• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об’єкт статистики сільського господарства та його особливості

ПЕРЕДМОВА

Сучасний етап розвитку аграрного сектора України характеризується переходом до ринкових відносин на фоні реформування вітчизняної економіки, кардинальною зміною організаційної структури управління сільськогосподарським виробництвом, появою нових організаційно-правових форм господарювання. За цих умов статистика сільського господарства стає не тільки джерелом відомостей про найважливіші явища і процеси, що відбуваються в АПК країни, про його стан і розвиток, але й вагомим знаряддям успішного й ефективного управління і керівництва сільськогосподарським виробництвом.

Виходячи з цього важливого значення набуває підвищення рівня теоретичної, а особливо практичної підготовки майбутніх економістів, зокрема опанування ними професійних знань і практичних навичок з методики і форм, видів і способів проведення статистичного спостереження сільськогосподарського виробництва, розроб­ки та аналізу статистичних даних з урахуванням особли­востей даної галузі народного господарства та сьогод­нішнього стану її розвитку.

Розділ 1
ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ
СТАТИСТИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Сільське господарство є однією з найважливіших і провідних галузей народного господарства України. У 1999 р. його частка становила майже 15 % валового внутрішнього продукту, понад 20 % національного доходу, у ньому працювало понад 20 % населення, зайнятого у народному господарстві, використовувалося майже 25 % основних фондів.

Саме в аграрному секторі виробляються продукти харчування для населення країни, сировина для переробної промисловості, забезпечуються інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень і добробут населення: розмір і структура харчування, середньодушовий дохід, рівень споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Попит населення на товари народного споживання майже на 75 % покривається за рахунок цієї галузі економіки.

Статистика сільського господарства — одна з основних галузевих статистик, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналізу статистичних показників, що характеризують стан і розвиток сільського господарства. Об’єктом її вивчення є сільське господарство як галузь матеріального виробництва, в якій праця людини спрямована на вирощування рослин і тварин, а також на використання життєдіяльності рослин і тварин для одержання продукції. Тому при статистичному вивченні сільського господарства слід чітко визначити його істотні ознаки та характерні риси, що дають змогу виокремити сільськогосподарське виробництво від інших видів економічної діяльності.

У статистиці під об’єктом спостереження розуміють сукупність явищ і процесів, які підлягають обстеженню. Чітке визначення суті та меж об’єкта спостереження має винятково важливе значення, адже від цього значною мірою залежить одержання повних і достовірних статистичних даних про об’єкт спостереження.

За міжнародними стандартами вид економічної діяльності визначається використанням ресурсів (обладнання, робоча сила), виробничим процесом (технологія, вид сировини, матеріали) і виходом продукції або послуг, а галузь — як сукупність виробничих одиниць з однорідним виробництвом відповідно до класифікації продуктів і послуг.

Зазначимо, що згідно з чинним за часів колишнього Радянського Союзу Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ) усі галузі економіки розподілялися на виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належали промис­ловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок у частині обслуговування ними підприємств виробничої сфери, торгівля і громадське харчування, заготівля, матеріально-технічне постачання і збут. До речі, такого поняття, як матеріально-тех­нічне постачання і збут, не існує в зарубіжній статистиці. До невиробничої сфери належали освіта, наука, охорона здоров’я, культура, мистецтво та ін. Деякі типи підприємств могли відноситися як до виробничої, так і невиробничої сфери, залежно від того, яке підприємство чи організацію вони обслуговували.

Згідно з міжнародними стандартами всі види економічної діяльності поділяються на добувні, обробні і такі, що надають послуги. До добувних видів належать сільське господарство, мисливство, лісове і рибне господарство та власна добувна промис­ловість; до обробних — обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води. Решта видів діяльності, приміром, будівництво, торгівля, наука, охорона здоров’я, державне управління, вважаються такими, які надають послуги.

У новій національній Класифікації видів економічної діяльності виділено як галузь економіки секцію «Сільське господарство, мисливство та лісове господарство», розділ «Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги» і групи «Рослинництво», «Тваринництво», «Вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство)» та «Надання послуг у галузях рослинництва і тваринництва». Кожна з цих груп, у свою чергу, поділена на класи і підкласи, зміст яких розглядатиметься далі у відповідних розділах навчального посібника. Тут ми лише в контексті визначення об’єкта статистики сільського господарства зазначимо, що у відповідних класах і підкласах групи «Рослинництво» окремими позиціями виокремлено збирання лісових грибів, збір дикорослих фруктів та ягід, лісових горіхів. Крім того, до сільського господарства, починаючи з 1997 р., належить і такий вид економічної діяльності, як вирощування грибів на промисловій основі (печериці, або шампіньйони, гливи).

Змішане сільське господарство — це багатогалузева діяльність у рослинництві та тваринництві, коли по жодному з них рівень спеціалізації не перевищує 66 % обсягу товарної сільськогосподарської продукції підприємства. Ця група не має характер­них видів продукції, тому вона класифікується в інших групах. До послуг у сільському господарстві не належить тіпання льону, ветеринарні послуги, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, транспортування сільськогосподарської продукції, послуги з організації сільськогосподарських виставок та ярмарків, консультації з питань комерційної діяльності та управління. Детальніший розподіл видів продуктів і послуг, пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом, наведено в Державному класифікаторі продукції та послуг у розділі «Продукція сільського господарства, мисливства та пов’язані з нею послуги» секції «Продукція сільського господарства, мисливства та лісового господарства».

При визначенні об’єкта статистики сільського господарства важливо враховувати і таку особливість, що саме сільськогосподарське виробництво закінчується в той момент, коли у сирому вигляді той або інший продукт отримано в результаті визна­ченого природного циклу розвитку рослин і тварин, наприклад бульби картоплі, насіння соняшнику, фрукти, молоко, яйця тощо. Промислова ж переробка цих продуктів, навіть якщо вона здійснюється на місці, тобто на самих сільськогосподарських підприємствах (помел зерна, виробництво крохмалю, олії, тваринного масла, сушіння плодів, забій худоби і т. п.), не може вважатися продовженням сільськогосподарського виробництва, а має розглядатися як елемент переробної промисловості.

У системі національних рахунків сільське господарство представлено двома підрозділами: сільськогосподарське виробництво і сільськогосподарське обслуговування. Сільськогосподарське виробництво включає рослинництво і тваринництво, а сільськогосподарське обслуговування — надання сільськогосподарському виробництву послуг за винагороду чи за контрактом. Їх складові у розрізі національної Класифікації видів економічної діяльності будуть розглянуті далі у відповідних розділах навчального посібника.

Природніособливостісільського господарства проявляються у тому, що, по-перше, тут засобами виробництва виступають живі організми рослин і тварин, які розвиваються на основі біологічних законів, отже, економічний процес відтворення тісно переплітається з природним відтворенням рослин і тварин; по-друге, в сільському господарстві головним засобом виробництва виступає земля, яка має цілу низку своїх особливостей; по-третє, виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від природно-кліматичних умов (клімату, рельєфу місцевості, погодних умов, якості ґрунту та ін.).

Економічні особливостісільського господарства полягають у тому, що відтворення у ньому відбувається безпосередньо на власній основі в натуральній формі. Це призводить до того, що більша частина продукції залишається у сільському господарстві і використовується для поновлення процесу виробництва: насіння і садивний матеріал витрачають на сівбу і садіння, молоко — на випоювання телят тощо.

Соціально-економічні особливості сільського господарства виявляються у тому, що продукцію цієї галузі виробляють підприємства, які засновані на різних формах власності: поряд з державними підприємствами (радгоспами та іншими) сільськогос­подарську продукцію виробляють сільгосппідприємства, засновані на принципах приватної власності на землю і майно. Це:

· сільськогосподарські виробничі кооперативи— підприємства, створені для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарств на основі об’єднання власників землі і майна з обов’язковою трудовою участю в їх діяльності та залученням майна і землі інших громадян в оренду на відповідних договірних умовах;

· приватно-орендні підприємства — підприємства, створені на орендних засадах, за яких власник землі і майна орендує землю і майно інших громадян з обов’язковим укладанням договору, в якому зазначаються розмір плати за оренду майна і землі та права і обов’язки сторін;

· сільськогосподарські акціонерні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства; при цьому акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкриті, акції яких розповсюджуються для придбання вільно, без обмежень, і закриті, акції яких розповсюджуються тільки між засновниками;

· товариства з обмеженою відповідальністю— підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділе­ний на частки, розмір яких визначається установчими документами;

· командитні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку; таке товариство складається з одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладників) та інших виробничих сільськогосподарських формувань;

· селянські (фермерські) господарства — господарства, які виробляють товарну сільгосппродукцію, займаються її переробкою та реалізацією; при цьому роботи ведуться на землі: власній, довічно успадкованій; придбаній у власність; наданій у постійне користування або орендованій; застосовуються власні і (або) орендовані засоби виробництва та особиста і частково наймана праця;

· особисті підсобні господарства населення, які є приватною власністю громадян.Зазначені особливості сільського господарства впливають на вибір методів статистичного обстеження явищ і процесів, що відбуваються у цій галузі, на побудову системи статистичних показників з метою їх всебічної характеристики.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Аварії на пожежно-вибухонебезпечних об’єктах
7. Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.
8. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах.
9. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
10. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
11. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
12. Аграрне виробництво і його особливості

Переглядів: 1149