Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Моральний досвід

Конкретні відносини дружби, любові, шлюбу і родини, гру­пової солідарності, обов'язків перед Вітчизною та близькими знаходять своє виявлення у «моральному досвіді», тобто пев­них орієнтаціях, рішеннях та діях людей. В моральній сфері це -досвід духовного життя, внутрішніх колізій, ціннісних виборів. Це - досвід індивідуальної «роботи з цінностями», особистих досягнень та втрат. Як індивідуальний досвід він виявляється з конкретних ситуацій, але як досвід моральності він відтво­рюється в загальному вигляді і в рамках етики виявляється представленим як продовження міркувань про мораль - сто­совно дійсних суперечностей вибору, на рівні моральної реф­лексії, коли моральний вибір здійснюється між добром і злом. Практично ж це - вибір з різного роду цінностей: приємного, веселого, корисного, доцільного, красивого, чесного, обов'язко­вого, забороненого тощо, в їх переплетенні, взаємовиключенні, компромісах. Крізь призму добра і зла ці цінності орієнтують на те, що людина повинна робити, щоб відповідати накладеним на неї або прийнятим нею самою на себе зобов'язанням.

Найбільш очевидними серед позитивних цінностей є роз­кошування і користь, адже вони безпосередньо відповідають потребам та інтересам людини в її зверненості до життя.

Розкошування - почуття радості від приємних відчуттів, переживань, думок. Як результат задоволення потреби розко­шування супроводжує зменшення і згасання внутрішньої на­пруги, сприяє відновленню життєвих функцій організму. Нор­мативна позиція, згідно з якою стан задоволення є ідеальним для організму, і людина повинна робити все для досягнення такого стану, в етиці отримала назву гедонізму (від грецьк. hedone - розкошування). В основі гедонізму як системи по­глядів і способу життя лежить уявлення про те, що прагнення до насолоди та відраза від страждань є корінним смислом людських дій, реальною основою щастя.

З функціональної точки зору, насолоджений знаменує: по-перше, подолання нестачі; по-друге, звільнення від тиску; потретє, індивідуально значуще самоздійснення (в тому числі і творче). В процесі соціалізації відбувається обмеження природ­ної установки індивіда на насолодження. Розширення контактів з оточуючими людьми вимагає від людини контролювати своє прагнення до розкошування, ставити його в залежність від ана­логічних бажань інших, відкладати його тощо. В той же час принцип розкошування виступає індикатором виявлення інди­відуальної волі. Конформістському «так заведено» або «так не заведено» гедоністи протиставляють «я так хочу», стверджую­чи своє право на непідзвітну самореалізацію. Орієнтація на насолодження протилежна повсякденній поведінці, що заснова­на на розсудливості та отриманні користі.

Проте, тільки у виключних випадках розкошування може залишатися єдиною і самодостатньою життєвою метою люди­ни. Зорієнтована ж на безпосередні цілі мораль отримує таке ціннісне тлумачення, при якому позитивно значущою вияв­ляється практичність, розпорядливість, а добро сприймається як користь. Це утилітарна, або прагматична, мораль, що являє со­бою спосіб мислення і лінію поведінки, сенс яких задається прагненням до отримання користі, досягненням цілей всіма можливими засобами, розумінням добра як користі.

Користь - добрі, позитивні наслідки, благо, вигода. Дещо визнається корисним, якщо: а) відповідає чиїмось інтересам; б) забезпечує досягнення поставлених цілей; в) сприяє успіш­ності дій, дозволяє отримати результати, близькі до поставле­ної мети; г) сприяє ефективності дій, дозволяє обмежитись мінімальними витратами.

Корисність як цінність відповідає інтересам людей. Однак прийняття корисності в якості виключного критерій вчинків веде до конфлікту інтересів.

Справедливість - категорія морально-правової і соціально-політичної свідомості, поняття про належне і неупереджене, пов'язане з історично мінливими уявленнями про невід'ємні пра­ва людини. Містить вимогу відповідності між реальною значущ­істю індивідів (соціальних груп) і їх соціальним статусом, між їх правами і обов'язками, між діянням і відплатою, працею і винагородою, злочином і покаранням тощо. Невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється як несправедливість.

Справедливість вимагає поважати права іншої людини, не посягати на чужу особистість та її власність. Принцип справедливості конкретизується в наступних вимогах: «Не кривди», «Не нашкодь», «Не утискай чужих прав», що в позитивній формі можна виявити як вимогу поваги. Ці вимоги конкрети­зуються у різноманітних правилах, перш за все - в етикеті, що регулює безособові відносини між людьми.

Отже, головне, що вимагає принцип справедливості, це -повага прав і гідності людей, тобто справедливість полягає у виконанні людиною своїх обов'язків, адже обов'язок - це форма належності, що спонукає людину до дій, що гарантують права людей. Обов'язки можуть бути трьох видів: 1) заснованими на зобов'язаннях, що приймаються фізичними або юридичними особами при укладанні договору; 2) обумовленими конститу­цією, що декларує громадянські права, і відповідними закона­ми, що їх закріплюють; 3) обумовленими загальними мораль­ними уявленнями про людську гідність і права особи на повагу.

Обов'язки і права існують в єдності. Будь-який обов'язок дає відповідне право; обов'язок таким чином ніби мотивується правом. Дотримання справедливості відносно інших передба­чає виконання своїх обов'язків, справедливість же відносно себе передбачає відстоювання власних прав.

Милосердя являє собою співстраждальне, добре, дбайливе, любовне ставлення до іншої людини. Любов до людини фундується на деяких вищих засадах, вона має в якості свого нор­мативного джерела ідеал. Милосердя втілюється в небайдужо­му ставленні до людей і тому протиставляється безклопітності та байдужості. В милосерді людина обмежує себе, приносить жертву заради іншого. Дійсний моральний сенс милосердя про­яснюється в особистому досвіді діяльнісної любові, коли людині належить реалізувати себе не тільки як діяльну, але і як готову до самозміни та удосконалення особистість, яка може відрек­тися від себе наявної заради себе майбутньої.

На основі ідеї якоїсь вищої мети або стандарту, з яким співвідносяться результати діяльності, що ніби вказує на реалізованість мети, стандарту або зразка, виникає поняття доско­налості, яке сприймається як принадність речі для певних цілей, досягнутість поставленої мети, здійсненність замислу, повнота чогось, і навпаки, лаконічність, простота та гар­монічність. Досконалість - повнота всіх достойностей, вищий ступінь розвитку будь-якої позитивної якості.

Якщо Арістотель сприймав досконалість як духовне звели­чення людини, а Кант тлумачив її як зусилля по перетворенню природних даних відповідно до моральних завдань обов'язку; якщо буддизм і стоїцизм запропонував розуміння досконалості як самодостатності, то християнство не мислить досконалість без спасіння від гріха та досягнення загробного блаженства. Тому у християнстві переважає віра в те, що людина повинна удосконалюватись в ім'я діяльної любові та в її процесі. Підсумо­вуючи всі ці уявлення етика досконалості пропонує певні ви­моги: 1) самообмеження та особиста дисципліна: 2) стійкість у виконанні обов'язку і свідоме підкорення себе обраній меті; 3) внутрішня свобода; 4) вірність етичному абсолюту; 5) постійні зусилля з морального удосконалення ідеалу.

Проте, соціальна практика нерідко провокує і обумовлює поведінку, що в ціннісному плані виявляється егоїстичною, хоча з прагматичної точки зору ніби єдино правильною та життєво виправданою.

Егоїзм (франц. йgoїsme, от лат. ego - я) - поведінка, що цілком визначається думкою про власну користь, вигоду, перева­гу власних інтересів. Егоїзм є насамперед породженням природ­ного інстинкту самозбереження; з точки зору етики не­обхідність егоїзму обумовлюється цінністю життя. Він є необхідним для усвідомлення і реалізації цінностей, закладених у особистості, необхідний для виконання морального обов'яз­ку, що полягає у доведенні до досконалості власних здібностей. Егоїзм виявляється неприпустимим з етичної точки зору, коли чужому життю і чужій особистості приділяється менше значен­ня, ніж власним, коли нехтують правами людей.

Протилежність егоїзму - альтруїзм. Альтруїзм при цьому тлумачиться як принципова вимога до особистості з боку спільноти, а егоїзм - як реальна якість індивіда, як його особис­тий принцип. Етична проблема, що відображається в ділемі «аль­труїзм - егоїзм» полягає в протиріччі не особистого та загально­го інтересів, а в протиріччі «Я - Ти», мого і чужого інтересу.

Якщо в практиці міжособистих стосунків милосердя реалі­зується у ввічливості, піклуванні, допомозі, то в практиці суспіль­них відносин є свої форми милосердя, серед яких найбільш специфічною є доброчинність. Доброчинність - суспільно ко­рисна діяльність, спрямована на надання матеріальної допомоги незаможним. Її нерідко сприймають як милостиню, проте, на відміну від милостині, доброчинність носить організований та безособовий характер, здійснюється за планом, спеціально роз­робленим програмам. Саме тому доброчинність виступає пред­метом постійних суспільних дискусій: з одного боку, завдяки їй вирішуються соціальні, громадянські, просвітницькі, наукові, культурні проблеми, з другого, - доброчинні акції і програми можуть використовуватися в політичних цілях, що відповіда­ють інтересам їх організаторів.

Однією з етичних проблем, що викликає постійні дискусії, є проблема: чи підтримувати життя, якщо воно можливе тільки на вегетативному рівні, при комі (втраті свідомості, розладу функцій більшості органів) або при тяжких стражданнях? Су­часні фармацевтичні засоби та біомедичні технології дозволя­ють розтягнути такий стан на роки та десятиріччя. Передба­чається, що в окремих випадках незворотної та болісної хвороби смерть може вважатися благом або не бути злом. Евтаназія (від гр. - eu - добре і thanatos - смерть) - допомога при смерті, мистецтво лікаря полегшити помираючому смерть або прискорити смерть, щоб позбавити його мук. Припустимість або неприпустимість евтаназії виступає постійною темою дис­кусій медиків, юристів, з етичної і релігійної точки зору.

Особливий обов'язок держави - забезпечувати мирне жит­тя та безпеку громадян - підкріплюється її виключним правом розпоряджатися їх життям в певних ситуаціях у випадку злочину, котрими карається позбавленням життя. Страта є вбив­ство, що здійснюється державою в рамках її права на легітимне насильство. Її можна назвати законним вбивством, вбивством за вироком суду.

Якщо розглядати смертну кару в історичній динаміці, то можна виявити наступні тенденції: по-перше, зменшується число видів злочинів, карою за які є смерть; по-друге, якщо раніше смертна кара здійснюваласьпублічно та урочисто, то зараз приговор здійснюється таємно: по-третє, з кола осіб, до яких може бути застосована смертна кара, виключаються діти, дуже старі люди та жінки; по-четверте, зменшується число країн, де застосовують смертну кару; по-п'яте, змінюється суб'єктив­не відношення до смертної кари. Смертна кара все більше втра­чає етичні санкції, суспільну підтримку та витісняється з юри­дичної практики.




Переглядів: 1600

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Найважливіші моральні та етичні вчення | Етика ділового спілкування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.