агротериторіальні комплекси(АТК).

Поліський тваринницько-льонарсько-картопляний АТК: галузі спеціалізації виробництво яловичини, молока, льону-довгунця, картоплі; допоміжні галузі - зернове господарство, птахівництво, хмільництво, буряківництво. Проблеми: поглиблення спеціалізації господарств відповідно до виробничих типів, радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель.

Лісостеповий тваринницько-зерново-буряковий АТК: галузі спеціалізації -молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, вирощування цукрового буряку, зернове господарство, м'ясо-сальне свинарство; допоміжні - виробництво соняшнику, картоплі, птахівництво, овочівництво. Проблеми: надмірна концентрація посівів буряків на крутих схилах (сприяє швидкій ерозії), збільшення потужностей переробних підприємств цукрової, борошномельної, плодоовочеконсервної промисловості.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочево-плодовий АТК: галузі спеціалізації - молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, м'ясо-сальне свинарство, вівчарство та птахівництво, зерно, соняшник, виноград, овочі, плоди. Проблеми: збільшення виробництва плодів, поглиблення спеціалізації на виробництво овочів, сильних та твердих сортів озимої пшениці.

Кримсько-Карпатський переважно тваринницький АТК: вівчарство, м'ясо-молочне скотарство. Гірські райони Криму - виноградарство і плодівництво, ефіроолійні культури, тютюн. Північне передгір'я Карпат - зернові, льон-довгунець, картопля, цукрові буряки, хміль, овочі. Закарпатські райони - виноград, картопля, овочі, плодово-ягідні культури, тютюн. Проблема: спеціалізація сільського господарства повинна формуватись у відповідності до рекреаційної спеціалізації цих територій.

Приміські АТК формуються для задоволення продовольчих потреб великих міст та міських агломерацій (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг). Спеціалізація -молочне та молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, плодівництво, птахівництво, картоплярство. В територіальній структурі приміських АТК спостерігається поясність: І пояс (15-20 км від міста) - овочівництво закритого ґрунту, м'ясне свинарство, виробництво дієтичних яєць; II пояс (30-80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, раннє картоплярство, м'ясне птахівництво; III пояс (понад 80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, м'ясо-сальне свинарство, зернове господарство.

Агропромисловий комплекс. Розвиток продуктивних сил зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, зростання концентрації виробництва, урізноманітнення та зміцнення взаємозв'язків між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами з переробки сировини, матеріально-технічного забезпечення. Виробничо-технологічне та організаційно-управлінське об'єднання сільськогосподарських, промислових, заготівельних, транспортних підприємств з метою ефективного виробництва сільгосппродукції, її заготівлі, зберігання, промислової переробки та доведення до споживача знаходить вираз у процесі агропромислової інтеграції. Характерними ознаками цього процесу є відособлення виробничих функцій і стадій технологічного процесу, спеціалізація, кооперування підприємств, концентрація виробництва певного (економічно найбільш ефективного) виду продукції.

Розрізняють два види агропромислової інтеграції. Вертикальна - поєднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробничо-технологічного процесу, включаючи виробництво сільськогосподарської продукції, її промислову переробку та реалізацію. Горизонтальна інтеграція - це територіальне поєднання сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК) України включає до свого складу такі технологічно та організаційно взаємопов'язані групи виробництв:

1) сукупність сільськогосподарських галузей, що виробляють рослинницьку та тваринницьку продукцію і, таким чином, виступають основою технологічного процесу в АПК;

2) промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину;

3) галузі машинобудування, хімічної промисловості, що забезпечують агропромисловий комплекс засобами виробництва;

4) заготівельно-збутові та транспортні підприємства;

5) науково-дослідні та проектні установи, навчальні заклади. Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво одного або декількох видів продукції на певній території у відповідності з найбільш сприятливими природними та соціально-економічними передумовами. Уявлення про територіальну спеціалізацію може дати аналіз товарної продукції сільськогосподарських підприємств. Галузі спеціалізації мають підвищену питому вагу в структурі товарної продукції в порівнянні з неспеціалізованими галузями. Кількісний вираз територіальної спеціалізації можна одержати шляхом розрахунку індексу спеціалізації за формулою:

Високого рівня розвитку в Україні набули такі спеціалізовані комплекси: цукробуряковий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, виноградарсько-виноробний, льонопромисловий, ефіроолійний, м'ясопромисловий, молочнопромисловий, птахопромисловий.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комплекс галузей легкої промисловості.	\|	Рекреаційний комплекс

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.