Природа як об'єкт філософської рефлексії

У міфологічному мисленні природа тлумачиться як та частина природи, що залучена до людської діяльності, тлумачиться з утилітарно-прагматичної точки зору як джерело ресурсів для людини і місце її проживання (ця ціннісна позиція зберігається і досі); природа ж в цілому сприймається як ідеал досконалості, гармонії. Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям теоретичних роздумів про природу. В античній філософії природа трактується як осередок логосу, еталон організації, мірило мудрості.

Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням християнства, яке розглядає її як втілення матеріального першопочатку, як «низ», що протистоїть абсолютному духовному, тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не злиття з природою, а піднесення над. нею. Відродження знову звертається до античних ідеалів тлумачення природного як втілення гармонії і досконалості. Ця позиція і пізніше відтворюється у різних контекстах, а саме - у концепції природного права Руссо, у школах літератури і філософії, що проголошуванії лозунг «назад до природи», вбачаючи у ньому єдиний порятунок від руйнівного впливу буржуазних порядків. Цеп ідеал відношення до природи у Новий час відіграв значну роль у перетворенні природи на об'єкт наукового дослідження. Дослідне природознавство висуває ідею «випробування» природи. Відносно пізнавальної і практичної активності людини природа починає виступати як царина діяльності, як інертна сила, що потребує підкорення, встановлення над нею панування розуму.

Такий тип ставлення до природи зберігається доти, доки створений людською діяльністю світ досягає планетарних масштабів, стає за своїм обсягом рівним масштабам процесів у природі. Тоді утилітарно-прагматичне ставлення до природи доповнюється усвідомленням залежності самої природи від людини. На цьому підґрунті складається новий тип ціннісного ставлення до природи (соціально-історичний), що виходить з оцінки природи як унікального і універсального простору, де міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання потреб людства і можливостей природи, врахування того, що сама людина і людство - це частина природи.

У науково-теоретичному плані цій ціннісній переорієнтації відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків партнерів, сумірних за своїм потенціалом. Першим теоретичним виявленням цієї позиції стала створена В. Вернадським концепція ноосфери.

Усвідомлення потенціальної,а інколи і актуальної зверхності суспільства над природою поступово породжує новий підхід, заснований на ідеї єдиного, збалансованого і відповідального управління соціальними і природними процесами і умовами.

Нині термін «природа» вживається як в широкому, так і в вузькому значенні. У широкому розумінні природа - це все, що оточує нас. Природа - об'єктивна матеріальна дійсність у всій багатоманітності і єдності її форм. У цьому розумінні природа - це об'єктивна дійсність, що первісно дана, нестворена людиною. У більш вузькому розумінні природа - це об'єкт науки, а точніше - сукупний об'єкт природознавства. Поняття «природа» дає принципову схему розуміння і пояснення того або іншого предмету вивчення (наприклад, уявлення про простір і час, рух, причинність тощо). Таке загальне поняття природи розробляється у межах філософії і методології науки, що виявляють його основні характеристики, спираючись при цьому на результати природничих наук. Наприклад, із створенням теорії відносності суттєво видозмінились погляди на просторово-часову організацію об'єктів природи; розвиток сучасної космології збагатив уявлення про спрямованість природних процесів; досягнення фізики мікросвіту сприяють значному поширенню поняття причинності; прогрес екології призвів до розуміння глибинних принципів цілісності природи як єдиної системи.

Найбільш вживаним є тлумачення поняття «природа» як сукупності природних умов існування людського суспільства. У цьому розумінні поняття природи характеризує її місце і роль у системі історично мінливого ставлення до неї людини і суспільства. Це поняття використовується для позначення не тільки природних, але й створених людиною матеріальних умов її існування - «другої природи».

Реальнепідґрунтя ставлення людини до природи утворює її діяльність, що завжди здійснюється у природі і з наданими нею матеріалами.Тому і зміни ставлення до природи на протязі історії суспільства обумовлюються, перш за все, змінами характеру і масштабів людської діяльності. Процес виробництва, взятий у його найбільш загальному вигляді, уособлює вплив людей па предмети й сили природи з метою добути і створити необхідні для їхнього життя засоби існування: їжу, одяг, житло тощо.

Людська праця - це цілеспрямована діяльність, внаслідок чого створюється предмет, який вже був до цього в уявленні людини, тобто ідеально. Людська праця відрізняється від діяльності навіть найбільш розвинених тварин тим, що, по-перше, вона являє собою активний вплив людини на природу, а не просте пристосування до неї, що характерне для тварин; по-друге, вона передбачає системне використання і, найголовніше, виробництво знарядь праці: по-третє, праця означає цілеспрямовану свідому діяльність людини; учетверте, вона з самого початку має суспільний характер і немислима поза суспільством, вона передує суспільству і людській діяльності, утворюючи їхню всезагальну й необхідну передумову.

Основою взаємозв'язку між природою і суспільством є предметно-чуттєва, доцільна практика. Природа утворює для людини сукупність природних умов існування людської цивілізації, предмет людської праці, об'єктивний матеріальний початок в самій людині, загальний і головний об'єкт паукового знання і незнання. Стосовно практики розрізняють «незайману», «чисту» природу та створену людиною в процесі праці «другу природу» - олюднену або соціалізовану.

Виробництво - це процес взаємодії суспільства із природою. У процесі виробництва люди не тільки створюють матеріальні продукти, засоби існування. Виробляючи матеріальні блага, люди тим самим виробляють і відтворюють власні суспільні відносини.

Безпосередньо або опосередковано на розвиток суспільства й діяльності людей впливає географічне середовище. Географічне середовище - частина земного природного оточення, яка включена на даному історичному етапі в процес суспільного виробництва і е необхідною умовою існування і розвитку суспільства.

Вплив географічного середовища на суспільне життя завжди опосередкований матеріальним виробництвом. Проте, у деяких соціологічних концепціях вплив географічного середовища на суспільство або повністю заперечується (географічний індетермінізм), або розглядається як головна причина історичного прогресу. Так, прихильники географічного детермінізму (французький філософ Монтеск'є, англійський історик Бокль та французький географ Реклю) намагалися пояснити відмінність у суспільному ладі й історії окремих народів впливом природних умов, у яких вони живуть.

Найбільш реакційним вченням у межах географічних шкіл стала геополітика - доктрина, що намагається обгрунтувати загарбницьку політику держав географічним середовищем, зокрема особливостями їхнього географічного положення, багатством чи бідністю надр, темпами приросту населення тощо. Геополітика виникла перед Першою світовою війною. Один із її засновників Ф. Ратцель (Німеччина) розглядав держави як організми, що мусять вести боротьбу за "життєвий простір». Особливо поширилася геополітика у фашистській Німеччині і в Японії. На виправдання зовнішньої експансії геополітика звертається до географічного детермінізму, расизму, мальтузіанства, соціального дарвінізму та органічної теорії, при цьому історія суспільства тлумачиться як боротьба за існування і «життєвий простір» між різними державними утвореннями і системами, що уподібнюються біологічним організмам.

Провідне місце у сучасній геополітиці зайняло обгрунтування передумовленої ніби кліматом зверхності «західноєвропейської цивілізації» над народами інших континентів (Е. Хартингтон), а також географічно обумовленого антагонізму «океанічних» держав Заходу і «континентальних» держав Сходу, між «передовою» індустріальною Північчю та «відсталим» аграрним Півднем, тобто розвинутими країнами і тими, що розвиваються. Звичайно, спрямованість господарської діяльності людей неоднакова у різних народів, багато в чому вона залежить від географічних умов їхнього життя, але значення цього фактору не слід перебільшувати.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільство як система і життєдіяльність людини	\|	Суспільство як процес. Проблема сенсу історії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.