Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Людина, індивід, особистість

На питання «Що таке людина?» Платон відповів: «Це -тварина, що ходить на двох ногах». Обміркувавши зауважен­ня, що й птахи ходять на двох ногах, мислитель додав: «але без пір'я». Тоді жартівники підкинули вченому обскубаного півня, на шиї якого висіла дощечка з написом: «Людина, за Платоном». Цей історико-філософський жарт свідчить про складність, багатовимірність, багатоаспектність людини.

Майже кожен філософ пов'язував сутність людини з пев­ною ознакою, нерідко перебільшуючи її значення. Наприклад, Арістотель тлумачив людину як політичну істоту, що реалізуєть­ся тільки у державі. Фома Аквінський наполягав на органічній єдності душі та тіла людини, наголошуючи на її божественній сутності. М. Монтень наголошував на рівності всіх людей у суспільстві. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням: «Мислю - значить, існую». За Ж. Ламетрі, людина - це маши­на, що має двигун, відповідні механізми тощо. Кант підкреслю­вав моральний характер природи людини, Й. Фіхте - роль діяльності, Г. Гегель - духовності, Л. Фейєрбах - любовного ставлення до ближнього. За К. Марксом сутність людини виз­начається сукупністю суспільних відносин. М. Бердяєв наголо­шує на значенні свободи, бо її рівень визначає сутність та гли­бину особи.

Отже, мислителі зазначали, що людина - частина природи, бо живе в природному середовищі, споживає природні речі; людина - діяльна істота, адже виготовляє засоби для існуван­ня; людина - предметна істота, оскільки втілює у результати своєї діяльності власний розум, інтереси, потреби, почуття; людина - мисляча істота, бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві; людина - суспільна істота, що спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває мислення, почуття. Таким чином, вдалося виявити основні оз­наки людини: людина - природна, діяльна, предметна, мисля­ча (духовна), соціальна (суспільна) істота.

У різноманітних філософських системах перевага надава­лась певним ознакам. Наприклад, релігійна філософія, що трак­тувала людину «за образом і подобою божою», тлумачила її як духовну (божественну) істоту. Р. Декарт, Ж. Ламетрі, І. Кант теж ставили акцент на духовності людини.

Сенсуалістичний емпіризм XVII-XVІІI ст. відтворює вигляд людини як живої цілісності, притаманний античності та Відрод­женню. Л. Фейєрбах акцентує увагу на чуттєво-тілесній органі­зації людини. Представники натуралістичних течій зводять сутність людини до інстинктів і потягів, що знаходяться у сфері несвідомого (3. Фрейд). Екзистенціалізм (А. Камю, Ж.П. Сартр, К. Ясперс) обґрунтовує поняття тотальної людини, але не вирі­шує проблему поєднання біологічних та соціальних якостей.

Враховуючи всі трактовки людини, можна дійти висновку, що людина - жива істота, що мас певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідо­мо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це - біопсихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та псих­ічне, реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політич­ному. Всі ці форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.

Проблема особистості у соціальній філософії описується категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Поняттям «індивід» позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Деякі автори пов'язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині, ігноруючи органічну єдність природного і соціального. Індивід означає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.

Індивід ( від лат. individuum - неподільне, особа)- окремий представник соціальної спільноти ( суспільства, класу, прошарку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демографічні або соціально-професійні характеристики певної спільно­ти. Індивід екземплярний. Це не просто «один», а завжди «один з ...». Різниця людей як індивідів - це, по-перше, різни­ця між самими соціальними групами, до яких вони належать, а по-друге, різниця в тому, наскільки повно типові ознаки однієї і тієї самої групи виявлені в різних її представниках. За допо­могою поняття «індивід» підкреслюється вихідна залежність кожної конкретної людини від соціальних умов, у яких відбу­ваюсь її особистісне формування (від об'єктивного соціально­го положення, характеру включення в суспільне виробництво, від вирішального в його групі загального інтересу тощо)..

Поняття «індивід» слід відрізняти від поняття «індивіду­альність» як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття «осо­бистість» як деінднвідуалізованих соціальних якостей людини..

Особистість (лат. - persona) - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціальна значущих рис і якостей суспільства. Невід'ємними рисами особис­тості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність відносно суспільства тощо. Слово «особистість» спочатку позначало мас­ку, яку одягав актор у античному театрі, а потім воно стало позначати самого актора та його роль (персонаж). Пізніше цей термін тлумачився як готовність нести всю повноту пов'язаної з цією роллю відповідальності.

Поняття «особистість» стоїть в ряду таких категорій, як: лю­дина, індивід, індивідуальність тощо. Якщо людина тлумачиться як біопсихосоціальна істота, і це поняття передає універсальну причетність Homo sapiens до родової біосоціокультурної орган­ізації, то індивід - це одиничний, конкретний, унікальний суб'єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльнісний, розу­мовий, життєвий потенціал). Особистість в такому разі висту­пає як індивід, що усвідомлює і реалізує свою індивідуальність соціально. Людина як індивідуальністьвиявляє себе в продук­тивних діях, і вчинки її нас цікавлять тією мірою, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість мож­на сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досяг­нення, відкриття, творчі успіхи).

Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність люди­ни під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття осо­бистості акцентує в ній свідомо-вольовийпочаток. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим читкіше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контро­лює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії.

Особистість - це ініціатор послідовного перебігу життєвих подій, і її гідність визначається перш за все тим, що вона взяла під свою відповідальність. Особистісне буття - це неперервне зусилля. Його немає там, де індивід відмовляється іти на ризик вибору, намагається ухилитися від об'єктивної оцінки своїх вчинків і від нещадного аналізу внутрішніх мотивів.

Отже, особистість - окрема людина як індивідуальність, як суб'єкт стосунків та свідомої діяльності по перетворенню соц­іальної реальності. Це відносно стійка система соціальна значущих mа індивідуальних рис, що формується у процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії. Це індивід, що завдяки своїм якостям впливає на маси та хід історії. Він знаходиться в центрі суспільної уваги внаслідок соціальної позиції та виконання соціальної та професійної ролі.

Поняття «особистість» треба відрізняти від поняття «осо­ба», яким позначається людський індивід у всій повноті якос­тей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілес­них. Особа- це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуаль­ністю та особистістю.

У сучасній психології виділяють чотири головні типи осо­бистостей: сангвіністичний (висока нервово-психічна активність, емоційна вразливість), холеричний (висока імпульсивність, енергійність дій, запальність), меланхолійний (приглушеність моторики, стійкість почуттів), флегматичний (стриманість, повільність дій, спокійність міміки).

Більш поширеним є розподіл особистостей на інтравертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ). Відповідно до виду діяльності людини, від якої вона от­римує максимальне задоволення, виділяються такі типи особи­стостей: альтруїсти (насолода від допомоги іншим), практич­ний тип (задоволення від продуктивно-корисної праці), гностичний тип (задоволення від пізнання, наукової діяльності). Розрізняють також гедоністів, які головним принципом життя вважають задоволення; діловий тип та інтелектуалів.




Переглядів: 687

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Змістовий модуль 12 ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ | Діяльність як доцільна активність суб'єкта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.