Людина, індивід, особистість

На питання «Що таке людина?» Платон відповів: «Це -тварина, що ходить на двох ногах». Обміркувавши зауваження, що й птахи ходять на двох ногах, мислитель додав: «але без пір'я». Тоді жартівники підкинули вченому обскубаного півня, на шиї якого висіла дощечка з написом: «Людина, за Платоном». Цей історико-філософський жарт свідчить про складність, багатовимірність, багатоаспектність людини.

Майже кожен філософ пов'язував сутність людини з певною ознакою, нерідко перебільшуючи її значення. Наприклад, Арістотель тлумачив людину як політичну істоту, що реалізується тільки у державі. Фома Аквінський наполягав на органічній єдності душі та тіла людини, наголошуючи на її божественній сутності. М. Монтень наголошував на рівності всіх людей у суспільстві. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням: «Мислю - значить, існую». За Ж. Ламетрі, людина - це машина, що має двигун, відповідні механізми тощо. Кант підкреслював моральний характер природи людини, Й. Фіхте - роль діяльності, Г. Гегель - духовності, Л. Фейєрбах - любовного ставлення до ближнього. За К. Марксом сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин. М. Бердяєв наголошує на значенні свободи, бо її рівень визначає сутність та глибину особи.

Отже, мислителі зазначали, що людина - частина природи, бо живе в природному середовищі, споживає природні речі; людина - діяльна істота, адже виготовляє засоби для існування; людина - предметна істота, оскільки втілює у результати своєї діяльності власний розум, інтереси, потреби, почуття; людина - мисляча істота, бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві; людина - суспільна істота, що спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває мислення, почуття. Таким чином, вдалося виявити основні ознаки людини: людина - природна, діяльна, предметна, мисляча (духовна), соціальна (суспільна) істота.

У різноманітних філософських системах перевага надавалась певним ознакам. Наприклад, релігійна філософія, що трактувала людину «за образом і подобою божою», тлумачила її як духовну (божественну) істоту. Р. Декарт, Ж. Ламетрі, І. Кант теж ставили акцент на духовності людини.

Сенсуалістичний емпіризм XVII-XVІІI ст. відтворює вигляд людини як живої цілісності, притаманний античності та Відродженню. Л. Фейєрбах акцентує увагу на чуттєво-тілесній організації людини. Представники натуралістичних течій зводять сутність людини до інстинктів і потягів, що знаходяться у сфері несвідомого (3. Фрейд). Екзистенціалізм (А. Камю, Ж.П. Сартр, К. Ясперс) обґрунтовує поняття тотальної людини, але не вирішує проблему поєднання біологічних та соціальних якостей.

Враховуючи всі трактовки людини, можна дійти висновку, що людина - жива істота, що мас певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це - біопсихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та психічне, реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному. Всі ці форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.

Проблема особистості у соціальній філософії описується категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Поняттям «індивід» позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Деякі автори пов'язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині, ігноруючи органічну єдність природного і соціального. Індивід означає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.

Індивід ( від лат. individuum - неподільне, особа)- окремий представник соціальної спільноти ( суспільства, класу, прошарку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демографічні або соціально-професійні характеристики певної спільноти. Індивід екземплярний. Це не просто «один», а завжди «один з ...». Різниця людей як індивідів - це, по-перше, різниця між самими соціальними групами, до яких вони належать, а по-друге, різниця в тому, наскільки повно типові ознаки однієї і тієї самої групи виявлені в різних її представниках. За допомогою поняття «індивід» підкреслюється вихідна залежність кожної конкретної людини від соціальних умов, у яких відбуваюсь її особистісне формування (від об'єктивного соціального положення, характеру включення в суспільне виробництво, від вирішального в його групі загального інтересу тощо)..

Поняття «індивід» слід відрізняти від поняття «індивідуальність» як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття «особистість» як деінднвідуалізованих соціальних якостей людини..

Особистість (лат. - persona) - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціальна значущих рис і якостей суспільства. Невід'ємними рисами особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність відносно суспільства тощо. Слово «особистість» спочатку позначало маску, яку одягав актор у античному театрі, а потім воно стало позначати самого актора та його роль (персонаж). Пізніше цей термін тлумачився як готовність нести всю повноту пов'язаної з цією роллю відповідальності.

Поняття «особистість» стоїть в ряду таких категорій, як: людина, індивід, індивідуальність тощо. Якщо людина тлумачиться як біопсихосоціальна істота, і це поняття передає універсальну причетність Homo sapiens до родової біосоціокультурної організації, то індивід - це одиничний, конкретний, унікальний суб'єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльнісний, розумовий, життєвий потенціал). Особистість в такому разі виступає як індивід, що усвідомлює і реалізує свою індивідуальність соціально. Людина як індивідуальністьвиявляє себе в продуктивних діях, і вчинки її нас цікавлять тією мірою, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи).

Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність людини під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття особистості акцентує в ній свідомо-вольовийпочаток. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим читкіше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контролює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії.

Особистість - це ініціатор послідовного перебігу життєвих подій, і її гідність визначається перш за все тим, що вона взяла під свою відповідальність. Особистісне буття - це неперервне зусилля. Його немає там, де індивід відмовляється іти на ризик вибору, намагається ухилитися від об'єктивної оцінки своїх вчинків і від нещадного аналізу внутрішніх мотивів.

Отже, особистість - окрема людина як індивідуальність, як суб'єкт стосунків та свідомої діяльності по перетворенню соціальної реальності. Це відносно стійка система соціальна значущих mа індивідуальних рис, що формується у процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії. Це індивід, що завдяки своїм якостям впливає на маси та хід історії. Він знаходиться в центрі суспільної уваги внаслідок соціальної позиції та виконання соціальної та професійної ролі.

Поняття «особистість» треба відрізняти від поняття «особа», яким позначається людський індивід у всій повноті якостей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілесних. Особа- це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуальністю та особистістю.

У сучасній психології виділяють чотири головні типи особистостей: сангвіністичний (висока нервово-психічна активність, емоційна вразливість), холеричний (висока імпульсивність, енергійність дій, запальність), меланхолійний (приглушеність моторики, стійкість почуттів), флегматичний (стриманість, повільність дій, спокійність міміки).

Більш поширеним є розподіл особистостей на інтравертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ). Відповідно до виду діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, виділяються такі типи особистостей: альтруїсти (насолода від допомоги іншим), практичний тип (задоволення від продуктивно-корисної праці), гностичний тип (задоволення від пізнання, наукової діяльності). Розрізняють також гедоністів, які головним принципом життя вважають задоволення; діловий тип та інтелектуалів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Змістовий модуль 12 ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ	\|	Діяльність як доцільна активність суб'єкта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.