• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Естетика - теорія естетичної дільності. Системність естетичних знань

В історії світової естетики накопичено багато цінних спосте­режень, суджень, теоретичних ідей, що розкривають естетичне багатство дійсності та мистецтва. Однак, концепцій, що охоплю­ють весь процес естетичного освоєння світу і розвитку художньої культури в їх цілісності, було порівняно небагато. Ці універ­сальні всеохоплюючі концепції будувались кожного разу в залежності від розуміння взаємовідносин мистецтва і дійсності.

Найвидатнішим естетиком стародавньої Греції був Арісто­тель. Він створив славнозвісну «Поетику» -- книгу про сутність мистецтва і поділ його на роди і види. Його «Поети­ка» стала основою для всіх наступних вчень про природу мис­тецтва. В основі системи Арістотеля лежала теорія мімезису (імітації). Згідно з Арістотелем, мистецтво імітує різноманітність явищ дійсності (об'єкт) за допомогою фарб у живопису, слів -у літературі, каміння - у скульптурі (матеріал), через зорові -у живопису, звукові - у музиці образи (спосіб) в ім'я калокагатії - гармонічної єдності етичного та естетичного впливу на глядача (мета).

Значний внесок у формуваннятеоретичної естетики було зроблено Гегелем. В грандіозній і цілісній гегелівській системі художній процес - це частина світового процесу (стадія руху духу в зв'язку з матеріальним початком). Перша стадія проник­нення духу в матерію характеризується пануванням форми над духом, змістом. Це Гегель вважав першим - символічним -етапом розвитку мистецтва (мистецтво Давньої Індії, Єгипту), якому з найбільшою повнотою відповідає архітектура. Таке співвідношення духу і матерії притаманне «комічному» як ес­тетичній категорії. У своєму саморозвитку абсолютна ідея про­довжує одухотворяти матерію, і наступає друга стадія - класич­не мистецтво, якому притаманна гармонія духу і матерії, змісту і форми. Ця гармонія характерна для скульптури та живопису. Вона властива і провідній естетичній категорії «прекрасного». Далі наступає романтичний період, зміст починає панувати над формою, що фіксується в категорії «піднесеність», а також в музиці та літературі як видах мистецтва.

Саме завдяки цим теоретичним розробкам була створена єдина основа для ув'язування в системне ціле всіх областей естетики, що зберігає свій, тільки їй притаманний підхід, пов'я­заний з виявленням значущості для людини, для суспільства естетичних аспектів реальності та її освоєння.

Предметом естетики є весь світ, що розглядається з точки зору значущості, цінності його явищ для людства. Естетика -наука про історично обумовлену сутність загальнолюдських цінностей, їх походження, сприйняття, оцінки та засвоєння. Це філософська наука про найбільш загальні принципи естетично­го освоєння світу в процесі будь-якої діяльності людини, і перш за все в мистецтві, де сформовуються, закріплюються і досяга­ють найвищої досконалості результати освоєння світу за зако­нами краси. Природа естетичного та його різноманітність в дійсності та в мистецтві, принципи естетичного відношення людини до світу, сутність та закономірності мистецтва - такі основні питання цієї науки.

Естетика пропонує загальні визначення прекрасного і дослі­джує форми його виявлення в природі та в мистецтві, висуває деякі критерії прекрасного. Естетика входить в працю, худож­ню творчість, побут, у всі сфери діяльності, вона формує в лю­дині творчі засади та здатність сприймати красу і насолоджу­ватись нею, цінувати та розуміти мистецтво.

В історії естетичної думки склались дві крайні позиції з при­воду взаємовідносин естетики та мистецтва: 1) абсолютизація нормативності, коли естетику трактувати як науку, що наполег­ливо рекомендує художнику канони, правила, які виведені з філософії та політики; 2) емпіризм, коли вважається, що естетика повинна йти за фактами мистецтва та лише констатувати їх.

З урахуванням цих крайніх, суперечливих точок зору, особ­ливості естетики на сучасному етапі вбачаються у тому, що, розкриваючії закономірності та історично мінливі особливості мистецтва, естетика набуває певної нормативності. Дійсно, ес­тетика нормативна, оскільки вона узагальнює закони самого мистецтва; її висновки мають силу об'єктивних законів, пору­шення яких веде до відсторонення від природи та завдань ми­стецтва. Проте, закони мистецтва теж не абсолютні, а відносні, історичні. Великий художник, хоча і не може зламати закони, розсуває усталені рамки творчості, вносить в них продиктовані новою дійсністю, новим досвідом корективи. При ньому нова­торство завжди спирається на традиції. Отже, естетика узагаль­нює досвід мистецтва, теоретично обґрунтовує та підтримує все дійсно нове в ньому.

Таким чином, естетика як наука - це система законів, ка­тегорій, загальних понять, що відображує в світлі певної сусп­ільної практики суттєві естетичні властивості реальності та процесу її освоєння за законами краси, особливості соціального буття та функціонування мистецтва, сприймання та розумін­ня продуктів художньої діяльності.

У будь-якій діяльності людини, індивідуальній або колек­тивній, окрім її прямого утилітарного призначення є хоча б елементи загальнолюдського, що виявляється в її значущості для всього людства. Саме із загальнолюдським початком пов'язана естетична забарвленість або навіть естетичніш зміст людської діяльності. Можна сказати, що естетична діяльність - це діяльність людини в її загальнолюдській значущості, хоча загаль­нолюдське не вичерпується естетичним. Універсальною фор­мою естетичної діяльності є творчість за законами краси. Естетична діяльність включає в себе: * практичну (садово-паркову культуру, дизайн тощо): * художньо-практичиу (карнавал, весільний обряд, похо­вання, етикетну поведінку тощо):

* художньо-творчу (твори мистецтва);

* художньо-рецептивну ( сприймання твору);

* рецептивно-естетичну (сприймання краси реального пейзажу і таке інше);

* духовно-культурну (вироблення ідеалів особистого смаку, винесення смакових суджень, оцінок тощо);

* теоретичну (вироблення естетичних концепцій і поглядів).

Естетичні погляди, уявлення, смаки, ідеали як результат внутрішньої духовної діяльності людини, що збагачує її внутрішній світ, знаходить свій вихід зовні - у всіх формах естетичної діяльності та її продуктів. Естетичні сприймання та уявлення - це охоплення та духовно-практичне присвоєння людиною загальнолюдського в реальному світі. Естетичні вра­ження - це пам'ять про естетичні уявлення, їх оцінка та зак­ріплення в свідомості самого суттєвого. Естетичні смаки - цс система естетичних уподобань та орієнтацій, що заснована на узагальненій творчій переробці історично обумовлених есте­тичних вражень. Естетичний ідеал - уявлення про вищу гар­монію і досконалість в дійсності та в культурі, що стають ме­тою, критерієм та вектором діяльності людини з перетворення світу та творення культури. Ідеал не збігається з дійсністю і виступає узагальненням та гіперболізацією кращого в ній, до­мислюванням бажаного, але ще не існуючого. Естетичні кон­цепції - теоретично осмислений в світлі певного світогляду і приведений у наукову систему історичний досвід естетичної діяльності людей. Естетичні погляди - система естетичних концепцій, що є панівною у даному суспільстві або його підрозділі і обумовлює подальшу практику естетичної і худож­ньої діяльності людей.

Сукупність художньої діяльності, її продуктів (творчість, твори мистецтва), закладів, що управляють цим процесом (міністерства, комітети, відділи, управління тощо), а також інститутів, що обслуговують цей процес, готують кадри худож­ньої інтелігенції (художні вищі навчальні заклади, училища, школи, студії) та забезпечують соціальне функціонуваннямистецтва (музеї, бібліотеки, кінотеатри, театри, концертні зали тощо), складають художню культуру суспільства.

Переглядів: 891